Шістидесятники, українська, гельсінська група.
Термін „дисиденти” був занесений із Заходу і вживався для визначення інакодумців, які в тій чи іншій формі відкрито висловлювали свої погляди, що не збігалися з офіційною політикою. Дисидентський рух в Україні зародився у середині 1950-х років як протест проти бездержавності, панування партійно-державної бюрократії, утисків національно-культурного життя, зростаючої русифікації. Головними центрами активності українського дисидентського руху були Київ і Львів. Відкриті прояви інакомислення спостерігались також у Дніпропетровську, Івано-Франківську, Луцьку, Одесі, Тернополі та інших містах. Переважно там же розповсюджувався і „самвидав”. За підрахунками західних дослідників, кількість людей, які протягом 60- 70-х років були заангажовані у різних формах дисидентської діяльності, сягала майже тисячі чоловік. Серед них були представлені інженери лікарі, вчителі, журналісти, робітники, науковці, літератори, студенти, митці, священослужителі, селяни та ін.
Загалом в українському дисидентському русі, на думку дослідника Ю. Зайцева, можна виділити чотири основні напрями: самостійницький, національно-культурний, правозахисний, релігійний.
У середині 1970-х років дисидентський рух дістав нового імпульсу. Він був пов`язаний з підписанням Радянським Союзом Гельсінської угоди 1975 р., яка передбачала і забов`язання країн-підписантів щодо дотримання основних прав людини. Це дало дисидентам підстави взяти на себе функції громадського контролю над тим, як радянське керівництво буде виконувати взяті на себе обов`язки. 12 травня 1976 року у Москві було проголошено про створення громадської групи для контролю за виконанням гельсінських угод. 9 листопада того ж року аналогічна організація постала в Україні. Вона отримала назву Українська гельсінська група (УГГ). Серед її засновників були: О. Бердник, П. Григоренко, І. Кандиба, Л. Лук’яненко, О. Мешко, М.Матусевич, М. Маринович, М. Руденко, Н. Строката-Караванська, О. Тихий. За весь час існування УГГ її членами були 37 чоловік. Очолив українських борців за права людини відомий письменник Микола Руденко. Учасник Другої світової війни, політпрацівник, у мирний час очолював партійну організацію Спілки письменників України. Був нагороджений орденами і медалями СРСР.
|
|
|
Від попередніх організацій і спілок УГГ суттєво відрізнялась. Вона була легальною, тісно співпрацювала з подібними групами Росії, Прибалтики, Закавказзя, налагодила зв`язки з зарубіжними правозахисними товариствами. Декларація УГГ передбачала, що її члени вимагають від влади безумовного виконання закону і забезпечення прав людини, справжньої демократії. Група, ведучи боротьбу за права українського народу, з повагою ставилася до інших народів, які проживали в республіці. Саме тому в УГГ входили представники різних національностей. У майбутній демократичній Україні, йшлося в декларації, будуть гарантовані конституцією права національних меншин. Члени УГГ вважали, що Україна має перейти до незалежності мирним шляхом, тобто відповідно до конституції СРСР, вийшовши із Союзу завдяки вільним виборам, а українці, які жили в неволі, добившись незалежності, ніколи не впровадять колоніальні системи щодо інших народів.
|
|
|
Отже, вимоги Української гельсінської групи були дуже поміркованими, далекими від радикалізму, але, як виявилося, несумісними з існуючим тоталітарним режимом. За даними дослідників, з 37 членів УГГ протягом 1977 – 1985 рр. 23 на основі сфальсифікованих звинувачень були засуджені за політичними і кримінальними статтями та відправлені у табори і на заслання, 6 позбавлені радянського громадянства. Решта стали членами групи, вже перебуваючи в ув`язненні.
Актуальність. Важливе значення УГГ полягає в тому, що це була перша дійова опозиційна організація, якам утворилась на легальних засадах. Вона не двозначно поставила українську проблему в контекст загальнолюдських цінностей. Особливе значення мало те, що вона стала на захист прав не тільки українців, а й представників інших національностей в Україні. Вражають твердість і послідовність членів УГГ у відстоюванні своїх принципів.
|
|
|
Вельми показово, що у складі УГГ об’єднувалися представники зовсім різних, навіть протилежних ідейних напрямів опору. Тут були націоналісти (З. Красівський, П. Січко та ін.), марксисти (Л. Плющ), люди, що дотримувались загальнодемократичних принципів (П. Григоренко), націонал-демократи (Л. Лук’яненко, Ю. Литвин, В. Чорновіл), “чисті” правозахисники (Й. Зісельс, В. Маленкович). Захист прав людини – а отже, прав нації – став базою об’єднання різноманітних сил. УГГ була своєрідним відбитком, продовженням усіх попередніх етапів розвитку українського руху опору. Все це варто занести в актив історії групи.
Українська Гельсінська група вивела боротьбу українського народу проти тоталітаризму у контекст світового демократичного процесу.
Білет № 6
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!