Мета та завдання застосування методу використання проблемних
ЗМІСТ
| ВСТУП……………………………………………………………………………. | 5 |
| 1. Методу використання проблемних ситуацій, як категорія дидактики | 7 |
| 1.1 Історія виникнення та використання методу використання проблемних ситуацій у навчальному процесі …………………………………………… | 7 |
| 1.2 Мета та завдання застосування методу використання проблемних ситуацій у навчальному процесі ……………………………………………… | 14 |
| 1.3 Принципи професійного навчання, що першочергове реалізуються при застосуванні методу використання проблемних ситуацій ………………. | 15 |
| 1.4 Вимоги щодо реалізації методу використання проблемних ситуацій . | 18 |
| 2. Реалізація методу використання проблемних ситуацій у ВНЗ …….. | 27 |
| 2.1 Розробка професійно спрямованих педагогічних ситуацій, які передбачають ефективне використання інженером-педагогом методу використання проблемних ситуацій ................................................................................ | 28 |
| 2.2. Аналіз запропонованих педагогічних ситуацій ……………………. | 21 |
| 2.3 Рекомендації інженеру-педагогу по ефективному використанню методу використання проблемних ситуацій ……………………………………… | 29 |
| Висновки ………………………………………………………………………….. | 32 |
| Список використаних джерел …………………………………………………… | 33 |
ВСТУП
Центральне місце в проблемному навчанні займає метод використання проблемних ситуацій. Цей метод передбачає побудову процесу навчання на кшталт процесу наукового пошуку, здійснення основних етапів вирішення проблемного завдання, зрозуміло, у доступній студентам формі: постановка проблеми педагогом; усвідомлення її учнями (перетворення на задачу); висунення припущень (обґрунтованої пропозиції); доказ гіпотези; перевірка правильності рішення.
|
|
|
Важлива особливість методу використання проблемних ситуацій полягає в тому, що в процесі вирішення одних проблем можуть виникнути нові.
Метод використання проблемних ситуацій у навчанні лише в якійсь мірі імітує процес вирішення справжньої, професійної проблеми під час роботи. Проблемне навчання являє собою особливий тип навчання, характерну рису якої складає його, розвиває по відношенню до творчих здібностей.
Навчальна проблема, тобто те, що досліджується в процесі проблемного навчання, і та істина, яку учні відкривають, для науки не є новими. Але вони нові учнів, а відкриваючи для себе те, що в науці давно відкрито, учні на цьому етапі своєї навчальної діяльності мислять як першовідкривачі. Тому застосування проблемного методу в навчанні відносять до дидактиці "перевідкриття" (учні наводяться до самостійного "перевідкриття" того, що в науці вже давно відкрито). Стимули учнів до вирішення проблемної задачі відмінні від стимулів, що спонукають вченого до дослідження. Проблемне навчання ведеться учнями під керівництвом, з особистою участю і за допомогою вчителя. Ця допомога повинна бути такою, щоб учні вважали, що вони самостійно досягли мети. Як і всякий інший метод навчання, метод використання проблемних ситуацій не є універсальним методом навчання. Для того щоб знання учнів були результатом їх власних дій, керованих учителем, їх самостійної пізнавальної діяльності, необхідно організувати ці дії, розвивати пізнавальну діяльність учнів, що, безсумнівно, більш складно і вимагає методичної підготовки більш високого рівня.
|
|
|
Питаннями проблемного навчання займалися такі вчені як Л. С. Виготський, С. Л Рубінштейн, І. Я. Лернер та ін.
Об'єкт: Метод використання проблемних ситуацій.
Предмет: Застосування методу використання проблемних ситуацій у ВНЗ.
Мета: Розглянути умови ефективного застосування методу проблемних ситуацій.
Завдання:
Охарактеризувати метод використання проблемних ситуацій.
Розглянути психологічні основи проблемного навчання.
Вивчити використання проблемних ситуацій.
|
|
|
Метод використання проблемних ситуацій, як категорія дидактики
Історія виникнення та застосування методу використання проблемних ситуацій у навчальному процесі
Проблемне навчання полягає у тому, що педагог створює проблемну ситуацію та направляє учнів на її розв'язання, при цьому рішення проблемної ситуації відбувається в ході продуктивної розумової діяльності. При проблемному навчанні учні активно опановують як необхідним мінімумом програмового матеріалу, формуючи загальні принципи розв'язання задач певного типу, так і набувають уміння самостійно вирішувати різні теоретичні і практичні завдання в різноманітних ситуаціях.
