Особливості формотворення та словозміни прикметника.

⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4

У сфері прикметника помилки найчастіше з'являються у зв'язку з утворенням ступенів порівняння. Складені форми вищого та найвищого ступенів утворюються з допомогою слів більш/менш, найбільш/найменш, які додають до початкової форми: більш сильний, менш сильний, найбільш вдалий, найменш вдалий. Утворення з допомогою слова самий як і вживання форми вищого ступеня замість початкової форми (типу більш сильніший, най більш сильніший) не є нормативними.

Складені (аналітичні) форми вищого та найвищого ступенів є варіантами простих (синтетичних) форм: більш сильний — сильніший, найбільш сильний — найсильніший За змістом ці форми не відрізняються одна від одної. Можна лише говорити про відмінності щодо сфери вживання кожної з них. Складеним формам частіше надають перевагу в науковому та офіційно-діловому стилях. Це можна пояснити тим, що утворення таких форм можливе від усіх якісних прикметників практично без обмежень (за винятком тих, що не піддаються ступенюванню), а також тим, що складені форми відзначаються більшою гнучкістю в передачі змісту, а саме: зміна вияву ознаки як у бік його збільшення, так і з бік зменшення. Прості форми ступенів порівняння частіше вживають у розмовному, художньому, публіцистичному стилях, де складені форми виглядають недоречно, внаслідок властивого їм забарвлення офіційності*

Найвищий ступінь порівняння прикметників може утворюватись за допомогою префіксів що- і як-, які додають до простої форми найвищого ступеня: щонайсильніший, якнайбільший. Такі утворення вживають у художньому та публіцистичному стилях, зважаючи на їх експресивність.

Відмінювання прикметників не відзначається складністю. Слід звернути увагу на форму орудного відмінка однини для прикметників жіночого роду, де після основ на шиплячий має бути закінчення -оню: гарячою, плакучою, свіжою.

Варіантні закінчення можуть бути лише в місцевому відмінку однини прикметників у формі чоловічого та середнього роду: на новому і на новім, на білому і на білім. Ці варіанти диференціюються стилістично: форми на -ім уживають у розмовному та художньому стилях мовлення.

4. Особливості словозміни числівника. Значні труднощі можуть виникати у зв'язку з відмінюванням числівників, зокрема кількісних. Існують особливості у відмінюванні різних за структурою груп числівників: простих (п'ять, п'ятнадцять, двадцять, сорок), складних, (п'ятдесят, п'ятсот), складених (п'ятдесят п'ять). Уживаючи прості кількісні числівники, слід чітко визначити, якого відмінка числівника вимагає текст. Наприклад: надати допомогу (кому? чому?) восьми або вісьмом учням; приїхати з (ким? чим?) вісьма або вісьмома учнями. Треба також знати систему відмінкових закінчень простих кількісних числівників, а також випадки чергування звуків у відмінкових формах (сім, але семи). Системи відмінкових закінчень кількісних числівників наведено в підручниках та різноманітних посібниках з української мови, якими й треба користуватися в разі необхідності.

Відмінюючи складні кількісні числівники на -десят, слід пам'ятати, що змінюватися може лише друга частина: п'ятдесяти і п'ятдесятьох, п'ятдесятьма і п'ятдесятьома. Під впливом російської мови іноді можна зустріти неправильне утворення таких форм із зміненою першою частиною. Такому вживанню слід запобігти. У складних кількісних числівників на -сот змінюються обидві частини: двохсот, двомстам, п'ятисот, п'ятистам.

У складених кількісних числівників відмінюються всі слова. Відмінюючи такі числівники, треба бути уважним, пам'ятаючи, що до їх складу можуть входити як прості, так і складні кількісні числівники, кожен з яких має свої особливості відмінювання: Наприклад: одній тисячі чотирьомстам вісімдесяти семи, однією тисячею чотирмастами вісімдесятьма сьома і т. д.

Слід звернути увагу також на варіативні відмінкові форми числівників.

Числівник один у місцевому відмінку однини може виступати в формі на одному, яка переважає в офіційному та науковому стилях, та в формі на однім, вживаній у розмовному та художньому стилях. Цей же числівник жіночого роду одна може виступати в варіантах: у формі родового відмінка однієї та одної), орудного відмінка однією та одною. Ці варіанти є рівноцінними для використання в будь-якому стилі. Розглядуваний числівник у середньому роді одне може виступати у варіантах у формах називного та знахідного відмінків одне і одно. Форму одне вживають у будь-якому стилі: одне питання, одне повідомлення, одне дитя. Форма одно обмежена у вживанні розмовним стилем: одно курча, одно решето.

Числівники п'ять — двадцять, тридцять, п'ятдесят — вісімдесят мають варіативні форми непрямих відмінків: п'яти і п'ятьох, п'ятдесяти і п'ятдесятьох; п'яти і п'ятьом, п'ятдесяти і п'ятдесятьом; п'ятьма і п'ятьома, п'ятдесятьма і п'ятдесятьома. Ці варіанти рівноцінні, їх можна без обмежень вживати в будь-якому стилі мовлення. Так само можливі варіанти словозміни неозначено-кількісних числівників: кільканадцяти і кільканадцятьох, кількадесятьма і кількадесятьома. Подібні числівники внаслідок семантичної невизначеності числа не вживані в науковому та офіційно-діловому стилях, ознакою яких є точність та достовірність мовлення.

5. Особливості словозміни займенника.Відмінкові форми займенників також можуть виступати у варіантах. Так, у місцевому відмітку однини деякі іменникові займенники мають варіанти: на ньому і на кім, на кому і на кім, на чому і на чім. Такі ж варіанти спостерігаємо серед прикметникових займенників чоловічого роду: на моєму і на моїм, на якому і на якім, на кожному і на кожнім,,на іншому і на іншім, на котрому і на котрім, на всьому і на всім, на тому і на тім і под. Ці форми розрізняють за сферою вживання. Форми типу на моїм, на кожнім можливі лише в розмовному та художньому стилях.

