Класифікація правопорушень медичних працівників (професійні, посадові). Відповідальність по діючому законодавству.



В "Основах законодавства України про охорону здоро­в'я чітко і детально сформульова­ні права та обов'язкимедичних працівників. За порушення професійно-посадових обов'язків згідно з чинним законо­давством на лікаря можуть бути накладені дисциплінарні та адміністративні стягнення, зауваження, догана. За сис­тематичне невиконання професійно-посадових обов'язків без поважних причин або грубе порушення трудових обо­в'язків медичний працівник може бути звільнений з робо­ти.

Медичний працівник, який виконує виховні функції (наприклад, викладач вузу, технікуму, медичної школи), звільняється з роботи за аморальні вчинки, несумісні з виконанням цієї діяльності. До дисциплінарних провин медичних працівників нале­жать: невиконання розпоряджень керівників лікуваль­них закладів, інструкцій, наказів керівників охорони здо­ров'я, порушення правил внутрішнього розпорядку, тру­дової, навчальної дисципліни (прогули, запізнення), не­сумлінне ставлення до виконання своїх службових обо­в'язків. Дисциплінарні стягнення можна застосовувати не пізніше, ніж через місяць від дня виявлення провини, і через 6 місяців від його заподіяння. Перш ніж вирішити питання щодо застосування дисциплінарного стягнення, робітнику пропонують дати письмове пояснення своєї провини, з тим, щоб якомога повніше з'ясувати обставини справи.

Крім того, у випадках, які передбачені законодавством, медичні працівники несуть повну або часткову відпові­дальність за збиток, завданий ними лікувальному закладу або особі. Чинним законодавством України про охорону здоров'я передбачено, що медичні і фармацевтичні пра­цівники у випадках, передбачених законом, тобто коли вони скоюють навмисні злочини, а також вчинили ненав­мисні дії, які завдали значних збитків державним або громадським інтересам або шкоду здоров'ю громадян, можуть бути притягнені до відповідальності згідно з Кри­мінальним Кодексом України.

У кожному злочині потрібно чітко розрізняти такі еле­менти: 1) шкода заподіяного або можливість її виникнен­ня; 2) причинний зв'язок між дією і заподіяною шко­дою; 3) навмисність або необережність в діях окремої особи.

Особливість професійних правопорушень медич­них працівників полягає в тому, що в даному випадку суб'єктом складу злочину є лікарі або медичні працівники (з середньою медичною освітою), а об'єктом злочину, як правило, є здоров'я людини. Крім застосування таких видів покарання, як позбав­лення волі, виправно-трудові, трудові роботи, штраф тощо за вироком суду, лікар, що допустив недбайливе ставлення до своїх обов'язків, може бути позбавлений права займа­тись лікарською діяльністю протягом 5 років.

Кримінальним кодексом передбачена відповідаль­ність за такі професійно-посадові правопорушення: незаконна лікувальна діяльність, ненадання допомоги хворому медичним , працівником, неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, незаконне розголошення лікарської таємниці.

 

Предмет і задачі судової психіатрії.

Судова психіатрія є частиною загальної медичної науки психіатрії, однак вона має самостійні завдання. У клініці психіатра цікавлять питання визначення причин і характеру захворювань з метою їх попередження та лікування. Для судової психіатрії ці завдання дещо зберігають своє значення, із загальної психіатрії запозичуються методи дослідження та класифікація психічних хвороб, але своєю основною метою ці споріднені науки відрізняються.

Головна мета судової психіатрії полягає у вивченні психічних розладів у їх специфічному відношенні до певних питань кримінального та цивільного права і процесу.

Специфіка судової психіатрії зумовлена тим, що в своїй практичній, прикладній площині вона поєднана з юриспруденцією. Саме в процесі юридичної практики нерідко виникають питання, які викликають необхідність проведення дослідження психічного стану і здоров’я окремих підозрюваних, обвинувачених, засуджених, свідків, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів.

Таким чином, предметом судової психіатрії є психічні розлади, які мають правове значення у кримінальному та цивільному судочинстві.

Коло питань судової психіатрії визначається її основними завданнями: 1) експертне обстеження (обсеження) і надання висновків (заключень) проосудність чи неосудність осіб, притягнених до кримінальної відповідальності і які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у слідства та суду, а також щодо психічного стану цих осіб під час проведення експертизи; 2) попередження суспільно небезпечних дій психічно хворих, у т. ч. шляхом застосування заходів медичного впливу стосовно неосудних, обмежено осудних та осіб, які захворіли після вчинення злочину; 3) обстеження (обсеження) і надання експертних висновків (заключень) з питання про дієздатність осіб, які викликають сумніви в їх психічному здоров’ї у суду в цивільному процесі; 4) визначення психічного стану свідків і потерпілих при необхідності; 5) визначення психічного здоров’я осіб, у яких з’явились ознаки психічних розладів під час відбування покарання в місцях позбавлення волі, та подання висновків про заходи медичного характеру стосовно таких осіб; 6) в окремих випадках, при потребі, – надавати допомогу у визначенні слідчих дій, методики розслідування.

