Україна в революції 1905-1907 рр.
У Російській імперії революційно-визвольний рух вилився в демократичну революцію 1905-1907 рр., в якій населення України взяло активну участь.
На Наддніпрянщині діяло близько 20 загальноросійський і національних партій. В їхніх діях не було єдності, вони вели між собою боротьбу за керівництво революційним рухом.
Основні революційні події, що мали місце в Україні, відбулися в 1905 р.:
жовтень – загальний політичний страйк, який змусив царя Миколу ІІ піти на поступки і видати Маніфест17 жовтня, проголосивши громадянські свободи і вибори до Державної Думи;
червень – збройне повстання на броненосці “Потьомкін”;
листопад – повстання моряків Севастополя на чолі з лейтенантом П.Шмідтом; виступ полку саперів у Києві на чолі з підручником Б.Жаданівським;
грудень – збройні повстання робітників Горлівки, Харкова, Катеринослава, Олександрівська. Однак ці виступи не переросли у загальне збройне повстання. Після їх придушення революція пішла на спад.
В Україні революція носила і національно-визвольний характер, оскільки національне питання було на передньому плані боротьби.
Національний рух в період революції мав значні здобутки:
1) після Маніфесту 17 жовтня з’явилася легальна українська преса. Всього в 1905-1907 рр. виходило 24 періодичні видання;
2) виникла культурно-освітня організація “Просвіта”, яка мала філіали в багатьох містах України (М.Аркас, Б.Грінченко, М.Коцюбинський, Леся Українка, М.Лисенко, Панас Мирний, Д.Яворницький і ін.);
|
|
|
3) відкривались українські школи, здійснювалися спроби викладання українською мовою в університетах;
4) активну діяльність у першій Думі (1906) та в другій Думі (1907) розгорнула українська фракція, яка вимагала автономії для України, вільного розвитку української мови та культури. Допомогу українській фракції надавав М.Грушевський, який з цією метою переїхав зі Львова до Петербурга.
Українські землі в 1907-1914 рр.
Перша та друга Думи були розпущені царем, оскільки виявилися занадто “лівими”. Маніфест про розпуск другої Думи 3 червня 1907 р. прийнято вважати кінцем революції, бо він обмежив політичні свободи, проголосив новий антидемократичний закон про вибори і початок репресій проти учасників революції. Багато здобутків національного руху були ліквідовані. Царизм знову перейшов до політики національного гноблення українського народу.
З 1907 по 1910 рр. тривав період реакції – жорстокого переслідування опозиційного та українського руху. Головним прихильником цієї політики був міністр внутрішніх справ, а згодом – голова уряду Росії П.Столипін.
З метою координації діяльності українських сил у нових умовах українські діячі в 1908 р. створили між партійний політичний блок – Товариство українських поступовців (ТУП). Його лідерами стали М.Грушевський, С.Єфремов, Є.Чикаленко, Д.Дорошенко. ТУП обстоював конституційно-парламентський шлях боротьби за національне відродження.
|
|
|
У Росії з 1906 по 1911 рр. з ініціативи П.Столипіна здійснювалася аграрна реформа, яка передбачала:
- знищення общинного землекористування і перетворення селян на індивідуальних власників землі – фермерів;
- ліквідація аграрної перенаселеності європейської частини країни шляхом переселення селян у східні райони Росії.
У цілому по Росії реформа не досягла поставленої цілей. Але саме в Україні вона мала найбільший успіх – з общин вийшла майже половина селянських господарств, що сприяло розвитку капіталізму на селі. Україна дала найбільшу кількість переселенців до Сибіру (біля 1 млн. чол.). Зросли посівні площі, валовий збір зернових, товарність сільського господарства. Але реформа не могла послабити соціальну напруженість на селі. У 1914 р. кількість малоземельних селян сягнула 2 млн. Бідняцькі господарства залишалися малопродуктивними і малотоварними.
