Вплив оздоровчої фізичної культури на організм
Оздоровчий і профілактичний ефект масової фізичної культури нерозривно пов'язаний із підвищеною фізичною активністю, посиленням функцій опорно-рухового апарату, активізацією обміну речовин. Вчення Р. Могендовича про моторно-вісцеральні рефлекси показало взаємозв'язок діяльності рухового апарату, скелетних м'язів і вегетативних органів. У результаті недостатньої рухової активності в організмі людини порушуються нервово-рефлекторні зв'язки, закладені природою і закріплені в процесі важкої фізичної праці, що призводить до розладу регуляції діяльності серцево-судинної та інших систем, порушення обміну речовин і розвитку дегенеративних захворювань (атеросклероз і ін.) Для нормального функціонування людського організму і збереження здоров'я необхідна певна «доза» рухової активності. У зв'язку з цим виникає питання про так звану звичну рухову активність, тобто діяльність, що виконується в процесі повсякденної професійної праці і в побуті. Найбільш адекватним виразом кількості виробленої м'язової роботи є величина енерговитрат.
Мінімальна величина добових енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, складає 12–16 МДж (залежно від віку, статі та маси тіла), що відповідає 2880–3840 ккал. Із них на м'язову діяльність повинно витрачатись не менше 5,0–9,0 МДж (1200–1900 ккал), решта енерговитрат забезпечує підтримку життєдіяльності організму в стані спокою, нормальну діяльність систем дихання і кровообігу, обмінні процеси і т.д. (енергія основного обміну).
|
|
|
В економічно розвинених країнах за останні 100 років питома вага м'язової роботи як генератора енергії, використовуваної людиною, скоротився майже в 200 разів, що призвело до зниження енерговитрат на м'язову діяльність (робочий обмін) в середньому до 3,5 МДж.
Дефіцит енерговитрат, необхідних для нормальної життєдіяльності організму, склав, таким чином, близько 2,0–3,0 МДж (500–750 ккал) на добу. Інтенсивність праці в умовах сучасного виробництва не перевищує 2–3 ккал/хв, що в 3 рази нижче порогової величини (7,5 ккал/хв) забезпечує оздоровчий і профілактичний ефект. У зв'язку з цим для компенсації недоліку енерговитрат у процесі трудової діяльності сучасній людині необхідно виконувати фізичні вправи з витратою енергії не менше 350– 500 ккал на добу (або 2000– 3000 ккал на тиждень). За даними Беккера, в даний час тільки 20 % населення економічно розвинених країн займаються досить інтенсивним фізичним тренуванням, що забезпечує необхідний мінімум енерговитрат, в інших 80 % добових витрат енергії значно нижче рівня, необхідного для підтримки стабільного здоров'я.
|
|
|
Різке обмеження рухової активності в останні десятиліття призвело до зниження функціональних можливостей людей середнього віку. Так, наприклад, величина МПК у здорових чоловіків знизилася приблизно з 45,0 до 36,0 мл/кг. Таким чином, у більшої частини сучасного населення економічно розвинених країн виникла реальна небезпека розвитку гіпокінезії. Синдром, або гіпокинетична хвороба, є комплексом функціональних і органічних змін і хворобливих симптомів, що розвиваються в результаті неузгодженості діяльності окремих систем і організму в цілому із зовнішнім середовищем. В основі патогенезу цього стану лежать порушення енергетичного і пластичного обміну (перш за все, в м'язовій системі). Механізм захисної дії інтенсивних фізичних вправ закладений у генетичному коді людського організму. Скелетні м'язи, в середньому складові 40 % маси тіла (у чоловіків), генетично запрограмовані природою на важку фізичну роботу. «Рухова активність належить до основних чинників, що визначають рівень обмінних процесів організму і стан його кісткової, м'язової та серцево-судинної систем», – писав академік В. В. Парін (1969).
