Тема: ОСОБЛИВОСТІ ФІЛОСОФІЇ Й РЕЛІГІЇ БУДДИЗМУ
Мета:подати основні уявлення про буддизм, визначити філософську концепцію та морально-етичні принципи буддизму.
План
1. Походження буддизму. Легенда про Будду.
2. Буддійське віровчення.
3. Буддійський культ.
4. Основні напрямки буддизму.
Література
1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство. К.: Наукова думка, 1994.
2. Кочетов А.Н. Буддизм. – М., 1983.
3. Радугин А.А. Введение в религиоведение. – М., 1997.
4. Ерышев А.А. Религиоведение. – К.МАУП, 2001.
5. Томпсон М. Восточная философия. – М., 2000.
6. Буддизм: словарь. – М., 1983.
7. Корнев В.И. Буддизм – релігія Востока. – М., 1990.
8. Щербатский Ф.М. Избранные труды по буддизму. – М., 1988.
9. Эриккер К. Буддизм. – М., 1998.
Основний зміст
Лекцію присвячено розгляду соціально-економічних та історичних умов виникнення буддизму. Розглядаються філософська концепція, особливості буддійського культу, напрями та течії. Зосереджено увагу на морально-етичних принципах буддизму.
Буддизм — найдавніша зі світових релігій, що одержала назву від імені, а точніше від почесного титулу, її засновника Будди, що означає «Прояснений». Будда Шак’ямуні (мудрець із племені шак’їв) жив в Індії в V—IV вв. до н.е. Більшість прихильників буддизму живуть зараз у Південній, Південно-Східній, Центральній і Східній Азії: Шрі-Ланці, Індії, Непалі, Бутані, Китаєві, Монголії, Кореї, В'єтнамі, Японії, Камбоджі, М’янмі (колишня Бірма), Таїланді й Лаосі.
|
|
|
В V—IV вв. до н.е. в одній з маленьких держав на північному сході Індії в царя Шуддходани і його дружини Майї після довгого очікування народився син Сіддхартха. Його родове ім'я було Гаутама. Принц жив у розкоші, не знаючи турбот, згодом утворив родину. Довідавшись про те, що на світі існують хвороби, старість і смерть, принц вирішив позбавити людей від страждань і відправився на пошуки рецепта загального щастя. У місцевості Гая (вона й сьогодні називається Бодхі-Гая) він досяг Просвітління, і йому відкрився шлях порятунку людства. Трапилося це, коли Сиддхартхі було 35 років. У місті Бенаресі (сучасний Варанасі) він прочитав свою першу проповідь і, як говорять буддисти, «повернув колесо Дхарми» (так іноді називають вчення Будди). Він мандрував із проповідями по містах і селам, у нього з'явилися учні й послідовники, що збиралися послухати наставляння Вчителя, якого вони й стали називати Буддою. У віці 80 років Будда помер. Але учні й після смерті Вчителя продовжували проповідувати його навчання по всій Індії. Вони створювали чернечі громади, де це навчання зберігалося й розвивалося.
Смерть, або, як уважають буддисти, звільнення — нірвана (або навіть парінірвана, тобто «велика нірвана»), Будди стала початком відліку часу існування буддизму як релігії.
|
|
|
Проповідь свого навчання Будда почав з «чотирьох шляхетних істин»:
Про страждання,
Про причину страждання,
Про усунення причини страждання,
Про шлях до припинення страждань.
Відповідно до першої істини, все існування людини є страждання, незадоволеність, розчарування. Навіть щасливі моменти її життя в остаточному підсумку приводять до страждання, оскільки вони пов'язані з «роз'єднанням із приємним». Хоча страждання універсальне, воно не є споконвічним і неминучим станом людини, оскільки має свою причину - бажання або спрагу задоволень, - яка лежить в основі прихильності людей до існування в цьому світі. Така друга шляхетна істина.
Песимізм перших двох шляхетних істин переборюється завдяки наступним двом. Третя істина говорить, що причина страждання, оскільки вона породжена самою людиною, підвладна її волі й може бути нею ж й усунута - щоб покласти кінець стражданням і розчаруванням, треба припинити випробовувати бажання.
