СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ КУРСОВОЇ ТА ДИПЛОМНОЇ РОБОТИ
Основними елементами курсової і дипломної робот у порядку їхнього розташування є наступні:
1. Титульний лист
2. Зміст
3. Вступ
4. Розділи основної частини
5. Висновок
6. Список використаних джерел
7. Додаток
Титульний лист
У верхньому полі вказується повна назва вищого навчального закладу, факультету і кафедри, де виконана робота.
У середньому полі дається назва курсової чи дипломної роботи, що проводиться без слова «тема» і в лапки не полягає. Назва роботи повинна бути по можливості лаконічною, точною і відповідати її загальному змісту.
Далі позначають:
■ прізвище, ім'я і по батькові автора;
■ науковий ступінь;
■ учене звання;
■ прізвище;
■ ім'я і по батькові наукового керівника і (чи) рецензента (можливо
ще і консультанта);
■ позначка про допуск до захисту завідувачем кафедрою;
■ місто і рік.
Зміст.
У змісті надаються всі назви роботи, розділи і підрозділи, вказуються сторінки, з яких вони починаються. Заголовки або назви змісту повинні точно повторювати заголовки(назви) в тексті.
Назви однакових рівней рубрикації необхідно розташовувати один під одним. Заголовки(назви) кожного наступного рівня зміщають на 3-5 знаків вправо стосовно назв попереднього рівня. Всі заголовки або назви починають із прописної літери без крапки на кінці.
Матеріал курсової, випускної кваліфікаційної або дипломної робіт умовно поділяється на теоретичну та практичну(експериментальну) частини. Якщо послідовність і назва розділів теоретичної частини відповідають повною мірою авторському задуму, то зміст практичної(експериментальної) частини за звичай є стандартним і містить наступні обов'язкові параграфи:
|
|
|
■ предмет, задачі та гіпотеза практичного дослідження;
■ організація і процедура експерименту;
■ результати і їхнє обговорення;
■ висновки.
Вступ.
На початку роботи, у вступі обґрунтовується вибір теми, пояснюється її актуальність, практична і теоретична значимість. Шляхом критичного аналізу і порівняння з уже відомими способами вирішення проблеми в останніх публікаціях, автор повинний розкрити ступінь наукової розробленості обраної теми наукового дослідження та доцільність вивчення даної теми на сучасному етапі розвитку науки.
Висвітлення актуальності не повинне бути багатослівним, досить у декількох абзацах висловити сутність значимості даної роботи,
Обґрунтування актуальності, те як автор роботи висвітлює її, оцінює з погляду сучасних запитів науки і практики, характеризує його наукову зрілість і професійну підготовленість.
Щоб повідомити читачу про стан розробки обраної теми, складається короткий огляд літератури, що у підсумку повинний привести до висновку, що дана тема ще не розкрита (чи розкрита лише частково або в іншому аспекті) і тому має потребу в подальшій розробці.
|
|
|
Огляд літератури за темою повинний показати ґрунтовне знайомство дослідника зі спеціальною літературою, його уміння систематизувати наукові та літературні джерела, критично їх розглядати, виділяти істотне, оцінювати раніше зроблене та розглянуте іншими дослідниками, визначати головне в сучасному стані вивченості теми. Матеріали такого огляду варто систематизувати у визначеному логічному зв'язку і послідовності, і тому, перелік робіт та їх критичний розбір не обов'язково давати тільки в хронологічному порядку їх публікації.
Оскільки наукова праця частіше присвячується порівняно вузькій темі, то огляд робіт попередників варто робити тільки з питань обраної теми, а зовсім не по всій проблематиці в цілому. У такому огляді нема чого також викладати усе, що має лише непряме відношення до його роботи. Але всі скільки-небудь цінні публікації, що мають пряме і безпосереднє відношення до теми наукової праці, повинні бути названі і критично оцінені.
|
|
|
Іноді автор роботи, не знаходячи в доступній йому літературі необхідних даних, бере на себе сміливість стверджувати, що саме йому належить перше слово в описі досліджуваного явища, однак пізніше це не підтверджується. Зрозуміло, такі відповідальні висновки можна робити тільки після ретельного і всебічного вивчення літературних джерел і консультацій зі своїм науковим керівником.