Слід звернути увагу на відмінювання займенника чий, де наявні варіанти в давальному відмінку (чийому і чиєму) та місцевому відмінку {на чийому, чиєму і чиїм). Для наукового та ділового стилів більш прийнятними є форми чийому та на чийому.

Деякі вказівні займенники існують у варіантах: цей — оцей, той — отой, такий — отакий. Ці варіанти наявні в усіх відмінкових, родових та числових формах: цього — оцього, цим — оцим, такою — отакою і т. д. У науковому та діловому стилях вживані варіанти типу цей, той, такий.

Також є займенники, що мають варіанти лише в називному відмінку однини: кожний — кожен, жодний — жоден (але: кожного, жодного, кожному, жодному і т. д.)- Ці варіанти можна в однаковій мірі використовувати в будь-якому стилі.

Вказівку на належність третій особі у множині передають займенником їх, який не відмінюється (їх твори, їх творами), та займенником їхній, який має всі форми словозміни (їхній дім, їхнього дому, їхня пасіка, їхньою пасікою, їхні діти, їхнім дітям). Ці варіанти є рівноцінними.

Усі перелічені особливості вживання варіантних форм займенників слід враховувати в усній та писемній формах мовлення.

6. Особливості словозміни та вживання дієслова. Вживаючи дієслова, слід звернути увагу на можливість варіантних форм у словозміні.

Дієслова недоконаного виду в майбутньому часі можуть утворювати прості форми (працюватиму, працюватимемо, виховуватиму, виховуватимемо) і складені форми (буду працювати, будемо працювати). За змістом ці форми рівноцінні, однак складені утворення частіше вживають в офіційно-діловому та науковому стилях, ніж відповідні їм прості.

У формі майбутнього часу першої особи множини можливі варіантні форми із закінченнями -ем і -емо: готуватимемо і готуватимем, носитимемо і носитимем. Ці варіанти розрізняються за сферами вживання: усічені форми з закінченням -ем використовують лише в розмовному стилі.

Існують також варіанти в формі третьої особи однини. За аналогією з формами дієслів першої дієвідміни поряд з нормативними варіантами ходить, носить у діалектах південно-східного наріччя зустрічаємо форми ходе, носе. Такі утворення, безумовно, перебувають за межами літературної норми.

Варіантними також можуть бути форми інфінітива: виконувати — виконувать, робити — робить. Ці варіанти нормативні, але в науковому та офіційно-діловому стилях вживають лише форми з суфіксом -ти: застосовувати, використовувати.

Вживаючи дієслова, варто звернути увагу на те, що звороти з пасивними дієсловами не властиві українській мові. Тому не можна вважати вдалими речення типу Досліди проводяться в запланованому режимі. Замість пасивного дієслова краще вжити особові форми активних дієслів або використати безособову конструкцію з дієслівними формами на -но, -то: Досліди проводять у запланованому режимі, Досліди проводимо в запланованому режимі або Досліди проведено в запланованому режимі. Під впливом російської мови звороти з пасивними дієсловами набули значного поширення в науковому стилі мовлення. Таких конструкцій слід уникати. .

Свої особливості утворення та вживання мають також дієприкметники. Частина мовознавців вважає, що «українська мова не знає активних дієприкметників на -чий» -(в)ший, ані пасивних на -мий» [7, с. 9; також 1, с. 104]. У мові є лише невелика кількість прикметників дієслівного походження з суфіксами -уч(-юч), -ач(-яч), -ущ(-ющ-), -ащ-(-ящ-), -им-: балакучий, болючий, лежачий, терплячий, загребущий, роботящий, невгасимий. Такі слова повністю втратили дієслівні ознаки часу та виду і не можуть утворювати дієприкметниковий зворот.

Однак останнім часом мовознавці все ж схиляються до думки, що певною мірою активні дієприкметники в українській мові утворюються [7, с. 328]. Це активні дієприкметники теперішнього часу з суфіксами -уч-(-юч-), -ач-(-яч-): виконуючий, керуючий, зростаючий, оновлюючий. Також зрідка утворюються активні дієприкметники минулого часу з суфіксом -л-: посивілий, обважнілий, пожовклий. Проте слід зазначити, що хоча такі утворення в сучасній мові побутують, все ж частіше їх уживають у функції означення і практично зовсім не вживають у ролі головного компонента дієприкметникового звороту. Отже, можна сказати виконуючий обов'язки, керуючий відділом, пожовкле листя, але не можна вважати нормативними конструкції: працівник, виконуючий обов'язки; особа, керуюча відділом; листя, пожовкле від холоду. Подібну інформацію слід передавати підрядними реченнями: Працівник, який виконує обов'язки; Особа, що керує відділом і под.

Пасивні дієприкметники можуть утворюватись від дієслів недоконаного виду з допомогою сукфікса -н-: пояснюваний, споруджуваний, порівнюваний. Такі дієприкметники набули значення теперішнього часу. Вони можуть виступати в ролі означення І можуть утворювати дієприкметниковий зворот: пояснюваний матеріал і матеріал, пояснюваний учителем.

Пасивні дієприкметники минулого часу утворюються від дієслів доконаного і недоконаного виду з допомогою суфіксів: -н-, -ен-, -т-: сіяний, принесений, здобутий. Такі дієприкметники в мові продуктивні, їх уживають у ролі означень, вони вільно утворюють дієприкметниковий зворот: здобутий успіх і успіх, здобутий у праці і под.