Про те, як досягти цього, говорить четверта істина, що вказує восьмирічний шляхетний шлях:
1. правильні погляди (правильна віра);
|
|
|
2. правильні наміри (правильна рішучість);
3. правильна мова;
4. правильні дії (правильне поводження);
5. правильний спосіб життя;
6. правильні зусилля;
7. правильне усвідомлення (правильний напрямок думки);
8. правильне зосередження.
Як і інші релігії, буддизм обіцяє людям спасіння від найтяжчих сторін людського існування — страждань, негод, страстей, страху смерті. Однак, не визнаючи безсмертя душі, не вважаючи її чимось вічним і незмінним, буддизм не бачить сенсу в прагненні до вічного життя на небесах, оскільки вічне життя з погляду буддизму й інших індійських релігій — це лише нескінченна низка перевтілень, зміна тілесних оболонок. У буддизмі для її позначення прийнятий термін «сансара».
Буддизм вчить, що сутність людини незмінна: під впливом її вчинків міняється лише буття людини й сприйняття світу. Вчиняючи погано, вона пожинає хвороби, бідність, приниження. Вчиняючи добре, вкушає радість і умиротворення. Такий закон карми, що визначає доля людини й у цьому житті, і в майбутніх перевтіленнях.
Вищу мету релігійного життя буддизм бачить у звільненні від карми й виході із кола сансари. В індуїзмі стан людини, що досягло звільнення, називається мокшею, а в буддизмі — нірваною.
|
|
|
Нірвана — це спокій, мудрість і блаженство, вгасання життєвого вогню, а разом з ним і значної частини емоцій, бажань, пристрастей — усього того, що становить життя звичайної людини.
Після смерті Будди (483 р. до н.е.) ці ідеї безупинно переосмислювали й розвивали його учні й послідовники. Канонізація буддизму як теології відбулася на соборі в Кашмірі (ІІ в. н.е.), коли були записані мовою впали збори повчань і проповідей учителі (Сутта-піттака), правила й норми керування буддійською громадою (Вінная-піттака). Три-піттака (три кошики) і стала основним каноном для будь-якого послідовника буддизму.
Після четвертого собору буддизм розділився на дві галузі: північну - махаяну й південну - хінаяну.
Хінаяна (мала колісниця – вузький шлях до порятунку) – припускає твердий аскетизм. Це шлях індивідуального просвітління й знаходження нірвани, яким ішли архати – члени сангхі (монастирська громада).
Махаяна(більша колісниця – широкий шлях до порятунку) допускає можливість знаходження нірвани й мирянином, що дотримує обітниці духовного вдосконалювання під керівництвом жалісливого Бодхісаттви. На відміну від ченців мирянам давався більше спрощений етичний кодекс поводження. Він зводився до дотримання п'яти заповідей: утримуйся від убивства, від злодійства, від перелюбства, від неправди, від збудливих напоїв.
Одним з найбільших районів поширення буддизму є Китай. Буддизм у Китаєві одержує своє поширення у вигляді махаяни. Китайський буддизм одержав назву чань-буддизм.
Ще одним різновидом буддизму є ламаїзм. Сформувався в VII в. н.е., на територію Монголії проникнула наприкінці XVI в. Назва цього напрямку відбулася від слова «лама» (чернець або жрець). Особлива ситуація зложилася в Тибеті, де утворилася теократична держава, керована далай-ламою, що був і релігійним, і державним лідером. Лами доносять послання Будди й відкривають його зміст учням, тому їх почитають як непогрішних божеств, віра в які важливіше знання буддійських догматів. Тибетський далай-лама є й сьогодні символом і вищою цінністю не тільки в очах ламаїстів, але й багатьох буддистів у різних країнах миру. Ламаїзм, ґрунтуючись на синтезі різних напрямків буддизму, увібрав у себе й вплив тантризму (хитросплетення, таємний текст, магія). Джерела тантризму перебувають у ведичній релігії. В основі його лежить ідея єдності космосу й тіла, що становить енергетичний початок усього сущого.
Питання для самостійного вивчення:
1. Соціально-економічні, історичні умови виникнення буддизму.
2. Трипітака – священна книга буддизму.
3. Філософська концепція буддизму.
4. Морально-етичні принципи буддизму.
