Закономірності сприйняття простору.
Сприйняття просторує складнішим видом перцептивної діяльності порівняно із сприйняттям предметів, оскільки включає в себе як відображення форми, величини, взаємного розташування предметів, їх рельєфу, так і віддаленості та напряму, в якому вони розташовані відносно один одного.
У сприйнятті простору певну роль відіграють різні відчуття, однак людина — істота переважно оптична, яка орієнтується в просторі в основному за допомогою зорових даних; сприйняття простору для людини є переважно функцією зору.
Відстань (у глибину) може визначатись і одним оком. Однак при такому монокулярному сприйнятті оцінка глибини простору стає менш точною.
Якщо об´єкт невідомої нам величини розташований поблизу відомих нам за величиною об´єктів, то віддаленість цього об´єкта оцінюється у сприйнятті опосередковано по відношенні до відомих нам за величиною об´єктів. У тому випадку, коли відстань до об´єкта значна, а його величина точно не відома, можливі чималі помилки в оцінці відстані. Для прикладу, в ясну погоду, коли повітря чисте, засніжені гори, що спостерігаються з вершини іншої гори, здаються значно ближчими, ніж вони є насправді, якщо між ними та глядачем немає проміжних обрисів гір.
Практично у нашому орієнтуванні в просторі певну роль відіграють і непросторові ознаки. На їх основі іноді орієнтується кожен з нас: ось ці двері зі стертою фарбою та пожовклим написом, в які я повинен увійти, праворуч повернути біля високого паркану, а потім перейти вулицю поблизу годинника.
|
|
|
Власне орієнтування у просторі може здійснюватись двома способами. Користуючись одним з них, людина мислено прослідковує пройдений або передбачуваний нею шлях, що пов´язує дані точки простору, і визначає своє положення щодо відправної точки свого шляху. Другий спосіб полягає в одночасному уявленні всіх просторових зв´язків даної місцевості.
Зазвичай ми використовуємо як один, так і другий спосіб залежно від ситуації. Однак в одних людей часто переважає перший, а в інших — другий спосіб орієнтації в просторі. При цьому слід мати на увазі, що відносно точне сприйняття відстані можливе в межах до 0,5 км, а загалом великі відстані недооцінюються, малі ж — переоцінюються.
На воді або через водну поверхню об´єкти здаються ближче їх справжньої віддаленості, оскільки вода своєю одноманітністю «скрадає» відстань.
Добре освітлені предмети, а також предмети білого, червоного, жовтого кольору, особливо у поєднанні з темним фоном, видно краще, а тому здаються ближчими. Усім відомо, що вогнище або освітлене вікно, світло фар і т. п. сприймаються як ближчі, ніж це є насправді.
|
|
|
Коли свідку важко визначити в цілому просторове поле, можна запропонувати йому послідовно визначити відстань до окремих точок, а вже потім, підсумувавши дані аналізу, спробувати визначити відповідну величину.
Якщо слідчий ставить під сумнів можливості свідка чи потерпілого бачити, впізнати що-небудь, він може скористатися довідниками, які містять дані про можливості людського зору, слуху, нюху і т. п. Для прикладу, дзвіниця, заводська труба, водонапірна башта видимі на відстані 15—20 км, багатоповерховий будинок — 8—10 км, вікно в будинку — 4 км, контур людини — 1 км, рух ніг та рук — 700 м, головний убір — 400 м, очі, ніс та пальці — 60 м, повіки — 20 м. Усі ці дані мають усереднений характер, враховують звичайний, нормальний стан органів відчуття.
Закономірності сприйняття часу.
Сприйняття часу— це відображення у свідомості людини послідовності, тривалості та швидкоплинності явищ дійсності.
У людини є певне безпосереднє переживання, «відчуття» часу. Воно зумовлене органічними відчуттями та пов´язане з ритмічністю основних процесів життєдіяльності — пульсу, дихання і т. п. Згідно даних найновіших досліджень, оцінка тривалості коротких часових інтервалів залежить також від внутрішньої температури тіла.
|
|
|
Наша уява про час пов´язана з враженням про хід події, послідовність її окремих моментів, що йдуть один за одним. Тому невипадково у сприйнятті часу розрізняють: а)сприйняття тривалості в часіта б)сприйняття послідовності в часі. Відповідаючи на запитання про відрізок часу, людина повинна уявити собі цей відрізок у вигляді своєрідної суми (початок події, проміжні етапи та кінець). Щоб визначити, скільки часу тривала кожна подія або її деталі, людині доводиться провести складну мислену роботу, відновивши у пам´яті перебіг події та оцінивши її у часі.
На сприйняття часу впливають різні фактори, в тому числістимули. Якщо на людину одночасно діють два стимули, то той з них, до сприйняття якого вона приготувалася, буде сприйматися як попередній стимул.
Значний вплив на сприйняття тривалості події в часі також може матиступінь зайнятості особи в даний часовий інтервал. Час, заповнений активною діяльністю, здається таким, що спливає набагато швидше, порівняно з часом, не заповненим цікавими справами, проведеним в очікуванні неприємних подій, зайнятим одноманітними діями.
Особливу роль в оцінці часу відіграємотивація. Час, насичений діяльністю, спрямованою на задоволення особистісно значимих мотивів, сприймається більш коротким.
|
|
|
Змінюється сприйняття тривалості часу залежно відвіку. Для людей похилого віку час тече швидше, ніж для дитини. За даними ряду досліджень, у дорослих переоцінка часових інтервалів може сягати 133 %, а у дітей, підлітків та юнаків у віці від 7 до 19 років — аж 175 %.
Сприйняття послідовності явищ, як правило, відзначається більшою точністю, ніж сприйняття їх тривалості.
Іноді при розслідуванні та судовому розгляді справ про злочини, пов´язані із застосуванням вогнепальної зброї, виникає необхідність оцінити інтервали між почутими пострілами. Короткі інтервали, що не перевищують 0,5 с, майже не сприймаються. При інтервалах в 0,5—1 с межі пострілів та інтервал утворюють єдність. І лише при інтервалах більше 1 с переважаючим залишається сприйняття інтервала.
Короткі інтервали переоцінюються, а довгі — недооцінюються. Інтервал здається більш коротким, якщо перший постріл був голоснішим. І навпаки, він здається більш довгим, якщо другий постріл було чути сильніше за перший. Це пояснюється тим, що за однакової тривалості голосний звук здається довгочаснішим. Інтервали, обмежені високими звуками, здаються більш довгими, ніж інтервали, обмежені низькими звуками. Для того, щоб встановити тривалість інтервалів між пострілами свідку необхідно запропонувати постукуванням позначити межі інтервалу, в той час як слідчий хронометрує його дії.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 218; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!