Типи односкладних речень. Синтаксичний розбір односкладного речення.

Стр 1 из 6Следующая ⇒

Nbsp;

УКРАЇНСЬКА МОВА (офіційна) ТА ЛІТЕРАТУРА

ВІДПОВІДІ

На питання екзаменаційних білетів

Державної підсумкової атестації

Клас

Відповіді

Білет № 1

2 Поняття про словосполучення. Головне і залежне слово у словоспо- лученні. Типи словосполучень за способом вираження головного слова. Синтаксичний розбір словосполучення.

Словосполучення – це синтаксична одиниця, що утворюється поєднанням двох або більше повнозначних слів (головного слова – від якого ставиться питання і залежного – яке відповідає на питання) на основі підрядного синтак- сичного зв’язку: широка дорога – дорога(головне слово) яка?широка (залежне слово); садити дерева – садити(головне слово) що?дерева (залежне слово).

Типи словосполучень за вираженням головного слова:

1) іменникові – іменник у ролі головного слова: густий ліс, командирза- гону, ненавистьдо ворогів, цистерназ пальним, бажанняпрацювати;

2) дієслівні – дієслово у ролі головного слова: шанувати людину, подо- рожуватив гори; голосно розмовляти;

3) прикметникові – прикметник у ролі головного слова: вірний запові- там, повнийсили, вищийвід батька;

4) прислівникові – прислівник у ролі головного слова: дуже гарно, над- звичайно вдало, видноліс.

не є словосполученнями:

-підмет і присудок: хлопчик підбіг, робітник працює;

-сурядні сполучення слів: чисте іпрозоре, жінка ічоловік;

-кількісно-іменникові сполуки: два зошити, багато книжок;

-сполучення іменника або займенника, поєднаних прийменником з (ра- зом з): бабуся зонуком, ми разом зматір’ю;

-фразеологізми: байдики бити, всипати березової каші;

-сполуки повнозначних слів із службовими: буду працювати, більш до- свідчений;

-сполуки іменних частин мови з дієсловами-зв’язками: буду вчителем, стане героєм.

Порядок синтаксичного розбору словосполучення див. додаток № 5.

3. Біблія – видатна пам’ятка світового письменства.

Біблія – одна з найвизначніших пам’яток світово� культури, без яко� не можна уявити собі розвиток письменства багатьох народів, серед них і укранського. впродовж тривалого часу Біблія (грецьке – книга) сприймалася тільки як сукупність релігійних текстів. насправді ж у ній зібрано твори, які формувалися на Близькому сході та в середземномор’� від Хіі ст. до н.е. до іі ст. н.е. У них втілилися уявлення людей про будову всесвіту, походжен- ня людей, філософські роздуми, морально-етичні настанови, що не втратили своє� актуальності й досі. Кожна людина у цій книзі може знайти для себе щось важливе, близьке й зрозуміле. не випадково ця Книга Книг і донині надихає митців на нові твори, залишається джерелом одвічних пошуків лю- диною смислу життя.

Біблія – це звід 50 книг. складається з двох частин: старого Завіту (За- повіту), що визнається за святе Письмо іуда�змом і християнством, та но- вого Завіту – святого Письма лиш у християн. старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книг Буття, книга виходу, книги ісуса навина, суддів, чотири книги Царств, книга притч соломона та ін.), художніх (Твори Пророків, книга іова) та суто ліричних (Псалтир, Пісня Пісень). Започаткував святе Письмо Мойсей, а закінчили – Христові апостоли. У новому Завіті докладно йдеться про життя ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть, воскресіння з мертвих і вічне життя. розповідається

про це в чотирьох Євангеліях святих апостолів – Матвія, Марка, Луки та іоан- на. вражаючу картину страшного суду подає остання Книга святого письма Апокаліпсис, або одкровення іоанна Богослова.

У нашій культурі Біблія посідає особливе місце – з остромирового Єван- гелія починається давньоруська рукописна книжність, з «Апостола» (1574 р.) та острозько� Біблі� (1581 р.) – укра�нське книгодрукування.

Біблія послужила величезним морально-етичним і естетичним стимулом у розвитку світово� літератури, яка черпала з не� теми, сюжети й мотиви від- повідно до вимог та ідей свого часу (наприклад, творчість Данте, Мільтона, Булгакова, Достоєвського, Байрона, Блока, Пастернака та багатьох інших).

Біблійні мотиви широко використовували й укра�нські класики Т. Шевчен- ко, П. Куліш, і. Франко, Ю. Федькович, Леся Укра�нка та багато інших.