В українській мові широко вживані дієслівні форми на -но, -то, які виконують роль двоскладним реченням з іменним присудком: присудка в безособовому реченні. Наприклад: За новим правописом в українському алфавіті відновлено літеру ґ. Видобуто мільйони тонн високоякісного вугілля. Такі конструкції становлять специфічну особливість українського синтаксису, їх використовують, коли треба передати стан не як процес, а як результат, дію, що відбулася в минулому. Це може бути результат дії: Для учнів організовано гуртки. На зборах вирішено звернутись до адміністрації. Також подібні конструкції можуть позначити результат дії, яка не залежить від волі людини: Дерева вмито весняним дощем. Дослідники підкреслюють, що зміст таких речень пов'язаний з планом минулого [5, с. 41—42]. Тому не можна вважати коректними висловлювання, які позначають дію в майбутньому часі, отже містять у своєму складі дієслівну зв'язку буде. Наприклад: Буде припинено подачу електроенергії. Такий зміст краще передати Буде припинена подача електроенергії.

Однак у сучасній художній літературі побутують безособові конструкції з дієслівними формами на -но, -то і дієслівною зв'язкою в майбутньому часі. І хоча таке поєднання дійсно суперечить граматичному значенню цих речень, науковці все ж не відмовляють їм у праві на існування [4, с. 95—96]. Все це свідчить про поступове розхитування граматичної норми, її певну нестійкість. Під впливом двоскладних конструкцій з іменним присудком, де можливі дієслівні зв'язки в будь-якому часі, знімаються обмеження на вживання зв'язки в майбутньому часі в безособових реченнях з зазначеними дієслівними формами.

Ми розглянули найважливіші правила словозміни різних частин мови, звертаючи увагу на ті форми, утворення яких може викликати сумніви. Знання цих правил та послідовне дотримання їх забезпечує морфологічну нормативність мовлення, яка є одним з найважливіших показників високої мовної культури. У ряді випадків морфологічні форми існують у варіантах, які можуть бути рівноцінними для вживання в різних мовленнєвих ситуаціях або диференціюються стосовно стилю мовлення. Правильний вибір доречної граматичної форми сприяє точності, логічності, виразності мовлення, прискорює процес обробки інформації, полегшує міжперсональне спілкування.

ЛЕКЦІЯ 7. Складні випадки побудови та вживання синтаксичних конструкцій

ПЛАН.

1. Синтаксична нормативність мовлення.

2. Особливості узгодження присудка з підметом.

3. Уживання пошанної множини.

4. Попередження помилок, пов'язаних з побудовою словосполучень.

5. Попередження помилок, пов'язаних з побудовою речень.

6. Висновки.

Література

Бабич Н.Д. Основи культури мовлення. — Львів, 1990. — С. 107—116.

Бурячок А.А. Про прийменник «по» // Рідне слово. — Вип. 5.— К., 1971.—С. 84-86.

Вихованець І.Р.Граматика української мови. Синтаксис. — К., 1993.

Гладкий М. Наша газетна мова. — X., 1928.

Коваль А.П.Ділове спілкування. — К-, 1992. — С. 157—173.

Коваль А.П. Культура української мови.— К., 1966.

Тараненко О.О., Брицин В.М.Російсько-український словник (сфера ділового спілкування). — К.,1996.

1. Синтаксична нормативність мовлення. У попередній лекції розглядалося питання про нормативність словозміни різних частин мови та варіантність граматичних форм. Не менш важливим чинником високої культури мовлення є дотримання синтаксичних норм, що виявляється у правильній побудові синтаксичних конструкцій — словосполучень та речень. Досить часто ці норми порушуються як в усному, так і в писемному мовленні. Типовою є така мовленнєва ситуація, коли мовець сумнівається у правильності побудови синтаксичної конструкції. Якщо правильність утворення тієї чи іншої морфологічної форми ми можемо перевірити за словником, то, будуючи речення чи словосполучення, ми змушені здебільшого покладатися на свій мовленнєвий досвід та практику використання таких синтаксичних конструкцій у текстах.

Як і в морфології, в сфері синтаксису можливі категоричні | оцінки (правильно або неправильно). Так, наприклад, безумовно ненормативними є словосполучення: поїхати за грибами (треба — поїхати по гриби}, по рішенню комісії (треба — за рішенням комісії), запобігти помилкам (треба — запобігти помилок). Водночас синтаксичні норми, у порівнянні з морфологічними, у більшості випадків гнучкіші, нерідко дозволяють ширший діапазон уживань. Тут можливі не лише категоричні оцінки, а й такі, що суворо не заперечують уживання іншого варіанту (краще, доцільніше, віддаємо перевагу). Так, наприклад, присудок може узгоджуватися з підметом, вираженим словосполученням кількісного значення, як в однині, так і в множині. Пор.: П'ятнадцять учнів не з'явилося і п'ятнадцять учнів не з'явилися. Певна різниця в змісті, який передають подібні речення, і зумовлює вибір того чи іншого варіанту.

Якщо в морфології нормативні варіанти можуть розрізнятися за сферою вживання чи хронологічними показниками, то нормативні варіанти синтаксичних конструкцій часто пов'язані з різними відтінками значення. Тому перед мовцем, який складає усний чи писемний текст, нерідко постає питання, який з варіантів обрати для більш точного вираження заданого змісту. У вирішенні цього питання велику роль відіграє індивідуальність мовця, його здатність до самооцінки, вміння проаналізувати свій комунікативний намір і визначити мовні засоби для його вираження.

У писемних текстах і в усному мовленні трапляються синтаксичні конструкції, які не викликають заперечень з погляду їх нормативності, але є неприйнятними для літературного вживання. Це буває внаслідок того, що такі конструкції не відповідають вимогам точності і логічності мовлення, оскільки припускають можливість неоднозначних тлумачень. Наприклад: Хлопчик сказав своєму приятелеві, що його батьки знають про батьківські збори (чиї батьки — хлопчика чи приятеля?). Тому побудова словосполучень та речень вимагає від мовця з'ясування логічних зв'язків, присутніх у мовленнєвому контексті, здатності прогнозувати всі можливі тлумачення синтаксичних конструкцій.

