З предметами або матеріалами, що подаються на експертизу, направляють ряд документів.

1. Постанова слідчого або визначення суду про призначення експертизи. У цьому документі повинні бути коротко зазначені обставини справи та мотиви, що спонукали призначити експертизу. У постанові ставлять питання, що підлягають вирішенню експерта, перераховуються всі направляються предмети. Особливо відзначають показання свідків, обвинувачених чи потерпілих, що пояснюють походження тих чи інших виявлених слідів. У постанові також слід вказувати, які матеріали направляють у вигляді зразків, у кого вилучені ці зразки, персонально вказують експерта або експертну установу, якій доручається проведення експертизи.

2. Супровідний ставлення доставляється разом з матеріалами, що направляються на експертизу, із зазначенням, кому, для якої мети, що саме прямує.

3. Протокол огляду та вилучення речових доказів.

4. Висновок судово-медичного експерта (якщо по справі було проведено судово-медичне дослідження трупа або огляд живого особи).

5. Протокол вилучення зразків крові, волосся, слини тощо, якщо такі зразки вилучалися.

 

Сучасні методи встановлення наявності крові (попередні, доказові). Визначення видової належності крові.

Для вирішення пи­тання про наявність крові застосовують попередні (орієн­тині) і доказові проби.

Попередні проби не підтверджують наявність крові, а лише орієнтують судово-медичного експерта на те, що це може бути кров, атому вони найчастіше використовують­ся під час огляду місця події або тих чи інших предметів, на яких підозрюється наявність крові. Це проби з перекисом водню, бензидинова, з люмінолом (реакція хемілюмінес­ценції), а також дослідження в ультрафіолетовому випро­мінюванні, які за суттю є хімічними реакціями.

Вони можуть застосовуватись лише тоді, коли плям, схожих на кров, багато, оскільки внаслідок хімічних ре­акцій кров знищується і дальшому дослідженню не підля­гає.

Доказові проби грунтуються на виявленні гемоглобіну та його похідних, доводять наявність крові. Проводяться, як правило, в лабораторних умовах, і їх результати дозво­ляють судово-медичному експерту дійти висновку про присутність крові. Доказовими методами є спектральне дослідження і мікрокристалічні реакції.

Спектральне дослідження грунтується на можливос­тях гемоглобіну та його похідних поглинати хвилі світла певної довжини і давати відповідні спектри поглинання.

Найбільшого поширення набуло дослідження за допо­могою мікроспектроскопічної насадки (АУ-16, СПО-1) з попереднім отриманням із гемоглобіну крові гемохромоге-ну або гематопорфірину. Гемохромоген отримують дода­ванням до ниточки з досліджуваної плями кількох крапель -13% лугу (NaOH чи КОН), відновника — 1-2 крапель розчину амонію гідросульфату чи кількох кристалів на­трію гідрофільфіту.

Спочатку для виявлення гемохромогену під мікроско-і юм відшукують у препараті ділянку рожево-червоного або жовтуватого кольору. Потім замінюють окуляр мікрос-пектроскопа і роздивляються спектр гемохромогену в жовто-зеленій частині між фраунгоферовими лініями Д і Е у вигляді двох смуг. Ліва з них інтенсивна, з чіткими межами, права — розпливчаста.

У разі відсутності спектра гемохромогену, переходять до виявлення спектра гематопорфірину, який отримують додавання 2-3 крапель сірчаної кислоти до ниточки з дос­ліджуваної плями. Препарат досліджують під мікроскопом і виявляють ділянки червоно-фіолетового, бузкового чи сіро-зеленого кольору. Замінюючи окуляр мікроспектрос-копа, розглядають спектр гематопорфірину у вигляді двох смуг поглинання: ліва — вузька, розташована вліво від фраунгоферової лінії, права — ширша між лініями Д і Е в жовто-зеленій частині спектру. Крім цього, є ще смуга в фіолетовій частині спектру.

