Уява: поняття та види. Роль реконструктивної уяви в слідчій та судовій практиці.
Уява— це створення людиною чогось нового: нових образів і думок, на основі яких виникають нові дії та предмети. Хоча уява відноситься до пізнавальних процесів, вона служить людині не лише для пізнання навколишнього світу, а й для його перетворення.
Фізіологічною основою уяви є процес утворення нових поєднань і комбінацій з тих тимчасових нервових зв’язків у корі головного мозку, які вже склалися за минулий досвід. Важливу роль в утворенні нових зв’язків відіграє слово, котре оживляє нервові зв’язки, які раніше не вступили в поєднання один із одним, сприяє виділенню в предметах нових ознак. Залежно від активності й усвідомленості людиною створення нових образів виділяють такі види уяви:
• мимовільна уява. У цьому разі нові образи виникають під впливом малоусвідомлених чи взагалі неусвідомлених потреб і намірів людини. Уява виникає “сама собою”, без будь-яких спрямованих зусиль.
• довільна уява. Вона являє собою процес навмисної побудови образів у зв’язку зі свідомо поставленою метою в тій чи іншій сфері діяльності.
Залежно від оригінальності є:
• відтворювана уява. Її суть у тому, що уява нового — для цієї людини — образу предмета чи явища відтворюється на основі словесного опису, сприйняття зображення у вигляді карт, схем, креслень і т. п.
• творча уява — самостійне утворення нових образів, які реалізуються в нових предметах, об’єктах, ситуаціях, явищах.
|
|
|
Пам'ять: поняття та види. Значення пам'яті в юрисдикційній діяльності.
Пам’ять – це психічний пізнавальний процес, який полягає у фіксації, збереженні та відтворенні попереднього досвіду. Існують такі процеси п’яті: запам’ятовування; відтворення; забування. Запам’ятовування – один з головних процесів пам’яті. Запам’ятовування, як і інші психічні процеси, буває мимовільним і довільним. Мимовільне запам’ятовування здійснюється без спеціально поставленої мети запам’ятати. На мимовільне запам’ятовування впливають яскравість, емоційна забарвленість предметів. Мимовільному запам’ятовуванню сприяє також наявність інтересу. Усе, що цікавить, запам’ятовується значно легше й утримується в нашій свідомості значно довше ніж нецікаве. Довільне запам’ятовування відрізняється від мимовільного рівнем вольового зусилля, наявністю завдання та мотиву. Воно має цілеспрямований характер, у ньому використовуються спеціальні засоби та прийоми запам’ятовування. Відтворення– один із головних процесів пом’яті. Воно є показником міцності запам’ятовування і водночас наслідком цього процесу. Найпростіша форма відтворення – впізнавання. Впізнавання – це відтворення, що виникає при повторному сприйманні предметів. Впізнавання буває повним і неповним. При повному впізнаванні повторно сприйнятий предмет відразу ототожнюється з раніше відомим, повністю відновлюються всі деталі попереднього ознайомлення з ним. Неповне впізнання характеризується невизначеністю, труднощами співвідношення об’єкта, що сприймається, з тим, що вже мав місце в попередньому досвіді. Складнішою формою відтворення є згадування. Особливість згадування полягає в тому, що воно відбувається без повторного сприймання того, що відтворюється. Згадування може бути актуальним і мимовільним. Забування – процес, зворотній у запам’ятовуванні і пролягає у згасанні тимчасових нервових зв’язків. Якщо набуті знання протягом тривалого часу не використовуються і не повторюються, то вони поступово забуваються.
|
|
|
Асоціації як метод запам’ятовування.
Діяльність людської пам´яті переважно полягає у запам´ятовуванні та відтворенні слідів побічним шляхом за асоціаціями, яких є три основні види: 1) асоціація за сумісністю; 2) асоціація за контрастом; 3) асоціація за схожістю.
Асоціація за сумісністю— це елементарний вид зв´язків без істотного переопрацювання інформації. Наприклад, людина зустрілась з іншою людиною, з якою вона познайомилась у іншому населеному пункті. Тоді у неї може виникнути асоціація про цей населений пункт.
|
|
|
Асоціація за контрастом. Це зв´язок двох протилежних явищ (наприклад, зустрівши низькорослу людину, можна згадати людину дуже високого зросту).
