Україна на шляху розбудови незалежної держави (1985-1991 рр. з Горбачова)
Білет № 1
Розповісти про Українські народи, які жили в найдавніші часи (трипільська культура, скіфи)
Провідну роль серед енеолітичних племен регіону відігравали племена так званої
трипільської культури. Територія назва походить від назви с. Трипілля під Києвом, де в
1893р. видатний київський археолог Вікентій Хвойко уперше виявив рештки культури,
яка відтоді незмінно привертає увагу істориків і будить уяву усіх, хто цікавиться минулим
України. Вона проіснувала більше двох тисячоліть і в період свого найбільшого
піднесення поширювалась на величезну територію від Прикарпаття до Дніпра. Вражають
швидкі темпи освоєння трипільськими племенами нових територій: на ранньому етапі
освоєна площа становила близько 50 тис. кв. км, на середньому - 150 тис. кв. км. Жодна з
європейських розвинених землеробських енеолітичних культур не могла зрівнятися з нею
ні за площею, ні за темпами поширення. Сприятливі природні умови і розвиток різних
галузей господарства зумовлювали значне збільшення населення. Якщо наприкінці
першого етапу існування трипільської культури населення становило близько 30 тис. чол.,
то наприкінці середнього воно сягало вже 410 тис. Етнічне обличчя трипільців Деякі
історики вважали трипільців найдавнішим предками сучасних українців.
Цілим рядом своїх рис трипільська культура дає підставу ставити питання про її роль
|
|
|
у формуванні українського етносу, а саме: високий розвиток землеробської культури;
розміщення трипільських поселень на місці традиційних українських сіл; велика піч як
обов'язковий елемент житла; звичай розмальовувати печі і стіни жител; схожість гео-
метричного орнаменту. Питання про етнічне (чи протоетнічне) обличчя давніх трипільців
залишається дискусійним. Нині більшість вчених, спираючись на аналіз скелетних
решток, схиляється до ідентифікації трипільців із середземноморською расою (зовсім
іншого типу, ніж індоєвропейці, до яких належать і українці), можливо - вірменоїдним
антропологічним типом, поширеним серед давніх мешканців Східного Середземномор'я і
Малої та Передньої Азії. Це логічно перегукується з тим фактом, що в господарському
відношенні українська територія доби енеоліту (територія між Дунаєм і Дніпром) була
крайньою північно-східною ланкою масиву землеробських культур "балканського"
регіону європейського енеоліту. Антропологічний тип трипільців мав такі риси: дуже
темна пігментація, великий горбатий ніс, скошене чоло, кругла голова, гранильна
(тендітна) будова тіла, невисокий зріст. Отже, за своїми типологічними ознаками і
географічно-просторовим тяжінням трипільська культура була споріднена з тогочасними
|
|
|
пам'ятками Дунайського басейну, Балканського півострова та Малої Азії. Трипільська
культура була пов'язана з Балкано-Нижньодунайським регіоном, але в процесі поширення
на нові східні території включала в себе на різних етапах елементи місцевих неолітичних
та енеолітичних культур.
До зникнення трипільської культури могли спричинитися і порушення екологічного
балансу внаслідок екстенсивного ведення господарства, й певне похолодання клімату
одночасно з підсиханням степів (які колись були вологішими), і експансія степовиків.
Так чи інакше, але на зламі ІІІ-ІІ тисячоліть до н. е. на місці трипільських поселень
Лісостепу з'являються пам'ятки так званої шнурової кераміки. Носії культури шнурової
кераміки, найвірогідніше, були найдавнішими предками слов'ян, балтів та германців.
