Розповідь Нестора-літописця в «Повісті минулих літ» про хрещення киян
І коли Володимир прибув, повелів він поскидати кумирів — тих порубати, а других вогню оддати. Перуна ж повелів він прив’язати коневі до хвоста і волочити з Гори по Боричевому узвозу на ручай, і дванадцятьох мужів поставив бити його палицями...
І коли ото волокли його по ручаю до Дніпра, оплакували його невірні люди, бо іще не прийняли вони були хрещення. І приволікши його, вкинули його у Дніпро...
Потім же Володимир послав посланців своїх по всьому городу, говорячи: «Якщо не з’явиться хто завтра на ріці — багатий, чи убогий, чи старець, чи раб,— то мені той противником буде»... А назавтра вийшов Володимир з попами цесарициними і корсунськими на Дніпро. І зійшлося людей без ліку, і влізли вони у воду, і стояли — ті до шиї, а другі — до грудей. Діти ж не відходили од берега, а інші немовлят держали. Дорослі ж бродили у воді, а попи стоячи молитви творили.
Визволення Русі від фашистів.
Сталінградська битва (липень 1942-лютий 1943 р.) стала не тільки початком корінного перелому в Другій світовій війні, а й початком визволення території України. 18 грудня 1942 р. було визволено перший український населений пункт -село Півнівку, Міловського району Луганської області. Південно-Західний фронт вийшов на лінію міст Червоноград - Новомосковськ -Синельпікове - Червоноармійськ - Слов'янськ і зав'язав бої на підступах до Дніпропетровська та Запоріжжя, і невдовзі звільнив їх. Військами цього фронту командував М.Ватутін. До середини лютого 1943 р. було визволено значну частину Донбасу і Харківщини. 16 лютого війська Воронезького фронту звільнили від гітлерівців м. Харків. Невдовзі стрімке просування військ Червоної Армії було зупинено. 19 лютого німецьке командування здійснило контрудар і 16 березня німці знову захопили Харків.
|
|
Маючи значну перевагу в живій силі та техніці, радянські війська в результаті запеклих боїв до осені 1943р. звільнили Харків, Чернігів, Полтаву. 6листопада 1943р. війська М. Ватутіна звільнили Київ. У січні 1944 р. Червона Армія розпочала визволення Правобережної України та Криму. До травня 1945 р. було визволено Херсон, Миколаїв, Одесу, завершено вигнання німців з Криму.
Протягом літа радянські війська звільнили від фашистів майже всю Західну Україну. 27 жовтня 1944 р. був звільнений Ужгород, а 28 жовтня - всі інші населенні пункти Закарпатської України.
На осінь 1944 р. вся територія України була звільнена від німецько-фашистських загарбників. У 1945 р. до складу України увійшла Закарпатська Україна.
Отже, визволення України було важливою частиною процесу розгрому ворога. Перемога стала можливою завдяки героїзму, мужності та відданості українського народу.
|
|
Долаючи труднощі воєнного часу, плідно працювали евакуйовані на схід Академії наук УРСР, науково-дослідні інститути, вузи, культурно - мистецькі заклади, підприємства оборонного значення. їхня діяльність була спрямована на допомогу фронту. У рядах радянської армії воювало 5,5 млн. українців. За останніми підрахунками істориків військові втрати СРСР сягають понад 26,5 млн осіб, безповоротні військові втрати України становлять близько 5 млн осіб. Однак точної цифри ми не знатимемо ніколи. Кожен п'ятий воїн був з УРСР. За мужність та відвагу в боях проти загарбників понад 2070 українців було удостоєні Героя Радянського Союзу, 31 з них - двічі та один - І. Кожедуб - тричі. Партизани та підпільники України, за мужність та самовіддану боротьбу одержали майже 63,5 тис. урядових нагород із 152 тис. нагород, які одержали партизани всієї країни. Українці, які воювали з фашизмом у лавах руху Опору, одержали високі нагороди від урядів Польщі, Чехословаччини, Румунії, Угорщини, Франції, Італії тощо.
Боротьба українського народу проти німецько-фашистських загарбників дістала міжнародне визнання. Україна - повноправний член світового співробітництва в 1945р. стала фундатором ООН.
|
|
Білет № 5
Розпад Київської Русі. Причини розпаду. Історичне значення
Смерть Мстислава в 1132 р. позначила кінець історичної доби, в якій Київ відіграв роль основного центру руських земель, і поклала початок періодові політичної роздробленості, розпаду Київської Русі на окремі князівства та землі. Зокрема, на землях України сформувалися князівства Чернігівське, Переяславське, Волинське, Галицьке. У першій половині XII ст. відокремлюються Новгородська земля, а трохи пізніше Суздальська та Ростовська. Спочатку їх було 12, а згодом — сотні.