Асоціація за схожістю(наприклад, сприймаючи одну конструкцію, інженер може за асоціаціями згадати іншу; слухаючи музику одного композитора (виконавця) можна згадати музику іншого тощо).
Такі асоціації вимагають не протиставлення, що властиве контрастній асоціації, а складного переопрацювання отриманої інформації, виокремлення суттєвих ознак сприйнятого об´єкта, його узагальнення з тим, що зберігається в пам´яті.
Процеси пам'яті.
Запам´ятовування— це процес пам´яті, в результаті якого відбувається закріплення та збереження у свідомості нової інформації. Встановлено, що в середньому людина запам´ятовує 7 (±2) окремих елементів з 10. Люди з доброю пам´яттю утримують 7—9 елементів, люди з поганою пам´яттю — 4—5 елементів.
Істотно впливає на запам´ятовування семантична (смислова) організація матеріалу, завдяки якій кількість елементів, які ми запам´ятовуємо, може збільшитися: 1) складний матеріал поділяється на самостійні смислові частини; 2) встановлюються структура кожної частини, співвідношення між ними, короткі формулювання їх змісту; 3) встановлюється логічна послідовність всіх частин. Семантична (смислова) організація матеріалу також формулюються у вигляді системи опорних слів. Наприклад, текст доповіді людина запам´ятовує за словами: вступ, значення проблеми, два-три факти, висновок.
|
|
|
Якщо людина не ставить за мету щось запам´ятати, тоді на процес запам´ятовування і утримання (збереження) в пам´яті відповідної інформації найбільший вплив чинять: 1) сильні сторонні фізичні подразники (гучний звук, яскраве світло тощо); 2) все те, що спонукає підвищену орієнтаційну діяльність (початок або зупинення дій, процесів, незвичність явища, його контрастність щодо загального фону та ін.); 3) подразники, найзначущі для конкретного індивіда (приміром, професійно значущі для нього предмети); 4) все те, що викликає інтерес або подразники, що мають особливе емоційне забарвлення; 5) краще запам´ятовується те, що пов´язано з потребами конкретної людини, є об´єктом її активної діяльності (так, умови завдання, яке людина тривалий час вирішує, запам´ятаються нею невимушено й довго).
Умовами успішності вимушеного (довільного) запам´ятовування є: 1) з´ясування й усвідомлення значущості та змісту сприйнятого матеріалу; 2) встановлення логічного взаємозв´язку між його елементами; 3) складання плану тексту, виокремлення опорних слів тощо; 4) схематизація плану (схеми, таблиці, діаграми).
На продуктивність запам´ятовування впливають дві групи чинників: 1) суб´єктивні (тип запам´ятовування, досвід, зосередженість, інтерес, стан організму тощо); 2) об´єктивні (характер матеріалу — усвідомленість, зв´язаність, зрозумілість, наочність, ритмічність, наявність матеріалу, обстановка тощо).
Для слідчої, судової практики інтерес становлятьнаглядні (ейдетичні) образи. Деякі люди володіють здатністю запам´ятовувати який-небудь об´єкт настільки добре, що для них немає жодних перешкод відтворити його згодом (навіть після спливу значного часу) у найдрібніших деталях, нібито вони продовжують його бачити перед собою. Так, у справі про розбійний напад на власника у його квартирі двох невідомих йому осіб, потерпілий зміг через рік після вчинення злочину не тільки упізнати тих, хто нападав, але й при складанні перед впізнанням суб´єктивного портрету (фоторобота) підозрюваних відтворити його з дивовижною точністю.
Практика також знає приклад, коли свідки у справі про вбивство їх односельчанки через вісім років упізнали жінку, побачену ними протягом всього кількох хвилин, коли вона запитувала у них дорогу.