Зростання продуктивності праці в добу бронзи дозволило не тільки забезпечити
мінімальні споживчі потреби людей, а й створювати певні запаси. Останні,
зосереджуючись в руках окремих осіб, призводили до майнової нерівності, формування
приватної власності. Суспільні відносини ускладнилися. Швидко вдосконалюється зброя.
|
|
|
Виникла необхідність у силі, здатній регламентувати внутрішнє життя людських
колективів і забезпечувати захист від зазіхань сусідів. Завдяки суспільному поділу праці,
посиленню міграцій. зростанню нерівномірності економічного розвитку чіткіше про-
ступають індивідуальні риси окремих племен. Починають формуватися етнічні спільності
людей.
У другій половині II тисячоліття до н. е. населення ямної культурно-історичної області
було асимільовано племенами зрубної культури". Як і їхні попередники, ці скотарські
племена ще вели осілий спосіб життя. З племен зрубної культури у ХУІ-ХУ ст. до н. е.
виділилися кімерійці - іраномовний етнос, який став першим населенням, назва якого
дійшла до нас. Він згаданий в "Одіссеї"" Гомера.
Нова епоха в історії людства пов'язана з винайденням заліза, з яким за міцністю не
могли конкурувати ні мідь, ні бронза, і масовим використанням залізних знарядь праці і
зброї. Характерними рисами суспільного розвитку цієї доби стали: другий суспільний
поділ праці - виділення ремесла; перехід від родової общини до територіальної; посилення
майнової і поява соціальної нерівності; формування воєнної демократії; складання
|
|
|
великих племінних союзів; посилена міграція великих етнічних мас.
Територія України завдяки відкритості її ландшафту, відсутності природних перешкод
у І тис. до н. е. - перших століттях н. е. пережила могутній рух племен і народів, являла
собою місце перехрещення впливів Сходу і Заходу і зберігала нашарування різних
культур.
У І тис. до н. е. за своєю активністю виділяються степовики. Вони оволоділи
технологією обробки заліза, мали навички верхової їзди. У них набуло розквіту кочове
скотарство. На зміну осілим скотарям—землеробам, які мешкали у степах в попередню
епоху, прийшли численні кочові племена, які протягом століть визначали історичний
розвиток на значних просторах від Внутрішньої Монголії до берегів Дунаю.
З початком залізного віку на арену всесвітньої історії вийшли народи півдня Європи,
відомі нам під їх власними іменами - кімерійці, скіфи, сармати, таври, фракійці,
стародавні слов'яни (анти, венеди, склавіни).
Першим народом, який назвав своє власне ім'я в історичному процесі на території
України, були кімерійці. Про них ми дізнаємося з "Одіссеї" Гомера. За мовою вони були
іранцями. У ІХ-УП ст. до н. е. вони панували в Північному Причорномор'ї. Займалися ці
племена кочовим скотарством. Провідне місце в ньому посідало конярство. що
забезпечувало верховими кіньми воїнів та чабанів, давало значну частину продуктів
харчування. Тривалий час кімерійська кіннота була непереможною. Кімерійці чинили
постійний тиск на осіле населення Лісостепу. Саме в кімерійську добу в південних
районах землеробської зони почали виникати укріплені поселення з розвинутою
фортифікаційною системою. Постійний натиск кімерійців відчували землеробські племена
так званої чорноліськоі культури (ХІ-УІІІ ст. до н. е.), що мешкали у межиріччі Дніпра і
Дністра. У Лісостепу вони створюють перші добре укріплені городища.
Подальший розвиток кімерійського суспільства був обірваний навалою скіфів.
Причиною переселення скіфів у Північне Причорномор'я, яке відбулося в середині
VII ст. до н. е., був тиск на них інших степових середньоазійських племен, викликаний
посухою в степах і переходом до кочових форм скотарства, що вимагало нових великих
територій.
У кочівників степових територій виразним було розшарування суспільства. Про це
красномовно свідчать численні кургани скіфських володарів, розташовані в районі
нижньої течії Дніпра. Найбагатшими і найвідомішими з них є Чортомлик і Солоха біля
Нікополя Дніпропетровської області, Гайманова Могила і Товста Могила в Запорізькій
області, Куль-Оба недалеко від Керчі в Криму.