М'язи людини є могутнім генератором енергії. Вони посилають сильний потік нервових імпульсів для підтримання оптимального тонусу ЦНС, полегшують рух венозної крові по судинах до серця, створюють необхідну напругу для нормального функціонування рухового апарату. Згідно з «енергетичним правилом скелетних м'язів» І. А. Аршавського, енергетичний потенціал організму і функціональний стан всіх органів і систем залежить від характеру діяльності скелетних м'язів. Чим інтенсивніша рухова діяльність у межах оптимальної зони, тим повніше реалізується генетична програма і збільшуються енергетичний потенціал, функціональні ресурси організму і тривалість життя.
|
|
|
Розрізняють загальний і спеціальний ефект фізичних вправ, а також їх опосередкований вплив на чинники ризику. Найбільш загальний ефект тренування полягає у витраті енергії, прямо пропорційній тривалості і інтенсивності м'язової діяльності, що дозволяє компенсувати дефіцит енерговитрат.
Важливе значення має також підвищення стійкості організму до дії несприятливих факторів зовнішнього середовища: стресових ситуацій, високих і низьких температур, радіації, травм, гіпоксії. У результаті підвищення неспецифічного імунітету підвищується і стійкість до простудних захворювань. Проте використання граничних тренувальних навантажень, необхідних у великому спорті для досягнення «піку» спортивної форми, нерідко призводить до протилежного ефекту – обмеження імунітету і підвищенню сприйнятливості до інфекційних захворювань. Негативний аналогічний ефект може бути отриманий і при заняттях масовою фізичною культурою з надмірним збільшенням навантаження. Спеціальний ефект оздоровчого тренування пов'язаний із підвищенням функціональних можливостей серцево-судинної системи. Він полягає в економізації роботи серця в стані спокою і підвищенні резервних можливостей апарату кровообігу при м'язовій діяльності.
|
|
|
Один із найважливіших ефектів фізичного тренування – вправа частоти серцевих скорочень у спокої (брадикардія) як прояв економізації серцевої діяльності і нижчої потреби міокарда в кисні. Збільшення тривалості фази діастоли (розслаблення) забезпечує більший кровотік і краще постачання серцевого м'яза киснем. Вважається, що збільшення ЧСС у спокої на 15 уд/хв підвищує ризик раптової смерті від інфаркту на 70 % – така ж закономірність спостерігається і при м'язовій діяльності. При виконанні стандартного навантаження на велоергометрі у тренованих чоловіків об'єм коронарного кровотоку майже в 2 рази менший, ніж у нетренованих (140 проти 260 мл/хв на 100 г тканини міокарда), відповідно в 2 рази менша і потреба міокарда в кисні (20 проти 40 мл/хв на 100 г тканини). Таким чином, із зростанням рівня тренованості потреба міокарда в кисні знижується як в стані спокою, так і при субмаксимальних навантаженнях, що свідчить про економізацію серцевої діяльності.
Ця обставина є фізіологічним обґрунтуванням необхідності адекватного фізичного тренування для хворих ІХС, оскільки у міру зростання тренованості і зниження потреби міокарда в кисні підвищується рівень порогового навантаження, яку досліджуваний може виконати без загрози ішемії міокарда і нападу стенокардії. Найбільш виражене підвищення резервних можливостей апарату кровообігу при напруженій м'язовій діяльності: збільшення максимальної частоти серцевих скорочень, систолічного і хвилинного об'єму крові, артеріовенозної різниці кисню, зниження загального периферичного судинного опору (ЗПСО),що полегшує механічну роботу серця і збільшує його продуктивність.
Оцінка функціональних резервів системи кровообігу при граничних фізичних навантаженнях у осіб з різним рівнем фізичного стану показує: люди із середньою УФС (і нижче середнього) володіють мінімальними функціональними можливостями, що граничать із патологією, їх фізична роботоздатність нижче 75 % ДМПК. Навпаки, гарно треновані фізкультурники з високою УФС за всіма параметрами відповідають критеріям фізіологічного здоров'я, їх фізична роботоздатність досягає оптимальних величин або ж перевищує їх (100 % ДМПК і більше, або 3 Вт/кг і більше). Адаптація периферичної ланки кровообігу зводиться до збільшення м'язового кровотоку при граничних навантаженнях (максимально в 100 разів), артеріовенозної різниці по кисню, щільності капілярного русла в працюючих м'язах, зростанню концентрації міоглобіну і підвищенню активності окислювальних ферментів.