Білет № 2

2. Словосполучення. Способи підрядного зв’язку у словосполученні. Синтаксичний розбір словосполучення.

У словосполученні між головним і залежним словом можливий тільки один тип зв’язку – підрядний. інші типи зв’язку словосполученню не властиві.

способами підрядного зв’язку у словосполученні є:

1) Узгодження – спосіб підрядного зв’язку, при якому залежне слово упо- дібнюється формам головного слова (роду, числа, відмінка): видатний пись- менник, велика любов, здібні учні.

Залежно від ступеня зміни залежного слова розрізняють узгодження:

-повне (залежне слово уподібнюється головному у формах роду, числа, відмінка): сердитий товариш – сердитого товариша – сердитому товари- шеві;

-неповне (залежне слово уподібнюється головному у формах або відмін- ка і числа: місто Київ, річка Дніпро, або відмінка: у селі Пісках, або числа: на річці Хорол.

2) Керування – спосіб підрядного зв’язку, при якому головне слово вима- гає від залежного відповідної відмінкової форми.

відповідно до морфологічного класу головного слова керування може бути:

-дієслівним: викладати фізику, готуватисядо польоту;

-іменниковим: виконання завдань, любовдо природи;

-прикметниковим: належний команді, схожий на батька;

-прислівниковим: видно гори, соромно тобі.

3) Прилягання – спосіб підрядного зв’язку, при якому залежне слово має незмінну форму і поєднується з головним тільки за змістом: старанно вчи- тися, цілитися стоячи.

Синтаксичний розбір словосполучення див. додаток № 5.

3. Біблія – це звід 50 книг. складається з двох частин: старого Завіту (За- повіту), що визнається за святе Письмо іуда�змом і християнством, та но- вого Завіту – святого Письма лиш у християн. старий Завіт складається з книг літописно-розповідних (книг Буття, книга виходу, книги ісуса навина, суддів, чотири книги Царств, книга притч соломона та ін.), художніх (Твори Пророків, книга іова) та суто ліричних (Псалтир, Пісня Пісень). Започаткував святе Письмо Мойсей, а закінчили – Христові апостоли. У новому Завіті докладно йдеться про життя ісуса Христа, його вчення, вчинені ним чудеса, його мученицьку смерть, воскресіння з мертвих і вічне життя. розповідаєтьсяпро це в чотирьох Євангеліях святих апостолів – Матвія, Марка, Луки та іоан- на. вражаючу картину страшного суду подає остання Книга святого письма Апокаліпсис, або одкровення іоанна Богослова.

С.8-10 хрестоматії аналіз однієї притчі

Білет № 3

2.Речення як основна мовна одиниця. Типи речень у сучасній україн ській мові. Синтаксичний розбір речення.

Речення – це граматично й інтонаційно оформлена за законами певно� мови комунікативна одиниця, що служить засобом формування, вираження й повідомлення думок, почуттів, емоцій тощо.

За метою висловлювання речення бувають:

1) розповідні: Колись мене назвав він братом, і слово це – як зірка у путі

(М. рильський);

2) питальні: Хіба є хто на світі крилатіший за людину? (о. Гончар);

3) спонукальні: Будь, людино, людиною! Будьте, люди, людьми! (М. Упе- ник).

За інтонацією речення бувають:

1) неокличні: Не спалося, а ніч, як море (Т. Шевченко);

2) окличні: О земле, велетнів роди! (П. Тичина). За структурою речення поділяються на:

і. Прості (мають одну граматичну основу):

1) односкладні (є один головний член речення – підмет або присудок): Неповторні картини дитинства (Ю. Збанацький); Надворі смеркало і суте- ніло (і. нечуй-Левицький);

2) двоскладні (є два головні члени речення): Верби, схилившись над тихим Дінцем, розчісують коси зелені. (в. сосюра);

3) непоширені (є тільки головні члени речення): Гаї шумлять. (П. Тичина);

4) поширені (крім головних членів речення, мають один або більше друго- рядних): Що любишти найбільшою любов’ю? (в. сосюра);

5) повні (є всі потрібні члени речення): Та пісня має у собі щось отруйне.