5. Напрями, течії буддизму.
Лекція 5.
Тема: ПОХОДЖЕННЯ ХРИСТИЯНСТВА ТА ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО БОГОСЛОВ'Я
Мета:ознайомити студентів з морально-етичними принципами християнства, навчити їх розуміти особливості та символіку релігійного культу.
План
1. Виникнення й еволюція християнства.
2. Особливості віровчення й культу православ'я.
3. Особливості віровчення й культу католицизму.
4. Реформація й протестантизм.
Література
1. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство. – К.: Наукова думка, 1994.
2. Лубський В.І., Теремко В.І., Лубська М.В. Релігієзнавство. – К.: Академвидав, 2008.
3. Поснов М.Э. История христианской церкви. – К., 1991.
4. Тришин А.Ф. Мировые религии и религиозные памятники. - М.: 1997.
5. Гараджа В. Протестантизм. – М., 1971.
6. Губман Б.Л. Современная католическая философия: человек и история. – М., 1988.
7. Кучер О.Н. Христианство. История и современность. – Ростов Н/Д., 2004.
Основний зміст
Лекцію присвячено християнству, як одній із найпоширеніших світових релігій, та особливостям його богослов'я. Розглядаються історичні передумови виникнення християнства, утворення християнської церкви, її гілки, зосереджується увага на особливостях християнського віровчення та культу.
Християнство (від грецького – «помазаник», «Месія») зародилося як одна із сект іудаїзму в I в. н.е. у Палестині.
У центрі християнства перебуває образ Боголюдини – Ісуса Христа. Грецьке слово «Христос» відповідає давньоєврейському «месія» - рятівник. Цим загальним ім'ям Ісус Христос зв'язується зі старозавітними переказами про прихід на ізраїльську землю пророка, месії, що звільнить свій народ від страждань і встановить там праведне життя - Боже царство.
Сформувавшись на базі іудаїзму християнство насамперед проголосило рівність всіх людей як грішників. Християні створили Новий Завіт, а стара єврейська Біблія стала називатися Старим Заповітом.
Новий заповіт складається із чотирьох Євангелій. Слово «Євангеліє» у перекладі із грецького означає Радісна звістка. Два із цих Євангелій – від Матфея й від Іоанна, приписуються безпосередньо учням Ісуса Христа, а два інших – від Марка й від Луки – учням учнів Ісуса Христа. Крім Євангелій у Новий Заповіт входять «Діяння апостолів» - перших учнів Христа й проповідників християнства, послання апостолів християнським громадам, і, нарешті, Одкровення Іоанна Богослова або Апокаліпсис.
Наприкінці I – початку II століття на території Римської імперії починають з'являтися й поширюватися християнські громади. Поступово формується християнська церква, що поєднує на основі загального віровчення й культу прихильників нового навчання й священнослужителів. Християнське богослов'я стверджує, що церква – це не історична організація, а містичне утворення, земна, тілесна форма існування Ісуса Христа. Первинним осередком християнської церкви були экклекссії(збори).
В перших християнських громадах особливу роль грали пророки – харизматичні особистості, які вважалися наділеними особливою благодаттю Божою. На початку II століття з'являються старійшини – пресвітери. Їхньої функції по початку були організаційно-господарські. Іноді ці пресвітери називалися єпископами. Вони (тільки чоловіки) обиралися самими членами громади. Їм на допомогу обиралися служителі більш низького рангу – диякони, серед яких могли бути й жінки. У ІІ столітті із старійшин – пресвітерів виділяється вища посадова особа – єпископ. Такому виділенню сприяло право старшого пресвітера проводити обряд причащання, рукопокладати пресвітерів і дияконів, представляти свою громаду у відносинах з іншими християнськими громадами. Т.ч. у християнстві починається процес формування специфічної соціальної групи – священнослужителів.
Починаючи з IV століття християнська церква періодично збирає вище духівництво на так називані Вселенські собори. На цих соборах розроблялася й затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми й богослужбові правила, визначалися способи боротьби з єресями.
В 1054 р. між східною й західної церквами відбувся остаточний розрив. Західна церква стала називатися католицькою (що означає всесвітня церква), східна – православною (що означає правовірна).
