Етапи поширення християнства на території України.
Першою відомою спробою офіційної християнізації вважається „Аскольдове хрещення”. Століття до масового хрещення київлян, християнську віру прийняв князь Аскольд (в хрещенні Микола).
У 955 р. хрестилась княгиня Ольга. І за її князювання почали будуватись перші християнські храми. І, нарешті, з 988 р. за князя Володимира почався найпотужніший етап державної християнізації Русі. Щоправда, спочатку Володимир спробував провести державну релігійну реформу на традиційних язичницьких засадах, створивши язичницький пантеон на базі державного культу бога Перуна, покровителя князівської влади. Однак реформа виявилась невдалою і Володимир звернувся до досвіду впровадження монотеїстичних релігій у сусідніх державах. Відомою є легенда про „вибір віри” Володимиром – вибір між християнством, іудаїзмом та ісламом (так звана „хозарська полеміка”, де був присутній св.Кирило). Київський князь захопив м.Корсунь (по–іншому Херсонес), там охрестився, обвінчався з візантійською царівною Анною та провів перші хрещення у Київській землі за допомогою корсунського духовенства. І в цьому виявилась державницька мудрість князя Володимира – бо таким чином Києворуська держава уникла васального підпорядкування візантійським імператорам та константинопольським патріархам.
Вплив християнства на розвиток культури.
Прийняття християнства призвело до змін у культурі давньоруського суспільства. З'явилися церкви та собори, які ставали головними осередками громадського і культурного життя. При церквах та монастирях засновувалися і діяли школи, переписувалися і зберігалися книги, творилися літописи. Введення християнства на Русі мало суттєве значення для розвитку тогочасної філософської думки. Завдяки цьому Київська Русь отримала можливість прилучитися до досягнень світової культури. Інтенсивні контакти з Візантією і Болгарією дали можливість використовувати здобутки античної і візантійської філософії.
|
|
|
Окрім античного, Візантія мала великий художній досвід християнського мистецтва, якому церква завжди надавала винятково великого значення. В часи розвитку середньовізантійського мистецтва, що розпочався після "іконоборських війн" (VIII - IX ст.), були розроблені канони богослужіння, іконопису, будівництва та оздоблення церков. За цими канонами встановлювалися правила зображення святих, композицій на біблійні та євангельські теми, типи церковних споруд, з яких домінуючим став так званий хрестовокупольний тип, що найбільше відповідав характеру православного богослужіння та найдоцільнішій системі будівництва.
Писемність, освіта, література, літописання в княжий період.
|
|
|
Писемність і освіта. Країна мала свою писемність ще до прийняття християнства. Існували найдавніші рукописи, які написали "руські письменники", вели записи княжих указів та міждержавних договорів тодішньою українською мовою. Пізніше була прийнята слов'янська азбука, котру склали слов'янські просвітителі Кирило і Мефодій. Однак освіта почала набувати активного розвитку після хрещення Русі-України. Першу школу в Києві заснував князь Володимир. Особливого піднесення освіта набула при Ярославові Мудрому. Він збирав у чужих державах книги з різних питань пізнання світу і формував величезну на той час бібліотеку. До шкіл на науку Ярослав залучав здібних дітей не лише князів та духовенства, а й простих міщан. З перекладених книг черпали наукові знання про природу ("Шестиднєв" Василя Великого та "Фізіолог"), географію ("Топографія" Козьми Індикоплова, олександрійського купця VI cm.) філософію (короткі уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні й свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович.
Література і літописання. Перший відомий нині літопис, датований 1039 p., написаний за часів Ярослава. Історичні записи вели чернець Печерського монастиря Никон Великий (бл. 1069—1073), ігумен Видубецького монастиря Сильвестер, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував " Повість временних літ", де йшлося "звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала". Видатними пам'ятками того часу є "Київський літопис" та "Галицько-Волинський літопис", церковні твори митрополита Іларіона, "Житіє Феодосія Печерського", "Повчання Володимира Мономаха своїм дітям", "Ходіння" Данила Паломника в Єрусалим, "Києво-Печерський патерик" та ін.
|
|
|
Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмів та анекдотів, частина яких увійшла до українського фольклору. Так, переклад збірника цитат з християнської та античної літератури під назвою "Пчола" з'явився в Україні на межі XII— XIII ст. До збірника "Золота цеп" увійшли відомі твори проповідників, зокрема писання Кирила Туровського і Серапіона. З оригінальних літературних творів слід відзначити "Моління Данила Заточника", збірник політичних життєвих порад та афоризмів, написаний у XII—XIII ст. Раніше "Моління" вважалося проханням боярина Данила Заточника, покараного засланням, але згодом було доведено, що це літературна форма названого твору.
|
|
|
Архітектура княжого періоду.
Десятинна церква( 988—996рр) споруджена Володимиром Великим, який на її побудову та утримання виділив десяту частину своїх прибутків — десятину (звідки і походить назва храму).Софіївський Собор 1037 році( на честь перемоги над печенігами біля Києва 1036 році Ярославом Мудрим). Найвідоміший зодчий(архітектор) Петро Милоніг. У Києві: Церква Успіння Пресвятої Богородиці(Десятинна Церква), Софіївський Собор, Успенськаий Собор( 1073-1078рр), михайлівський Золотоверхий(1108-1113рр), Церква Спаса на берестовій горі( преша чверть XIIст)- усипальниця Ольговичів. У Чернігові: Спасо-Приображенська Церква. Обручі: Церква св.Василія. Володимир-Волинськ: Успенський Собор(1160), Галиччина: Успенський Собор, Пантелеймонівська Церква. Місто Холм: Церква Святої Трійці, Івана Золотоуста, Перемишль: Собор Святого Івана Хрестителя.
