Методи розвитку творчих здібностей молодших школярів.

У процесі організації навчання розвитку творчих здібностей велике значення надається загальнодидактичним принципам:

- науковості, систематичності, послідовності, доступності, наочності, активності, міцності, індивідуального підходу.

Всі заняття по розвитку творчих здібностей проводяться в грі. Для цього потрібні ігри нового типу: творчі, розвиваючі ігри, які при всій своїй розмаїтості об'єднані під загальною назвою не випадково, вони всі виходять із загальної ідеї й мають характерні творчі здатності.

1. Кожна гра являє собою набір завдань.

2. Завдання дають дитині в різній формі, і в такий спосіб знайомить його з різними способами передачі інформації.

3. Завдання розташовані приблизно в порядку зростання складності.

4. Завдання мають дуже широкий діапазон труднощів. Тому гри можуть викликати зацікавленість протягом багатьох лет.

5. Поступове зростання труднощів завдань - сприяє розвитку творчих здібностей.

6. Для ефективності розвитку творчих здібностей у дітей необхідно дотримувати умови:

- розвиток з здібностей потрібно починати із самого раннього віку;

- завдання-сходи створюють умови, що випереджають розвиток здібностей;

- творчі ігри повинні бути різноманітні по своєму змісті, тому що створюють атмосферу вільної й радісної творчості.

Серед розроблених ученими методів творчої діяльності найбільш ефективними і відомими в сучасній літературі з питань технічної творчості є: метод мозкового штурму, морфологічний аналіз, метод фокальних об’єктів, основи теорії розв’язування винахідницьких задач тощо.

Метод мозкового штурму.В літературних джерелах можна знайти твердження, що одним а перших методів, яким було започатковано науковий підхід до організації творчої праці, є метод мозкового штурму. Автором цього методу є американський бізнесмен та винахідник А. Осборн. У ході тривалих спостережень він помітив, що серед творчо працюючих особистостей є дві групи людей. Перша група — це ті, хто генерує ідеї, друга — критично аналізує. А. Осборн запропонував штучно створювати такі групи (відповідно — генераторів та експертів), які будуть здійснювати пошук розв’язку певної проблеми. Було запропоновано такі умови для проведення мозкового штурму.

1. До групи генераторів включають людей з бурхливою фантазією, здатних до абстрактних узагальнень, з оптимістичними поглядами на життя тощо. До складу групи також мають входити якнайменше дві особи, які не мають ніякого відношення до розв’язуваної задачі або відповідного фаху з тієї галузі, в якій розв’язується проблема.

2. Головне завдання генераторів полягає у тому, щоб запропонувати якнайбільшу кількість ідей з розв’язку поставленої проблеми, в тому числі і фантастичних чи навіть жартівливих. Ідеї записують на магнітофонну плівку або складають відповідний протокол так званої сесії, у ході якої
генератори висловлюють ідеї.

3. Тривалість сесії залежить від складності проблеми, але має не перевищувати 30 — 45 хв.

4. Завдання експертів — оцінити ідеї генераторів, наприклад, за десятибальною шкалою.

5. Експертиза ідей може проводитись окремо від генераторів через прослуховування плівки.
Кожна ідея розглядається якомога докладніше з детальним аналізом усіх можливих варіантів її практичної реалізації.

6. Якщо робота сесії виявилась неефективною і проблему розв’язати не вдалося, склад груп повністю міняють і проводять повторне засідання.

Практичний досвід використання мозкового штурму викреслив основні прийоми (методи), які сприяють формуванню ідей. Серед цих методів розрізняють такі: аналогія (зробити так, як це було в іншій вже розв’язаній задачі або проблемі). Так, наприклад, послідовник А. Осборна Джон Гордон удосконалив метод мозкового штурму, запропонувавши чотири типи аналогій: пряму, особисту, символічну, фантастичну; інверсія (зроби навпаки); фантазія (зроби так, щоб це суперечило логічному мисленню, встановленим правилам).

З точки зору методики трудового навчання одним з недоліків впровадження даного методу на уроці є нераціональне використання часу. Це власне особливість всіх без винятку інтерактивних методів навчання. Тому вчитель, впроваджуючи мозковий штурм, має стежити за розподілом навчального часу. Наведемо методичні рекомендації з досвіду вчителів, які впроваджували активні та інтерактивні методи на уроках трудового навчання.

