Вплив античних міст північного Причорномор’я на культуру населення України.
Палеолітичне мистецтво на території України.
Найдавніші пам'ятки мистецтва в Україні належать до доби пізнього палеоліту, тобто оріньякської, солютрейської та мадлен-ської епох (25—15 тис. р. до н.е.). Сюди можна віднести стоянки: Сюренську, Радомишльську, Пушкарівсь-ку, Добраничівську, Кормань, Гінцівську, Межиріцьку, Амвросіївсвку, Мізинську та багато інших, в яких відкриті житла стародавніх мисливців. Тут у наметоподібних житлах знайдено чимало крем'яних знарядь, які відзначаються різноманітністю й тонкою обробкою.
З-поміж зразків мистецтва найбільшу увагу привертають скульптури у формі невеличких статуеток, які, мабуть, втілювали образ матері в родовій громаді. Вони зберігались у родових святилищах, що засвідчує особливу пошану до них. На Мізинській стоянці відкрито й своєрідну майстерню з набором крем'яних знарядь. Деякі вироби цієї культури знайдені й вінших регіонах України —Золочеві, Чорткові.
Крім образотворчого мистецтва, в пізньопалеолітичну добу набули певного розвитку й інші види мистецтва – музика, обрядовий танок. Про це свідчать знахідки кістяних флейт, жіночих статуеток у позі танцю тощо.
Чоловічі зображення епохи палеоліту трапляються рідко. Основну масу зображень складають тварини. Серед чинників, які впливали на формування стилю первісного мистецтва, не останнє місце посідала техніка виконання і матеріал. Художні вироби, датовані одним періодом, в яких використані схожі сюжети, виконані в різному матеріалі, суттєво різняться між собою. Фігурки, виконані у техніці об'ємної скульптури, як правило, більш стилізовані ніж графічні зображення, написані фарбою чи накреслені на кам'яних плитах. Малюнки на камені й кістці, глибоко вирізані загостреним кам'яним предметом, часто складають враження легких замальовок олівцем. Такі замальовки є серед найбільших ранніх художніх пам'яток палеолітичної доби.
|
|
|
Отже, у палеолітичну епоху людина досягла відносно високого рівня матеріальної і духовної культури. Це стало основною для подальшого поступального суспільно-економічного та культурного розвитку людської цивілізації
2)Винаходи людства в епоху мезоліту. Неолітична революція.
Були поширені лук і стріли. Виникла криза мисливського господарства, постала необхідність пошуку та впровадження відтворювальних форм господарства – скотарства та землеробства. У мезолітичних стоянках Криму знайдено кістки пса та свині, яких почали приручати. Першою прирученою твариною став пес (згідно з іншою, новішою, гіпотезою - коза). Поширення рибальства. Міняється і характер збирательства, його основою стає збір диких злаків. Як матеріал для виготовлення знарядь широко використовується кістка. З'являється нова, ефективніша, так звана мікролітична техніка обробки каменю: виготовлення кременевих пластин-вкладишів невеликого розміру - мікролітів. Наприклад, основу серпа робили з кістки, а лезо складали мікроліти.
|
|
|
Неолітична революція — історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням скотарства, тваринництва, землеробства. Цей процес сприяв виникненню міських поселень, ремесел та писемності.
Трипільська культура
(за назвою розкопаного поселення поблизу с. Трипілля на Київщині) проіснувала два тисячоліття (IV–III тис. до н. е.) і була поширена від Верхньої Наддніпрян-щини і Південної Волині до Середньої Наддніпрянщини і Надчорномор’я. Трипільські селища розташовувалися на високих рівних місцях поблизу рік, мали чітке планування. Житла були наземні, мазались глиною. Всередині були піч, лежанка і вівтар-жертовник. Основним заняттям трипільців було землеробство (вирощували пшеницю, ячмінь, просо, бобові). Трипільські племена розводили худобу, свиней, овець, кіз, коней. Ремеслами трипільців були кушнірство, прядіння і ткацтво. Високого художнього та технічного рівня у трипільців досягло керамічне виробництво. Лад трипільського суспільства був близький до військової демократії (виникли військові загони). Трипільське суспільство було конфедерацією племінних союзів, і в основі суспільного устрою лежали матріархальні, а згодом патріархальні відносини.
|
|
|
Таким чином, трипільська культура – багатогранна і самобутня. Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство, тваринництво; у сфері суспільних відносин – перехід від матріархату до патріархату, зародження міжплемінних об’єднань та елементів приватної власності; у сфері побуту – побудова великих глиняних будівель, утворення протоміст з населенням майже 15–20 тис. жителів; у духовній сфері – домінування символів родючості, матеріалізації їх у символи добробуту (жіночі статуетки, зображення сонця, місяця, води та ін.)