При відсутності в лабораторії мікроспектроскопа вико­ристовують спектроскоппрямого бачення. Порядок дослід­ження такий самий, як при роботі з мікроспектроскопом.

У випадках, коли в плямі через незначну кількість крові ділянки, схожі на гематопорфірин, не виявляються, вико­ристовують дослідження в ультрафіолетовому випромі­нюванні за допомогою люмінесцентного мікроскопа "Лю-мам 31 А" або люмінесцентних освітлювачів "ОН-17" чи "ОН-18" Пурпурово-червоне світіння ділянок вказує на присутність в них гематопорфірину, спектр якого розгля­дають за допомогою мікроскопа.

Встановлення видової приналежності крові. Після встановлення наявності у плямі крові переходять до визна­чення видової її приналежності, тобто визначають кому належить кров — людині чи тварині, а якщо потрібно, то якого саме виду тварини.

З цією метою використовують реакцію преципітації.

Принцип реакції полягає у взаємодії відповідних анти-генів-преципітиногенів і анти-преципітинів з утворенням на межі цих середовищ преципітату-осаду білого кольору у вигляді кільця. Як преципітини використовують імунні преципітуючі сироватки, які отримують шляхом повтор­ної імунізації тварин гетерогенним білком. Ці сироватки мають бути прозорі, жовтуватого кольору, строго специфічні, тобто вони не повинні давати осад із чужорідним білком протягом 1 год. а титр їх має відповіда­ти 1:10 000. Преципітиногеном є витяжка з плям крові, яку готують на стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду про­тягом 18-24 год. при температурі від +4-5° С. Ця витяжка також має бути прозорою, містити білка 1:1000, що пере­віряється пробою з концентрованою азотною кислотою і пробою Гелера. Приналежність крові людині вважають доведеною тоді, коли одночасно з випаданням кільця осаду в пробірці з досліджуваною кров'ю під впливом сироватки, що преци-пітує білок людини, буде спостерігатися таке саме кільце при випробовуванні відповідного антигену і не буде вияв­лятися кільце осаду в пробірках зо всіма контрольними об'єктами.

Отриманню позитивних результатів можуть перешкод­жати низька концентрація білка у витяжках, каламутність витяжок, домішки солей заліза, міді, а також властивості деяких предметоносіїв: пластмаси, гуми тощо. У цих випад­ках застосовують реакцію преципітації в твердих середови­щах. Принцип методу полягає в тому, що в агарі в дві лунки поміщають антиген і антитіло, інгредієнти дифундують один до одного і в місці контакту утворюється біла смуга пре­ципітату, що вважають за позитивний результат реакції.

Зараз широко використовують метод зустрічного елек­трофорезу (електропреципітацію). Метод поєднує пере­вагу імунодифузії в агарі і більш високу чутливість по­рівняно з реакцією Чистовича-Уленгута, забезпечує ко­ротші терміни дослідження і рекомендується для визна­чення виду крові в мікрооб'єктах, дослідження крові, що погано розчиняється, і каламутних витяжок.

Метод грунтується на принципі реакції преципітації в електричному полі. Позитивно заряджені іони білка дос­ліджуваної крові мігрують від катода до анода (альбуміни), а негативно заряджені іони білків преципітуючих сирова­ток (гамаглобуліни) — назустріч їм. На межі контакту однойменних антигенів і преципітинів випадають преци­пітати білка у вигляді смуг білого кольору.

До методів визначення виду крові належать методи імунофлюоресценції, хроматографії гемоглобіну, емісій­ного спектрального аналізу, реакції зв'язування компле­менту та анафілаксії. Ці методи мають високий ступінь чутливості, проте технічно складні, що утруднює викори­стання їх на практиці. Якщо треба визначити, чи належить кров ссавцям, дос­ліджують еритроцити, в яких при цьому немає ядер.

 

---

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 287; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!