Від формулювання наукової проблеми і доказу того, що та частина цієї проблеми, що є темою даної роботи, ще не одержав своєї розробки і висвітлення в спеціальній літературі, логічно перейти до формулювання мети дослідження, що починається, а також указати на конкретні задачі, що мають бути вирішені відповідно до цієї мети. Це звичайно робиться у формі перерахування (вивчити.. , описати..., встановити..., виявити... і т.п.).
Формулювання цих задач необхідно робити як можна більш ретельно, оскільки опис їхнього рішення повинний скласти зміст розділів наукової роботи. Це є досить важливим також і тому, що назви таких розділів народжуються саме із формулювань задач наукового дослідження.
Обов’язковим елементом вступу є формулювання об’єкту та предметудослідження.Об’єкт – це процес або явище, що породжує або є причиною проблемної ситуації та обране для вивчення. Предмет – це те, що знаходиться у межах об’єкту.
|
|
|
Об’єкт та предмет дослідження як категорії наукового процесу співвід-носяться між собою як загальне і часткове. У об’єкті виділяється та його частина, яка слугує предметом дослідження. Саме на неї і спрямована, в першу чергу, увага автора. Саме предмет дослідження обумовлює тему науко-вої роботи, яка виноситься на титульний лист як назва.
Обов’язковим елементом вступу наукової роботи є також вказівка на методи дослідження, які використовуються у процесі пошуку фактичного матеріалу та є необхідною умовою для досягнення заявленої у роботі мети.
Наступним кроком є роз’яснення гіпотези дослідження. У вступі гіпотеза не повинна бути розкрита дуже деталізовано. За звичай в цій частині роботи гіпотеза розглядається у загальному вигляді, а конкретизується вже у експериментальній(практичній) частині.
Основна частина
Складається з декількох розділів теоретичної частини та виконаної за існуючим стандартом практичної частини. Кожний розділ починається з нової сторінки.
Розділи теоретичної частини повинні демонструвати різні аспекти дослідницької проблеми, на стику яких і формулюється тема роботи. Ця частина є не просто логічним викладом усього, що вдалося знайти авторові у науковій літературі, періодичних виданнях тощо, а висвітлення найбільш важливих питань поставленої теми, повного розгляді яких вимагають задачі дослідження. Тому, між закінченням їм роботи з першоджерелами і написанням теоретичної частини автор має пройти відповідальний і найбільш творчий етап аналізу та структурування знайденого матеріалу. Цей етап автор експериментального дослідження повинний пройти також з метою вироблення свого власного погляду на обрану проблему, зробити самостійний синтез найбільш значущих, необхідних, але іноді суперечливих фактів, думок та існуючих теорій. Тому вже сам зміст теоретичної частини може наочно демонструвати ступінь пропрацьованності обраної теми самим автором, його „заглибленість” у проблему, глибину дослідження, зрілість його наукової підготовки.
Практична або експериментальна частина роботи, як вже було підкреслено, складається з певних обов’язкових параграфів.
Предмет, задачі та гіпотеза практичного дослідження. Цей параграф є теоретичним обґрунтуванням даного експерименту. Ще раз виписуються предмет, та об’єкт дослідження, вже конкретно стосовно до експериментального дослідження, а не до проблеми в цілому. Далі докладно перелічуються задачі дослідження. На відміну від вступу в цій частині формулюються тільки конкретні задачі, які стосуються безпосередньо практичної частини. Задачі необхідно представити таким чином, щоб отримані результати виглядали як звіти про виконану роботу із заявленого напрямку.