Україна в роки Першої світової війни.
|
|
|
Світова війна велася між Троїстим, згодом Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) та Антантою (Росія, Англія, Франція). У ході війни до Антанти приєдналися Італія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер.
Особливості для України:
1) Західна і Наддніпрянська Україна опинилися по різні сторони фронтів, оскільки Росія і Австро-Угорщина належали до протилежних блоків. Українці, мобілізовані в армії цих країн, вимушені були битися один проти одного. В російській армії нараховувалося 3,5 млн. українців, в австрійській – 250 тис.;
2) Війна розколола українські політичні сили і, тим самим, ослабила український рух.
У ставленні до війни українські партії зайняли різні позиції. Партії Західної України активно підтримували уряд Австро-Угорщини і Німеччини у війні з Росією, сподіваючись, що у разі поразки Росії держави-переможці допоможуть українцям створити самостійну державу.
Уже в перший день війни – 1 серпня 1914 р. – вони об’єдналися в Головну Українську Раду (ГУР), з метою мобілізувати сили українців для війни з Росією. На заклик ГУР 6 серпня 1914 р. з добровольців – молодих вихованців організацій “Сокіл”, “Січ”, “Пласт” – був сформований легіон Українських Січових Стрільців чисельністю 2,5 тис. чол. Полк УСС було визнано найстійкішим в австрійській армії. Після війни брав активну участь в українській національно-демократичній революції 1917-1920 рр.
|
|
|
Партії Наддніпрянської України поставилися до війни неоднозначно:
- більшість українських партій, в т.ч. частина УСДРП на чолі з С.Петлюрою, керівництво ТУП підтримало Росію у війні;
- частина ТУП (його Київська рада) пропонувала українцям дотримуватися у війні нейтралітету;
- частина УСДРП на чолі з В.Винниченком засудила війну і виступила за поразку Росії;
- найбільш вороже настроєні щодо Росії соціалісти (УСДРП, “Спілка”) емігрували до Західної України і створили у Львові 4 серпня 1914 р. Союз Визволення України – СВУ (В.Дорошенко, Д.Донцов, М.Меленевський, М.Залізняк, А.Жук). Своєю метою СВУ проголосила утворення самостійної української держави і для її досягнення вирішила співробітничати з Німеччиною та Австрією проти Росії.
У роки війни значна частина України перетворилася в район запеклих бойових дій (Галичина, Закарпаття, Буковина, Поділля, Волинь). Територія декілька разів переходила із рук в руки. Це призвело до значних жертв смерд мирного населення, занепаду промисловості, сільського господарства, зубожіння народу. Протягом 1914-1916 рр. в Україні закрилися більше 1400 підприємств, посівні площі зменшилися на 1,9 млн. десятин.
Держави, в інтересах яких проливали свою кров українці, мали агресивні плани щодо України, ігнорували українські національні інтереси, прагнули використати воєнне становище, щоб назавжди покінчити з національно-визвольним рухом українців. Плани сторін щодо України:
1) Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля;
2) Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну;
3) Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.
Політика сторін щодо України.
Росія, окупувавши в 1914-1915 рр. Західну Україну, утворила тут нове генерал-губернаторство на чолі з реакціонером Г.Бобринським, за наказом якого було закрито всі українські школи, культурні установи, періодичні видання. Особливих переслідувань зазнала греко-католицька церква. Її митрополита А.Шептицького було депортовано до Суздаля. Австро-Угорщина, повернувшись в травні-червні 1915 р. в західну Україну, звинуватила українців у своїх поразках і розгорнула проти них репресії. Уряди Росії та Австрії, залежно від того кому належала влада, здійснювала масові репресії проти українства.
Таким чином, перша світова війна стала для українців справжньою національною трагедією. Єдиним позитивним для України наслідком війни було те, що війна виснажила обидві сторони і прискорила їхній крах.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 373; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!