Існує ще одне явище, що має значення для психології свідоцьких показань, яке одержало назву"ефект Зейгарник". Суть його полягає в тому, що незавершені, перервані дії запам´ятовуються в два рази частіше, ніж закінчені. Це пояснюється тим, що емоційно забарвлені враження, які супроводжують незавершені дії, викликають більш стійке збудження в корі головного мозку. Тому допитуючи свідка, якому важко щось згадати, необхідно запитати, чим він займався в період, який цікавить слідчого, допомогти йому згадати важливі для справи обставини, відштовхуючись від його занять і особистих справ.
Що стосуєтьсявідтворення, то однією з його особливостей, яка має криміналістичне значення єремінісценція. Суть її полягає у відстроченому відтворенні раніше сприйнятого, що здавалося забутим. Це явище пояснюється процесами гальмування в корі головного мозку, які з´являються відразу ж після події під впливом сильного подразника, яким може бути акт злочинної поведінки. І лише після згасання цих процесів загальмовані сліди починають відновлюватися у свідомості. Тому повторні допити потерпілих з інтервалом у кілька днів нерідко дають позитивні результати.
У деяких осіб в процесі відтворення може з´являтися така якість як схильність дофантазування, тобто намагання свідомо або несвідомо доповнити зафіксовані в пам´яті образи елементами вигадування. Негативно впливає на процес відтворення навіюваність, здатність особи піддаватися чужому впливу без достатньо критичного ставлення до фактів та подій.
Забування— це процес пам´яті, зворотній запам´ятовуванню і збереженню. Процес забування відбувається нерівномірно. Найінтенсивніше забування відбувається негайно після запам´ятовування, згодом дещо зменшується. Забування тим активніше, чим рідше засвоєний матеріал використовується людиною у своїй діяльності. На забування діють й інші фактори: послаблення інтересу до засвоєного матеріалу, перенапруження нервово-психічної діяльності, вживання алкоголю, наркотичних засобів, недостатня тривалість сну. Забування, зрештою, можна розглядати як позитивний процес, якщо його матеріалом є такий, що не має для індивіда істотного значення.
Знаючи закономірності запам´ятовування, відтворення і забування, особливості різних видів пам´яті, слідчий, прокурор, адвокат, суддя можуть активізувати пам´ять учасника процесу для встановлення істини у справі. Доприйомів активізації пам´яті учасників судочинствавідносять:
1) створення об´єктивних умов, що виключають вплив сторонніх подразників на допитуваного, спокійний тон допиту, виключення слів та виразів, що травмують психіку людини;
2) використання наглядності, вміле поєднання впізнавання з відтворенням (для прикладу, допит на місці події, пред´явлення під час допиту фотографій, схем, моделей, речових доказів, що оживляють образну пам´ять), ознайомлення з протоколами допитів інших осіб;
3) використання того виду пам´яті, який в допитуваного розвинутий найкраще або який є домінуючим у конкретній ситуації (наприклад, емоційної пам´яті при сприйнятті вбивства, рухової пам´яті при встановленні часових параметрів події);
4) встановлення опорних (ключових) місць у розповіді особи та смислових (семантичних) зв´язків між ними, виявлення між розрізненими фактамиасоціацій за суміжністю(йдеться про запам´ятовування послідовно триваючих подій або дій, між якими є зв´язок. Так, пригадування про події, що передували вчиненню злочину, викликає у пам´яті деталі обставин, пов´язаних з ним),асоціацій за подібністю(сприйняття якого-небудь об´єкта викликає в пам´яті пригадування схожого з ним об´єкта, навіть, якщо він ніколи не сприймався спільно з ним, що проявляється, наприклад, щодо співзвучних слів, подібних предметів),асоціацій за контрастом(сприйняття будь-якого об´єкта викликає в пам´яті спогади про інший об´єкт, що відрізняється протилежними ознаками. Спостерігаються, наприклад, у зв´язку з протиставленням світлого та темного, великого та малого),асоціації однозначні(пов´язує певну обставину з яким-небудь одним фактом або дією) таасоціації багатозначні(пов´язує певну обставину з декількома фактами чи діями);
5) відтворення події в прямому або зворотньому хронологічному порядку, з середини, з окремих епізодів;
6) проведення, в необхідних випадках, повторних допитів з розрахунку на можливу ремінісценцію.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 317; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!