Християнство розвиває дозрілу в іудаїзмі ідею єдиного Бога, власника абсолютної доброти, абсолютного знання й абсолютної могутності. Всі істоти й предмети є його творіннями, усе створено вільним актом Божественної волі.
Два центральних догмати християнства говорять про триєдність Бога й Боговтілення. Людина, відповідно до християнського навчання, створена як носій «образа й подоби» Бога. Однак гріхопадіння, зроблене першими людьми, зруйнувало богоподібність людини, наклавши на нього пляма первородного гріха. Христос, прийнявши хресні муки й смерть, «врятував» людей, постраждавши за весь рід людський Тому християнство підкреслює очисну роль страждання, будь-якого обмеження людиною своїх бажань і пристрастей. Із цим поглядом на людину пов'язане характерне тільки для християнства поняття таїнства - особливої культової дії, покликаної реально ввести божественне в життя людини. Це насамперед - хрещення, причастя, сповідь (покаяння), шлюб, соборування.
У цей час налічується 15 автокефальних (самостійних) православних церков: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійская, Ієрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська, Болгарська, Кіпрська, Еладська, Румунська, Албанська, Польська, Чехословацька, Американська.
Православне віровчення сформувалося в результаті перших семи всесвітніх соборів. Основний догмат християнського віровчення – Бог єдиний по суті і триєдиний в особах.
У культовій системі виділяють сім головних обрядів (таїнств):
Водохрещення – символізує прийняття людини в лоно християнської церкви. Через таїнство хрещення людині прощається первородний гріх (а якщо хреститися дорослий, те й всі інші гріхи).
Причащанняабо свята євхаристія (вдячна жертва). Віруючої дають з'їсти спеціально випечений хліб – проскуру, що вони запивають ковтком червоного вина з особливої посудини – потиру.
Покаяння (сповідь) – включає сповідання гріхів і відпущення їхньою спеціальною особою – священнослужителем певного рангу.
Миропомазання - слідує відразу за хрещенням – хрестоподібне змазування тіла людини (чола, око, носа, губ, вух, груди, рук і ніг) особливим ароматичним маслом (миром).
Шлюб – при здійсненні вінчання на чоловіка й жінки виливається Божа благодать.
Єлеєосвячення (соборування) відбувається над хворою людиною. Обряд складається в змазуванні чола, щік, губи, рук і грудей освяченим маслом - єлеєм, супроводжуваними читанням молитов, у яких священнослужителі просять Бога послати хворим видужання.
Священство відбувається на основі спеціального обряду хіротонії – рукопокладення, у процесі якого здійснюється покладання рук вищестоящого служителя культу – на голову що присвячує. Уважається, що в момент покладання рук передається божественна благодать.
Крім здійснення таїнств культова система включає: молитви, поклоніння хресту, поклоніння іконам, поклоніння реліквіям, поклоніння мощам і святим.
Важливе місце в культовій системі займають свята й пости. Найбільш шановане свято – Великдень. Потім ідуть так називані двунадесяті свята: Різдво Христове, Водохрещення Господнє, Стрітення, Благовіщення, Преображення, Різдво Богородиці, Успеніє Богородиці, Спорудження Хреста, Вхід Господа у Єрусалим, або вербна неділя, Піднесення й Трійця.
За двунадесятими святами ідуть п'ять свят, називаних великими: Обрізання Господнє, Різдво Іоанна Предтечі, Свято святих Іоанна й Павла, Усікновення глави Іоанна Предтечі, Покров Пресвятої Богородиці.
Інші свята називаються престольними (Миколин день, Ільїн день. Казанській божої матері й т.д.)
Духівництво діляться на дві категорії: чорне й біле. Чорне духівництво – це ченці. Біле духівництво – священнослужителі, які не приймали обітниці безшлюбності. Вищими посадовими особами можуть бути тільки ченці.
У православних храмах переважають мальовничі добутки – ікони, святе місце – вівтар відгороджений від основного залу спеціальним спорудженням – іконостасом.
Католицизм переважно розповсюджений у Західній, Південно-Східній і Центральній Європі (Іспанія, Італія, Португалія, Франція, Бельгія, Австрія, Німеччина, Польща, Литва, Чехія, Словаччина, Угорщина, частина України й Білорусії). Охоплює близько 90 % населення Латинської Америки, 1/3 населення Африки, популярний у США.
