Реформи адміністративно-політичного управління 60 – 70-х рр. XIX століття, їх вплив на соціально-економічний розвиток і політичне становище в Україні.
Тема 9. Українські землі в другій половині XIX ст.
1. Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Особливості селянської реформи 1861 року в Україні.
2. Реформи адміністративно-політичного управління 60 – 70-х рр. XIX століття, їх вплив на соціально-економічний розвиток і політичне становище в Україні.
3. Національна політика російського царизму щодо України. Валуєвський циркуляр і Емський указ.
4. Суспільно-політичний рух у Наддніпрянській Україні в другій половині XIX ст. Відродження громадівського руху. Братство тарасівців.
5. Політизація національного руху на західноукраїнських землях. Створення перших політичних партій.
6. Культура України в 2 пол. ХІХ ст.
Скасування кріпосного права в Наддніпрянській Україні. Особливості селянської реформи 1861 року в Україні.
Причини реформи
· Подальше існування кріпосного права загрожувало перетворенню імперії на другорядну державу. Селянський рух в українських губерніях наприкінці Кримської війни, вимоги з боку всіх опозиційних царизму сил звільнити селян — усе це також вимагало вирішити проблему кріпацтва. · Кріпосне право сповільнювало темпи економічного розвитку країни. Наявність таких регіонів, як Південна Україна, переконливо засвідчувало переваги вільнонайманої праці. Разом із цим поміщицькі господарства давали 50 % товарного хліба і їх одночасна й швидка ліквідація могла спричинити катастрофічні наслідки
|
|
|
· Кріпосне право за своєю формою та змістом було схоже на рабство. Аморальність володіння живою «хрещеною власністю» засуджувалася більшістю представників різних суспільних верств. Приклад європейських монархій, які ліквідували кріпосне право, засвідчував, що це не послабило, а, навпаки, зміцнило їхні позиції через можливість прискорення соціально-економічного розвитку
· Поразка Росії в Кримській війні (1853—1856).
· Селянські виступи (1855 р. – «Київська Козаччина»; 1856 р. — «Рух в Таврію за волею»
Прагнучи відвернути назріваючу революцію, царський уряд змушений був приступити до підготовки реформ. Основні положення селянської реформи були викладені в царському «Маніфесті» та «Положенні про селян, що виходять з кріпосної залежності». Ці документи були підписані царем 19 лютого 1861 р. й обнародувані в Петербурзі та Москві 5 березня, а містах і селах України – з 9 березня по 2 квітня.
Кріпосної залежності позбулися 22,5 мільйонів осіб. Водночас за поміщиками залишалися всі їхні землі. Вони були зобов'язані надавати селянам так званий «садибний притулок» та тимчасові обробіткові ділянки, розміри яких визначалися спеціальними «уставними грамотами».
|
|
|
Реформа 19 лютого 1861 року проголошувала особисту свободу селян:
· селяни перестали бути власністю поміщика;
· мали право обирати місце проживання;
· могли володіти власністю, укладати угоди, займатися будь-яким видом торгово-промислової діяльності.
· вступати на службу або навчатися;
Однак, уряд зробив усе, щоб ускладнити селянам користуватися “дарованими” правами, обмежити їхню свободу:
· визнавалося право власності поміщика на всі його землі;
· селянин одержував тільки садибу і польовий наділ;
· одержані селянами земельні наділи, як правило були менші, ніж попередні, а за родючістю – найгірші, селяни мусили заплатити поміщикові викуп;
· для сплати викупу держава надавала селянам позику, яку ті мали сплатити з відсотками протягом 49 років. Так селянин одночасно потрапив у залежність від поміщика, якому потрібно було відразу заплатити 20 % викупу, і від держави.
Реформа ускладнювала перебудову селянських господарств, оскільки прибутки селян ішли не на розвиток, а на сплату викупу та податків. До укладення викупної угоди селяни вважалися тимчасово зобов’язаними й за користування наділами повинні були виконувати старі повинності – відробляти панщину, або сплачувати податок.
|
|
|
Важливою складовою частиною реформи стало зміцнення сільської общини.
