Українська література кін. ХVІІІ – сер. ХІХ ст.
Перші спроби синтезованого викладу історії України зробив Дмитро Бантиш-Камейський (1737—1814), який у 1822 р. опублікував документовану чотиритомну «Історію Малої Росії», і Микола Маркевич (1804—1860), котрий у 1842-1843 pp. видав п'ятитомну «Історію Малоросії».
Історії Галичини присвятив свої праці відомий учасник «Руської трійці»
Яків Головацький (1814—1888). У збірці «Вінок русинам на обжинки» він умістив матеріали з історії та етнографії, українські народні пісні
Галичини, Буковини й Закарпаття, з позицій слов'янофільства пропагував ідею єдності українського народу з іншими слов'янськими народами.
Значний вплив на зростання національної свідомості справив історичний трактат невідомого автора «Історії Русів», що вийшов з друку в 1846 р.
Дослідження фольклору.
Одним з перших до фольклорних джерел української культури прилучився князь Микола Цертелєв (1790—1869) у 1819 р. він опублікував у Петербурзі збірник «Опыт собрания старинных малороссийских песней», що дав початок українській фольклористиці.
Більш ґрунтовні дослідження української етнографії виконав Михайло Максимович (1804—1873) — видатний український вчений-природознавець, історик, фольклорист, письменник. Він автор трьох збірок народних пісень: «Малоросійські пісні» (1827),
«Українські народні пісні» (1834), «Збірник українських пісень» (1849).
Вже сама передмова до збірки «Малоросійські пісні», зазначав історик Д.Дорошенко, «звучить як літературний маніфест, і справді, для свого
|
|
|
покоління вона мала значення маніфесту, вона була прапором, на якому
було написано магічне слово для тих часів: «народність».
М. Максимович — автор однієї з перших у Росії «Истории древней русской
словесности» (1839). Випускав альманах «Денница», «Киевлянин»,
«Украинец», які донесли до нас не лише багатство українського фольклору, а й засвідчили народність української мови, її історичні витоки та глибини історичної минувшини України.
Український професор Московського університету Йосип Бодянський
(1808—1877) присвятив свою кандидатську дисертацію порівнянню російських та українських народних пісень.
Архітектура та містобудування на території України в І пол. ХІХ ст.
До кращих зразків архітектури першої пол. XIX ст. належать будинок Київського університету (1842) за проектом відомого академіка архітектури В.Берстті, дзвіниця Успенського собору в Харкові, споруджена у 1821 — 1841 pp. за проектом архітектора С.Васильєва на честь перемоги російських військ над Наполеоном, Старий театр у Львові (нині ім. М.Заньковецької) архітекторів А.Пихля і Я.Зальцмана (1837 — 1843), будинок Львівського природничого музею за проектом архітектора В. Равського.
|
|
|
У 70-х роках в Києві на Думській площі (тепер май дан Незалежності) за проектом О.Шілле споруджено будинок міської думи. Згодом виросли корпуси готелю «Континенталь», політехнічного інституту, першої гімназії (арх. О.Беретті), театру М.Соловцова, оперного
театру (арх. О.Шретер), Володимирського собору (архітектори І.Штром, П.Спарро, О.Беретті). У Харкові за проектом О.Бекетова збудовані приміщення комерційного училища і земельного банку. Одесу прикрасили будинки оперного театру (архітектори Ф.Фельнер, Г.Гельмер), Нової біржі (арх.О.Бернадрацці). Чимало помітних споруд виросло і на західноукраїнських землях: у Львові —- будинки політехнічного інституту (арх. Ю.Захаревич), Галицького крайового сейму (арх. І.Гохбергер), оперного театру (арх. Г.Горголевський), у Чернівцях — будинок резиденції митрополита Буковини (арх. Й.Главка), на Закарпатті — мисливський палац графів Шенборнів, будинок ужгородської синагоги, комітатський будинок у Береговому.