Основу віровчення становить не тільки Священне писання, але й Священний переказ, що складається з постанов 21 собору, а також офіційні документи глави католицької церкви – Папи Римського.
В VI столітті на Толдеському соборі католицька церква вносить доповнення до символу віри у вигляді догмату про філіокве (і від сина).
Католицька церква сформулювала догмат про чистилище. Із цим догматом зв'язане навчання про запас добрих справ. Відповідно до цього навчання церква володіє великим запасом добрихсправ, що нагромадився за рахунок діяльності Ісуса Христа, Богоматері й святих. На основі цього в середні століття, аж до ХIХ століття одержала поширення практика продажу індульгенцій (милість) – папська грамота, що свідчила про відпущення гріхів.
Для католицизму характерно піднесене шанування Богородиці.
Одна зі специфічних особливостей католицизму – особливий статус римських пап, що обґрунтовується спадкуванням ними влади, переданої Ісусом Христом апостолові Петру, за церковною традицією колишнім першим єпископом Риму. Папа Римський вважається непогрішним.
У католицизмі з ХІ століття діє целібат – обов'язкова безшлюбність духівництва.
Водохрещення в католиків проводиться шляхом обливання водою або занурення у воду, а миропомазання називається конфірмацією й відбувається у віці 7-12 років.
Різдвяний піст у католиків називається адвент.
У католицькій ієрархії є три ступені священства: диякон, священик (кюре, патер, ксьондз), єпископ. Єпископа призначає папа. Папу обирає кардинальська колегія більшістю не менш чим дві третини плюс один голос при таємному голосуванні.
Початок протестантизму покладений в 1517 р. Мартіном Лютером, що оприлюднив свої «95 тез». Реформація почалася з боротьби з індульгенціями які церква продавала за гроші. М.Лютер виступив також проти церковної ієрархії, відкинув папські булли й энцикліки (те, що входило до складу Священного переказу). Проголосив гасло відновлення ранньохристиянської церкви й авторитету Біблії.
Загальне в протестантизмі:
- наполягають на особистому відношенні людини й Бога (тобто церковна ієрархія не потрібна);
- поширено навчання про загальне священство (кожний християнин, будучи хрещеним, одержує присвяту на спілкування з Богом),
- скасовується целібат;
- абсолютний авторитет Священного Писання, Біблії;
- догмат про виправдання однією лише вірою в спокутну жертву Христа - основний, інші способи домогтися порятунку - не істотні;
- порятунок - це дарунок божественної благодаті;
- віровчення про приречення;
Богослужіння в протестантів зводиться до молитви, проповіді, співу псалмів, гімнів і читанню Біблії.
Із семи таїнств залишили тільки два: хрещення й причащання.
Основними різновидами протестантизму є лютеранство (євангелічна церква), англіканство, кальвінізм, баптизм, адвентизм, п’ятидесятництво.
Лютеранство або євангелічна церква базується на священному Писанні – Біблії й визнає основні положення Нікео-Царьградського символу віри (про Бога як творця світу й людини, про божественну Трійцю, Про Боголюдину й т.д.). Поряд з Біблією є свої віроповчальні книги: «Аугсбургське віросповідання» (1530) Ф. Меланхтона, «Книга згоди» М.Лютера. Головним у віровченні вважається догмат про виправдання тільки вірою в спокутну жертву Ісуса Христа. Головними таїнствами зізнаються хрещення й причащання. Збережено священнослужителів і єпископат (організатори й тлумачі, проповідники, моральні наставники).
Англіканствосимволом віри визнає «39 статей» (затверджені в 1571р.). Глава англіканської церкви - правлячий монарх (король або королева). В англіканстві сполучаються положення про порятунок особистою вірою й про роль, що рятує, церкви, зберігається церковна ієрархія (існує два архієпископи й ряд єпархій), заперечується значення Священного Переказу й проводиться навчання про Священне Писання як первісному джерелі віровчення, із семи таїнств визнають тільки два - хрещення й причащання.