Таким чином, синтаксичну нормативність мовлення забезпечує дотримання цілого комплексу вимог, пов'язаних не лише з власне мовними чинниками, а й з певними відтінками змісту і тими логічними зв'язками, які мають бути відтворені у тексті. Далі ми розглянемо найбільш частотні випадки порушення синтаксичних норм, а також найважливіші правила та варіанти побудови синтаксичних конструкцій.

2. Особливості узгодження присудка з підметом. Як відомо, в реченні присудок узгоджується з підметом за ознаками роду, числа чи особи. Для людини, яка володіє українською мовою, дотримання цього правила є природним і не пов'язаним з труднощами, особливо, якщо підмет має хоча б одну з перелічених ознак: роду (хлопчик малював, дівчинка малювала), числа {хлопчик малював, діти малювали) чи особи (я малюю, ти малюєш). .Але буває так, що підмет у тексті не схарактеризований за названими ознаками. Зокрема, коли підмет виражений словосполученням, найчастіше виникає проблема: в якій формі слід уживати присудок — однини чи множини. Наприклад, як правильно:

П'ять чоловік з'явилось чи П'ять чоловік з'явились; Роботу виконували п'ятнадцять учнів чи Роботу виконувало п'ятнадцять учнів. Подібні питання часто виникають під час складання текстів ділових паперів — звітів, протоколів тощо. Існує ряд правил, які регулюють уживання присудка в формі однини чи множини.

Якщо до складу підмета входить числівник один (один, двадцять один, сто один та ін.). присудок ставиться в формі однини. Наприклад: На роботу вийшов двадцять один учень. Слід зазначити, що в діловому тексті подібну інформацію можна передавати описовим зворотом. Наприклад: На роботу вийшли учні в кількості двадцяти одного. Описова конструкція є більш офіційною у порівнянні з попереднім варіантом.

До складу підмета можуть входити числівники два, три, чотири, обидва. У такому разі присудок ставиться у множині. Наприклад: Два учні написали заяви. Два підручники лежали на столі. Однина можлива лише у випадку вживання безособової конструкції з дієприкметником на -но, -то. Наприклад: Було присуджено дві перших премії.

До складу підмета можуть входити інші числівники, починаючи з п'ять. У такому разі присудок може стояти як в однині, так і в множині, що залежить від деяких особливостей значення підмета. Якщо підмет називає пасивні предмети, які виступають у вигляді нерозчленованої, цілісної групи,, то присудок переважно ставиться в однині: П'ять учителів увійшло до складу комісії. Якщо підмет називає групу предметів, кожний з яких діє активно, то присудок ставиться переважно в формі множини: П'ять учнів написали роботу на «відмінно».

У наведених прикладах йдеться про дії, які виконують живі істоти, особи. Коли в ролі підмета виступають назви неживих предметів, також можливе вживання присудка як в однині, так і в множині. Наприклад: До школи під'їхало п'ять автобусів. До школи під'їхали п'ять автобусів.

Досить часто виникає потреба назвати приблизну, відносну або точно невизначену кількість предметів, що виконують певні дії. Таку інформацію передають слова типу більшість, меншість, частина, багато, кілька, решта і под., які сполучаються з іменником у формі родового відмінка множини: більшість студентів, решта вчителів. У таких випадках присудок уживають переважно в формі однини: Частина студентів навчається на «добре» та «відмінно». Більшість положень доповіді ілюструється вдалими прикладами.

Питання про те, у якій формі треба вживати присудок, з'являється і в тих випадках, коли до складу підмета входить займенник, не схарактеризований за ознакою числа: хто, ніхто, дехто. При такому підметі присудок ставиться в однині. Наприклад: Дехто з батьків несумлінно ставиться до своїх обов'язків. Ніхто з присутніх не зміг відповісти на поставлене запитання.

Перелічені правила не є надто категоричними, у кожному конкретному випадку вживання підмета з кількісним значенням слід зважати на особливості змісту» що передає речення, та лексичне оточення підмета.

3. Уживання пошанної множини. Проблема числової форми присудка виникає і в тих випадках, коли ми вживаємо так звану пошанну множину. В українській мові використовується займенник, ви для позначення співрозмовника, старшого за віком, посадою, незнайомого тощо. Таке використання спостерігаємо в усному та писемному діалозі, воно засвідчує підкреслено шанобливе ставлення до співрозмовника. У писемному мовленні таке вживання підсилюється написанням займенника ви з великої літери.

Оскільки в таких випадках не збігається форма (множини) і значення (одна особа), виникає проблема узгодження підмета, вираженого займенником ви, і присудка за ознакою числа, а саме: у якій формі слід уживати присудок — однини чи множини. Дехто вважає, що узгодження має здійснюватись відповідно до змісту в однині. Тому можна почути: Ви здала звіт? Які ліки ви приймала? Ви дуже вдало виступив на зборах. Таке вживання форм пошанної множини ненормативне: присудок треба узгоджувати з підметом за формою, тобто у множині: Ви здали звіт? Які ліки ви приймали? Ви дуже вдало виступили на зборах. Отже, узгодження за формою здійснюється у випадку дієслівного присудка. Якщо ж у реченні функціонує складений іменний присудок з прикметниковою іменною частиною, він може вживатися в формі як множини, так і однини. Наприклад: Ви призначені на чергування і Ви призначений на чергування; Ви щасливі, що маєте такого сина і Ви Щасливий, що маєте такого сина. Висловлювання з присудком у множині стриманіші у порівнянні з тими, що мають присудок в однині, підкреслено ввічливі. Присудок в однині вживають за умови ближчих стосунків між співрозмовниками.