(М. Коцюбинський);

6) неповні (відсутні один або більше потрібних членів речення, які вста- новлюються з контексту): Та пісня має у собі щось отруйне. Чим більше слу- хаєш, тим більше хочеться чути (М. Коцюбинський);

7) неускладнені (немає однорідних членів, відокремлених членів речення і вставних конструкцій): На високому пагорбі Слави верби тужливо шумлять (в. Лучук);

8)ускладнені (є однорідні члени, відокремлені члени речення і встав- ні конструкці�): Напевне, це й справді не жінка, а саме літо йде собі з а го_р.о_да. м_и. ,_л.іс_а.м_и.і_, с.п_ів.а_ю.ч_и., нахиляється до с_ун_ич_ни_к_ів і_гр_иб_ов_ищ_ ,підіймаєруки до плодючого дерева (М. стельмах);

іі. Складні(мають двіабо більшеграматичних основ):

1) складносурядні (частини речення синтаксично рівноправні): На сизих луках скошено траву, і літо буйне в береги ввійшло (М. рильський);

2) складнопідрядне (одна частина речення – підрядна залежить від іншо� – головно�): Ніколи в бурі не загине, хто Прометея має дух (в. сосюра);

3) складні безсполучникові (частини складного речення поєднуються без сполучників): Ми чорні гори переорем, мивдарим серцем в мур зажур (і. Драч);

4) складні конструкції (частини речення поєднані впереміш різними ви- дами зв’язку): Орел ширяв над моєю головою, і я уявив, як він придивляється до мене злими очима (Леся Укра�нка).

3. Загальнолюдські ідеали добра й справедливості в «Повчанні» Воло- димира Мономаха.

«Повчання дітям» (1096 р.) – один із найвизначніших літературних пам’яток Ки�всько� русі.

«Повчання дітям» складається з трьох частин: релігійні поради, правила князювання і власний життєпис, як зразок дітям. Автор у творі надає перевагу і закликає інших зрозуміти, що добро і справедливість – це ті закони, за яки- ми повинні жити люди і правити князі. Каяттям, сльозами і молінням можна здобути перемогу над усім гріховним. володимир Мономах закликає у творі брати під опіку вдів та сиріт, допомагати бідним, не відбирати ні в кого життя, додержуватися присяги, любити жінку, шанувати старших від себе, викинути гординю з серця, остерігатися лінощів, вчитися того, чого не вмієш.

Автор подає приклад, гідний наслідування, і сво�м життям. він – ідеал християнського лицаря з хрестом в одній руці і мечем – в другій. він ніколи не кривдить слабших, керується правилами християнсько� моралі.

З початку першого тисячоліття лунає до нас мудре слово повчання, бо цей твір викладає такі критері� життя, які тепер ми називаємо загальнолюдськи- ми цінностями. Бо і сьогодні йде боротьба з темними силами людсько� душі: пияцтвом, блудом, брехнею. і сьогодні ми цінуємо добро, повагу, взаєморозу- міння, освіченість, тому і сьогодні пророче звучать слова володимира Моно- маха: «А коли добре щось умієте – того не забувайте, а чого не вмієте – то того учітесь».

отже, «Повчання дітям» (1096 р.) володимира Мономаха – це актуальний твір світсько� літератури Ки�всько� русі, в якому розкриваються вічні загаль- нолюдські основи життя: не відбирай ні в кого життя, шануй старших себе, остерігайся лінощів, учись, прощай і кайся, будь чесним і не гордуй в житті

Білет № 4

2. Головні члени двоскладного речення. Синтаксичний розбір ре- чення.

Підмет – це головний член речення, що означає предмет, явище, поняття, якому властива якась дія, стан, ознака, і відповідає на питання хто? що?

Підмет виражається формою називного відмінка іменника або іншо� час- тини мови в значенні іменника: Духмяний запах яблуні старої пливе, як сон (В. Бичко); Багато вітрів прошуміло над головою (О. Довженко); Лиш боро-тись – значить жить (І. Франко).

Присудок – це граматично залежний від підмета головний член речення, що означає дію, стан, ознаку предмета, названого підметом, і відповідає на питання що робити? що робив? що зробив? хто він є? що він є? який він є?

Присудок найчастіше виражається дієслівними формами: Жив,живеш і будеш жити, мій народе! (М. рильський); Любіть Україну всім серцем своїм і всіми своїми ділами (в. сосюра); Із можливого в чудесне перекинуто мости (М. рильський); Якби я був скульптором, виліпив би чудесний високий отой лоб (о. Гончар)

3.Творча спадщина Григорія Сковороди.

Літературна спадщина Григорія сковороди – це збірка поезій «сад боже- ственних пісень» (30 творів) і збірка «Байки харківські» (30 байок). За життя жоден твір сковороди не був надрукований, а пізніше (1836 року) �х взагалі за- боронила цензура, але вони весь час поширювалися у рукописних варіантах.