Найбільш ефективно наведений метод можна використовувати під час пошуку проблем (варіантів виробів), які учні будуть виготовляти упродовж наступних уроків у вигляді навчальних або творчих проектів. Відповідно після виконання вправи результатом роботи має бути банк творчих ідей або банк проектів тощо. Мозковий штурм спонукає учнів активізувати уяву і творчість, дає змогу вільно висловлювати свої думки. Відповідно, учні можуть реально оцінити (обговорити з учителем і товаришами) свої можливості і вибрати для виготовлення такий проект, який буде цікавим і одночасно посильним для виконання.

На початку вчитель повинен пояснити дітям мету і ознайомити з правилами проведення методу. Учні мають зрозуміти, що це не лише гра, а й навчальна вправа: мета мозкового штурму в тому, щоб зібрати якомога більше ідей щодо проблеми від усіх учнів протягом обмеженого часу. Час учитель визначає самостійно, виходячи з індивідуальних можливостей класу.

Після перегляду дітьми різних джерел вчитель формулює проблемне запитання: запропонувати найбільш цікаві, на думку дітей, об’єкти праці, які б вони хотіли проектувати і виготовити з урахуванням того, щоб вони знайшли своє застосування в школі, дома або на дозвіллі. Завдання може бути сформульоване якимось іншим чином. Головне, аби формулювання не було занадто довгим і незрозумілим для учнів.

З цією метою його записують на дошці. Далі учитель пропонує дітям висловити ідеї, коментарі. Це навіть можуть бути слова або фрази, що викликають асоціації з наведеним завданням. Учитель записує всі пропозиції на дошці чи на великому аркуші паперу в порядку їх виголошення без будь-яких зауважень, коментарів чи запитань. Під час виконання учнями цієї вправи учитель повинен дотримуватися таких умов:

1) треба фіксувати всі без винятку ідеї, які висувають учні;

2) не можна оцінювати або коментувати висунуті пропозиції. Інакше п’ятикласники від разу зосередять свою увагу на відстоюванні своїх ідей, і рух з пошуку нових пропозицій від разу припиниться;

3) учителю слід весь час у процесі виконання вправи нагадувати дітям, що ідей має бути якомога більше, тому вони можуть бути фантастичними;

4) якщо учитель досягне появи великої кількості ідей, це створить сприятливі умови для фантазування. Саме з цього моменту учні починають рішучіше висловлюватись і пропонувати власні ідеї. Учитель повинен бути уважним і не пропустити цей важливий момент;

5) одним із засобів, який може спонукати учнів до висловлювань, — це заохочення дітей до зміни думок інших, вже висловлених. Об’єднання або зміна висунутих раніше ідей часто веде до висунення нових, що перевершують первинні;

6) досвідчені учителі часто використовують такий плакат під час виконання цієї вправи: а) кажіть все, що спаде на думку; б) не обговорюйте і не критикуйте висловлювання інших; в) можна повторювати ідеї, запропоновані будь-ким іншим; г) розширюйте (вдосконалюйте) запропоновану ідею.

Учитель проводить експертизу ідей і відбирає найбільш актуальні та цікаві. Таким чином створюється список (банк) учнівських творчих проектів у вигляді проблем.

Далі учитель звертається до дітей з проханням здійснити вибір найбільш актуальної проблеми (майбутнього об’єкта праці), яка б відповідала вимогам даного колективу, потребам школи тощо. Разом з дітьми учитель на основі проведеної вправи складає банк проблем (проектів).

Метод фантазування. Пошуковий аналіз літературних джерел показав, що не існує окремо створеної методики фантазування під час розв’язування винахідницьких задач. З наведеного матеріалу добре видно, що елементи такої методики можна віднайти у структурі методу мозкового штурму або в алгоритмі розв’язування винахідницьких задач, що був розроблений радянським письменником-фантастом Г. С. Альтшуллером. Під час розв’язування винахідницьких задач учений запропонував використовувати інтелектуальні операції, що активізують фантазію конструктора. Суть таких операцій полягала у тому, що, змінюючи уяву про задачу, звільняються від впливу попереднього досвіду і, таким чином, наближаються до розв’язку певної проблеми. Метод мозкового штурму започаткував фантазування як прийом пошуку творчих розв’язків. Створений Дж. Гордоном метод пошуку творчих рішень (так звана синектика) був удосконаленим продовженням мозкового штурму. Причому однією з головних професійних вимог до синектора є здатність до фантазування або абстрактних міркувань. Проте окремого визначення чи будь-якого іншого тлумачення цього прийому з наукової точки зору ми не знаходимо. Г. С. Альтшуллер писав, що подальший розвиток методики фантазування призупинився тому, що не розроблено алгоритм створення фантастичних ідей.