 

92. Зв'язок судової психіатрії з цивільним правом.

Судово-психіатрична експертиза в цивільному процесі набуває останніми роками дедалі більшого значення у зв'язку з постійним збільшенням кількості справ у цивільному судочинстві. Основна мета судово-психіатричної експертизи — захищати цивільні права та інте­реси психічно хворих осіб, які є учасниками цивільного процесу.

Правовий стан громадянина — учасника цивільних відносин виз­начається такими його ознаками, як правоздатність та дієздатність. Згідно зі ст. 9 Цивільного кодексу (ЦК) України цивільна право­здатність — це "здатність мати цивільні права і обов'язки. Право­здатність громадянина виникає з моменту його народження і припи­няється смертю". Володіти правоздатністю означає, що громадянин може мати в особистій власності майно, користуватися житлом та іншим майном, успадковувати і заповідати майно, вибирати професію і місце проживання, мати права автора витворів науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходу, раціоналізаторської пропозиції, а також інші майнові та особистісні немайнові права (ст. 10 ЦК Ук­раїни).

Поняття правоздатності нерозривно пов'язано з поняттям дієздат­ності. У ст. 30 ЦК України наводиться визначення поняття цивільної дієздатності як здатності громадянина набувати своїми діями цивіль­них прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Згідно із законо­давством України дієздатність людини в повному обсязі настає з по­вноліттям (18 років), коли вона досягає психічної зрілості й набуває достатнього життєвого досвіду, що й визначає її здатність правильно усвідомлювати та регулювати свої вчинки. Таким чином, дієздатність порівняно з правоздатністю обмежена фактором віку.

На відміну від правоздатності дієздатність пов'язана з окремими якостями громадянина, у тому числі усвідомлювати значення своїх дій, керувати ними та передбачати їх наслідки. Ці якості залежать не тільки від віку, а й від стану психіки особи. Так, при різних психічних захворюваннях у людини, яка досягла повноліття, може зникнути здат­ність усвідомлювати значення своїх дій або керувати ними. У цьому разі постає питання про можливість цієї людини здійснювати свої ци­вільні права і виконувати цивільні обов'язки, тобто про її дієздатність чи недієздатність.

Згідно зі ст. 39 ЦК України "фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого пси­хічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, може бути визнана судом недієздатною у порядку, встановленому ЦПК України. Над нею встановлюється опіка". Та­ким чином, у цій статті визначено два критерії недієздатності люди­ни: медичний (психічне захворювання) та юридичний (не може усві­домлювати свої дії та (або) керувати ними).

Психічні захворювання істотно різняться за клінічною картиною, виразністю, глибиною, тяжкістю та формами перебігу. Серед них є такі, що можуть не впливати на можливість людини самостійно здійснювати свої цивільні права. З огляду на це встановлення психі­атричного діагнозу ще не означає, що людина недієздатна, вирішаль­ним же є встановлення стійкості, виразності, глибини психічних роз­ладів, що й створюють медичний критерій.

Юридичний критерій особи (не може усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними) складається з двох частин: інтелектуальної (не може усвідомлювати значення своїх дій) та вольової (не може керувати своїми діями). Таким чином, для визнання особи недієздатною необ­хідно, щоб медичний та юридичний критерії збігалися.

У цьому разі виникає аналогія з неосудністю, але треба пам'ятати, що неосудність завжди належить до конкретної дії в минулому, а не­дієздатність охоплює всі права людини як у минулому, якщо йдеться про укладення угоди, складання заповіту чи трудові суперечки, так і в майбутньому, якщо вирішується питання про можливість підтриму­вати шлюбні відносини чи брати участь у вихованні дітей. Тому по­няття недієздатності за значенням ширше від неосудності. Різняться вони й тим, що до осіб, визнаних неосудними судом, застосовуються примусові заходи медичного характеру, а над недієздатними особами встановлюється опіка.

Згідно з чинним законодавством України, органами опіки та пік­лування є виконавчі комітети районних і міських рад народних депутатів, які й призначають опікунів. Особи, які судом визнані недіє­здатними, не втрачають своїх прав на володіння майном, на його одер­жання у спадщину за заповітом, але одержати майно у спадщину чи продати його вони можуть лише через свого опікуна. Будь-яка угода, що укладається недієздатною особою без опікуна, є недійсною.

Заяву про визнання хворої особи недієздатною можуть направити до суду державні чи громадські організації, родичі, органи опіки та піклування, психіатричні заклади, прокурор (ст. 256 ЦПК України).