Збережені часом пам'ятки архітектури княжої доби є оздобою багатьох міст України. Пережити віки пощастило мурованим спорудам. Одначе за тих часів основним матеріалом у будівництві було дерево: саме з нього споруджували житла та оборонні будівлі. Камінь застосовували для будівництва храмів і князівських палаців. Найдавнішу кам'яну споруду, відому під назвою палацу княгині Ольги, було відкрито археологами на Старокиївській горі. У літопису ця споруда згадується від 945 р. Протягом 989—996 pp. у Києві з каменю будувався храм Богородиці, відомий під назвою Десятинної церкви.
Кам'яне будівництво особливо пожвавилося за князювання Ярослава Мудрого. У Києві було збудовано найбільший собор держави — Софію Київську, Золоті ворота, храми Георгіївського та Ірининського монастирів (1019—1037 pp.). Будівництво розгорталося не тільки в стольному граді. У Чернігові князем Мстиславом Володимировичем 1036 р. було закладено Спасо-Преображенський собор. Справжньою перлиною давньоруської архітектури був Успенський собор Печерського монастиря, збудований протягом 1073—1078 pp. у Києві. Він став своєрідним взірцем храмових споруд. Так, у 1108—1113 pp. київський князь Святополк Ізяславич збудував Свято-Михайлівський Золотоверхий собор, який майже точно, лише в дещо зменшеному вигляді, наслідував Успенський собор.
Прикметно, що більшість відомих нині архітектурних пам'яток було споруджено за часів так званої роздробленості. Саме тоді в Києві збудували як мінімум 19 кам'яних споруд. Над містом засяяли, зокрема, бані церков Спаса на Берестові (1125 p.), Богородиці Пирогощої на Подолі (1136 p.), Кирилівської церкви (1146 р.) тощо. Багато храмів з'явилося в Чернігові. Досконалістю пропорцій і майстерною технікою виконання вражають Борисоглібський собор, Успенський собор Єлецького монастиря, Іллінська й П'ятницька церкви.
Наприкінці XIII — на початку XIV ст. виник новий тип оборонних споруд — замки, що були цілком побудовані з каменю або цегли. Вони відзначалися міцними мурами з бійницями. У кількох місцях над стінами здіймалися вежі, найвища й найміцніша з яких височіла в центрі. Будівництво таких замків-фортець почалось у Луцьку, Кам'янці, Кременці, Олеську, Хотині та ін
Мистецтво княжого періоду.
У церковному будівництві широко використовувались фрески і мозаїки. Визначним майстром іконопису був Алімпій Печерський( перший художнику ) Упечерському монастирі існувала майстерня. У церкві спаса на Берестовій горі а виявлена фреска явлення Хреста учням на Тиверіантському Озері. У Києві створено такі ікони: Бориса і Гліба, Сенська Бого Матір, Антоній і Феодосій. В Галичі – Ікона Покрови.
Образотворче мистецтво. З-поміж пам'яток тогочасного образотворчого мистецтва найбільше вражають монументальні зображення — мозаїки та фрески, якими оздоблювалися храми. Мозаїка викладалася на стінах із різнобарвних (майже 180 відтінків кольорів) шматочків смальти — сплаву свинцю та скла. Шедеврами світового значення є мозаїки Софійського та Михайлівського Золотоверхого соборів у Києві. Фрески малювали мінеральними фарбами по мокрому тиньку.
Велике значення у внутрішньому облаштуванні храмів мали ікони. Іконописні майстерні існували у Києві, Чернігові, Галичі та інших містах. Одначе переважну більшість ікон княжої доби втрачено. Мало відомо й про тогочасних іконописців. Джерела зберегли відомості про одного з найперших руських іконописців — київського майстра св. Аліпія. Найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури в іконописі княжої України є віднайдена в середині 80-х pp. XX ст. й повернута із забуття завдяки реставрації ікона Богородиці (остання третина XIII ст.) з Успенської церкви в Дорогобужі.
Шанованою на Русі була ікона Вишгородської Богоматері. Її привезли на початку XII ст. з Константинополя. Вона прикрашала храм Бориса й Гліба у Вишгороді, звідки Андрій Боголюбський 1155 р. вивіз її до Владимира на Клязьмі (нині зберігається у Москві). Така сама доля спіткала й іншу ікону, відому нині як Ченстоховська ікона Божої Матері: у XIV ст. її було вивезено до Польщі з м. Белза в Галичині. В наш час вона є найбільшою святинею Польщі і зберігається в монастирі в м. Ченстохів.
За часів Ярослава Мудрого, коли великого авторитету набула книга, розквітла книжкова мініатюра. Так, «Остромирове Євангеліє», написане у 1056—1057 pp., оздоблене чудовими заставками і трьома витонченими мініатюрами.
Архітектурні споруди й витвори образотворчого мистецтва часів Київської Русі й Галицько-Волинського королівства відзначалися художньою довершеністю й майстерністю виконання. Більшість із них сучасні дослідники визначають як геніальні творіння. Нетлінність давньоукраїнських шедеврів — неспростовний доказ духовної єдності України сьогоднішньої та України княжої.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 264; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!