Кількість бірж (на початок року), од.

⇐ ПредыдущаяСтр 6 из 23Следующая ⇒

	Роки
	2001	2007	2008	2009	2010	2011	2012	2013
Усього зареєстровано	386	479	499	503	531	537	562	574
з них
aгропромислових	31	30	30	26	25	25	25	24
універсальних	97	114	118	103	106	106
товарних та товарно-сировинних	157	272	293	318	341	368	391	400
фондових та їх філій	27	18	17	19	21	–	–	–
інших	74	45	41	37	38	38	39	42

Так, у 2006 р. обсяг укладених біржових угод з сільськогосподарською продукцією склав майже 12 млрд грн. Таке зростання розпочалося з 2000 р., коли через вітчизняні біржі було реалізовано сільгосппродукції майже на 1 млрд грн. Але багато в чому цей показник штучний, і домоглися його біржовики завдяки введенню державою обов'язкової біржової реєстрації експортних контрактів. На жаль, у сучасних умовах на біржах проводяться, як правило, тільки спотові торги сільгосппродукцією, і практично не укладаються ф'ючерсні угоди. Але ж головне завдання біржової торгівлі - страхування ризиків агровиробника, пов'язаних зі зміною цін на ринку (хеджування). Забезпечує це страхування торгівля ф'ючерсними контрактами, яка практично відсутня. Причиною цього є той факт, що при заключенні форвардного контракту, покупець продукції вимагає забезпечення гарантій його виконання шляхом надання постачальником (виробником) ліквідної застави. А виробник у більшості випадків надати його не в змозі. Земля в Україні поки ще не є предметом застави. Єдине, що може селянин закласти, - це майбутній урожай. Але це, у свою чергу, вимагає страхування врожаю, процес, що дуже повільно розвивається в сучасних умовах. Тому єдиний варіант подальшого розвитку агропромислових бірж – розробка ефективного механізму, що гарантує виконання біржового контракту, і активна торгівля ф'ючерсними контрактами.

На жаль, аграрії в більшості випадків сприймають агропромислову біржу як додаткового посередника, тим більше, що держава на біржах практично не торгує, це призводить до того, що сформована на спотових біржових торгах ціна на сільгосппродукцію може бути піддана випадковим коливанням. Тому держава, у першу чергу, повинна сама стати активним гравцем на біржовому аграрному ринку шляхом:

-закупівлі сільгосппродукції для державних потреб і її реалізації з державних ресурсів і державного резерву тільки через біржу;

- закупівлі й продажу сільгосппродукції в (або з) регіональний резерв й поставки з нього матеріально-технічних ресурсів тільки через біржі;

-продажу через біржовий ринок сільськогосподарської продукції й продовольства, що надходять у рахунок погашення податкової заборгованості.

Біржовий аграрний ринок повинен сприяти встановленню господарських зв'язків між виробниками та споживачами аграрної продукції; залучати до біржових торгів товарні партії сільгосппродукції, необхідні для матеріально-технічного забезпечення сільськогосподарських підприємств; створювати умови для укладання угод; відтворювати ринкові ціни на продукцію, які відбивають реальний рівень попиту та пропозиції. При цьому сучасний біржовий механізм має забезпечувати аграрному товаровиробникові мінімальний рівень ризику втрати коштів при зміні цін на його продукцію [5].

Поряд з іншими проблемами вітчизняних сільгоспвиробників уже багато років відсутня інфраструктура цивілізованих оптових сільськогосподарських ринків, на яких селяни могли б з вигодою продавати вирощений врожай, що помітно гальмує динаміку розвитку галузі. Збутові проблеми вітчизняного сільгоспвиробника можна було б вирішити шляхом створення розгалуженої мережі оптових ринків сільськогосподарської продукції (далі - ОРСП).

Так, при номінально великій кількості ринків, що реалізують дрібним оптом сільгосппродукцію (350 ринків), оптова інфраструктура аграрного ринку в Україні практично відсутня (винятком можна вважати оптові ринки сільськогосподарської продукції "Шувар" (м. Львів), "Копань" (м. Херсон), ринок живої худоби "Чарівник" (Київська обл.). Цьому є кілька пояснень: неврегульованість земельного законодавства й відсутність дешевої землі поруч із великими містами для організації ОРСП; необхідність вкладення великих інвестицій і тривалий строк окупності (близько 10 років); неврегульованість адміністрування ринкових зборів (місцеві влади можуть встановити високий ринковий збір, що зменшить ефективність роботи).

Необхідним елементом інфраструктури аграрного ринку є його інформатизаційне обслуговування. Тому в Україні розпочато створення Національної системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації. У Міністерстві аграрної політики України створено Департамент аграрної освіти, науки та дорадництва.

Науково-консультаційна та інформаційна діяльність дорадчих служб базується на вивченні потреб, проблем і можливостей приватних господарств та сільських громад, шляхом розробки і реалізації науково-освітніх програм, які враховують місцеві, регіональні і загальні потреби населення сільських місцевостей. Враховуючи те, що дорадчі служби є важливим інструментом держави у виконанні нею функцій щодо розповсюдження досягнень науково-технічного прогресу та інформації, державна підтримка науково-освітніх програм дорадчих служб є необхідною і повинна бути дієвою.

Тому побудова системи розповсюдження сільськогосподарських знань і інформації на означених засадах потребує реформування органів державного управління агропромисловим комплексом, перебудови діяльності навчальних закладів аграрної освіти, науково-дослідних установ аграрної науки з посиленням їх консультаційно орієнтуючого характеру діяльності, розвитку консультаційних підрозділів в агросервісних (обслуговуючих), виробничих та професійних об'єднаннях.

Отже, для успішного функціонування ринкової інфраструктури збут сільськогосподарської продукції необхідно на державному рівні створити умови для формування та розвитку інфраструктури аграрного ринку, захисту інтересів сільськогосподарського виробника та споживача, але при цьому ні в якому разі не обмежувати вплив суб'єктів інфраструктури на аграрний ринок.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 2 3 4 567 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!