Головними роздумами Г. сковороди були роздуми про сутність людини, про �� щастя і шляхи його досягнення. Мислитель звеличував людей праці, підносив �хню гідність. істинна сутність людини, на думку мислителя, поля- гає в працелюбстві, в пошуках шляху до «всенародного щастя».

в трактаті «Алфавит, или Букварь мира» Г. сковорода перераховує осно- вні положення свого вчення:

1) пізнати себе;

2) вибрати «сродну працю»;

3) розвивати й удосконалювати сво� творчі здібності шляхом освіти;

4) дружити з людьми, близькими за інтересами та переконаннями.

За життя Г. сковороду називали «укра�нським сократом», бо сковорода в Укра�ні значно розвинув філософію, літературу, педагогіку, розвинув іде� демократизму й гуманізму.

серед творів митця – поетичні, сатиричні вірші, байки, притчі, філософ- ські трактати. в них мислитель вніс нові теми та образи, збагатив �х народно- поетичними образами, народною мудрістю.

У сво�х творах Г. сковорода оспівав природу Укра�ни, �� працьовитих лю- дей, висміяв панівну верхівку, проголосив людину та �� волю найвищою цін- ністю. він розвинув іде� демократизму та гуманізму, вніс у літературу теми та образи і підготував добрий ґрунт для сво�х послідовників.

Білет № 5

2.Другорядні члени речення: означення. Узгоджені та неузгоджені означення. Синтаксичний розбір речення.

До другорядних членів речення належать: додаток, означення, обставина.

Означення – це другорядний член речення, що вказує на різні ознаки предмета, явища, стану, процесу тощо.

означення підпорядковане іменнику й відповідає на питання який? чий? котрий? скількох? скільком? скількома? на скількох? (крім скільки?): (яким?) Первозданним і одвічнимсумом ллється плащ із (якого?) білого пле- ча (Б.олійник). Виходить і камінь має силу (яку?) сколихнути і дитинство, і юність, і нагадати(які?) сьогоднішні слова (чи�?) матері (М.Стельмах); У перегонах лише (скільком) сорокаавтомобілям пощастило дійти до фінішу.

За способом вираження означення буває:

1) узгоджене – сто�ть у тому самому роді, числі, відмінку, що й поясню- ване слово; виражається прикметником, дієприкметником, займенником, по- рядковим числівником, кількісним числівником у непрямих відмінках, крім знахідного: Розспівався мійсад молодимиколоратурами (А. Малишко); Щойно прочитанийвчителем вірш справив на мене неабияке враження; Із чотирьохроків я вже знав абетку;

2) неузгоджене – може поєднувати семантику означення й обставини, означення і додатка; виражається іменником, займенником у безприйменни- кових і прийменникових відмінках, неозначеною формою дієслова, прислів- ником тощо: Тимко топтався попереду і ніяк не міг знайти клямку від дверей(Г. Тютюнник); Він подивився на годинник і дав наказ зупинитися(Ю. Янов- ський); Скеля праворучбула величезною.

3.Втілення патріотизму, вірності обов’язку, мужності в образах Енея та його товаришів у поемі Котляревського «Енеїда». Прочитати напам’ять уривок з поеми.

«ене�да» і. Котляревського – перший твір ново� укра�нсько� літератури. Уже з перших рядків поеми ми потрапляємо в дивосвіт укра�нського життя і національного характеру:

Еней був парубок моторний І хлопець хоч куди козак,

Удавсь на всеє зле проворний, Завзятіший од всіх бурлак.

еней хоробрий ватажок, який добре обізнаний з воєнним ремеслом, дбає про своє військо. еней намагається припинити пролиття крові і безстрашно виступає до двобою з Турном, щоб у єдиноборстві розв’язати суперечку. на полі бою еней виступає як далекосяжний ватажок, він уміло організовує своє військо і домагається перемоги над ворогом.

Такими ж позитивними рисами окреслені образи його во�нів. Троянці не тільки розважаються, а й знають ціну гідності і лицарсько� честі во�на, ви- являють глибокі почуття дружби, побратимства, товариського обов’язку, до- блесно борються на полі бою. Почуття любові до батьківщини сильніші за смерть. Троянці – хоробрі і відважні во�ни, патріоти своє� землі, готові «до останньо� каплі крові свою свободу боронить».