До складу присудка можуть входити слова який, якийсь, такий, один у висловлюваннях, що передають подяку, комплімент, зауваження або свідчать про увагу до співрозмовника. У такому випадку присудок уживають в однині. Наприклад: Який ви люб'язний! Ви такий уважний! У цьому вбранні ви особливо святкова! Ви сьогодні якийсь сумний! Чому ви такий невитриманий?

Слід пам'ятати, що пошанна множина може бути виражена тільки формою другої особи займенника, тобто замість ти вживається ви. Коли ж мова йде про третю особу (він, вона), не можна вживати форму вони та присудок у множині, типу: Це наша вчителька Ганна Іванівна, вони вчать мого сина. Такі висловлювання ненормативні, характерні для розмовного мовлення, хоча мовець має найкращі наміри і прагне висловити свою повагу до людини, вживаючи форму множини. Взагалі про людину, яка присутня під час розмови, не слід говорити в третій особі, це неввічливо, краще, в разі необхідності, повторити ім'я чи ім'я та по батькові: Це наша вчителька Ганна Іванівна, Ганна Іванівна вчить мого сина.

Вживання пошанної множини часто є обов'язковою етикетною формою спілкування людей певних професій, зокрема вчителів. Тому треба звертати увагу на нормативність її використання.

4. Попередження помилок, пов'язаних з побудовою словосполучень. Будь-яке поширене речення містить у собі сполучення слів, які передають необхідну інформацію і побудовані за граматичними законами даної мови. Порушення синтаксичної норми у побудові словосполучень може бути пов'язано з різними причинами: недостатнє знання мови, низький мовнокультурний рівень, вплив російської мови тощо.

Одним із прикладів таких порушень є неправильне вживання форми залежного слова в дієслівних та прикметникових словосполученнях (типу: властивий для нього, характерний йому замість нормативного властивий йому, характерний для нього). У наведених прикладах прикметники близькі за значенням і водночас вимагають після себе неоднакових відмінків: властивий кому?, але характерний для кого? У ненормованому мовленні відбувається підміна однієї відмінкової форми іншою, внаслідок чого з'являються помилки. Треба добре пам'ятати, яких відмінків вимагають наведені дієслова:

свідчити(про що?, а нещо?)
відзначити (що?, а не про що?)
завідувач (чого?, а не чим?)

довести (що?, а непро що?)

сповнений (чого?, а не чим?)

оснований (на чому?, а не ким?)

опанувати (що?, а не чим?)

доторкатися(до чого?, а нечого?)

Помилки у побудові словосполучень можуть бути викликані впливом російської мови, внаслідок того що еквівалентні в обох мовах дієслова можуть вимагати неоднакових відмінкових форм залежного слова: благодарить кого?, але дякувати кому? Наводимо приклади словосполучень, які в українській і російській мовах мають різні форми залежного слова.

нуждаться в помощи                          потребувати допомоги

нести потери                                       зазнавати втрат

причинить ущерб                                завдати збитків

подражать взрослым                          наслідувати дорослих

жениться на Ольге                              одружитися з Ольгою

извинить его                                        вибачити йому

смеяться над ним                                сміятися з нього

ухаживать за больным                        доглядати хворого

крім усіх перелічених значень, характерних для української мови, прийменник по може бути використаний у ряді інших словосполучень. Саме тому в ненормованому українському мовленні ми спостерігаємо типове для російської мови вживання прийменника по: працювати по сумісництву, по замовленню слухачів, заходи по вивченню та ін. Подібні порушення тим більш прикрі, що в українській мові існує досить багато еквівалентів російського прийменника по. Наведемо приклади українських словосполучень, що відповідають російським конструкціям з прийменником по:

Під впливом російської мови можуть бути неправильно побудовані і словосполучення з прийменниками. Так, наприклад, невиправдано часто побудовані в українській мові словосполучення з прийменником по. В українській мові цей прийменник поєднується з іменником у місцевому відмінку і вживається в кількох значеннях. Це може бути значення місця, у такому разі прийменник поєднується з конкретним іменником, а дієслово передає значення руху: рухатися по поверхні, бігти по вулиці, повзти по стіні. Прийменник по може також уживатись у словом сполученнях, що пояснюють наявність певних стосунків між особами: родич по матері, знайомий по роботі, приятель по школі. Іменники в таких словосполученнях обмежені лексично: головне слово позначає особу, а залежне називає обставини, за яких виникли стосунки.

Прийменник по використовують у конструкціях, що позначають дію та предмет, на який спрямована дія: вдарити по м'ячу, У таких словосполученнях прийменник по може вживатись паралельно з іншими прийменниками: стріляти по ворогові — стріляти у ворога.

Нормативним є також уживання прийменника по в словосполученнях з розподільним значенням: дати дітям по цукерці, заплатити робітникам по п'ять гривень.

Вживається прийменник по і в конструкціях із значенням мети: піти по хліб, послати по лікаря, поїхати по гриби.

Також прийменник по можна вживати в словосполученнях, які позначають місце поширення діяльності: наказ по інституту, різьбяр по дереву.

У словосполученнях з іншими значеннями прийменник по вживають рідко й несистемно, до того ж іноді паралельно з іншими прийменниками: заходити по черзі, дістати по знайомству, передавати по радіо, іти по слідах (слідами), по закінченні строку (після закінчення¹ строку).

