Соціально-економічне становище. Реформи 60-70-х рр. в Україні.
У ХІХ ст. в Російській імперії склалася криза феодально-кріпосницької системи. Усвідомлення цієї кризи змусило російський уряд ліквідувати кріпосне право та реформувати державний устрій. У Росії були проведені реформи 60-70-х рр. ХІХ ст. Реформи, незважаючи на їх обмеженість. Мали епохальне значення: вони створили чудові умови для прискореного капіталістичного розвитку України.
Особливості:
- упродовж 60-80-х рр. ХІХ ст. завершився промисловий переворот, тобто перехід від мануфактур до заводів і фабрик;
- швидкими темпами розвивалася вугільна, залізорудна і металургійна промисловість (Донецько-Криворізький басейн). 65% усього вугілля імперії, понад 50% чавуну і трохи менше 50% заліза і сталі;
- нарощували виробництво традиційні для України галузі промисловості по переробці сільськогосподарської продукції – цукрова, винокурна, мукомельна (85% загальноросійського виробництва цукру, 50% усього тютюну);
- машинобудування розвивалося повільно;
- бурхливе будівництво залізниць. Загальна протяжність залізниць в Україні становила на кін. ХІХ ст. 1/5 залізничної мережі Росії;
- у промисловості, особливо в важкій. Відігравав іноземний капітал. У 1900 р. його частка в Україні досягла 80-90%;
- йшов процес зростання міст. Якщо до реформи 1861 р. лише Одеса мала понад 100 тис. жителів, то на кін ХІХ ст.. було вже чотири великих міста: Одеса (більше 400 тис.), Київ (250 тис.), Харків (175 тис.), Катеринослав (115 тис.).
|
|
|
Не дивлячись на швидкий процес індустріалізації, в Україні переважало сільське господарство. Капіталізація сільського господарства йшла двома шляхами:
- прусський, при якому відбувався повільний перехід поміщицьких землеволодінь до капіталістичних способів господарювання. Цей шлях переважав на Правобережній Україні.;
- американським, при якому йшов процес утворення фермерських індивідуальних господарств, які використовували найману працю і постачали продукцію на ринок. Фермерські господарства переважали на півдні.
Сільська буржуазія на кін ХІХ ст. становила 25% сільського населення і зосереджувала в своїх руках 40% селянських земель. Перехід на капіталістичну систему господарювання сприяв піднесенню сільського виробництва. На кін. ХІХ ст. Україна давала 43% світового врожаю ячменю, 20% пшениці, 10% кукурудзи.
Особливості економіки Наддніпрянської України:
1) лише 15% підприємств України виготовляли готову продукцію, а всі інші постачали сировину для виготовлення такої продукції в Росії. Вартість російських готових товарів була високою, а ціни на українську сировину – низькими;
2) розвиток української економіки базувався не на місцевому національному капіталі, а капіталі, що надходив ззовні – з-за кордону і з Росії. Більша частина прибутків іноземців вивозилася. Україна позбавлялася потенційних прибутків і підпорядковувалася інтересам іноземного капіталу
|
|
|
3) 48)Входження Галичини в склад Австрії. Адміністративно-територіальнийустрій.
Східна Галичина, Північна Буковина і Закарпаття займали територію 70 тис. кв. км., на якій проживало 3,5 млн. чол., в тому числі українців 2,4 млн. (70% усього населення), 600 тис. поляків, 300 тис. євреїв. На території Східної Галичини існувало 10 округів: Золочівський, Тернопільський, Чортківський, Жовківський, Львівський, Бережанський, Коломийський, Станіславський, Стрийський, Самбірський, та східні частини Сяноцького і Перемишльського округів. Окремий округ (до 1849 р.) становила Буковина з центром у Чернівцях. Закарпаття входило до складу Угорського королівства як чотири комітати (жупи) Братиславського намісництва. На чолі округів стояли старости, призначувані австрійським урядом. Східна Галичина і Буковина були об’єднані з Західною Галичиною, де переважали поляки, в королівство Галіції і Лодомерії з центром у Львові. Адміністрацію Галичини очолював губернатор, назначений імператором, резиденцією якого був Львів. Містами на території краю управляли магістрати, до кожного з яких входили бургомістр, віце бургомістр і радники. Усі вони також призначались урядом.
|
|
|
Австрійська монархія на поч. ХІХ ст. була однією із найбільш відсталих держав Європи. Однак національне гноблення тут здійснювалося не в таких грубих формах як у підросійській Україні. Австро-Угорщина на відміну від Росії, була конституційною монархією (Конституції 1848 і 1867 рр.). Тут існували певні політичні свободи, рівність громадян, центральний парламент і крайові сейми (зокрема в Галичині і Буковині), вибори до яких здійснювалися за участю всього населення. Українська мова і культура формально не заборонялися.
І хоч права українців всіляко обмежувалися – обмежувалося викладання українською мовою в школах, нею не викладали в жодному вузі, українських представників у виборних органах влади були одиниці – все ж таки конституційний устрій сприяв зростанню активності українського населення, його зорганізованості.
У ХІХ ст. саме Західна Україна стала центром національного відродження.
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 299; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!