Становище України в останні роки сталінського керівництва (1945-1953рр.).

⇐ ПредыдущаяСтр 35 из 36Следующая ⇒

Історичний розвиток України в 1945-1953 рр. відбувався в умовах посилення сталінського тоталітарного режиму. Утвердився режим одноосібної влади Сталіна, культ його особи досяг апогею. Україна не мала ніяких прав на здійснення самостійної політики і незалежно від того, хто стояв на чолі владних структур України, усі вони слухняно проводили політику центру, а будь-які спроби відійти від цього курсу закінчувалися перестановкою кадрів або репресіями. Всі негаразди в державі тоталітарний режим списував на так званих "ворогів народу", і в ті часи будь-яка людина могла потрапити під цю категорію громадян за надуманими обвинуваченнями, а це в свою чергу виливалося у масові репресії проти українського народу, у знищення великої кількості невинних людей.

Ідеологічний наступ тоталітарного режиму на інтелігенцію (в тому числі і українську) у післявоєнний період одержав назву “жданівщина”. Саме А.Жданову – секретарю ЦК ВКП(б) з ідеології Сталін доручив відновлення ідеологічної чистоти у суспільстві.

Відразу після звільнення Західної України від німецько-фашистських загарбників СРСР продовжує на цих територіях радянізацію, яка була перервана війною. Радянізація супроводжувалась репресіями проти місцевого населення, жертвою репресій стала і Українська греко-католицька церква (УГКЦ). Церкву було примушено до “саморозпуску”.

1946 – прийняття Верховною Радою УРСР Закону про четвертий п’ятирічний план – план відбудови і розвитку народного господарства УРСР з 1946 по 1950 рр. План (як і у всьому СРСР) передбачав поновлення довоєнної моделі розвитку народного господарства з її традиційною орієнтацією на важку промисловість. На відміну від держав Західної Європи план абсолютно виключав ринкові елементи (приватну власність, конкуренцію, інтеграцію з розвинутими країнами). Натомість утверджувалася командно-адміністративна економіка, яка існувала у всьому СРСР. В результаті були відновлені, і навіть перевішені на 15%, основні галузі важкої та добувної промисловості. Але легка та харчова промисловість у 1950 р. складали тільки 80% від рівня 1940 року, тобто не були повністю відбудовані.Попри істотні недоліки радянської економічної моделі, відбудова народного господарства (яке було значно зруйновано війною) за такий короткий строк і спираючись тільки на власні резерви, це вражаюче досягнення сталінського режиму.

Політика радянської влади щодо українського села:

- перекачка коштів з с/г на промисловість (ціни на с/г продукцію значно менші, ніж на промислову)

- низькі капіталовкладення у с/г (7 %)

- високі податки на присадибні господарства колгоспників

- зберігалася система обмеження колгоспників в правах (система трудоднів, відсутність паспортів у колгоспників).

Ситуацію у сільському господарстві значно ускладнив голод 1946-1947 рр., який охопив значні райони УРСР. Обставини голоду: посуха та неврожай 1946 року, політика держави відносно сільського господарства, коли під виглядом хлібозаготівель держава проводила фактично повну реквізицію продовольчих ресурсів села, і тим самим прирікала селянство на голод.

Політика держави відносно селянства також супроводжувалася посиленням репресій.

81. Хрущовська ""відлига" на Україні (1953-1964 рр.).“Шестидесятники”.

5 березня 1953 р. помер Й. Сталін.

У 1956 р. на XX партії Хрущов виголосив промову «Про культ особи і його наслідки», засуджуючи диктаторську форму правління Сталіна і створений ним культ особистості. На з'їздібуло послаблено ідеологічні настанови, що стало початком «відлиги». Розпочалася реабілітація безневинно засуджених сталінським режимом.

У період „хрущовської відлиги” було здійснено ряд соціальних програм.

У внутрішній політиці висувались такі завдання:

- забезпечити зростання промислового виробництва;

- піднесення сільського господарства;

- запровадження семигодинного робочого дня;

- проведення пенсійної реформи;

- збільшення темпів житлового будівництва .