Кінець трипільської культури. З приводу цього є кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, і певне похолодання, і внутрішні протиріччя, і наслідок експансії агресивних племен, які прийшли з північного заходу і сходу, та інші причини привели до зникнення трипільської культури.
|
|
|
Скіфи
були кочовими скотарями і весь час рухалися слідом за табунами коней та гуртами овець. Скотарській економіці скіфів відповідав їхній раціон: м'ясо, молоко, сир. Уявлення про зовнішність, одяг, озброєння скіфів дають численні зображення на срібному та золотому посуді та інших ювелірних виробах, знайдених у скіфських могилах (мал. 64). Скіфські чоловіки носили бороди, вдягалися в короткі кафтани, вузькі штани, шкіряні черевики. Голову прикривали повстяним башликом конічної форми. Одяг прикрашався хутром та орнаментом, для аристократії — золотими орнаментованими платівками, число яких іноді сягало кількох тисяч. На довгому вбранні знатних скіфянок та високому головному уборі було чимало золотих бляшок- нашивок.
Основа скіфського війська — легка кіннота, озброєна короткими мечами-акінаками, сокирами, списами. Проте головною зброєю були лук та стріли. Невеликий потужний скіфський лук стріляв на відстань до 500 м. Своєрідністю тактики бою була влучна стрілянина по ворогу на повному скаку.
Звіриний стиль полягає у широкому запровадженні в прикладному мистецтві зооморфних мотивів. Реалістичні чи схематичні зображення диких тварин у динамічних позах прикрашали зброю, кінську упряж, одяг, предмети побуту. Ранньоскіфський звіриний стиль відзначався реалізмом, виразними впливами Близького Сходу, зображенням суто азійських тварин: гірських баранів, хижаків родини котячих, грифо-баранів та ін. У V—III ст. до н. е. внаслідок потужного культурного впливу з грецьких колоній Надчорномор'я на півдні України поширюється пізній різновид звіриного стилю, який називається греко-скіфським. Він характеризується схематизацією та поширенням суто античних міфологічних і орнаментальних мотивів поряд зі скіфськими.Незрівнянно багатшими були грандіозні поховальні споруди скіфських царів, перекриті курганними насипами заввишки шестиповерхового будинку (до 21 м.). Найбагатші з них — кургани Чортомлик, Солоха, Куль-Оба, Огуз, Мелітопольський, Бердянський, Товста Могила та ін.
Вплив античних міст північного Причорномор’я на культуру населення України.
Грецькі переселенці не тільки передали місцевому населенню прогресивні технології землеробства та ремесла, ай активно залучили його до товарно-грошових відносин. Виникнення античних міст-держав зумовило розгортання процесу урбанізації Причорномор'я. Різнобічні контакти місцевих племен з колоністами сприяли поширенню досвіду та здобутків найпередовішої на той час античної культури. У своїй сукупності всі ці процеси не тільки помітно прискорили темпи історичного розвитку населення Криму, Подністров'я, Побужжя та Подніпров'я, а й на тривалий час визначили південний вектор цивілізаційної орієнтації, що надалі сприяло тісним контактам Київської Русі та спадкоємиці грецької культури, колишньої еллінської колонії — Візантії.
Культура Сх. Слов’ян.
Давні слов'яни були люди ведичної культури, тому давньослов'янську релігію правильніше було б іменувати не язичництвом, а ведизмом. Слово "веди" - співзвучно современоому російському «відати», «знати». Це мирна релігія висококультурного народу, споріднена інших релігій ведичного кореня - Стародавньої Індії та Ірану, Стародавньої Греції.
Велесова книга. Основними пам'ятками культури слов'янської давнини є священні пісні, перекази, міфи, хоча більшість учених вважають, що тексти давньослов'янських священних пісень, міфів загинули при християнізації Русі. У вітчизняній історичній науці навіть те небагато що, що залишилося - Велесову книгу, переважно написану новгородськими жерцями не пізніше IX ст., Вважають підробкою. Скарби слов'янського фольклору - народні пісні, казки, билини, духовні вірші - починають інтенсивно збирати й записувати тільки в першій половині XIX ст.