З троянсько� громади особливо виділяються образи двох рядових бійців низа та евріала. Молоді во�ни свідомо пішли на смерть, аби тільки �хні това- риші здобули перемогу. свідомість громадського обов’язку, вірність присязі керували юними героями.

ними керують патріотичні почуття, для блага батьківщини вони готові на- віть на смерть. Коли низ одговорює евріала від участі в небезпечній вилазці, нагадуючи про бідну матір, для яко� він повинен жити, евріал йому відпо- відає:

Де общеє добро в упадку, Забудь отця, забудь і матку, лети повинность ісправлять.

в образах цих козаків показано бойову дружбу та взаємну виручку в бою як характерну рису укра�нського козацтва. Змалювавши низа та евріала, і. Котляревський показав доблесних і мужніх козаків.

отже, і. Котляревський змалював троянців та �хнього ватажка енея у геро�чно-епічному плані. Такими вони виступають, коли треба постояти за правду, за рідну землю. образи троянців служать розкриттю теми патріотиз- му укра�нського козацтва, його волелюбності, мужності та звитяги.

Білет № 6

2.Другорядні члени речення: додаток. Додаток прямий і непрямий. Синтаксичний розбір речення.

Додаток – це другорядний член речення, що означає предмет, на який спрямована дія, стан або ознака іншого предмета; відповідає на питання не- прямих відмінків; виражається найчастіше іменником, іншими частинами мови, що потрапляють у позицію додатка внаслідок �х субстантиваці:

Кур санти побачили у вікні Щорса і послали йому громове «ура» (о. ДовженкоВзагалі він уникає говорити про свої високі почуття і пориви (і. Багмут);

Три тополів орнім полі посадили школярі (А. Малишко). розрізняють додатки прямі і непрямі.

Прямий додаток залежить від перехідних дієслів і виражається:

-знахідним відмінком без прийменника: Пісні розбудили солов’їв (П. Панч);

родовим відмінком без прийменника, коли при перехідному дієслові є заперечна частка не або коли дія переходить лише на частину предмета: Марко ніколи не бачив на материнім виду таких крихітних сліз (М.стельмах);

Тоня діловито наливала з бідона води (о. Гочар).

Усі інші додатки – непрямі: Керувавстудією

відомий письменник

(о. Донченко); І хто може образитися на таку незлобну усмішку (М. Рильський).

3.Поетичний образ дівчини з народу в п’єсі івана Котляревського

«Наталка Полтавка».

наталка Полтавка – головна геро�ня однойменно� п’єси і.П. Котлярев- ського. сама дівчина співає про себе:

Не багата я і проста, но чесного роду, Не стижуся прясти, шити і носити воду.

«Доброю донькою» називає �� мати, а виборний говорить: «Золото – не дівка!.. окрім того, що красива, розумна, моторна і до всякого діла дотепна – яке в не� добре серце, як вона поважає матір свою, шанує всіх старших себе, яка трудяща, яка рукодільниця, що й себе, і матір свою на світі держить». Матері ставлять у приклад сво�м дочкам наталку.

Але це ще не все. Чотири роки дівчина вірно чекає свого коханого Петра, відмовляє усім женихам. Але коли бачить сльози матері, �� нарікання на бід- ність і беззахисність, то йде заради �� спокою на самопожертву – погоджу- ється вийти заміж за першого, хто посватається, в душі сподіваючись, що найближчим часом женихів не трапиться. Адже вона не уявляє собі життя без любові та дружби, взаємодопомоги. А в багатого бідна жінка «буде гірше наймички, буде кріпачкою».

Коли з’являється Петро, наталка, хоч і була засватаною, відмовляється від возного, виявляючи рішучість та сміливість. Це і рятує ��, �хню з Петром любов. Мова наталки красива, багата, співуча і розумна, сповнена мудрими народними прислів’ями («знайся кінь з конем, а віл з волом», «все багатство єсть моє добре ім’я» та інші).

наталка – хороша дівчина, інші матері ставлять �� в приклад сво�м дочкам. не зачаруватися нею не можна. Бо наталка увібрала усі кращі риси жінки: скромність, чесність, доброту, сердечність. однією з важливих рис �� характе- ру є працьовитість. Тож наталка Полтавка – позитивний, реалістично змальо- ваний образ жінки тих далеких часів, образ, який втілює в собі найідеальніші моральні риси просто�, селянсько� дівчини. саме через це образ наталки не старіє, а живе, полонить серця все нових і нових читачів.

Білет №7

1. Тире між підметом і присудком. Синтаксичний розбір речення.