Скіфське царство УІ-ПІ ст. до н. е. - протодержавне утворення, створене іраномовними
племенами скіфів. Про його географію, населення й історію ми дізнаємося від Геродота,
який у V ст. до н. е. відвідав Ольвію і присвятив опису Скіфії значну частину тому свого
славнозвісного твору "Історія". До складу Скіфії, крім іраномовних племен, входили різні
за походженням народи. Геродот називає такі народи і племена Скіфії, як елліно-скіфи,
алазони, скіфи-орачі, скіфи-кочівники, царські скіфи, скіфи-землероби та ін.
Серед згадуваних Геродотом Скіфії нашу увагу привертають землероби. На думку
більшості істориків, це було праслов'янське населення, а зачислені вони були до скіфів
тому, що перебували в скіфській державі і платили їй данину. За характером
господарювання вони відрізнялися від скіфів-скотарів: вони вели осілий спосіб життя й
займалися переважно землеробством.
Щоб захиститися від скіфів, їх сусіди - праслов'яни зводили укріплення. У
багатолюдному Лісостепу було чимало великих городищ - Трахтемирівське (площею
понад 500 га), Мотронинське (понад 200 га), Ходосівське (понад 2000 га), Більське (понад
4000 га), Каратульське (більше 6000 га) та ін. Вражають не тільки розміри цих укріплених
поселень, а й самі могутні укріплення: висота земляних валів на Більському і
Немирівському городищах і нині сягає 8 м при ширині понад 30 м.
Скіфам належить чималий внесок у формування передслов'янської культури. Для
прикладу, скіфське походження мали слов'янські божества Хоре (бог сонця), Сімаргл (бог
землі й підземного царства), за скіфських часів було започатковано поклоніння річкам,
вшанування берегинь і русалок, задобрювання упирів. Від скіфів запозичений культ бога
війни Перуна. Скіфським впливом пояснюють переорієнтацію орнаменту в
наддніпрянських регіонах України з геометричних зображень на рослинні, а також появу в
його композиціях півнів, павичів, фантастичних птахів і звірів. Мова праслов'ян
Подніпров'я, насамперед її фонетична основа, також зазнала помітного впливу з боку
іраномовних кочівників.
У IV ст, до н.е. утворилася ранньокласова держава, яка об'єднала всі скіфські
племена, - царство Атея з центром у Кам'янському городищі (на Дніпрі навпроти
Нікополя). У III ст. до н. е. почався занепад могутньої держави скіфів. Зазнавши поразки
від сарматів, "царські" скіфи і скіфи-кочівники відступили, осівши в Нижньому
Подніпров'ї та Степовому Криму, де утворили нову державу - Малу Скіфію. Її столицею
став Неаполь, залишки якого й досі зберігаються в передмісті Сімферополя. Скіфи
поступово переходили до осілого способу життя, займаючись землеробством,
садівництвом і торгівлею. Пожвавилися їх відносини з античними містами-державами. В
III ст. н. е. Мала Скіфія припинила своє існування.
Україна на шляху розбудови незалежної держави (1985-1991 рр. з Горбачова)
В середині 1980-х рр. в СРСР на тлі економічних і соціальних проблем вибухнула гостра внутрішньополітична криза. Після смерті Л. Брежнєва в листопаді 1982 р. генеральним секретарем ЦК КПРС став колишній голова КДБ Ю. Андропов.
Прийшовши до влади, Андропов зі всією очевидністю розумів необхідність вживання термінових заходів, направлених на зміцнення і оздоровлення економіки країни, а також зміцнення авторитету і провідної ролі КПРС. У вирішенні першої проблеми основна ставка робилася на зміцнення трудової дисципліни, у вирішенні другої проблеми - на боротьбу з корупцією. Кампанія по зміцненню виконавчої дисципліни в низах велася чисто "радянськими методами" з грубими порушеннями конституційних норм і прав людини. По всіх містах влаштовувалися справжні облави з метою виявлення тих людей, які в робочий час не перебували на своїх робочих місцях, вирішуючи власні побутові проблеми або просто "відпочиваючи" (явище масове для періоду брежнєвського застою). Прогульників відловлювали і піддавали адміністративним покаранням, проте, серйозно виправити положення в економіці ці заходи, природно, не могли.