Проблемне навчання практично здійснюється із застосуванням проблемного викладу, евристичної бесіди та дослідницького методу, а основним прийомом проблемного навчання є створення проблемної ситуації і її рішення.
Проблемна ситуація – це інтелектуальні «труднощі» людини, коли вона не знає, як пояснити явище, факт, процес, дійсність, що змушує її шукати новий спосіб, пояснення або спосіб дії. Проблемна ситуація є закономірністю продуктивної, творчої пізнавальної діяльності.
|
|
|
Структура проблемної ситуації:
- постановка проблеми педагогом;
- усвідомлення її учнями (перетворення на задачу);
- висунення припущень (обґрунтованої пропозиції) та доказ гіпотези;
- перевірка правильності рішення.
Шляхи створення проблемних ситуацій:
1)Спонукання учнів до пояснення явищ, фактів, їх зовнішньої невідповідності, протиріччя;
2)Спонукання до вибору правильного варіанта відповіді та її обґрунтування;
3)Перехід від поодиноких фактів до узагальнень;
4)Зіставлення суперечливих фактів, явищ;
5)Вирішення протиріч між теоретично можливим засобом розв’язання завдання і практичною нездійсненністю обраного засобу діяльності.
У певному сенсі виникнення концепції проблемного навчання знаменує собою новий етап у розвитку дидактики і психології навчання. На відміну від раніше сформованих підходів ця концепція привнесла в теорію і практику освіти систему формування творчих здібностей учнів, а не просто окремі прийоми активізації пізнавальних інтересів, мислення і т.д. Розумова діяльність необхідна не тільки для вирішення вже поставлених, сформульованих завдань. Вона необхідна і для самої постановки задач, для виявлення та усвідомлення нових проблем.
Проблемне навчання являє собою особливий тип навчання, характерну рису якої складає його розвиває по відношенню до творчих здібностей.
Ідея проблемності в навчанні має історичні та науково-теоретичні корені. Історія розвитку ідей проблемного навчання складається з трьох етапів:
1) Етап зародження. До історико-педагогічних передумов проблемного навчання відносять ідеї активізації навчання, які висловлювалися вченими протягом всього становлення та розвитку педагогіки і навіть ще до оформлення її в самостійну наукову дисципліну (наприклад, майевтика Сократа). Евристичний метод Сократа навчання у вигляді бесід можна вважати передвісником проблемного навчання. Пізніше основні напрямки майбутнього "проблемного навчання" розробляв ЖЖ. Руссо, німецький педагог А. Дистерверг, наші співвітчизники М. І. Пирогов, К. Д. Ушинський, Л. М. Толстой. У той час цей напрямок педагогіки одержало назву евристичних бесід. Евристичний чи проблемний метод навчання можливий у будь-яких видах навчального процесу. Кожен з дослідників при цьому переслідував різні цілі - від гуманістичних (вільне саморозкриття природних обдарувань дитини - у Ж.Ж Руссо та І. Г. Песталоцці), до утилітарно-прагматичних (формування навичок практичного мислення для покращення підготовки учнів до майбутньої професійної праці - у розробників дослідницького методу). Однак у цих різних напрямків існує загальне: принцип природосообразності і культуросообразності навчання і виховання.
Прихильники цих ідей, вважали, що найважливіше при реалізації проблемного навчання - поставити учня в ситуацію труднощі, спантеличити його, викликати інтерес. Проте педагоги минулого не залишили нам принципів розробки системи змісту, засобів управління творчою діяльністю учнів, описи якісних особливостей навчальних проблем. Тим не менш, в їх спадщині можна знайти ряд висловлювань: «Поганий вчитель підносить істину, хороший - вчить її знаходити», «Те, що людина не придбала шляхом своєї самостійності - не його». (А. Дистерверг).