У російській мові прийменник по вживають набагато частіше; крім усіх перелічених значень, характерних для української мови, прийменник по може бути використаний у ряді інших словосполучень. Саме тому в ненормованому українському мовленні ми спостерігаємо типове для російської мови вживання прийменника по: працювати по сумісництву, по замовленню слухачів, заходи по вивченню та ін. Подібні порушення тим більш прикрі, що в українській мові існує досить багато еквівалентів російського прийменника по:

работать по совместительству працювати за сумісництвом

по заказу слушателей                              на замовлення слухачів

мероприятия по изучению                      заходи щодо вивчення

мероприятия по празднованию               заходи для святкування

по приказу директора                  згідно з наказом директора

передать по наследству                          передати у спадщину

по получению письма                             після одержання листа

работа по ликвидации                             робота з ліквідації

произошло по ошибке                             сталося через помилку

пособие по математике                           посібник з математики

Еквівалентними російським конструкціям з прийменником по можуть бути також словосполучення без прийменника з залежним словом у формі родового відмінка та орудного відмінка:

опыт по разработке                 спроба розроблення

кампания по сбору подписей кампанія збирання підписів

общество по охране животных товариство охорони тварин

идти по берегу                        іти берегом

идти по следам                        іти слідами (по слідах)

богатый по содержанию         багатий змістом (за змістом)

старший по возрасту              старший віком (за віком)

по целым дням                        цілими днями

работать по вечерам               працювати вечорами

Таким чином, прийменник по в українській мові має вужчий обсяг значень у порівнянні з російською мовою. Це слід враховувати, перекладаючи тексти з російської мови на українську, а також під час складання текстів українською мовою. Для того щоб уникнути порушень, треба правильно підібрати прийменник, який є еквівалентним російському прийменнику по.

Порушення синтаксичної норми виникають і у зв'язку з уживанням інших прийменників, зокрема, прийменника при.

Прийменник при в українській мові найчастіше вживають паралельно з прийменниками біля і коло для позначення місця: біля входу, коло входу, при вході. Також цей прийменник може передавати значення певного стосунку до кого-небудь, чого-небудь: комісія при Кабінеті Міністрів, перебувати при штабі. Сполучення з прийменником при можуть вказувати на наявність, чогось у будь-кого або на присутність когось будь-де: бути при зброї, говорити при сторонніх. З допомогою прийменника при можна вказати на супутні обставини: при світлі лампи, при швидкості сто кілометрів. Прийменник при можна вживати для позначення часу виконання певної дії в обмеженому колі словосполучень: при першій появі, при нагоді, при виявленні дефектів, при оподаткуванні,

В інших значеннях та мовленнєвих контекстах прийменник при не вживається. Проте під впливом російської мови, де прийменник при має більший обсяг значень, спостерігаємо в українському мовленні ненормативне вживання цього прийменника, типове для російської мови: при вивченні цієї теми, при виконанні службових обов'язків, при житті Шевченка і под.

В українській мові є різноманітні можливості виразити той зміст, який у російській мові звичайно передають конструкціями з прийменником при. Якщо така конструкція має значення часу, то її можна перекласти з допомогою прийменникового сполучення під час, при изученци зтой темы — під час вивчення цієї теми, можливе також використання підрядного речення часу: при изучении зтой темы — коли вивчається ця тема; при цзменении налоговой политики — коли змінюється податкова політика. Подібний зміст можна також передати з допомогою дієприслівникового звороту: при изучении зтой темы — вивчаючи цю тему; при распределении средств — розподіляючи кошти. В деяких випадках, коли йдеться про певний проміжок часу, вживають конструкцію з прийменником за: при жизни Шевченко — за життя Шевченка. Конструкція з прийменником при може передавати значення умови. У такому разі її можна перекласти з допомогою прийменника за, сполучення за умови, а також підрядним реченням умови: при таких обстоятельствах — за таких обставин; коммерческая деятельность вазможна при сохранении юридической самостоятельнасти предприятий — комерційна діяльність можлива за умови збереження юридичної самостійності підприємств — комерційна діяльність можлива, якщо зберігається юридична самостійність підприємств.

Як бачимо, в деяких випадках до російських конструкцій з прийменником при існує кілька українських відповідників. Це створює для мовця можливість вибору найдоречнішого варіанту та урізноманітнення викладу.

5. Попередження помилок, пов'язаних з побудовою речень. Порушення синтаксичних норм може з'являтися в різних за структурою реченнях. Одним з найбільш поширених є відхилення в побудові речень з дієприслівниковими зворотами.

Дієприслівниковий зворот позначає другорядну дію, яка є супутньою щодо головної дії, вираженої власне реченням. Наприклад: Виконавши роботу, учні зібрали інструменти. Виконуючи роботу, учні користувались інструментами. Як бачимо, в подібних реченнях дієприслівниковий зворот пов'язаний граматично і за змістом з наступним реченням, яке сполучається з цим зворотом. Щоб такий зв'язок мав нормативне мовне вираження, треба дотримуватися певних правил. Найголовніше з них таке: дієприслівник і дієслівна форма в реченні повинні називати дії, які виконує одна й та ж особа або предмет. Наприклад: Читаючи ці рядки, я відчуваю радість. У цьому реченні виконавець дії, вираженої дієприслівниковим зворотом, і виконавець дії, вираженої дієсловом у реченні, той самий — він позначений займенником я (я читаю рядки і я відчуваю радість).

Якщо це правило порушується, виникають неконкретні утворення типу: Читаючи ці рядки, радість переповнює мене (читаю я, але переповнює радість). Подібні речення можна відредагувати, замінивши дієприслівниковий зворот підрядним реченням умовно-часового змісту: Коли я читаю ці рядки, радість переповнює мене. Можливий інший шлях — трансформація речення з метою заміни підмета: Читаючи ці рядки, я відчуваю радість.

Ці правила побудови речень з дієприслівниковими зворотами слід застосовувати у тих випадках, коли в реченні функціонує дієслівний присудок. Коли ж присудок іменний, дієприслівниковий зворот слід уживати обережно, оскільки такі конструкції не завжди відповідають нормі. Так, наприклад, видаються сумнівними щодо нормативності висловлювання типу: Закінчивши Інститут, він був сповнений бажання працювати; Відтворивши в пам'яті ці події, він був щасливий. Краще в подібних випадках використати інші синтаксичні моделі: Після закінчення інституту він був сповнений бажання працювати; Відтворивши в пам'яті ці події, він відчув себе щасливим.