Розпочавши боротьбу з корупцією у вищих партійних і державних структурах, що досягла до цього часу небачених раніше масштабів, Андропов провів ряд значних кадрових змін у вищих і середніх ешелонах влади. Проте методи Андропова не зачіпали соціально-політичних і економічних основ радянського суспільства в цілому, і не могли привести до серйозних змін в країні. Ефект виявився незначним і тимчасовим. У лютому 1984 р. Ю. Андропов в результаті важкої і тривалої хвороби помер, і разом з ним померли його адміністративні "новації".
Після смерті Ю. Андропова генеральним секретарем ЦК КПРС був вибраний 73-річний В. Черненко, що вважався у вищих партійних колах "справжнім брежнєвцем". Важко хворий Черненко не міг і не бажав вносити які-небудь зміни до існуючого положення справ в країні. Номенклатура зітхнула з полегшенням, знову відчувши себе "господарем життя". Народ поставився до нового лідера з відомою часткою іронії і розумінням того, що ніяких серйозних змін в житті країни чекати не слід. Черненко пробув при владі досить недовго і помер в березні 1985 р.
У березні 1985 р. генеральним секретарем ЦК КПРС був обраний порівняно молодий, 54-річний Михайло Горбачов. До цього часу об'єктивна необхідність серйозних економічних і соціальних змін в країні була вже очевидною для всіх. Питання полягало лише в тому, в якому напрямі проводити реформи.
На квітневому (1985 р.) пленумі ЦК КПРС Горбачов вперше проголосив свій курс на "перебудову".
Висувалися два головні завдання: 1) проведення економічних реформ, направлених на створення елементів ринкової економіки при збереженні централізованого планування, 2) демократизація суспільного життя, що включає політичний плюралізм, при керівній ролі КПРС, і обмежений суверенітет союзних республік при збереженні єдиної держави. Кінцевою метою реформ проголошувалася побудова "гуманного, демократичного соціалізму".
Першим реальним кроком нового керівництва країни на шляху реформ з'явилася ухвала ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР про боротьбу з алкоголізмом (червень 1985 р.). Реалізація цієї, м'яко кажучи, непопулярної в народі ухвали, породила безліч безглуздих обмежень і невиправданих адміністративних заходів. Крім того, різке обмеження виробництва і продажу спиртних напоїв значно скоротило притоку грошей і, в без того небагатий державний бюджет. Тільки бюджет України недобрав 10 млрд. карбованців, тут були бездумно вирубані десятки тисяч гектарів прекрасних виноградників і садів, що завдало додаткових збитків економіці республіки. Після перебудови владі довелося відмовитися від спроби привчити населення до виключно "тверезого способу життя" і дану ухвалу було просто "забуто". Хоча, треба зазначити, що пияцтво залишається серйозною соціальною проблемою, яка потребує свого вирішення.
26 квітня 1986 р. в республіці сталася страшна екологічна катастрофа - вибух ядерного реактора на Чорнобильській АЕС, розташованій всього в 130 км. на північ від Києва. Аварія привела до небаченого забруднення біосфери і радіоактивного опромінення тисяч людей. Навколо Чорнобиля виникла 30-кілометрова "мертва зона". Радіоактивна хмара розповсюдилася далеко за межі України, пройшовши над територіями Білорусії, Литви, Польщі і Швеції. Безуспішна спроба радянського уряду приховати дійсні масштаби аварії змусила мільйони людей задуматися над наслідками господарювання в Україні союзного центру, а також над питанням необхідності встановлення суспільного контролю над владою.
Білет № 2
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 234; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!