2) Етап розвитку. Справжньою психологічною основою концепції проблемного навчання стала теорія мислення як продуктивного процесу, висунута Рубінштейном. Його теорія була розвинена і конкретизована його учнями і послідовниками (А. В. Брушлінскій, А. М. Матюшкін, К. А. Славська), в тому числі стосовно питань проблемного навчання (І. Я. Ільницька, Л. В. Путляева , І. С. Якиманська). Центральне положення теорії мислення як продуктивного процесу: «Мислення звичайно починається з проблеми чи питання, з подиву або здивування, з протиріччя. Цією проблемною ситуацією визначається залучення особистості в розумовий процес ... ».
Л. С. Виготський визначив два рівні когнітивного розвитку. Перший рівень - це рівень актуального розвитку учня, обумовлений його здатністю самостійно вирішувати завдання. Другий рівень - це рівень потенційного розвитку, визначається характером завдань, які учень міг би вирішити під керівництвом дорослих чи співробітництво з більш компетентними однолітками. Відстань між двома цими рівнями Л. С. Виготський назвав зоною найближчого розвитку. Л. С. Виготський закликав педагогів, орієнтуватися при побудові навчального процесу на найближчу перспективу у розвитку своїх учнів. Необхідно давати їм навчальний матеріал трохи більше складний, чим вони в змозі засвоїти самостійно; пропонувати завдання, які сьогодні школярі можуть вирішити тільки за допомогою вчителя і т.д. Тільки так, на думку Л. С. Виготського, навчання може вести за собою розвиток.
Ідеї Л. С. Виготського про функції навчання у розвитку дитини отримали своє продовження в роботах А. Н. Леонтьєва, С.Л. Рубінштейна, А.В. Запорожця та інших вітчизняних психологів, обгрунтувавших діяльносний підхід до навчання. У відповідності з даним підходом навчальна діяльність, що представляє собою систему взаємопов'язаних навчальних дій, є формою психічного розвитку дитини, формою реалізації його здібностей. Ідеї Л. С. Виготського, А. Н. Леонтьєва, С. Л. Рубінштейна отримали подальший розвиток у роботах Д. Б. Ельконіна, В. В.Давидова, Л. В. Занкова та ін. У 60-ті роки вони розроблено концепції навчання, на основі яких проводились експериментальні дослідження в школі. В основі вітчизняних концепцій лежать ідеї, що передбачають спеціально організоване, цілеспрямоване, заздалегідь прораховувати, плановане розвиток дітей (Л. С. Виготський, В. В. Давидов, Д. Б. Ельконін, Л. В. Занков).
3) Сучасний етап. За останній час на основі психологічних досліджень проблемної ситуації і вирішення завдань розробляються методи проблемного навчання. Елементи проблемного навчання на курсах природничо-наукових циклів дисциплін спрямовані на те, щоб поставити учня в положення першовідкривача, дослідника деяких посильних для нього проблем. Хоча мислення та не зводиться до вирішення завдань (проблем), найкраще формувати його саме в ході рішення задач, коли учень натрапляє на посильні для нього проблеми і питання і формулює їх. Наприклад, учень вирішує серію завдань і в результаті сам відкриває нову для себе (звичайно, не для людства) теорему, що лежить в основі вирішення всіх цих завдань. Психологічна наука приходить до висновку, що не потрібно усувати всіх труднощів зі шляху учня. Лише в ході їх подолання він зможе сформувати свої розумові здібності.
Вчити студентів за допомогою елементів проблемного навчання важче, ніж просто повідомляти їм окремі факти і закономірності. Протягом останніх десяти років педагоги намагаються так організувати освітній процес, щоб вчити студентів критично мислити. Психологи і педагоги рекомендують такі шість технік навчання, націлені на розвиток мислення учнів:
1. Згадування: відновлення в пам'яті фактів, уявлень і понять.
2. Відтворення: проходження зразком чи алгоритму.
3. Обгрунтування: підбиття окремого випадку під загальний принцип чи поняття.
4. Реорганізація: перетворення вихідних умов задачі в нову проблемну ситуацію, яка дозволить знайти оригінальне рішення.
5. Співвіднесення: зв'язування знову придбаних знань з засвоєними раннє або з особистим досвідом.
6. Рефлексія: дослідження самої думки і причин її появи.
Мета та завдання застосування методу використання проблемних
Дата добавления: 2018-05-30; просмотров: 212; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!