Життєва основа повісті Марка Вовчка «Інститутка».
«Інститутка» – найкращий твір Марка Вовчка, перша в українській літе-ратурі соціальна повість, над якою письменниця працювала в 1859–1861 рр.: почала писати в Немирові, продовжувала в Петербурзі, а завершила в Пари-жі. Початкова назва повісті – «Панночка».
Марко Вовчок була родом з Орловщини. Рано залишилася без батька. Ві-тчим виявився лютим кріпосником, знущався не тільки з кріпаків, а й зі своєї сім’ї, яка з того часу жила у вічному страхові й мусила терпіти. А от селяни виявилися мужнішими. Одного разу, доведені до краю жорстокістю цього по-міщика, кріпаки з вилами кинулись на нього і мало не вбили. Програвши в карти маєток дружини, вітчим покинув сім’ю. З тих пір вразлива дівчинка Марія, майбутня письменниця, до кріпосників ставилася з осудом та знева-гою, а кріпацтво вважала ганебним явищем, не гідним людини. Тому повість «Інститутка» має під собою міцну життєву основу.
Коли Марко Вовчок жила в Немирові на Вінниччині, то разом з чоловіком виїжджала в навколишні села для збирання фольклорних матеріалів. Там вона знайомилася з життям селян, спостерігала за їхніми характерами, відзначала, що в кріпаках прокидається здатність до протесту, що багато з представників народу вищі за своїми моральними якостями від освічених поміщиків.
Так, героїня повісті кріпачка Устина – лагідна, добра, чесна, розсудлива й життєрадісна. Разом з тим вона, як і більшість кріпаків, покірна своїй долі, дещо пасивна. Її щастя з Прокопом стало можливим лише завдяки випадко-вому збігу обставин.
|
|
|
Типовим, взятим із життя є образ панночки-інститутки – розбещеної, жорстокої, зовні освіченої , але внутрішньо убогої й бідної душевно. Мож-ливо, таких дівчат Марко Вовчок зустрічала, навчаючись у Харківському пансіоні.
Страждання українців-кріпаків стали власними стражданнями письмен-ниці, тому її твір такий щирий, пристрасний, сповнений гарячих почуттів – любові та ненависті, покори й протесту, людинолюбства і жорстокості.
Отже, повість Марка Вовчка має у своїй основі типові життєві явища, по-черпнуті письменницею із власних спостережень, вражень та переживань, тому правдива й переконлива, справляє глибоке враження на читачів.
Короткий сюжет повісті
Білет № 14
Відокремлені уточнюючі члени речення. Синтаксичний розбір ре-чення.
Уточнюючі відокремлені члени речення конкретизують або пояснюють тойчлен речення, з яким вони пов’язані однією синтаксичною функцією, і відповіда-
ють на питання а де саме?а коли саме?а як саме?а який саме?а що саме? і под.: внизу, біля підніжжя гори; вчора, о першій годині; темний, аж чорний.
|
|
|
Відокремлені уточнюючі члени речення в усній мові виділяються пауза-ми, а на письмі – з обох боків комами, рідше – тире.
Відокремлюються:
а) означення, що уточнюють попередні означення: Море синє, аж чорне, тільки білою піною б’є об берег (М.Коцюбинський);
б) обставини, виражені прислівниками або іменниками з прийменни-ками, які уточнюють попередні обставини: Там, вдалині, низько над морем повисла якась біла хмара (О.Донченко).
Інтимна лірика Тараса Шевченка.
Т.Г. Шевченко мав свій ідеал жінки, кохав і був коханий. Про це він писав у баладах, віршах та поемах. Світ щирого кохання в «Кобзарі» тісно пов’язаний
з релігійною мораллю, яка, освячуючи подружню вірність, засуджує зраду, розбещеність.
Інтимна лірика Шевченка дуже нагадує українську народну пісню не лише за формою, а й за змістом. Поет розумів кохання як джерело радості і підне-сення (наприклад, вірш «Мені тринадцятий минало», коли дівчина поцілува-ла підлітка і після того «неначе сонце засіяло»). І навпаки: життя, прожите не в парі з милою дружиною, – нещасливе. Героїня поезії «Ой одна я, одна» скрушно визнає, що «зросла – не кохалась», і це так прикро, бо:
|
|
|
Невесело на світіжить,
Коли нема кого любить.
Самобутність любовних віршів Шевченка – в оспівуванні дівочої цнотли-вості, високої моральності. Дівчина з поезії «Зацвіла в долині» на щебетання пташечки вийшла з хати, а їй назустріч – «козак молоденький». Юна пара роз-мовляє, любо співає і дарує одне одному невинні поцілунки. Висновок поета логічний: «Якого ж ми раю у Бога благаєм?»
Поезія «І широкую долину» побудована у формі спогадів молодої роз-лученої долею пари . Три етапи цієї долі: « снилось -говорилось», «не побра-лись» – «помарніли обоє». І наслідок: «Не живем, а тільки ходим».
За принципом художнього паралелізму побудована поезія «Не тополю високую». Одинока тополя – струнка самотня дівчина; вітри шматують то-полю – доля кривдить чорнобриву, народжену для любові. Так судилося ді-вчині весь вік продівувати, ні з ким не кохаючись.
Особливе місце в інтимній ліриці Шевченка займають автобіографічні ві-рші: «Г.З.», «І станом гнучким, і красою», «Ми вкупочці колись росли».
Елементи інтимної лірики ми маємо і в епічних творах, наприклад, у поемі «Гайдамаки», де описується зворушлива історія кохання Яреми та Оксани.
Отже, інтимна лірика Т. Шевченка – це світ щирого кохання, що знахо-дить свої витоки у релігійній моралі, яка втілює подружню вірність, осуджує зраду, розбещеність, і в українській народній пісні. Поет розумів кохання як джерело радості, він мав ідеал жінки, але, на жаль, не зумів зазнати особисто-го щастя. Його ідеал кохання – це передусім щирість, відданість у почуттях, незрадливість у стосунках. Такими моральними якостями він наділяв своїх героїнь.
|
|
|
Білет №15
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 1542; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!