Захисну роль в профілактиці серцево-судинних захворювань грає також підвищення фібринолітичної активності крові при оздоровчому тренуванні (максимум у 6 разів) і зниження тонусу симпатичної нервової системи. У результаті знижується реакція на нейрогормони в умовах емоційної напруги, тобто підвищується стійкість організму до стресових впливів. Крім вираженого збільшення резервних можливостей організму під впливом оздоровчого тренування надзвичайно важливий також її профілактичний ефект, пов'язаний із опосередкованим впливом на чинники ризику серцево-судинних захворювань. З ростом тренованості (з підвищенням рівня фізичної роботоздатності) спостерігається виразне зниження всіх основних чинників ризику – вмісту холестерину в крові, артеріального тиску і маси тіла. Б.А. Пирогова (1985) у своїх спостереженнях показала: у міру зростання УФС вміст холестерину в крові знизився з 280 до 210 мг, а тригліцеридів з 168 до 150 мг.
У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості і рівень витривалості – показники біологічного віку організму і його життєздатності. Наприклад, у гарно тренованих бігунів середнього віку максимально можлива ЧСС приблизно на 10 уд/хв більша, ніж у непідготовлених. Такі фізичні вправи, як ходьба, біг (по 3 год на тиждень), вже через 10–12 тижнів призводить до збільшення МПК на 10–15 %.
Таким чином, оздоровчий ефект занять масової фізичної культурою пов'язаний, перш за все, з підвищенням аеробних можливостей організму, рівня загальної витривалості і фізичної роботоздатності. Підвищення фізичної роботоздатності супроводжується профілактичним ефектом відносно чинників ризику серцево-судинних захворювань: зниженням маси тіла і жирової маси, вмісту холестерину і тригліцеридів у крові, зниженням артеріального тиску і частоти серцевих скорочень. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє значною мірою загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем (включаючи затримку і зворотний розвиток атеросклерозу).
У цьому відношенні не є виключенням і кістково-м'язова система. Виконання фізичних вправ позитивно впливає на всі ланки рухового апарату, перешкоджаючи розвитку дегенеративних змін, пов'язаних з віком і гіподинамією. Підвищується мінералізація кісткової тканини і зміст кальцію в організмі, що перешкоджає розвитку остеопорозу. Збільшується приплив лімфи до суглобових хрящів і міжхребцевих дисків, що є кращим засобом профілактики артрозу й остеохондрозу. Всі ці дані свідчать про неоціненний позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини.
Отже, у сучасному суспільстві, де важка фізична праця протягом короткого, з точки зору розвитку людства, періоду часу виявилась витісненою машинами й автоматами, людину підстерігає небезпека, про яку вже згадувалося, – гіпокінезія. Саме їй приписується значною мірою переважна роль у широкому поширенні так званих хвороб цивілізації. У цих умовах особливо високу ефективність у підтримці та зміцненні здоров'я людини відіграє фізична культура.
Сприятливий вплив фізичного навантаження на людський організм справді безмежний, адже людина спочатку була розрахована природою на підвищену рухову активність. Знижена активність веде до багатьох порушень і передчасного старіння організму. Під впливом фізичних вправ вдосконалюється будова і діяльність всіх органів і систем людини, підвищується роботоздатність, зміцнюється здоров'я.
Рухова активність є провідним фактором оздоровлення людини, тому що вона спрямована на стимулювання захисних сил організму, на підвищення потенціалу здоров'я, а повноцінна рухова активність є невід'ємною частиною здорового способу життя, що впливає практично на всі сторони життєдіяльності людини.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 540; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!