Поняття, мета і завдання професійної орієнтації
Під профорієнтацієюрозуміють процес систематичної професійної допомоги людині шляхом застосування психо-педагогічних прийомів щодо позитивної самооцінки та позитивного сприймання нею навколишнього середовища, підвищення інтелектуальної, професійної та особистісної віддачі.
В 60-70-х рр. у вітчизняній науці панувало визначенняпрофесійної орієнтації як системи державних заходів, спрямованих на формування в учнівської молоді психологічної готовності до вибору професій на основі потреб суспільства із урахуванням потреб схильностей особистості учнів.
Не важко помітити, що ключовими елементами визначення такого типу є державне управління процесом підготовки учня до вибору професії, спрямованість цього управління на певне коло професій і на певні галузі виробництва, формування в учнів психологічної готовності вибору саме цих, заданих професій. Особистість учня в такому процесі витісняється на край системи. Врахування психологічної структуру особистості здійснюється «на основі потреб суспільства», тобто як другорядний елемент професійної орієнтації.
Згідно концепції, викладеної І. М. Назімовим у праці «Профорієнтація та профвідбір у соціалістичному суспільстві» (1972р.), під професійною орієнтацієюрозуміється – науково обґрунтована система форм, методів і засобів впливу на учнів та осіб, які працевлаштовуються, що сприяє їх своєчасному залучення у суспільне виробництво, раціональній розстановці, ефективному використанню й закріпленню по місцю роботи на основі об’єктивної оцінки та врахуванню схильностей, здібностей та інших індивідуальних якостей людини. Такий офіційний підхід у визначенні професійної орієнтації лежав в основі більшості точок зору радянських науковців тієї доби, що пояснювалося домінуванням ролі державних інтересів над інтересами особистості, що і визначало спрямованість усіх форм суспільної діяльності.
|
|
|
Такі визначення профорієнтації мали певне теоретичне підґрунтя. По-перше, нерозвиненість, слабкість, низька продуктивність професіографічних досліджень (такі дослідження тоді практично ще не здійснювалися) призводили до уявлення, що масові професії не висувають до особистості суттєвих специфічних вимог. По-друге, саме в цей період було привернуто увагу до питань співвідношення соціального й біологічного в природі особистості, але при цьому досить виразно виявлялася ідеологічно зумовлена фетишизація соціального фактору й недооцінка фактору біологічного.
На підставі таких положень у суспільстві розроблялися теоретичні концепції профорієнтації, які випливали з споживацького визначення профорієнтації й обґрунтовували таке визначення. У цих концепціях йшлося про те, що кожна нормальна людина має необмежену здатність до успішної праці в будь-якій галузі професійної діяльності. Цим самим фактично мала місце абсолютизація ролі соціальних факторів у розвитку професійних здібностей.
|
|
|
Непрестижність окремих професій, що зумовлена суттєвими недоліками організації праці й матеріального забезпечення, повинна була знайти у професійній орієнтації своє компенсування. Тому в процесі формування «психологічної готовності» в учнів до вибору цих професій увага молодих людей приверталася не до професіографічного матеріалу й не до професійно значущих індивідуальних особливостей кожного з них, а до супутніх «компенсаційних факторів», наприклад, розвинена спортивна база або гуртки самодіяльності у даному ПТУ, наявність вищого навчального закладу при підприємстві тощо.
На противагу подібним підходам сучасними українськими психологами під керівництвом проф. Б. О. Федоришина у 80-х роках ХХ ст. було розроблено нову концепцію професійної орієнтації, яка знайшла широке визнання в наукових колах, у навчальній роботі ВНЗ педагогічного й психологічного профілю й у практиці профорієнтаційної роботи з учнівською молоддю.
|
|
|
Вихідною позицією у розробці такої системи професійної орієнтації було бачення особистості не як об’єкта, а як суб’єкта саморозвитку. І саме цей процес саморозвитку покладено в основу формувальних функцій профорієнтації. Особистість у професійній орієнтації постає суб’єктом діяльності, суть якої полягає у підготовці до професійного самовизначення.
Маючи в основі принципи пріоритетності розвитку особистості, особистісного підходу в процесі підготовки молоді до оволодіння професіями, особистісно-орієнтованої освіти (Н. Г. Ничкало, Н. А. Побірченко, Б. О. Федоришин, В. В. Рибалка, Г. О. Балл та інш.), система профорієнтації зосереджується на самому індивіді, на його особистісному розвиткові у ході професійного становлення.