Більш конктеризовано тут повинна пролунати і гіпотеза, яких може бути і декілька. Представлені гіпотези повинні бути сформульовані дуже чітко, щоб отримані факти або підтвердили їх або спростували (частково чи повністю).
Виклад отриманих результатів повинний бути чітким, максимально повним та оформленим відповідно до існуючих правил правопису. За необхідності можливе використання різних прийомів представлення фактажу: таблиці, графіки, діаграми, схеми, малюнки, фото тощо.
Відповідальність за вірогідність одержання та правильності обробки результатів дослідження цілком лежить на авторові роботи.
Після викладу всіх фактів, або паралельно з викладом кожного окремого факту проводиться інтерпретація отриманих результатів. Важливо пам’ятати, що на цьому етапі автор повинний показати свою самостійну роботу із зіставлення отриманих результатів з уже існуючими у науковій літературі. Інтерпретація дозволяє пошук пояснень отриманих феноменів, взаємозв’язку різних фактів. При викладі інтерпретації, як правило, використовують такі мовні обороти, як „можливо”, „як нам здається”, „ми вважаємо” і таке інше.
Зміст та повнота інтерпретацій відображає ступінь наукової зрілості авторів дослідження, глибину його знань та здатність пов’язувати їх із вже отриманими фактами.
Висновки. В цій частині надаються найбільш суттєві практичні результати. Висновки необхідно представляти таким чином, щоб вони наочно підтверджували або спростовували сформульовану автором гіпотезу, вони повинні відповідати на поставленні у задачах питання.
Як показує практика, повне підтвердження або спростування гіпотези зустрічається досить рідко. Частіше має місце підтвердження певної частини гіпотези та спростування іншої частини. У відповідності з цим необхідно представити і заключний підсумок практичного або експериментального дослідження.
Заключні висновки
Ця частина виконує роль логічного закінчення, що обумовлене логікою проведення дослідження в цілому. Вона носить форму синтезу накопиченої в основній частині наукової інформації. Цей синтез - послідовний, логічно оформлений виклад отриманих підсумків і їхнє співвідношення із загальною метою та конкретними задачами, поставленими і сформульованими у вступі.
Заключна частина припускає, як правило, наявність узагальненої підсумкової оцінки виконаної роботи. При цьому важливо вказати, у чому саме полягає головний зміст роботи, які важливі побічні наукові результати були отримані, які нові наукові задачі було виявлено та поставлено у зв'язку з проведенням даного дослідження.
Висновок курсової, випускної кваліфікаційної та дипломної робіт за звичай містить у собі наступні пункти.
На початку ще раз стисло висвітлюється актуальність поставленої в роботі тематики, тепер вже з позиції закінченого дослідження.
Далі випливають основні підсумки виконаної роботи. Приводяться висновки як теоретичної, так і практичної або експериментальної частин. Стосовно до теоретичної частини, це як правило, найбільш істотні підсумкові теоретичні положення.
Що стосується практичної частини, то у висновку приводяться в узагальненому вигляді висновки практичного дослідження. Важливо, щоб пролунало підтвердження або спростування висунутої гіпотези.
Обов'язковою частиною висновку є вказівка на практичне застосування отриманих результатів. Одним з важливих факторів, що впливають на оцінку роботи при захисті, є широта бачення автором дослідження галузей практик-ного втілення основних підсумків дослідження. Добре підготовлений майбутній фахівець повинний вміти бачити шляхи впровадження наукових розробок на практиці.
Завершальну частину цього розділу традиційно представляють перспективи дослідження. Розгляд автором шляхів подальшого продовження досліджуваної теми, виявлених у ході роботи нових обріїв у вирішенні поставленої проблеми служить гарним показником глибини занурення автора роботи в досліджувану тематику.
Освічений фахівець наприкінці роботи лише умовно ставить крапку, стосовно до поставлених у вступі задач. Звичайно, тепер перед ним виникає новий шар дослідницьких питань, що свідчить про вихід на більш високий рівень розгляду досліджуваного феномену.
