Стан аномії можливий як внаслідок погіршення життя, кризи, так і за умов матеріального добробуту у суспільстві.
При аномії:
—індивід випадає з ритму, втрачає здатність пристосовуватися до нового стану і нових вимог суспільства;
—зникають чіткі норми і правила поведінки;
—руйнуються суспільні цінності;
—маргіналізуються деякі суспільні групи.
Маргінал – це людина, яка не зуміла пристосуватись до домінуючої культури чи субкультури і виявилась витісненою «на узбіччя» соціального життя.
Аномія є способом пристосування суспільства до певної ситуації. Ступінь свободи особистості зростає, відсутні тверді життєві цілі, норми і взірці поведінки. Це ставить багатьох в непевне соціальне становище, позбавляє колективної солідарності, відчуття єдності з конкретною групою і суспільством. Звідси — зростання злочинності, порушень правил поведінки і норм моралі. Особливої концентрації аномія досягає в економічній сфері.
Одна з головних причин аномії — втрата звичних функцій інститутами і групами, які є проміжними ланками між індивідом і державою.
Виникає своєрідний психологічний парадокс: людина відчуває себе захищенішою і вільнішою в жорсткій закритій системі з малим вибором занятьі обмеженими можливостями, аніж в умовах непевності у відкритій системі з універсальними нормами, які є формально рівними для всіх.
При традиційних суспільних порядках, людські здібності і потреби забезпечувались відносно просто, оскільки колективна свідомість утримувала їх на низькому рівні, не дозволяючи розвинутися індивідуалізмові і встановлюючи суворі межі для становища індивіда в суспільстві, подолати які він не міг.
|
|
|
Ієрархічне традиційне суспільство (феодалізм) було стійким, оскільки ставило різні цілі для різних соціальних верств, дозволяючи кожному відчувати своє життя осмисленим всередині вузької замкнутої соціальної верстви.
5. Типологія суспільств
Типологія — виділення певних типів суспільств за певними подібними ознаками або критеріями.
За таким критерієм, як писемність,наприклад, можна виділити дописьменні (доцивілізовані) і письменні суспільства.
За способом добування засобів існування:мисливці та збирачі; скотарі та городники; землероби (традиційне суспільство); індустріальне суспільство.
За способом виробництва і формою власності(типологія, запропонована Карлом Марксом)— первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична і комуністична.
Процес виробництва матеріальних благ розглядається як основа суспільного життя.
Виробляючи, люди впливають один на одного, і ця система взаємодій (безпосередніх і опосередкованих, свідомих і неусвідомлених) людей, які зайняті виробництвом, обміном, розподілом матеріальних благ, утворює виробничі відносини.
|
|
|
Характер виробничих відносин і їх основа — форма власності — відрізняють один тип суспільства (суспільний лад) від іншого:
—первіснообщинний лад характерний для суспільства з примітивно-привласнювальним способом виробництва, розподіл праці тут відбувається за статево-віковою ознакою;
—за рабовласницького ладу, домінуючими є відносини між рабовласниками і рабами, які (відносини) відзначаються тим, що одним людям належать усі засоби виробництва, а інші — не лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, « знаряддя, які вміють розмовляти»;
лише не володіють нічим, але й самі є власністю рабовласників, "знаряддями, які вміють розмовляти";
—за феодального ладу селяни вже не є знаряддям праці, проте, оскільки основний засіб праці — земля, — є власністю феодалів, то селяни змушені платити оброк і відробляти панщину за право використовувати землю;
—при капіталістичному ладі, домінуючими є відносини між капіталістами і найманими робітниками. Найманці є особисто вільними, але позбавлені знарядь праці і змушені продавати свою робочу силу;
— при комунізмі, початковою стадією якого є соціалізм, на думку Маркса, робітники мали би стати власниками засобів виробництва, а, відтак — працювати на себе і, таким чином, мала би зникнути експлуатація людини людиною.
|
|
|
Вихід у світ у 1945 р. книги британського філософа і соціолога Карпа Поппера(1902—1994) "Відкрите суспільство і його вороги" ввів у науковий обіг ще один спосіб типології суспільств — на "закриті"і "відкриті"суспільства.
Самі поняття цих двох суспільств були запропоновані французьким вченим Анрі Бергсоном.
У той час як соціалізм, вважає вчений, організований як примітивне суспільство: йому властива незмінність законів функціонування, тоталітаризм.
У сучасній соціології найчастіше використовують так звану синтетичну модельтипології суспільства. її автором вважають американського соціолога Деніелла Белла.
Він запропонував поділити усю історію людства на три стадії:
- доіндустріальну (традиційне суспільство),
- індустріальну
- постіндустріальну.
Традиційне суспільство (доіндустріальне)— це найтриваліша із трьох стадій, ії історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві.
|
|
|
Індустріальному суспільствувластиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з XVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.
Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер».
Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").
У другій половині XX ст. у найрозвинутіших країнах світу, таких, як: США, країни Західної Європи, Японія різко зростає значення знання та інформації.
У зв'язку зі зростанням ваги знань та інформації, наука перетворюється на безпосередню виробничу силу суспільства — все зростаючу частину доходів передові країни отримують не від продажу промислової продукції, а від торгівлі новими технологіями і наукоємкою та інформаційною продукцією (як-от: кіно, телепрограми, комп'ютерні програми тощо). Якщо індустріальне суспільство було економікоцентричним, то постіндустріальне суспільство характеризується культуро центричністю. Це, звичайно, не означає, що постіндустріальне суспільство заперечує базові компоненти індустріального (високорозвинена промисловість, трудова дисципліна, висококваліфіковані кадри).