Засоби профорієнтації при цьому набувають характеру сприятливих умов, що стимулюють особистість до профорієнтаційної діяльності й через це до самопізнання, самокорекції і саморозвитку зі спрямуванням на оптимальне вирішення власних життєвих завдань. Свідоме професійне самовизначення передбачає аналіз особистістю суб’єктивних та об’єктивних умов професійного самовизначення з наступним вільним, самостійним прийняттям рішення щодо конкретного вибору професії або напрямку професійної освіти.
|
|
|
При такому підході професійна орієнтація, визначається як науково-практична система підготовки особистості до свідомого професійного самовизначення.
За цим визначенням особистість посідає центральне місце в процесі професійної орієнтації, стає суб’єктом професійної діяльності – використовує засоби професійної орієнтації для підготовки до свого власного й самостійного професійного самовизначення.
Професійна орієнтація забезпечує ефективне використання трудового потенціалу особи, сприяє підвищенню її соціальної та професійної мобільності, відграє значну роль у профілактиці вимушеного безробіття. Профорієнтаційні заходи стимулюють пошук людиною найефективніших засобів підвищення свого професійно-кваліфікаційного рівня, розвиток соціально-економічної ініціативи, інтелектуальної та трудової незалежності.
Головною метою профорієнтаційної роботи є сприяння специфічними методами посиленню конкурентоспроможності працівника на ринку праці та досягнення ефективної зайнятості населення.
Метоюпрофорієнтації є допомога особі у виборі професії або виду діяльності, які вона вважає найбільш прийнятними з точки зору задоволення власних потреб і потреб суспільства. Профорієнтація необхідна при:
v виборі першої професії або отриманні першої роботи;
v вирішенні проблем, які виникають під час роботи внаслідок особистісної чи професійної невідповідності або незадоволення нею;
v втраті чи зміні роботи.
Основним завданнямпрофорієнтації є забезпечення професійного вибору з врахуванням індивідуальних здібностей, інтересів і характеру людини та можливостей розвивати їх в процесі роботи з метою підвищення кваліфікації і професійного рівня.
Особливою проблемою в ринкових умовах є професійна переорієнтація людей зрілого віку. Вона має свої особливості:
v наявність сформованих і закріплених в певному процесі трудової діяльності знань, умінь, навичок, професійно важливих якостей.
v зменшення з віком можливостей якісних змін особистості, утворення нових психологічних структур.
Професійна переорієнтація – це об'єктивно обумовлений і особистісно-усвідомлений процес переходу від однієї професійно-трудової діяльності до іншої з врахуванням набутого професійного досвіду, віку, стану здоров'я, психофізіологічних особливостей, а також соціально-економічних інтересів особи. При виборі професії необхідно врахувати 3 фактори:
1. відповідність індивідуальних характеристик людини вимогам майбутньої діяльності;
2. організацію підготовки з врахуванням особливостей даного виду діяльності;
3. ринковий попит на працівників відповідних професій і кваліфікацій.
Профорієнтація повинна базуватися на двох пріоритетах: мотивації та особистісних якостях.
Проблема профорієнтації і профвідбору за своєю суттю і критеріями є соціально-економічною, а за методами вирішення – методико-біологічною та психолого-педагогічною.
За допомогою профорієнтації визначається найбільш прийнятний для людини вид праці, який вона може обрати. Метоюпрофорієнтаційного відбору є встановлення придатності людини до конкретного виду праці на основі виявлення протипоказань.
Профорієнтація, профконсультація і профвідбір складають психологічну трудову експертизу, яка може бути:
v прогностичною; (Прогностика – наука для передбачення майбутнього)
v ретроспективною; (Ретроспекти́ва (от лат. retrospectare, «поляд назад») – погляд в минуле, огляд того, що було в минулому)
Прогностичнатрудова експертиза визначає можливості і перспективи трудової діяльності людини;
Ретроспективна– оцінює минулу трудову діяльність, встановлює причини помилкових дій і низької якості роботи з метою внесення відповідних коректив у систему «людина-професія-робота».
СТРУКТУРА ПРОФОРІЄНТАЦІЇ
У структурі профорієнтації виділяють такі компоненти:
v профінформація;
v профконсультація;
v профвідбір.
Взаємозв’язки структурних елементів прослідковуються в трикутнику профорієнтації (рис. 1). Одна сторона його – хороше знання вимог, які висувають до людини різні професії. Цим питанням займається професіографія.Друга сторона – знання ринку можливої праці, потреб суспільства в тих чи інших спеціалістах. Третя сторона – знання особливостей особистості і, передусім, здібностей і призвання в цілому як поєднання інтересів, схильностей, бажань і здібностей до тієї чи іншої професії.
В суміжних кутах позначені форми профорієнтації.