Досить складними є випадки, коли речення, до якого прилягає дієприслівниковий зворот, має односкладну будову, зокрема, коли в такому реченні відсутнй підмет. Якщо речення означено-

особове або неозначено-особове, поєднання його з дієприслівниковим зворотом відповідає нормі за умови дотримання сформульованого вище правила: Спостерігаючи схід сонця, ніби відчуваєш свою причетність до народження нового дня. Піднявши температуру до максимальної позначки, нагрівання припиняють. Якщо дієприслівниковий зворот приєднують до безособового речення, досить часто виникають ненормативні конструкції. Наприклад: Розробляючи цей проект, мені було надано можливість попрацювати в лабораторії. Подібну інформацію слід передавати, використовуючи двоскладне речення: Розробляючи цей проект, я одержав можливість попрацювати в лабораторії. Можна також замість дієприслівникового звороту використати підрядне речення або прийменниково-відмінкову конструкцію: Коли я розробляв цей проект, мені було надано можливість попрацювати в лабораторії; Під час розроблення цього проекти мені було надано можливість попрацювати в лабораторії.

Таким чином, будуючи речення з дієприслівниковим зворотом, слід пам'ятати, що такі синтаксичні утворення відповідають літературній нормі за умови дотримання певних правил.

На рівні речення трапляються порушення норми, пов'язані з уживанням однорідних членів речення. Однорідні члени речення становлять собою перелік предметів, дій, ознак, кількісних характеристик тощо. Вони передбачають поєднання понять, що належать до одного логічного ряду. Тому, будуючи речення з однорідними членами, треба слідкувати за тим, щоб вони були однорідні за змістом і однаково поєднувались зі словом, до якого вони відносяться.

Помилки у реченнях з однорідними членами можуть бути різного характеру. Такі помилки можуть виникати внаслідок поєднання слів, що називають родові та видові поняття. Так, наприклад, не можна вважати нормативними речення типу: Бібліотека одержує газети, журнали, періодику. У цьому реченні в ряд перелічуваних предметів потрапили родова назва, що означає ширше поняття (періодика), і видові назви, що вкладаються в родове поняття як частина від цілого (газети й журнали — різновиди періодики). Відредагувати подібні речення можна з допомогою слів, які дозволяють виявити родо-видові зв'язки: зокрема, у тому числі, серед них і под. Наприклад: Бібліотека одержує періодику, зокрема газети й журнали. Можливий і такий варіант: Бібліотека одержує газети, журнали, іншу періодику.

Також невдалим є ряд однорідних членів, до якого входять поняття, що в чомусь збігаються або перехрещуються: У ліквідації наслідків стихійного лиха брали участь робітники, працівники установ, населення, (робітники та працівники установ — це теж населення, тому речення вимагає редагування.)

Члени однорідного ряду слід виділяти на одній підставі, щоб вони складали співвідносні поняття, інакше виникає порушення логіки викладу: Учитель доцільно використовує технічні засоби навчання і різноманітні прийоми аналізу художнього тексту. Подібні утворення є невдалими ще й тому, що поєднання в них двох різких за змістом тез створює перешкоди для подальшого послідовного розвитку кожної з них.

В реченнях з однорідними членами можливе і таке порушення норми, як спільний додаток до однорідних членів, які керують різними відмінковими формами. Розглянемо таке речення: Завод освоїв і почав випуск нової продукції. У цьому реченні два однорідних присудки керують різними відмінками: освоїв кого? що? (знахідний відмінок) / почав випуск кого? чого? (родовий відмінок). Але речення побудоване таким чином, що словесно вираженою є лише форма родового відмінка — продукції. Тому ця форма попри те, що нею керує тільки другий присудок, сприймається як залежна від обох присудків, як спільний додаток до них. Але оскільки перший присудок (освоїв) не може керувати родовим відмінком, у реченні наявне порушення синтаксичної норми. Нормативність подібних, висловлювань забезпечується за умови, коли кожен з однорідних присудків має свою залежну словоформу: Завод освоїв нову продукцію і почав її випуск.

Отже, будуючи речення з однорідними членами, треба слідкувати за тим, щоб однорідні члени, які керують різними відмінками, сполучалися з відповідними словоформами.

Нерідко можна спостерігати ще одне порушення норми, пов'язане із уживанням однорідних членів, це — немотивований вибір сполучника. Найчастіше таке порушення викликане невиправданим використанням протиставного сполучника, у той час коли між членами однорідного ряду немає протиставного відношення. Наприклад: До цієї збірки входять короткі, але правдиві оповідання. Названі у реченні ознаки неспіввідносні між собою за змістом (розмір оповідань не передбачає і не заперечує правдивості чи неправдивості їх). Тому подібні ознаки взагалі не варто включати в однорідний ряд і тим більше з'єднувати їх протиставним сполучником.

Порушення синтаксичної норми може бути пов'язано з уживанням сполучників. Особливо уважно слід ставитися до конструювання речень з подвійними сурядними сполучниками (не тільки... а й, не тільки... але й, не лише... а й, не... а, не стільки... скільки, хоча... але і под.). Наприклад: Треба глибоко проаналізувати не тільки кількісні, а й насамперед якісні зміни. Мене дивує не стільки зміст вашої заяви, скільки інтонація, з якою ви її оголошуєте. Хоча нам не поталанило зустрітися з заступник ком міністра, але вдалося поговорити з депутатом.