Світ у представленні стародавніх слов'ян. Світ тодішніх язичників складалася з чотирьох частин: землі, двох небес і підземно-водної зони. У багатьох народів земля зображувалася як округла площину, оточена водою. Небо, в прямій залежності від системи господарства, по-різному сприймалося первісними людьми. Уявлення хліборобів про небо і його ролі в природі і в людському житті суттєво відрізнялися від поглядів мисливців. Якщо мисливцям потрібно було знати зірки й вітри, то хліборобів цікавили хмари. Сонце теж було ценимо хліборобами, як джерело світла і тепла і умова проростання усього в природі.
Боги. У давньослов'янських міфах, так само як і в міфах інших стародавніх народів, завжди переплетені перекази про походження богів (теогонія) і людей (антропогонія), світ яких вторинний по відношенню до народжує силам космосу, але тісно з ним взаємодіє. Син Сварога - Перун, друга особа слов'янської Трійці (Триглава), бог війни та грози, оживляв явлене, стежив за світопорядком, обертаючи сонячне золоте колесо. Після християнізації Русі культ Перуна був замінений Іллею Пророком, а у фольклорній традиції - Іллею Муромцем та Єгором Хоробрим. Третя іпостась - Велес (пізніше Свентовіт) - спочатку був богом світла у західних слов'ян. При воцаріння у Києві Володимира Красне Сонечко (980-1015) була проведена свого роду язичницька реформа. Прагнучи підняти народні вірування до рівня державної релігії, поруч зі своїми теремами, на пагорбі, князь наказав поставити дерев'яні кумири шести богів: Перуна зі срібною головою і золотими вусами, Хорса, Даждьбога, Стрибога, Семаргла і Мороші. Відповідно до древніх легенд Володимир встановив навіть людські жертвопринесення цим богам, що повинно було надавати їх культу трагічний, але в той же час і дуже урочистих характер.
Язичництво давніх слов’ян
саме по собі не є унікальним явищем у світовій історії релігій, це - слов’янський варіант загальнолюдського язичницького масиву, однак варіант неповторний. Цю неповторність язичництву давніх слов’ян додає перетинання в ньому кількох відносно самостійних релігійних шарів, на основі яких воно, власне кажучи, і сформувалося.
Перше релігійне нашарування в давньослов’янському язичництві складають обряди і вірування прадавнього населення лісостепової смуги України (середня течія Дніпра - Десна), що заселяло цю територію ще з кам’яного віку (з VІ тисячоріччя до н. е.). Цей шар відповідав розвинутому анімізму і складався більшою частиною з духів природи, першоосновою їх виникнення є страх, формується демонологічний світ.
Другий шар у язичництві давніх слов’ян, деякі дослідники, пов’язують із впливом трипільської культури кінця ІV - ІІІ тисячоліть до н. е. у межиріччі Дніпра - Дністра, яку вважається однією з найбільш високорозвинених для свого часу. Цей шар відбивав релігійні вірування і культи, пов’язані з раннім землеробським господарством, з шануванням божеств родючості та врожаю, що уособлювали собою Всесвіт.
Нарешті, центральним шаром язичництва є коло релігійних уявлень і практик індоєвропейців ІІІ - ІІ тисячоліть до н. е., прабатьківщиною яких були південні степові регіони Росії, Молдови, України. В індоєвропейських народів склалися загальні погляди на світ, його трискладову структуру; віра в богів - творців неба, землі, людей; практика їхнього вшановування кривавими жертвопринесеннями; надзвичайно розвинутий культ предків і поховальна обрядовість.
Перун — згадується у текстах договорів з Візантією, де йде мова про клятву воїнів Русі іменами Перуна і Волоса. В перекладі означає «блискавка, грім», був богом князівської дружини, всі міфи про Перуна, що збереглися в Україні, змальовують його стрільцем.
Хорс — назва бога Сонця (чи небесного світила загалом) на Русі.
Дажбог — бог достатку, також вважався уособленням Сонця, покровитель Руської землі.
Стрибог — бог вітру.
Волос (Велес) — покровитель скотарства та поезії.
Сварог — за Іпатіївським літописом, бог-коваль, навчив людей шлюбу, хліборобства і подарував їм плуг.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 321; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!