Аналіз теорії рішення винахідницьких задач та інших методів дає підстави зробити висновки. По-перше, під методом фантазування можна розуміти такий спосіб спільної діяльності учнів та учителя, коли досягається уявлення неіснуючого образу об’єкта (виробу), який функціонує і вирішує поставлену проблему, тобто є розв’язком певної проблеми, навіть якщо деякі елементи конструкції (або конструкція в цілому) цього об’єкта невідомі. Головною умовою методу фантазування є відсутність будь-яких обмежень, правил, постулатів, логічного та критичного мислення. По-друге, процес створення фантастичних ідей можна представити у вигляді такої структури:

1. Постановка проблеми: що є недосяжним, а що треба поліпшити незалежно від того, можливо це за нормальних фізичних умов, чи ні?

2. З’ясувати і чітко сформулювати причини (чинники), що заважають розв’язку проблеми.

3. Припущення фантастичних умов, за яких зникають негативні чинники.

4. Відтворення у разі можливості з якнайбільшою кількістю деталей і уточнень об’єкта або процесу, який реально функціонує, за відсутності негативних чинників: форми, будови, принципу дії тощо.

5. Заміна фантастичних умовна реальні. Наприклад: фантастична умова — сили тяжіння не існує (за такої умови проблема буде розв’язана). Далі треба замінити фантастичну умову (відсутність сили тяжіння) на реальну (це може бути пристрій, зміна форми конструкції тощо).

Зрозуміло, що така структура може мати певні відмінності, які виникатимуть залежно від змісту проблеми, яку вирішують. Чим простіша проблема, тим природніше реалізується метод фантазування. Так, для дітей властиво вдаватися до фантазій у малюванні. Діти цього віку полюбляють уявляти себе космонавтами фантастичної ракети чи всюдихода, надшвидкісного автомобіля тощо. Головна вимога учителя у цій ситуації: привчити дітей до того, що відправною точкою у фантазуванні має бути певна проблема або винахідницька задача, яку треба розв’язати. Рівень складності має бути для початку досить низьким, аби не знизити інтерес до творчого пошуку. З часом, з кожним наступним класом, проблематика завдань має ускладнюватися, і, відповідно, фантазування трансформуватися у більш складні системи пошуку.

На уроці дітям пропонують пофантазувати над створенням форми будь-якого виробу, який їм під силу. При цьому на початкових стадіях використання методу фантазування не треба ставити занадто абстрактні завдання на зразок «фантазуючи, створіть форму виробу, який вам найбільш подобається». Навпаки, навчання має починатися з більш конкретних дій. Для цього вчитель може керуватися такою методикою.

Спираючись на знання дітей з математики, варто нагадати учням про фігури, які вони засвоїли на уроках математики чи образотворчого мистецтва. Після обговорення таких питань, як: що таке квадрат, прямокутник, трикутник — переходять до створення форми майбутнього виробу. Учителю варто пояснити, що над створенням форми виробу працює художник-конструктор-дизайнер. Він, розробляючи форму майбутнього об’єкта технологічної діяльності, використовує різноманітні прийоми, наприклад, вдається до аналогій. Тобто, переносить форми об’єктів, які створила природа, на той об’єкт, який буде виготовлюватися. Такі форми і їх використання під час конструювання виробів дизайнери називають біоформами. Далі завдання можна поступово ускладнювати від конкретних прикладів до більш абстрактних. Учитель може запропонувати дітям об’єднати геометричні фігури під час конструювання форми (контурів). Лише після цього можна ставити перед класом більш складне (у плані абстрактності) завдання — створення певного образу виробу за інтересом учнів і перенесення його на папір. З часом учні зможуть розв’язувати більш складні конструкторські задачі, використовуючи фантазування не лише в процесі створення контурів виробу, а й безпосередньо в його конструкції.

Метод зразків(алгоритмічний аналіз) є спрощеним варіантом методу, що називається «Алгоритм розв’язання винахідницьких задач» (АРВЗ), який запропонував Г. С. Альтшуллер. Суть його полягає в послідовному виконанні дій щодо виявлення, уточнення і усунення технічних суперечностей.