Реформа на місцях визначалася чотирма «Місцевими положеннями». Україна підпадала під дію трьох із них.
· Найвищі розміри наділів коливалися тут від 3 до 12 десятин на ревізьку душу, нижчі були на третину менші.
· На Лівобережжі землею наділяли згідно зі спадково-сімейним принципом, і відробітки тут були вищі, у Київській, Подільській та Волинській губерніях — за інвентарними правилами 1847—1848 рр., і повинності тут були менші.
Наслідки реформи
Безпосереднім результатом селянської реформи стало прискорення майнової та соціальної диференціації населення. Так, близько 220 тисяч українських селян були обезземелені, 100 тисяч отримали до одної десятини, понад 1,6 мільйона — від 1 до 3 десятин на душу.
Способи проведення реформи подекуди наражалися на значний спротив. Селяни відмовлялися вносити викупні платежі, вимагали наділення їх «дарчими ділянками». Всього у 1861 році в Україні відбулося близько 3,1 тисячі селянських виступів, в яких брали участь понад 2 мільйони мешканців 4160 сіл.
Реформи адміністративно-політичного управління 60 – 70-х рр. XIX століття, їх вплив на соціально-економічний розвиток і політичне становище в Україні.
|
|
|
Фінансова реформа. 1860 р.
Заснування Державного банку, який отримав переважне право кредитування торговельних і промислових підприємств. Встановлення акцизних зборів, які збиралися державними установами.
Освітня реформа. 1863 р.
Прийняття нового університетського уставу, згідно з яким вони отримали досить широку автономію у питаннях внутрішнього життя. Започаткування вищої освіти для жінок, яку вони могли отримати на приватних вищих жіночих курсах. Надання права представникам усіх станів навчатися у гімназіях. Гімназії поділялися на реальні (давали можливість вступу після закінчення до вищих технічних шкіл) і класичні (випускники могли йти навчатися до університетів), з окремим навчанням юнаків і дівчат.
Земська реформа 1864 р.
Запровадження у повітах та губерніях земського (місцевого) самоврядування, що складалося з розпорядчих (повітових і губернських земських зборів) та виконавчих (повітовий і губернських земських управ) установ. До повітових зборів обирали гласних (депутатів) від різних станів: землевласників, міських власників і селян. Гласні губернських земських установ обиралися повітовими зборами. У Наддніпрянщині дія земської реформи до 1911 р. не поширювалася на Правобережжя, оскільки царизм побоювався, що діяльність земств спричинить там пожвавлення польського національно-визвольного руху. Земства були виборними органами, але двоступенева система виборів давала перевагу дворянству.
Судова реформа. 1864 р.
Створення безстанового суду. Засідання судів ставали відкритими для публіки. У судову практику впроваджувалася змагальність з участю у процесі присяжних засідателів (12), прокурора і адвоката. Розгляд дрібних громадянських і кримінальних справ здійснював мировий суддя, який обирався земством або міською думою. Місцева влада не мала права усувати з посади мирового суддю або суддів окружного суду. Для розгляду особливо важливих справ створювався Верховний кримінальний суд.
Військова реформа. 1874 р.
Уведення замість рекрутських наборів загальної військової повинності для чоловіків віком від 20 років. У суходільних військах служба тривала шість років, а на флоті сім. Наприкінці ХIХ ст. було встановлено п’ятирічний термін служби в усіх родах військ. Особи, які здобули освіту, служили менший термін.
Міська реформа 1875 р.
У містах створювалися міські думи і міські управи. Виборче право надавалося чоловікам віком від 25 років, які були власниками нерухомості. Більшість міського населення усувалася від участі в самоуправлінні. Постійно діючим виконавчим органом була міська управа, що обиралася міською думою. Обидві установи очолював міський голова.
Цензурна реформа
Посилення засобів адміністративного впливу на органи друку. Запровадження попередньої цензури газет і журналів.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 408; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!