Наприкінці XVIII — у першій пол. XIX ст. в Україні почали виникати пейзажні парки. У м. Умані у маєтку магната Потоцького було закладено прекрасний парк «Софіївка», на околицях м. Білої Церкви, в долині річки Рось, розкинувся парк «Олександрія», на Чернігівщині почали створювати Тростянецький дендропарк, а у Львові — Стрийський парк.
|
|
|
Образотворче мистецтво на території України в І пол. ХІХ ст.
Український живопис у першій пол. XIX ст. розвивався в загальному річищі розвою європейського мистецтва. Панував класицизм, але паралельно з ним чи в його надрах розвивався романтизм, закладалися підвалини реалізму як стилю. Демократично настроєні художники саме в реалізмі вбачали справжній розвиток мистецтва.
. З ЗО —40-х років класицизм став консервативним напрямом у мистецтві. У сер. XIX ст. П.Федотов і Т.Шевченко заклали основу критичного, реалістичного мистецтва. Друга пол. XIX ст. характерна консолідацією художніх сил України в осередках, що мали давні історичні й мистецькі традиції. Передусім це Київ і Харків, потім Одеса з її Товариством південноросійських художників. Окремо стояли Львів, де 1898 р. було створено Товариство для розвою руської штуки (українського мистецтва) і Ужгород, що перебували у складі Австро-Угорської держави. Маючи певні творчі відмінності, котрі випливали хоча б з того, що майстри Львова і Ужгорода здобували освіту в західноєвропейських художніх закладах, більшість митців усе ж відчувала свою належність до єдиного українського мистецтва, навіть намагалася влаштувати в Києві спільні із наддніпрянцями виставки.
|
|
|
У творчості українських художників нерідко піднімалися тогочасні соціальні проблеми («В люди» К.Костанді, «Об'їзд володінь» М.Кузнецова, «Глухомань» П.Левченка, «Жертва фанатизму» М.Пимоненка, «Проводи рекрутів» І.Соколова, «Хворий» К.Трутовського тощо).
В українському живописі силою історичних обставин найбільшого розвитку набули побутовий і пейзажний жанри. Історичну тему художники розробляли значно менше та й то переважно учні Петербурзької академії мистецтв у майстерні І.Рєпіна. Визначні представники побутового і пейзажного жанрів — С.Васильківський, К.Костанді, П.Левченко, М.Пимоненко, С.Світославський, М.Ткаченко, К.Трутовський та ін. гідно втілили у своїх творах ідеали високої людяності і краси, створили полотна, сповнені почуття народного гумору і проникливого ліризму.
Найвищі здобутки живописного мистецтва на Буковині пов'язані з ім'ям М.Івасюка. Це картини, присвячені простим селянам, полотна на історичні теми, портрети. На Закарпатті творив живописець Г.Рошкович, який, зокрема, виконав багато розписів у церквах.
В Україні в скульптурі, як і архітектурі, переважав класицизм, що прийшов на зміну стилю бароко. Серед скульпторів того часу одним з найвидатніших був виходець з України І.Мартос (1754 — 1835), кращими його творами є пам'ятник Мініну і Пожарському на Красній площі в Москві, пам'ятник Рішельє в Одесі, пам'ятник-надгробок фельдмаршалові П.Рум'янцеву-Задунайському в Києво-Печерській лаврі.
З монументальних творів скульптури другої половини XIX ст. в Україні найвидатнішим є пам'ятник Б.Хмельницькому (художник і скульптор М.Микешин), споруджений 1888 р. у Києві на Софіївській площі.
У найбільш поширеній тематично-жанровій скульптурі малих форм і жанрів помітних успіхів досяглії Л.Позен («Кобзар», «Переселенці», «Жебрак», «Оранка в Малоросії», «Запорожець у розвідці»), П.Забіла (бюсти М.Салтикова-Щедріна, М.Гоголя, мармуровий портрет Т.Шевченка), Б.Едуардс («Катерина», «Життя невеселе», скульптурний портрет Луї Пастера) та ін. На західноукраїнських землях також працювали скульптори Т.Баронч, К.Островський, О.Северин, С.Яжимовський. С.Левандовський, Т.Рігер та ін.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 194; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!