Тире між підметом і присудком ставиться,коли:

а) підмет і присудок виражені іменником або числівником у називному відмінку: Мова – продукт тривалого історичного розвитку народу (і. Ющук); П’ять на п’ять – двадцять п’ять (нар. творчість);

б) один із головних членів або обидва є інфінітивом (неозначеною фор- мою дієслова): Життя прожити – потоптати сум (А. М’ястківський);

в) перед присудком стоять слова то, це, це є, значить, ось, це значить: Мої зернини – тослова (Д. Павличко); Душа – цеконвалія ніжна (Х. Алчев- ська).

Тире не ставиться,коли:

а) підмет або присудок, виражені займенником, прикметником, ді- єприкметником, порядковим числівником: Діланезабутні дідів наших (Т. Шевченко);

б) перед присудком стоять слова як, ніби, мов, не: Але життя несон… Воно несклянка чаю (в. сосюра).

Увага!Тире може ставитися за умови логічного та емоційного виді- лення: Ми – атомні заложники прогресу (Л. Костенко); Земля – мов казка (в. симоненко).

3. Жанр, тема, сюжет і конфлікт п’єси «Наталка Полтавка» івана Кот- ляревського.

П’єса «наталка Полтавка» була створена у 1819 році для потреб Полтав- ського театру, керівником якого у той час працював іван Котляревський, і ста- ла першим драматичним твором ново� укра�нсько� літератури.

Жанр «наталки Полтавки» сам автор визначив як «оперу малороссий- ськую в 2-х действиях» (у п’єсі використано 19 пісенних партій різних жан- рів: соло, дует, тріо, хор. Деякі пісні народні, піддані літературній обробці, деякі створені самим автором). Літературознавці називають твір драмою.

Тема п’єси – життя і побут укра�нських селян на початку ХіХ століття. У цьому творі вперше серйозно розкрита тема вірності у коханні людей з на- роду, засуджено покірність долі, владі та застарілим народним звичаям.

сюжет твору нескладний: двоє молодих вродливих закоханих – наталка і Петро – не можуть поєднати долі через бідність Петра, який змушений через це піти на заробітки, до наталки сватається багатий нелюб – пан возний Те- терваковський. Петру, який через тривалий час повертається у село, допома- гає побратим Микола, а возному – сільський виборний Макогоненко. на тому, щоб наталка віддалася за возного, наполягає мати, вважаючи, що порятує дочку від бідності. Аби наталка не була бідною дружиною багатого чоловіка, Петро віддає �й увесь заробіток. Та все врешті-решт владналося: возний від- мовляється від наталки, і вона виходить за Петра.

Конфлікт п’єси має побутовий характер. він виникає внаслідок традицій- ного любовного трикутника, який зав’язується між основними персонажами: возний – наталка – Петро. Але основа цього конфлікту – соціальна: наталка не могла одружитися з Петром через його бідність. Крім того, вона відмовляє возному не тільки через вірність коханому, а й тому, що не хоче потрапляти в матеріальну залежність від нього.

отже, сила п’єси, за словами і. Карпенка-Карого, «в простоті, в правді і найголовніше – в любові автора до свого народу».

Білет № 8

2. Речення з однорідними членами. Розділові знаки при однорідних членах речення. Синтаксичний розбір речення.

Однорідними називають такі члени речення, що стосуються того самого члена речення й виконують однакову синтаксичну роль: На шлях я вийшларанньою весною І тихий спів несмілий заспівала(Леся Укра�нка).

однорідними можуть бути як головні, так і другорядні члени речення. Кома ставиться між однорідними членами речення:

1) не з’єднаними сполучниками: Численні покоління формуютьїї (мову), розвивають, збагачують, удосконалюють, наповнюютьвласним життє- вим досвідом… (і. Ющук);

2) перед протиставними сполучниками: Тече вода в синє море, та не ви- тікає(Т. Шевченко);

3) перед другою частиною парних сполучників: Жити – це значить не тільки брати, а й віддавати(Д. Драч);

4) перед повторювальними єднальними і розділовими сполучниками: Теє слово всім давало то розвагу, то пораду(Леся Укра�нка);

5) між парами однорідних членів: У слові народ втілив красу і багатство навколишнього світу, свої думки, почуття, преживання, любов і ласку, ніж- ність і великодушність, гнів і ненависть(в. сухомлинський).