У справах про визнання осіб недієздатними обов'язково призна­чається судово-психіатрична експертиза, яка за видом може бути стаціонарною, амбулаторною, заочною чи посмертною. Під час проведення такого експертного дослідження експерти-психіатри ви­рішують питання про характер психічного захворювання особи та її можливість чи неможливість усвідомлювати свої дії та (або) керу­вати ними.

У разі одужання чи значного поліпшення психічного стану хворої особи, яку визнано недієздатною, суд на підставі відповідних виснов­ків судово-психіатричної експертизи може визнати її дієздатною (ст. 260 ЦПК України). Після такого рішення суд анулює також вста­новлену над нею опіку.

Комплексні експертизи в цивільному процесі. Предметом такої комплексної експертизи можуть бути позивачі й відповідачі при оч­ному огляді. Експертиза в таких випадках проводиться за загальними правилами з участю, в основному, експертів-психіатрів і експертів-психологів.

Зважаючи на складність діагностики при посмертних судово-пси­хіатричних експертизах, останніми роками до участі в них залучають­ся фахівці різних суміжних галузей знань. Найчастіше в судово-пси­хіатричній практиці постає потреба комплексного аналізу матеріалів цивільної справи та медичної документації за участю психологів і нев­ропатологів.

Мозкова органічна патологія, що з'являється при багатьох за­хворюваннях головного мозку й інфекціях, її виразність і динаміка багато в чому визначаються локалізацією органічного процесу в го­ловному мозку і його поширеністю. Крім того, внаслідок мозкової органічної патології можуть виникати різні хворобливі стани і спос­терігатись атипові перебіги соматичних захворювань. При посмерт­них експертизах часто необхідно також оцінити психічний стан особи, яка при житті мала пухлину мозку як первинну, так і з метастазами в мозок при інших локалізаціях пухлин. Участь невропатолога, до ком­петенції якого входить діагностика таких порушень, іноді необхідна для того, щоб якнайточніше діагностувати локалізацію процесу і, отже, характер психічних розладів. Невропатологи залучаються до таких експертиз і тоді, коли оцінюються гострий післяінсультний стан, гострий період після черепно-мозкової травми та в деяких інших ви­падках.

Невіддільною складовою злоякісних пухлинних захворювань як головного мозку, так і інших органів є інтоксикація, пов'язана із впли­вом продуктів розпаду пухлини на організм. Інтоксикація впливає на загальний стан і психічні функції хворих (усвідомлення ситуації, оцінка прогнозу свого стану, інтелектуальні та мнестичні функції). На ха­рактер психічних порушень впливає також вид проведеного лікування, зокрема й застосування наркотичних препаратів. Тому у проведенні посмертних експертиз особам, які при житті були онкологічно хвори­ми, можуть брати участь онколог і нарколог.

Останніми роками у проведенні посмертних експертиз особам, які хворіли за життя на цукровий діабет та інші ендокринні захворю­вання часто бере участь ендокринолог. Діапазон психічних розладів при таких захворюваннях доволі широкий — від незначних неврозо-подібних порушень до потьмарення свідомості (коматозні стани, по­в'язані з підвищеним чи зниженим вмістом цукру в крові, та ін.).

Комплексні судово-психіатричні експертизи за участю терапевта можуть проводитися тоді, коли в особи, яка страждає на різні со­матичні захворювання, з'являються психічні порушення у формі або симптоматичних психозів, або депресивних реакцій. Діагностика пси­хозів при соматичних захворюваннях є компетенцією експертів-пси-хіатрів. Оцінка глибини і виразності депресивних проявів потребує їх співвіднесення з тяжкістю і типом перебігу соматичного захворювання (туберкульоз, захворювання нирок, оперативні втручання тощо), що входить до компетенції терапевта.

 

93. Зв'язок судової психіатрії з карним правом.

Судова психіатрія - галузь психіатрії, завданням якої є вивчення психічних розладів та інших порушень психічної діяльності людини в їх спеціальному відношенні до певних питань кримінального права, а також кримінального та судочинства.

Судова психіатрія в першу чергу досліджує психіатричні (медичні) підстави, за якими виключається здатність особи нести відповідальність за вчинені ним діяння, а також здатність набувати цивільних прав і виконувати цивільні обов'язки. Наприклад, у кримінальному праві діяння, вчинене в неосудному стані, не вважається злочином, а особа, яка його вчинила, - злочинцем. Крім цього, судова психіатрія досліджує аспекти психічної повноцінності свідків і потерпілих, інших залучених до судового процесу осіб, у разі, якщо вона викликає сумнів. Встановлення можливостей цих осіб розуміти значення своїх дій та керувати ними може спричинити правові наслідки для вирішення судом питань визнання дієздатності, дійсності угод, встановлення опіки та піклування, призначення заходів медичного характеру та організації проведення примусового лікування осіб з психічними розладами.

 


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 410; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!