Контроль за хімічною обробкою та обважнення бурового розчину

Вторинне розкриття здійснюють з допомогою спеціальних апаратів, які називаються перфораторами. Застосовують такі види пер­форації: кульова, торпедна, кумулятивна і гідропіскоструминна.

Координати ділянки, в якій повинні бути пробиті отвори, уточнюють за даними геофізичних досліджень, що проводяться перед спуском колони. Для створення нормальних умов припливу пластового флюїду у свердловину щільність прострілу експлуатаційної ко­лони стріляючими перфораторами (кульові, кумулятивні, торпедні) повинна бути від 10 до 20 отворів на довжині 1 м. За один рейс, за­лежно від типорозміру перфоратора, можна простріляти від 2 до 10 отворів на такій довжині.

Кульовий перфоратор являє собою багатозарядний стріляючий пристрій, який спускається в свердловину на каротажному кабелі. Перфоратор складається з корпуса, ствола з зарядом і кулею, електрозапалу та кабеля. З кульового пер­форатора при вибухові заряду утворювані гази виштовхують кулю, яка пробиває обсадну трубу, цементний камінь і заглиблюється в породу.

Кульові перфоратори бувають селективної (розділювальної) та залпової дії (перфоратори-кулемети). Випускаються перфоратори і напівселективної дії. Найбільшого поширення одержали кульові перфоратори типу ПБ2-100 і ПБ2-85, а також потужні перфоратори ПВН-90, у яких пробивна здатність вища, ніж у кумулятивних при таких же габари­тних розмірах.

Торпедні перфоратори відрізняються від кульових тим, що вони стріляють снарядами, які розриваються в пласті.

Торпедування, як метод розкриття пластів, застосовується рідко, врахо­вуючи те, що торпедування майже завжди веде до руйнування обсадної колони і цементної оболонки.

Кумулятивна перфорація є ефективнішою. Кумулятивні перфоратори відрізняються застосуванням спеціально сформованих заря­дів вибухової речовини. Принцип їх дії полягає в тому, що вгнута форма поверхні заряду створює ефект концентрації енергії завдяки направленому витоку продуктів вибуху (розжареного газу).

Кумулятивні перфоратори поділяються на корпусні і безкорпусні. У свою чергу корпусні діляться на перфоратори багаторазового використання (ПК) і одноразового використання (ПКО, ПИК). Без-корпусні бувають такі, що частково руйнуються або стрічкові (ПКС) і такі, що повністю руйнуються. Останні бувають з незмінним діаме­тром (КПР) і такі, що розкриваються (ПКР).

При кумулятивній перфорації в пласті пробиваються глибші канали, ніж при кульовій. Основною вадою кумулятивної перфорації є спікання породи на стінках перфорованих отворів, що зменшує їх проникність.

 Всі стріляючі перфоратори можна поділити на три групи: перфоратори, що спускають в колону при відсутності в ній НКТ; пер­форатори, що спускаються через колону НКТ; перфоратори, що спу­скаються на колоні НКТ .

 Перед перфорацією свердловину ретельно промивають і заповнюють промивальною рідиною, яка повинна задовольняти вимоги первинного розкриття пласта. Устя свердловини повинно бути герметизовано спеціальною за­сувкою високого тиску.

Гідропіскоструминна перфорація ґрунтується на використанні енергії струмини рідини, в якій змулена деяка кількість високоабразивних частинок кварцового піску. Щоб пробити отвір в обсадній колоні, цементному камені і гірській породі, струмина рідини в насадках повинна мати швидкість не ме­нше 120-150 м/с. Як рідину-пісконосій використовують дегазовану нафту, розчини на нафтовій осно­ві, пластову воду, оброблену нейоногенною ПАР тощо. Гідропіскоструминна перфорація найефективніша з усіх відомих видів перфорації.

Гідропіскоструминна перфорація є досить ефективним способом спо­лучення продуктивного пласта з експлуатаційною колоною. При цьому способі цементний камінь і обсадна колона не розтріскують­ся. Проте вартість такої перфорації більша, ніж при засто­суванні стріляючих перфораторів. Цей спосіб доцільно використовувати в тих ви­падках, коли продуктивний пласт перекритий двома і більше коло­нами.