Поглиблення соціально-економічних і культурних процесів, торговельних та інших зв'язків зумовило формування, починаючи з XIII ст., на основі цих земель і князівств територій української, російської та білоруської народностей. Так, на теренах Київської, Чернігово-Сіверської, Переяславської, Волинської, Галицької, Подільської земель, а також Буковини та Закарпаття утворюється українська народність. Етнічним осердям українського етносу стала Київська земля. Видатну роль у цьому процесі відіграв і Київ. Не дивно, що саме за Наддніпрянщиною раніше, ніж за іншими землями Південної Русі, закріпилася назва Україна (1187 p.). Із XVII ст. цією назвою стали позначати всі землі, заселені українським народом.
Землі Північно-Східної Русі (Суздальська і Ростовська) стали тією територіальною основою, на якій склалася і розвивалася російська народність. На теренах Полоцької землі Псковщини й Смоленщини формується білоруська етнічна спільнота.
Проте Київська Русь у середині XII ст. зовсім не розпалася, як це вважала значна частина істориків минулого. Роздробленість, що охопила в цей час Русь, дістала назву феодальної, оскільки була зумовлена еволюцією феодалізму. Феодальна роздробленість — закономірний етап у розвитку середньовічного суспільства. її пережили також імперії Європи, у тому числі й держава Карла Великого.
До роздробленості Київської Русі призвели подальша феодалізація давньоруського суспільства, соціально-економічний розвиток окремих регіонів. Збагатившись за рахунок землеволодінь, боярство стало значною політичною силою, зацікавленою насамперед у процвітанні та примноженні своїх багатств і зовсім байдужою до держави. Місцеві князі, спираючись на боярство, що їх оточувало, почали дбати про збагачення своїх князівств коштом сусідів.
Унаслідок цього Київська Русь поступово перетворилася на ціле з багатьма центрами, пов'язаними традиціями та династичними узами. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну відносно єдиній централізованій монархії прийшла монархія федеративна. Із середини XII ст. нею спільно править група найвпливовіших і найсильніших князів, вирішуючи питання внутрішньої й зовнішньої політики на з'їздах — снемах. При цьому зберігалися всі елементи загальноруської державності: єдність території, що поділялася внутрішніми межами, народність, культура. Тобто зберігалися об'єднавчі тенденції державно-політичного життя, які живила також спільна боротьба із зовнішніми ворогами, єдине законодавство та система церковної організації.
Отже, попри все феодальна роздробленість була закономірним, до того ж прогресивним поступом в історичному розвитку Київської Русі.
Хоча відокремлені князівства були значною мірою самостійними, вони часто ворогували між собою. Особливо приваблював їх Київ. Той, хто завойовував його, міг претендувати на верховенство в династії Рюриковичів. Орест Субтельний з цього приводу наводить такі дані: в 1146—1246 pp. 24 князі 47 раз правили у Києві. Причому, 35 князювань тривали кожне менше року. А володимиро-суздальський князь, попередник московських князів, Андрій Боголюбський по-своєму обійшовся з Києвом. Побоюючись втратити владу над завойованим містом, а також намагаючись не допустити, щоб Київ затьмарив його власні володіння, він у 1169 р. напав на місто і так по-дикунському пограбував його, попалив, зруйнував, що до такого не вдався навіть хан Батий із величезною татаро-монгольською ордою. До всього цього Андрій Боголюбський ще й прихопив із собою із Вишгорода ікону Божої Матері, яка стала називатися Володимирською і досі є головною церковною святинею Москви.
Звичайно, непоправної шкоди Русі завдала татаро-монгольська навала (1237—1241 pp.). Остаточне зруйнування Києва монголо-татарами в 1240 р. ознаменувало собою трагічний кінець київського періоду історії України.
Та русичі зуміли вистояти й відродити життя. Після розпаду Київської Русі естафета державності перейшла до Галицько-Волинського князівства, яке продовжило традиції Київської Русі й стало її завершальним етапом.
|
|
Дата добавления: 2018-06-01; просмотров: 352; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!