Такі сполучники кваліфікують як градаційні, оскільки вони дозволяють виділити один з однорідних компонентів і посилити його вагу в тексті. Градаційні сполучники об'єднують однорідні члени в двочленну замкнену групу. Один з компонентів цієї групи (як правило, другий) є більш істотним, вагомим для передачі заданого змісту. Вживаючи градаційні сполучники, треба чітко визначити, які саме компоненти зіставляються в межах однорідного ряду. Частини подвійного сполучника повинні стояти безпосередньо перед цими компонентами. Відхилення від цього правила призводить до спотворення змісту висловлювання і ускладнює правильне його розуміння.

У ненормативних конструкціях перша частина подвійного сполучника може бути зсунена вправо. Наприклад: Нова технологія дозволяє не тільки збільшити випуск продукції, а й знано здешевлює її. У цьому реченні інфінітив збільшити орієнтує на вживання інфінітива і після другої частини сполучника: дозволяє не тільки збільшити, а й здешевити. Водночас особова форма дієслова після другої частини сполучника вимагає вживанні особової форми дієслова й після першої частини. У такому разі перша частина сполучника ставиться перед особовою формою дієслова: не тільки дозволяє збільшити, а й здешевлює. Отже, речення з подібними синтаксичними порушеннями можуть бути відредаговані двома способами.

Перша частина сполучника в ненормативних конструкція може бути зсунена вліво. Наприклад: Сільськогосподарська продукція не тільки забезпечує нашу область, а й інші регіони України. За змістом у цьому реченні як однорідні повинні виступати словоформи область і регіони. Але позиція першої частини подвійного сполучника вказує на особову форму дієслова (забезпечує) як на один з однорідних членів, що спонукає чекати вживання такої ж форми після другої частини сполучника. Відредагований варіант речення виглядає так: Сільськогосподарська продукція забезпечує не тільки нашу область, а й інші регіоні Подібне порушення бачимо також у реченні: Це не стільки провина школи, скільки батьків. Відредагований варіант: Це провина не стільки школи, скільки батьків.

Отже, вживання однорідних членів, з'єднаних градаційними сполучниками, вимагає від мовця уважного розгляду змісту речення, аналізу відношень, які складаються між членами однорідного ряду.

Як бачимо, в реченнях з однорідними членами можливі різноманітні відхилення від синтаксичної норми. Побудова таких речень передбачає усвідомлення тих логічних зв'язків, які існують між перелічуваними поняттями, а також володіння мовними засобами, ,з допомогою яких передаються ці зв'язки.

Досить поширеними на рівні речення є й помилки, пов'язані з уживанням займенників. Займенник відіграє важливу роль у реченні, оскільки часто містить у своєму значенні посилання на попередній контекст, а отже, є засобом зв'язку між реченнями чи частинами речення. Наприклад: Будинок стояв на березі річки, поруч з нимквітував молодий сад. У цьому реченні займенникова форма з ним є посиланням на вжите у попередньому контексті слово будинок. Вживання займенника дозволяє уникнути небажаного повтору слова і тим самим урізноманітнити текст.

Порушення синтаксичної норми виникає у тому випадку, коли слово, на яке посилається займенник, у попередньому контексті фактично відсутнє, а замість нього вжито інше слово, найчастіше однокореневе. Наприклад: Ввічливість — найвизначніша риса японського національного характеру, вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках. У цьому реченні займенник вони вказує на відсутнє у попередньому тексті слово японці. Хоча у цьому контексті є однокореневе слово японський, посилання не можна вважати коректним, оскільки слова японський та вони не співвідносяться за змістом. Відредагований варіант може бути таким: Ввічливість — найвизначніша національна риса японців. Вони завжди прагнуть до толерантності у стосунках.

Внаслідок ненормативного вживання займенника можуть з'являтися двозначні за змістом конструкції. Це буває в тому випадку, коли вживаються два іменники в тому ж числі та роді, що й займенник. Наприклад: Лікар пояснив хворому, наскільки важливим для нього є точно встановлений діагноз. У цьому реченні займенникова форма для нього може відноситись як до іменника лікар, так і до іменника хворий. У межах вузького контексту правильне розуміння речення практично неможливе: точність встановлення діагнозу може бути важливою для обох учасників ситуації. Редагування подібних конструкцій полягає в заміні значної частини тексту, введенні необхідних уточнень. Наприклад: Лікар пояснив хворому, що для призначення ефективного лікування важливо точно встановити діагноз.

Іноді втекстах доводиться спостерігати недоцільне вживання займенника це. Внаслідок високого рівня узагальнення змісту, цей займенник може вказувати на предмет, особу, дію, ознаку, а також цілу ситуацію або її фрагмент. Тому речення, яке включає займенник це, може тлумачитись неоднозначно. Розглянемо контекст: Письменник не раз згадував про те, як мати-співала йому народні пісні. Це відбилося у його віршах. З цього контексту важко зрозуміти, що саме відбилося у віршах поета — його згадки чи спів матері. Відредагувати такі контексти можна шляхом заміни займенника це іменником. Така заміна дозволяє конкретизувати інформацію. Наприклад: Поет не раз згадував про те, як мати співала йому народні пісні. Ці спогади відбилися у його віршах. — Поет не раз згадував про те, як мати співала йому народні пісні. Ці пісні звучать відлунням у його віршах. Як бачимо, подібні заміни іноді вимагають значної трансформації речення, що викликано потребами сполучуваності слів, бажанням уникнути тавтології тощо.

Ми розглянули лише невелику частину тих порушень синтаксичної норми, які доводиться зустрічати в писемному мовленні. Складаючи текст, мовець повинен постійно пам'ятати про те, які саме відхилення від норми можливі в межах тих чи інших синтаксичних конструкцій, а також бачити шляхи подолання цих відхилень. Свідоме застосування поданих у цьому розділі рекомендацій допоможе попередити порушення у побудові словосполучень та речень, посприяє вдосконаленню мовленнєвої культури вчителя.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 978; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 34

Мы поможем в написании ваших работ!