Зокрема, в 1956р. було проведено пенсійну реформу, в результаті якої середній розмір пенсій за віком зріс більше ніж у 2 рази, почали виплачувати пенсії колгоспникам.
Значно більше виділялося коштів на освіту і охорону здоров’я, на житлове будівництво. Скорочено тривалість робочого дня до 7 год. Розширилася сфера вживання української мови, збільшилося видання українських книжок. 1959 р. проведена шкільна реформа (впровадження обов'язкової восьмирічної освіти, перетворення 10-річних шкіл на 11-річні); зростання кількості вузів, технікумів, профтехучилищ.

У період хрущовської «відлиги» було здійснено ряд заходів, які розширили права республік, у тому числі і УРСР.

1. Українці стали частіше висуватися на керівні посади в республіці, а також в Союзі.

2. Розширились функції і підвищилась відповідальність КПУ.

3. Активізувалась діяльність УРСР на міжнародній арені. Зросли обсяги участі України в зовнішньоекономічних зв’язках СРСР.

4. Унаслідок реформи управління економікою в 1957 р. під контроль Ради Міністрів УРСР, зокрема рад народного господарства і місцевих рад депутатів трудящих, перейшло 97 % підприємств проти 34 % у 1953 р.

5. Розширилися права республіки у формуванні свого бюджету, у питаннях матеріально-технічного постачання, збуту продукції, будівництва, використання капіталовкладень.

6. До підпорядкування республіки передавалися питання обласного адміністративно-територіального устрою, районування, віднесення міст до обласного, республіканського підпорядкування.

7. До компетенції УРСР належали питання прийняття кримінального, цивільного і процесуального кодексів, установлення основ законодавства про судоустрій та судочинство.

Та всі ці заходи здійснювалися під суворим контролем центру, до якого згодом знову повернулися його командні функції.

Наслідки економічних реформ М.С. Хрущова мали позитивні та негативні наслідки. Серед позитивних можна визначити зростання економіки в середині 50-х років, вихід із економічної кризи, використання досягнень НТР та поява нових галузей промисловості. Проте на початку 60-х років почали виявлятися негативні наслідки. Семирічний план розвитку народного господарства (1959–1965 рр.) не було виконано: постійно знижувалися темпи промислового розвитку, в скрутному становищі перебували колгоспи, знизився рівень життя населення.

«Шістдесятники»

Провідне місце серед покоління молодих поетів належало В. Симоненку. Основною ідеєю його творчості була безмежна любов до рідної землі. Стрімко увійшла в українську літературу наприкінці 1950-х років Ліна Костенко.

Українське музичне мистецтво збагатилося творами Б. Лятошинського, С. Людкевича, братів Г. та П. Майбородів, Л. Ревуцького та інших.

Нову хвилю в кінематографі представляли С. Параджанов, Ю. Іллєнко, Л. Осика.

Образотворче мистецтво визначалося творами народних майстрів К. Білокур, М. Приймаченко, Г. Василащук. Оригінальні форми й незвичний зміст принесла творчість художників О. Заливахи, В. Кушніра, В. Зарецького.

Ідеї шістдесятників приваблювали молодь. У Києві та Львові виникли клуби творчої молоді, що об’єднували молодих інтелектуалів. Характерною особливістю їх діяльності був пошук оригінальних форм художнього самовираження, культивування національних культурних традицій і здобутків.

Така діяльність шістдесятників не могла не налякати владні структури. 8 березня 1963 р. після зустрічі М. Хрущова з творчою інтелігенцією, на якій він піддав брутальній критиці митців, розпочалася чергова ідеологічна кампанія проти шістдесятників. Критика доповнювалася адміністративними заходами: забороною друкувати твори, влаштовувати творчі вечори, забороною існування клубів тощо. Під таким тиском частина інтелігенції відійшла від активної громадської діяльності, зосередившись на професійній діяльності, не йдучи на конфронтацію з владою. Інша частина — залишилась на своїх позиціях, ставши в опозицію до існуючої влади, тобто дисидентами(незгодними).

82. Кризові явища у соціально-економічному житті України в роки брежнєвського "застою”. Прихід до влади в УСРР В. Щербицького інаступ на національно-демократичнісили.