В АРВЗ, за Альтшуллером, використовується чотири механізми усунення суперечностей: формулювання ідеального рішення (або прийом створення ідеального об’єкта); перехід від технічної суперечності до фізичної; усунення фізичної суперечності; застосування операторів, що відображають інформацію в найбільш ефективних способах подолання суперечності (списки і таблиці використання типових прийомів, таблиць).

Для реалізації алгоритмічного методу в умовах навчання учнів проектної діяльності можна спростити цей метод до рівня методу зразків. Суть його полягає у такому. Учитель допомагає школярам віднайти в журналах, каталогах та інших технічних виданнях зразки об’єктів (ідеальні об’єкти) і пропонує порівняти знайдені зразки з існуючими об’єктами технологічної діяльності людини. На основі порівняння виявляють технологічні суперечності між знайденими зразками та реальними об’єктами і розробляють послідовність (алгоритм) дій щодо їх усунення.

Під час використання цього методу вчителю варто дотримуватися таких вимог: завчасно підготувати об’єкт проектування, над яким працюватимуть діти, — підготувати літературу або зразки об’єктів, які будуть зразками (реальні об’єкти); визначити суперечності, які усуватимуть учні на уроці.

Метод фокальних об’єктів,винайдений американським ученим Ч. Вайтингом. Об’єкт, який вдосконалюють за допомогою цього методу, називають фокальним, оскільки його ставлять у центр уваги (фокус). Суть його ґрунтується на перенесенні ознак випадково вибраних об’єктів на фокальний об’єкт, внаслідок чого отримують незвичні поєднання, котрі дають змогу подолати психологічну інерцію.

Наприклад, якщо вдосконалюваним (фокальним) об’єктом є олівець, а випадковим — тигр, то отримаємо сполучення на зразок «смугастий олівець», «хвостатий олівець» тощо. Розглядаючи ці сполучення і розвиваючи їх, іноді вдається знайти оригінальні ідеї (наприклад, «хвостатий олівець» втілюється в олівець — ручку з гнучким тримачем (хвостом) — досить відома конструкція).

Послідовність застосування методу фокальних об’єктів така:

1) вибір фокального об’єкта (наприклад, поличка для книг);

2) вибір 3 — 4 випадкових об’єктів (вибирають, як правило, навмання зі словника, каталогу, технічного журналу тощо, наприклад: «кіно» , «змія», «каса», «полюс», «машина»);

3) складання списків ознак (властивостей) випадкових об’єктів (наприклад, кіно: широкоекранне, звукове, кольорове, об’єм не і т.п.);

4) генерування ідей шляхом приєднання до фокального об’єкта ознак випадкових об’єктів.
Наприклад, поличка може бути звуковою, якщо в конструкції спроектувати місце для радіоприймача чи телевізора. Приєднавши до даного фокального
об’єкта ознаку «саморухома», може з’явитися оригінальна ідея пересувної полички тощо;

5) розвиток сполучень шляхом вільних асоціацій;

6) оцінка отриманих ідей і відбір корисних розв’язків.

Слід відзначити, що важливим є не стільки результат, тобто те, шо учні зможуть вдосконалити чи створити, як сам процес пошуку. Учитель має стежити за тим, щоб учень зрозумів, як діє цей метод. Тут важливо привчити учня до оригінального нестандартного мислення, підсилити його здібності до фантазування, які було започатковано відповідним методом.

Отже слід відзначити, що в ідеальному випадку учні як майбутні технологи, конструктори, дизайнери мають навчитися бачити проблему, виходячи з власних потреб чи потреб суспільства, і, працюючи над цією проблемою, застосовувати вказані методи творчої діяльності.

Питання для самоконтролю:

Ø Назвати основні показники творчих здібностей.

Ø Визначити шляхи розвитку творчих здібностей.

Ø Пояснити особливості використання дидактичної гри.

Ø За яких умов забезпечується реалізація методів розвитку творчих здібностей учнів?

Лекція № 5.«Урок як основна форма організації навчання.»

План заняття

Урок як основна форма організації навчально – виховної роботи з трудового навчання. Специфіка уроків.
Вимоги до сучасного уроку.
Типи уроків, їх структура.
Основні принципи навчання.
Форми організації навчання на уроках праці.
Планування уроків трудового навчання.

Зміст заняття

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 450; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 6 789 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!