Кальвінізмзаснований на ідеї про вибраність і приречення. Для кальвінізму характерні спрощена культова діяльність і церковна організація. Основні обряди (хрещення й причащання) трактуються як символи близькості Ісусові Христу й віруючих один одному. Священнослужителі (пастор, диякон і старійшина) у кальвінізмі обираються із числа мирян.
Баптизм (занурення у воду, хрещення водою) основою віровчення визнає Біблію, особливу увагу приділяють навчанню про спокутну жертву Христа, вірять у свою винятковість і боговибраність. Переконані в тім, що вірить тільки той, кого Бог обрав до порятунку. Відмітною рисою баптизму є навчання про «духовне відродження» людини, що відбувається під впливом вхідні в нього «Святого Духа». Визнають два обряди: хрещення й причащання. У баптизмі відроджений інститут катехіменту, тобто наближених, які в плині року проходять іспитовий термін і після відкритого покаяння на зборах громади приймають водне хрещення. Із всіх свят залишені тільки ті, які пов'язані з біографією Ісуса Христа - двунадесяті свята (хрещення, Різдво, воскресіння й т.д.). Величезне значення надається місіонерській діяльності.
Адвентизм(пришестя) затверджує, що світ незабаром буде знищений, а для віруючих буде створена нова земля. Відродження відбудеться після другого пришестя Христа, що знайдуть тільки праведники - прихильники адвентизму. Ісус під час другого пришестя встановить тисячолітнє царство, у якому праведники будуть насолоджуватися близькістю із Христом, після цього строку будуть відроджені й неправедники для того, щоб вічно служити праведникам.
П'ятидесятники.Назва пов'язане з розповіддю про Новозавітну Книгу «Діяння апостолів» «Про зішестя на апостолів Святого Духа на 50-й день після паски й одержанні ними внаслідок цього здатності передбачати і розмовляти різними мовами» (глосарій). Підкреслюють можливість безпосереднього містичного спілкування з Богом під час богослужіння й «хрещення святим Духом». Переконано, що той, хто пройшов таке хрещення й освітився може стать органом Святого Духа й одержати дарунок провидіння й пророцтв.
Питання для самостійного вивчення:
1. Історичні передумови виникнення християнства.
2. Біблія – священна книга християн.
3. Хрест – священний знак християн.
4. Утворення християнської церкви.
5. Розкол християнської церкви.
6. Особливості календаря християнських свят.
Лекція 6.
Тема: ПОХОДЖЕННЯ ІСЛАМУ Й ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ВІРОВЧЕННЯ
Мета:ознайомити студентів з особливостями віровчення та культу ісламу; навчити розрізняти основні напрямки та течії.
План
1. Формування ісламу як світової релігії
2. Особливості віровчення ісламу.
3. Особливості культу та організації ісламу.
4. Напрямки та течії ісламу.
Література
1. Грюнбаум Г.Э. Классический ислам. – М., 1998.
2. Еремеев Д.Е. Ислам: образ мысли и стиль мышления. – М.,1990.
3. Калінін Ю., Харьковщенко Є. Релігієзнавство. К.: Наукова думка, 1994.
4. Радугин А.А. Введение в религиоведение. – М., 1997.
5. Панова ЯФ., Бахтин Ю.Б. Жизнь Муххамеда. – М.: Политиздат, 1990.
6. Бартольд В.В. Ислам и культура мусульманства. – М., 1992.
7. Василов В.Н.Культ святых в исламе. – М., 1970.
8. Керимов Г.М. Шариат и его социальная сущность. – М., 1978.
9. Лубский В.И. Современный ислам: проблемы политики, идеологии. – Алма-Ата, 1989.
Основний зміст
Лекцію присвячено особливостям походження ісламу та його віровчення. Розглядаються основні свята, звичаї і обряди ісламу, його основні напрями та течії. Зосереджено увагу на особливостях мусульманських релігійно-політичних рухів.
Іслам зародився в Аравії в VII столітті н.е. За мусульманською традицією, засновником ісламу був пророк божий Мухаммед, араб, що жив у Мецці; він нібито одержав від бога ряд «одкровень», записаних у священній книзі Корані, і передав їхнім людям.
Коран розділений на 114 глав (сур), що мають різну кількість аятів (віршів) – від 286 до 3, усього в Корані від 6204 до 6236 аятів (залежно від варіантів рахунку).