Зусуненням в 1964 р. відвладиМ.Хрущова і закінченням так званого „великого десятиліття” настала майже 20-літня „ера” Л. Брежнєва. Вона почалася за знайомимсценарієм: Акцент дедалібільшеробився на безогляднійексплуатаціїсировиннихзапасів, зокреманафти й газу, на досягненніуспіху будь-якими методами. Країнапродовжувалайтитрадиційним для неї шляхом екстенсивногорозвитку. Швидкозросталачисельністьробітників, однакприрістпромисловоїпродукціїпостійно падав. Якщо за 1966–1970 рр. вінстановив в Україні 50 %, то за 1981–1985 рр. – лише 19 %.
Невисокоюбулаефективність і сільськогосподарськоговиробництва. За 20 років (1960–1980) основнівиробничіфонди в сільськомугосподарствіУкраїнизросли у 4,2 рази, постачаннядобривами – у 3 рази, оплата праці – у 2,7 рази, а приріствиробництвасільськогосподарськоїпродукції – лише на 39 відсотків.
Головною причиною застійнихявищ у сільськомугосподарствібуло те, що командно-адміністративна система управління ним не змінювалась, незважаючи на різноманітніреорганізації (РАПО, АПК, укрупнення і розукрупненнягосподарств, міжгосподарськаспеціалізація, ліквідація „неперспективних” сіл і т. п.). Колгоспи так і не стали справжнімиколективнимигосподарствами, як цепередбачалось Статутом сільськогосподарськоїартілі. Вони самі не могли ніплануватисівозміни (цедиктувалося „згори”), нірозпоряджатися результатами своєїпраці. Усе цепризвело до того, що при загальномузростанніпадаютьтакожсередньорічнітемпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу,

Погіршувалсьдемографічнаситуація. Протягом 1966–1985 рр. чисельністьсільськихжителівУкраїнизменшилась на 4,6 млн. осіб. Серйознінаріканнявикликавжиттєвийрівень народу, якийпідвищувавсяповільно і значнозроставрозриввідкраїн Заходу. Поряд з цим, як і раніше, величезніресурсинаправлялися на розвитоквійськово-промислового комплексу, підтримкупрокомуністичнихрежимів.
Незбалансованістьрозвиткуекономіки, ігноруванняоб’єктивнихекономічнихзаконів, інтелектуальнаобмеженість і фізичнанеспроможність Л. Брежнєва до належногокерівництвакраїною – все цепосилювалокризовіявища і процеси в СРСР, загострювалозагальнуситуацію в радянськійімперії, котрайшла до своєїкатастрофи. Зросталоневдоволення не тількисередробітників та селян, інтелігенції, а й середпевноїчастинипартійнихфункціонеріврізногорівня. Все цевимагалодокоріннихзмін

Керівником УРСР з 1972р.став В. Щербицький, якийбувпереконанимприхильникомжорсткогополітичного і економічногоцентралізму. Щербицькийбув "людиноюБрежнєва".За часівкерівництва В. Щербицького в республіці стала відчуватисячерговахвилярусифікації. З ініціативи Л. Брежнєва в цей час активно пропагується теза про злиття в недалекому майбутньомунацій і народностей СРСР у єдину «радянськунацію» підегідоюросійського народу. Величезнаарміясуспільствознавців, преса, радіо, телебачення напружено працювали на обґрунтування й пропаганду цієїідеї.
Російськамова, як засібміжнаціональногоспілкування, витіснялаукраїнську з освіти, науки, культури. Викладачіросійськоїмови та літератури в середніх школах малибільшуплатню, ніжвикладачіукраїнської. У містахпереважнабільшістьшкілбулиросійськіаболишеросійські. Діловодство на республіканськомурівнівелосяросійськоюмовою. Певнікатегоріївихідців з Росії (зокремавійськовослужбовці) мализначніпільги на позачерговеотриманняжитла в містахУкраїни. Усе цесприяло тому, щоукраїнськамовавитісняласянавіть з побутовогорівня.
У періодперебування В. Щербицького на чоліКомпартіїУкраїни у квітні 1978 року булаприйнята нова Конституція УРСР. Вона буламайжекопієюКонституції СРСР 1977 року. ОбидваОсновнізаконищебільшеобмежили права України. Декларовані в них лібералізаціяполітичноїсистеми, демократичнісвободи, державнийсуверенітет аж до можливостівиходуіз СРСР не заважаликерівництву КПРС застосовувати на практиці добре перевірену в попереднійперіодтоталітарну форму правління. Спробипевноїчастининаселенняскористатисясвоїмиконституційними правами жорстокопереслідувалисявладою. Щобзаконодавчозакріпитипартійний диктат, у Конституції СРСР та Основнихзаконахсоюзнихреспублікмістиласяспеціальнашостастаття, яка проголошувала КПРС керівною і спрямовуючою силою радянськогосуспільства, ядром йогополітичноїсистеми. Це означало повневсевладдяпартійноїноменклатури в усіхсферахжиттярадянськогосуспільства. Такого не булонавітьусталінськійКонституції 1936 року.