Але людина у постіндустріальному суспільстві уже перестає бути "людиною економічною". (табл. 4.1).
Таблиця 4.1. Порівняння індустріального та постіндустріального суспільства
| Основні складові | Індустріальне суспільство | Постіндустріальне суспільство |
| Технічний базис | Індустріальний | Інформаційний |
| Основа суспільного добробуту | Товари | Знання |
| Масовий клас | Робітники | Службовці, менеджери |
| Принцип управління | Керівництво | Узгодження |
| Форма власності | Приватна | Акціонерна |
| Політичний режим | Авторитаризм, представницька демократія | Безпосередня демократія, самоуправління |
Над розробкою концепції постіндустріального суспільства плідно працювали такі вчені: Збігнєв Бжезінський, Елвін Тоффлер, Реймон Арон, Кеннетп Боулдінг, Уолтп Ростпоу та ін.
Елвін Тоффлер у 1970 р. писав: "Мешканці Землі розділені не тільки за расовою, ідеологічною чи релігійною ознаками, але також, у певному сенсі, і в часі. Вивчаючи сучасне населення планети, ми виявляємо незначну групу людей, які все ще живуть мисливством і рибальством. Інші, їх більшість, покладаються на с/г. Вони живуть приблизно так само, як жили їхні предки сотні років тому. Ці дві групи разом, становлять близько 70% населення Землі. Це люди минулого.
Понад 25 % населення земної кулі живуть у промислово розвинутих країнах. Вони живуть сучасним життям. Вони продукт першої половини XX ст., сформовані механізацією і масовою освітою, виховані на спогадах про аграрно-промислове минуле своєї країни. Вони — люди сучасного.
Решта 2—3 % населення планети не можна назвати ні людьми минулого, ані людьми сучасного. Бо у головних центрах технологічних і культурних змін, в Нью-Йорку, Лондоні, Токіо про мільйони людей можна сказати, що вони живуть у майбутньому. Ці першопрохідці самі того не усвідомлюючи, живуть так, як інші будуть жити завтра. Вони розвідники людства, перші громадяни суперіндустріального суспільства".
Можемо доповнити Тоффлера тільки в одному: сьогодні, майже через 40 років, у суспільстві, яке він називав суперіндустріальним, проживає уже понад 40 % людства.
Перехід від індустріального до постіндустріального суспільства визначається такими чинниками:
— зміною у сфері економіки:перехід від економіки, орієнтованої на товаровиробництво до економіки, що орієнтується на сферу послуг та інформації. Причому, йдеться, насамперед, про висококваліфіковані послуги, такі як розвиток і загальна доступність банківських послуг, розвиток засобів масової комунікації і загальна доступність інформації, охорона здоров'я, освіта, соціальна опіка і тільки у другу чергу — послуги, що надаються окремим клієнтам. У середині 90-х рр. XX ст. в сфері виробництва й у сфері обслуговування та надання інформаційних послуг було, відповідно, зайнято: в США — 25 % і 70 % працюючого населення; в Німеччині — 40 % і 55 % ; в Японії — 35 % і 60 %); що більше — навіть у виробничій сфері у країнах з постіндустріальною економікою представники інтелектуальної праці, організатори виробництва, технічна інтелігенція і адміністративні кадри складають близько 60 % усіх зайнятих;
—зміноюв соціальній структурі суспільства(поділ за професійною ознакою приходить на зміну класовому поділу). Наприклад, Деніелл Белл вважає, що впостіндустріальному суспільстві зникає клас капіталістів, а його місце займає нова правляча еліта, яка володіє високим рівнем освіти і знань;
—центральним місцем теоретичного знання у визначенні основних векторів розвитку суспільства.Основний конфлікт, між знанням і некомпетентністю. Зростає значення вищих навчальних закладів: університет заступив промислове підприємство. Вища школа має за нових умов щонайменше два головних завдання:творити теорії, знання, які стають головним чинником соціальних змін, а також виховувати радників та експертів;
—створенням нових інтелектуальних технологій(серед іншого, наприклад, генна інженерія, клонування, новіагротех-нології та ін.).
—Контрольні питання та завдання
1.Дайте визначення терміна "суспільство" та охарактеризуйте його основні ознаки.
2.Чому суспільство вважають самовідтворюваною0 системою?
3. Чим. системно-механічний підхід до розумінні суспільства відрізняється від системно-органічного?
4. Охарактеризуйте суть синтетичного підході! до розуміння суспільства.
5. Охарактеризуйте основні теорії походженні суспільства.
6. Що таке "аномія"? Охарактеризуйте основні1 ознаки цього стану суспільства.
8. Чим. теорія аномії Р. Мертона відрізняється від теорії аномії Е. Дюркгейма?
9. Поясніть різницю між поняттями "соціальний прогрес і "соціальна еволюція".
10.У чому полягає відмінність між соціальною реформою і революцією? Які види соціальних революцій вам відомі
11.Назвіть відомі Вам критерії типології суспільств.
12.Охарактеризуйте марксистську концепцію /типології суспільств.
13.Порівняйте традиційне та індустріальне суспільства.
14.Охарактеризуйте постіндустріальне суспільство
15.Порівняйте постіндустріальне та індустріальне суспільства.
16.Чи можна українське суспільство вважати постіндустріальним?
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 415; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!