Розділення та ізоляція пластів

Пакери – призначені для роз’єднання пластів та для ізоляції експлуатаційної колони від дії середовища в процесі освоєння та експлуатації свердловини.

Пакери спускають в свердловину на колоні НКТ. Пакер повинен витримувати необхідний перепад тисків, які діють на нього «зверху-вниз», «знизу-вгору» або в обидва напрямки одразу.

Пакер складається з ущільнюючого пристрою і плашечного механізму для заякорювання пакеру на стінці експлуатаційної колони.

Пакер підіймається з свердловини підйомом колони НКТ, при цьому звільнюються манжети, плашки із захоплюючого положення переходять у вихідний стан.

6. Промислово-геофізичні дослідження

Виконання каротажних робіт

Обсяг промислово-геофізичних досліджень у свердловинах глибокого буріння на нафту або газ визначається характером розрізу, що розкривається та виконується згідно діючих інструкцій на вирішення наступних геологічних задач:

- розчленування та кореляція розрізів свердловин, визначення літологічного складу та товщин продуктивних пластів;

- виділення у розрізах свердловин колекторів та визначення характеру насиченості їх флюїдами (газом, нафтою, водою);

- вивчення фільтраційно-ємнісних та інших підрахункових параметрів продуктивних пластів;

- вивчення швидкісних та хвильових характеристик геологічного розрізу;

- контроль за технічним станом стовбуру свердловини, за якістю цементажу та ін.

Згідно ГТН геологічний розріз площі складається наступними комплексами.

Верхня частина розрізу представлена мезокайнозойськими відкладами, що не представляють інтересу щодо нафтогазоносності, планується досліджуватися скороченим комплексом ГДС.

У відкладах ранньої пермі та верхнього карбону передбачається повний комплекс ГДС.

Враховуючи поставлені задачі, геологічні умови, технологію буріння та конструкцію свердловин глибиною 3850 м та 6300 м, у відповідності зі сформованим у ДДЗ раціональним комплексом промислово-геофізичних досліджень свердловин планується поінтервальне виконання каротажних робіт.

У інтервалі 0-2010 м дослідження проводяться через 300 м, а у інтервалах від 2010 м до 3850 м та від 1920 м до 6300 м – через 100 м. При кожному наступному каротажі перекривається 50 м раніше дослідженого інтервалу.

Записи БК, ПС та каверноміру у масштабі 1:200 перед спуском колони проводиться повторно по всій не обсадженій частині стовбуру. Методи радіоактивного каротажу у масштабі 1:200 проводиться протягом 3 діб після обсадки стовбуру свердловин колонами та повторно через місяць після цементування.

При наявності у розрізі перспективних газонасичених пластів або пластів з невизначеною характеристикою перед спуском колони планується проведення їх випробування випробувачем пластів на каротажному кабелі (ВПК-ВПН), або випробувачем пластів на трубах (ВПТ).

З метою визначення колекторів у розрізі верхнього на середнього карбону передбачаються спеціальні геофізичні дослідження. До спеціальних ГДС відносяться повторні виміри ПС, БК, каверноміру, РК, а також методи двох розчинів та широкополосний акустичний каротаж.

Метод двох розчинів застосовується для визначення складних колекторів і оснований на можливості визначення по БКЗ двох значень питомого опору порід-колекторів для зони проникнення і незайманої проникненням частини пласта.

Спеціальні ПГД необхідно проводити у перспективних інтервалах, що очікуються в інтервалах глибин 2010-3850 м та 5100-6300 м, які повинні уточнюватися за результатами обов’язкового комплексу ГДС, а також по двох методах комплексу геолого-технічних досліджень: фільтраційному (реєстрація поглинань або віддач промивальної рідини розкритим розрізом) та механічному (реєстрація швидкості проходки).

Перфорацію усіх об’єктів проектується проводити кумулятивними перфораторами по 10-20 отворів на лінійний метр з прив’язкою по ГК.

7. Охорона надр і навколишнього середовища

Мы поможем в написании ваших работ!