83)Україна в період перебудови (1985-1991 рр.)
Після смерті Л.Брежнєва в 1982 р. нове керівництво партії - Ю.Андропов (1982-1984 рр.) та К.Черненко (1984-1985 рр.) - виявилося неспроможним належно відреагувати на вимоги часу.
Загальна криза суспільства загострювалася. Питання змін перетворилося на питання життя чи смерті радянської системи. У березні 1985 р. новим генеральним секретарем ЦК КПРС було обрано М.Горбачова, з ініціативи якого в СРСР почалася перебудова суспільства.
Періодизація перебудови
- 1985-1988 рр. - період розроблення концепції перебудови і здійснення перших економічних реформ. Визрівання політичного курсу перебудови.
в 1988-1991 рр. - період активних політичних перетворень під лозунгом побудови демократичного, гуманного соціалізму.
Проведення економічних реформ
Етапи:
- Квітень 1985 р. - програма прискорення соціально-економічного розвитку країни, яка передбачала:
- до 2000 року створити виробничий потенціал, що дорівнював би вже створеному за 70 років радянської влади;
- вирішити традиційні соціальні проблеми - продовольчу, житлову, забезпечення населення товарами повсякденного вжитку.
У результаті програма виявилася утопічною і свідчила про нерозуміння керівництвом глибини соціально-економічної кризи. Перш ніж проводити прискорення, необхідно було здійснити докорінну перебудову всього господарського механізму.
Замість очікуваного прискорення темпів економічного розвитку продовжувалося їхнє падіння, загострювалися соціальні проблеми. Червень 1987 р. - реформа М.Рижкова - Л.Абалкіна.
Сутність реформи виражена в трьох "С" - самостійність, самоокупність, самофінансування.
Було прийнято "Закон про державне підприємство(об'єднання)", "Закон про кооперацію" тощо, які передбачали:
- переведення підприємств на госпрозрахунок;
- утворення кооперативного сектора;
- прямий зв'язок заробітної плати з результатами господарської діяльності;
- сприяння запровадженню досягнень науково-технічного прогресу та ін.
У результаті реформа виявилася непослідовною, половинчастою, проводилася невпевнено і зазнала провалу. У1990 р. уперше за багато років спостерігалося скорочення обсягів суспільного виробництва. Національний дохід України скоротився на 1,5%.
Непродумана фінансова політика призвела до вибуху інфляції у країні.
Стало зрозуміло, що тільки перехід до ринкової економіки зможе вивести країну з глибокої економічної кризи.
Червень 1990 р. - Верховна Рада СРСР прийняла програму переходу до регульованої ринкової економіки, яка від початку виявилася нежиттєздатною.
Інфляція, розбалансованість економіки, дефіцит бюджету зростали. Безсистемна перебудова вела до розвалу народного господарства.
Реформа політичної системи
XIX партійна конференція (червень 1988 р.) прийняла рішення про кардинальне реформування політичної системи, закріпила курс на гласність.
Проведення реформи політичної системи сприяло демократизації суспільства, політика гласності прискорила процеси десталінізації, реабілітацію жертв репресій. Ліквідація ст.6 Конституції свідчила про відмову від керівної ролі КПРС. Підривалися основи тоталітарного режиму.
Перебудовчі процеси сприяли зростанню політичної активності, відродженню національної свідомості українського народу.

Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 910; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 27 28 29 30 31 32 33 343536 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!