Друга частина релігійної літератури мусульман — це сунна (або сонна), що складає зі священних переказів (хадісів) про життя, чудеса й повчання Мухаммеда.
Догматика ісламу дуже простий – мусульманин повинен твердо вірити:
1. Що є тільки один бог - Аллах;
2. Що Мухаммед був його посланником-пророком;
3. Що до нього бог посилав людям і іншим пророкам - це Ібрагім (Авраам), Мусу (Мойсей), Нух (Ной), Іса (Ісус), вище всіх - Мухаммед («посланник Аллаха»);
4. Що існують ангели й злі духи (джини), втім, ці останні, що перейшли в іслам із давньоарабських вірувань, не завжди злі, вони теж перебувають під владою бога й виконують його волю;
5. Що в останній день світу мертві воскреснуть і всі одержать за свої справи: праведні, що шанують бога, будуть насолоджуватися в раї, грішні й невірні горіти в геєні;
6. Що існує божественне приречення, тому що Аллах кожній людині заздалегідь призначив його долю.
Іслам опирається на п'ять «стовпів віри» (аркад ад-дін), що вказують на найважливіші обов'язки мусульман:
Перший обов'язок – сповідання віри, тобто проголошення шахади або махади («Немає Бога, крім Аллаха й Мухаммед – посланник його») уголос, розуміння змісту цієї формули віровчення, щире переконання в її істинності.
Другий обов'язок – щоденний п'ятикратний ритуал – намаз (салят) –молитва.
Третій обов'язок –саум – дотримання посту (ураза) в місяць рамазан.Тридцять днів у році мусульманин від світанку до настання темряви не має права не пити, ні їсти, ні курити. В ісламі передбачене звільнення від поста хворих, глибоких старих, вагітних жінок і ін.
Четвертий обов'язок– зак'ят – обов'язкова сплата податку, стягнення якого запропоноване в Корані, а розміри обкладання розроблені в шаріаті.
П'ятий обов'язок– хадж – паломництво в Мекку, що повинне відбуватися в 12-й місяць мусульманського календаря. Хадж складається у відвідуванні Мекки, головного храму Кааби, поклонінні головній святині ісламу - гробниці Мухаммеда в Медині, а також відвідування інших священних місць Хіджазу.
Крім виконання цих приписань, у мусульманській культовій системі є такі важливі елементи, як культ Кааби й поклоніння святим місцям – мазарам, до яких ставляться різні древні спорудження, могили, місця поховання святих, цвинтаря, дерева, камені й т.д.
Особливе значення мають свята: ураза-байрам, курбан-байрам, мірадж, мавлюд.
Ураза-байрам – свято закінчення поста. Він доводиться на початок наступні за рамазаном місяця. Курбан-байрам –день жертвоприносин, відзначається через сімдесят днів після закінчення поста урази. Мірадж – присвячений пам'яті чудесної нічної подорожі пророка Мухаммеда з Мекки в Єрусалим, а також піднесенні на небо до престолу Аллаха. Мавлюд – день народження Мухаммеда. П'ятниця – день відпочинку мусульман. У цей день проводяться більші врочисті полуденні богослужіння, люди надягають святкові одяги й т.д.
Релігійним центром, місцем проведення культових заходів в ісламі є мечеть. При мечетях створюються школи – мектебе, у яких викладає мусульманське духівництво.
Іслам не має єдиний релігійної організації типу церкви. На базі ісламу формується єдина спільність – умма. Первинною же організаційною одиницею в ісламі виступає релігійна громада, що очолює імам і мулла.
Найважливішою частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат. Шаріат (належний шлях) – звід норм моралі, права, культурних приписань, що регулюють все суспільне й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані й Сунне – святому переказі ісламу. Сунна – збірник хадісів, тобто виречень і діянь Мухаммеда. Шаріат формувався в плині двох століть. На початку його формування всі дії мусульман розділялися на два види: заборонної й схвалене, наприкінці дії були розділені на п'ять категорій: 1) такі, виконання яких уважалося строго обов'язковим; 2) бажані; 3) добровільні; 4) небажані; 5) строго заборонені.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 326; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!