Список використаних джерел
Більшість включених у такий список літературних джерел повинні мати відображення в рукописі дослідження, будь то цитата, перефразування, стислий виклад теорії, або навіть просто посилання на факт проведення дослідження. Це можуть бути і джерела, на які немає посилань у тексті, однак це в обов'язковому порядку повинні бути роботи, з якими автор ознайомився в ході роботи.
Якщо автор роботи робить посилання на які-небудь запозичені факти чи цитує роботи інших авторів, він повинний обов'язково вказати в роботі джерело, з якого наведені дані матеріали.
Обов'язковим є включення в список періодичної літератури, однак важливою умовою при цьому є «свіжість» видання. Основна її частина повинна відноситися до останнього десятиліття.
Кількість використаних бібліографічних джерел залежить від ступеня підготовленості автора роботи (перша курсова, випускна бакалаврська робота або дипломна робота), а також від складності поставленої теми і наявності відповідної їй літератури. За звичай це 20-40 джерел для курсової роботи, 40-60 для випускної бакалаврської роботи і 60-80 для дипломної.
Список літератури в науковій праці, його кількісний та якісний склад, свідчить про обсяг використаних автором джерел та служить показником рівня вивчення стану досліджуваної проблеми і навичок роботи з науковою літературою.
У список використаних джерел включають послідовно:
1) законодавчі або нормативні акти (якщо вони використовуються в процесі роботи);
2) використані роботи в алфавітному порядку їх авторів, де обов’язково вказується назва роботи, видавництво, місце та рік видання;
3) періодичні видання.
Якщо автор використовує літературу, що видана іноземними видавництвами (іноземною мовою), то краще виділити їх в окрему групу. Наприклад, Вітчизняні видання:, Іноземні видання:...
Список літератури може бути:
- алфавітний;
- хронологічний;
- тематичний;
- за характером видання;
- змішаний.
При написанні сучасних наукових досліджень частіше використовують алфавітний порядок складання списку використаних джерел. Якщо дослід-ження включає багато літератури, яка є нормативними або законодавчими актами, архівними документами, документами рукописних відділів та бібліотек, монографіями та авторефератами рекомендовано викладати їх у списку літературних джерел наступним чином:
1) законодавчі або нормативні документи ( у порядку їх значущості та хронології);
2) архівні документи (за алфавітом назв архівів з посиланням на номер та назву фонду);
3) документи рукописних відділів та бібліотек ( за колекціями та фондами);
4) монографії та автореферати;
5) статті.
Додатки
Частина, що насить назву „Додатки” присвячена допоміжним та додатковим матеріалам, які при розміщені їх у тексті основної частини можуть привести до його перевантаження.
За змістом додатки можуть бути досить різноманітними. Це, як правило, бланки пропонованих для випробування методик (за кожною методикою копія одного бланка з інструкцією), таблиці допоміжних цифрових або вербальних даних, словникові статті, ілюстрації допоміжного характеру.
Кожен додаток повинний починатися з нового місця з вказівкою в правому верхньому куті слова «Додаток» і мати тематичний заголовок. При наявності в роботі більш одного додатка вони нумеруються арабськими цифрами (без знака №), наприклад: «Додаток 1», «Додаток 2» і т.д. Нумерація сторінок, на яких даються додатки повинний бути наскрізний і продовжувати загальну нумерацію сторінок основного тексту.
Зв'язок основного тексту з додатками здійснюється через посилання, що вживаються із словом «дивися», воно звичайно скорочується і полягає разом з номером додатка в круглі дужки (наприклад, (див. Додаток 1)).
Якщо додаткового матеріалу не має або він займає не суттєву частину від обсягу усього тексту дослідження, потреби у виділенні обов’язкових додатків не має. Відсутність у роботі частини „Додатки” не впливає на якісну цінність наукового дослідження.
РОЗДІЛ ІІІ
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!