Кома не ставиться між однорідними членами речення:

1) перед одиничними єднальними або розділовими сполучниками: Пові- тря ставало по-материнському сухим та лагідним(Є. Гуцало);

2) перед першим повторювальним сполучником, якщо з нього починаєть- ся перелік: Коли хочеш і ніжністьсвою, і красу з хвилюванням відчуть, як на ві� сльозу, слухай пісню вкра�нську (с. Джусуєв);

3) у стійких словосполученнях між однорідними членами, що утворю- ють смислову єдність: Життю – ні кінця ні начала(Б. олійник).

3. Сентиментально-ідилічне змалювання побуту, обрядів, природи України в повісті Григорія Квітки-Основ’яненка «Маруся».

На повісті Г. Квітки-основ’яненка позначився сентименталізм – літера- турний напрям, що характеризувався особливою увагою до духовного сві- ту людини і відзначався ідеалізацією дійсності та перебільшенням почуттів. сентименталісти вважали сво�м завданням розчулити читача, викликати в нього співчуття нещасно� долі геро�в, причому �х персонажі – не королі та лицарі, а люди з народу.

Особливістю мови повісті «Маруся» є розчулений тон розповіді про зу- стрічі закоханих, розлучення, смерть Марусі, горе �� нареченого та батьків. наприклад: «Зосталася Маруся сама, схилила головоньку на білу ручку, а слі- зоньки з очей так і капотять!»

Письменник докладно, з добрим знанням і замилуванням описує сцени патріархального побуту, звича�в, обрядів. Це і танці, і сватання, і весілля, і похорони.

Вплив сентименталізму позначився і на описах природи: «ось і ріденький туманець пав на річку». не міг не викликати замилування й розчулення чи- тачів і такий пейзаж: «вітерець заснув, і гілочки по садах, дрімаючи, ледве колишуться, тільки й чути, що через греблю на потоках водиця цідиться і мов хто нищечком казку каже…».

Наум Дрот, батько Марусі, – працьовитий, мудрий, набожний, чесний, тверезий, дотримувався всіх народних обрядів та звича�в. Це ідеал селянина, в розумінні Квітки-основ’яненка. Лише завдяки чесній праці і дотриманню норм християнсько� моралі цей селянин став заможним і щасливим.

Такою ж ідеальною змальована письменником головна геро�ня повісті Ма- руся. За зовнішністю – справжня красуня, ніби вийшла з укра�нсько� народно� пісні. і за характером – скромна, з усіма привітна, тиха, ввічлива, спокійна, а понад усе – працьовита. разом з тим – дуже чутлива, вся у світі переживань та передчуттів.

Отже, Г. Квітка-основ’яненко у сво�й сентиментально-реалістичній пові- сті втілює в художніх образах та підносить до ідеалу кращі риси укра�нського народу. він талановито й поетично відтворив побут і обряди, реалі� тогочас- но� дійсності і неповторну природу Укра�ни.

Білет №9

2. Речення із звертаннями, вставними словами. Синтаксичний розбір речення.

Звертання називає особу або предмет, до яких спрямоване мовлення. У реченні звертання виражається іменником у формі кличного відмінка однини й множини.

За будовою звертання бувають:

1) непоширені (одне слово): Чого, брате, так збілів? (с. руданський);

2) поширені (сполучення слів): Думи мої, думи мої, лихо мені з вами (Т. Шевченко).

Звертання може вживатися на початку, у середині або в кінці речення. на письмі звертання виділяється комою або знаком оклику:

а) на початку речення: Поете, не хвались, чи маєш хліб, чи ні! (в. самій- ленко);

б) у середині речення з обох боків: Я не геній, синку мій, тим ніколи не хвались (і. Франко);

в) у кінці речення перед звертанням, а після нього – знак за інтона- цією (.?!):Як тебе не любити, Києве мій! (Д. Луценко).

Вставними називаються такі слова, словосполучення і речення, за допо- могою яких мовець виявляє своє ставлення до висловленого змісту.

основні ознакивставних слів і словосполучень:

– вони не є членами речення;

– з членами речення не утворюють словосполучення;

– не вносять у речення додаткових відомостей, а виражають ставлення

мовця до висловленого.

вставні конструкці� можуть виражати:

– упевненість або невпевненість, можливість, припущення: безсумнівно, звичайно, можливо, мабуть, очевидно;

– радість, задоволення, співчуття, обурення: на щастя, на жаль, ніде правди діти;

– звертання до співрозмовника або читача з метою привернення його ува- ги: будь ласка, розумієте, уявіть собі, дозвольте;

– вказують на послідовність викладу: по-перше, з одного боку, нарешті, між іншим, навпаки, до речі, наприклад;

– джерело повідомлення: кажуть, на думку, по-моєму, з погляду.

вставні конструкці� виділяються:

1) комами: Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий резуль- тат роботи (Ю. Мушкетик); В неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко);

2) тире (коли вимовляються з підвищеною інтонацією): Є ж люди на зем- лі – а то б не варто й жити, – що скрізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать (М.рильський);

3) дужками (коли вимовляються пониженим тоном): З-за погрібника пахло м’ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли (Є.Гуцало).

3.Значення творчості Тараса Шевченка в розвитку української літе- ратури та літературної мови.

Значення літературно� спадщини Тараса Шевченка – це передусім значен- ня його «Кобзаря», який збагатив укра�нське письменство новими темами та ідеями, образами і жанрами, ритмами і віршованими розмірами.

У «Кобзарі» зображене минуле й сучасне поетові життя укра їнського на- роду, його історія та географія, побут і мораль. Тому цю книжку називають енциклопедією народного життя, а його автора – народним поетом. У неве- ликих за обсягом творах Шевченко зумів охопити питання, що хвилювали всі народи. ї

Шевченко, як ніхто, зрозумів народну душу, ї велич та красу, і подав свій голос на захист покривджених та зневажених людей – кріпаків, жінок- матерів, покриток, сиріт, вдів. Трагедію �хнього життя він підніс до рівня сві-

тово� трагеді�. вперше героями шевченкових творів стали найнижчі верстви укра�нського народу. Це свідчило про демократизацію літератури.

Шевченко в значній мірі сприяв розвиткові укра�нсько� літературно� мови,

�� унормуванню. він дбайливо шліфував �� лексику, стилістику та синтаксис, ввів нові зображувальні засоби. Якщо укра�нська мова сьогодні славиться своєю красою, багатством синоніміки, образністю, пестливістю, то примно- женням ціє� краси значною мірою ми маємо завдячувати Шевченкові.

отже, Т. Шевченко завершив процес формування ново� укра�нсько� літера- тури, розпочатий і. Котляревським. розвиваючи кращі традиці� попередників, підніс �� на новий рівень, вивів на шлях світово� літератури. він виступив як великий новатор, став основоположником ново� укра�нсько� літератури. ве- ликий внесок у становлення ново� літератури та літературно� мови – тільки частка життєвого і мистецького подвигу Шевченка, бо він не просто творив, а був змушений виборювати саме право на творення національно� культури Укра�ни.

Білет №10

Типи односкладних речень. Синтаксичний розбір односкладного речення.

Односкладними називаються речення,у яких наявний тільки один голо-вний член речення.

За способом вираження головного члена односкладні речення поділя-ються на:

– дієслівні: Темніє;

– іменникові: Вечір. У зорях безлистий ліс;

– прислівникові: Так весело було.

Виділяють у межах односкладних речень такі основні типи:

1) означено-особові – на дійову особу (я,ти,ми,ви) вказує особове закін-чення головного члена речення (дієслова): Дивлюся на берізоньку в зажурі

(Д. Павличко); Пам’ятаєш перший клас? (Д. Павличко); 2) неозначено-особові – дійова особа мислиться неозначено, чітко нео-

креслено, а головний член речення виражений дієсловом у формі 3 особи множини теперішнього чи майбутнього часу або формою множини минулого часу дійсного способу: Дзвонять у всі дзвони (А. Шиян); Меч заржавілий знайшли у полі,скувалиплуг із меча поволі(А.Малишко);

3) узагальнено-особові – дія стосується будь-якої особи, а головний член речення виражений дієсловом у формі 2 особи однини й множини дійсного та наказового способу: Літа проходять за літами, їх не зумієш зупинити

(Д. Павличко); Як парость виноградної лози плекайте мову (М. Рильський);

4) безособові –дія або стан мисляться як незалежні від діяча або но-сія стану, а головний член речення виражений безособовим дієсловом (або особовим дієсловом, вжитим у безособовому значенні), дієприкметниковою формою на -но, -то, прислівниками, інфінітивом: Світало; Одначе й сту-

дентам тепер не спиться (О.Гончар); Всі взолочено віконця (П.Тичина);

5) номінативні (називні) –називають предмети і явища,але не вказуютьна дію, а головний член речення виражений іменником у називному відмінку або кількісно-іменниковим словосполученням: Зима. Холоднеча. Засніжений ліс. (М.Стельмах); Дев’ятнадцять годин сорок хвилин.

Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 652; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 6 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!