профінформація
профконсультаціяособистості профвідбір
Рис. 1. Трикутник профорієнтації (за Костянтином Костянтиновичем Платоновим)
Проф. інформаціяполягає в ознайомленні людей з існуючими можливостями реалізації професійної діяльності.
Для незайнятого населення та безробітних важливою є інформація з таких питань:
v економічний стан регіону та перспективу розвитку;
v ситуація на ринку праці;
v можливості оволодіння новими професіями та спеціальностями;
v організаційні та економічні передумови самостійної зайнятості;
v послуги, які надають центри зайнятості.
Проф. консультаціяявляє собою систему психолого-педагогічного вивчення особистості з метою надання їй допомоги у виборі професії, яка б відповідала її здібностям та інтересам і сприяла подальшому вдосконаленню.
Профвідбірявляє собою систему заходів прогностичної оцінки взаємовідповідності людини і професії на основі порівняння вимог професії з психодіагностичними даними людини.
Професійна інформація ґрунтується на даних професіографії– науки, яка описує професії і спеціальності з точки зору вимог до людини. Система цих вимог по кожній професії називається професіограмою. Професіограма– це спеціальна карта, яка містить розгорнутий перелік умов і характеристик трудової діяльності по конкретній професії, її окремих вимог і професійно важливих якостей, якими повинен володіти працівник.
Під професійними здібностями розуміють достатньо стійкі властивості особистості, які змінюються в процесі діяльності і забезпечують її успішність та вдосконалення.
Професіограма (опис професії) містить такі аспекти як:
v загальні відомості про професію та її динаміку в зв'язку з розвитком науки і техніки, соціальне та економічне значення;
v виробничу характеристику професії, опис трудового процесу (наводяться назви знарядь праці, за допомогою яких виконується робота, вказується рівень фізичного і психологічного напруження (значне, помірне, незначне), робоча поза тощо;
v санітарно-гігієнічні умови праці з виділенням професійних шкідливостей і переліком фізіологічних умов та медичних протипоказань;
v перелік обсягу знань і умінь, які необхідні для успішної професійної діяльності, з виділенням тих, що визначають професійну майстерність;
v характеристику видів і тривалості професійного навчання, можливості підвищення кваліфікації;
v Психограму, яка містить характеристики психологічних вимог професії до людини з виділенням основних і бажаних психічних особливостей, а також психофізіологічних протипоказань.
Кожна професія ставить різні вимоги до фізичних, психофізіологічних та психологічних властивостей людини. Такі вимоги називають характеристиками професії. Комплекс психофізіологічних і психологічних характеристик складає психологічний профіль професії, графічне зображення якого називається психограмоюпрофесії. В психограмах вимоги професії до різних властивостей працівника оцінюються в балах в діапазоні від 1 до 5 (від незначної до високої). Кожна професія відрізняється не просто окремими характеристиками, а певним комплексом характеристик, який формує психологічну структуру професії. Разом з тим психологічний профіль професії містить в собі і такі характеристики, які є спільними для цілої групи професій. Тому завданням професіографії є групування професій на основі спільності тих чи інших психологічних характеристик.
Психограма враховує такі властивості особистості:
1. Фізичні:
v сила рук;
v витривалість;
v темп;
v витрати м'язової енергії.
2. Психофізіологічні:
v загальна рухливість;
v гнучкість рук і пальців;
v зорове і слухове розрізнення об'єктів;
v чутливість аналізаторів (гострота зору, слуху, тактильних відчуттів);
v сенсомоторна координація, точність рухів;
v швидкість реакції.
3. Психічні процеси:
v концентрація, розподіл, стійкість уваги;
v сприймання форм і розмірів об'єктів;
v спостережливість;
v зорова, слухова, рухова пам'ять;
v логічне мислення;
v творче мислення і уява;
v лінгвістичні здібності;
v розуміння технічних пристроїв.
4. Темперамент і характер:
v емоційна стійкість і володіння собою;
v стресостійкість;
v тип вищої нервової діяльності;
v спрямованість особистості (інтроверт, екстраверт);
v вольові якості (наполегливість, ініціативність, рішучість, і т. ін.);
v здібності до керівництва, співробітництва.
Своєрідне гармонічне поєднання в структурі особистості здібностей та інтересів, які обумовлюють високу успішність професійної діяльності в тій чи іншій сфері, і характеризується як професійна обдарованість. Існують такі типи обдарованості, як технічна, математична.
Оцінка цих характеристик здійснюється за допомогою процентних рангів. Критерієм, на основі якого прогнозується можливий вибір професії, є відповідність психологічного профілю особистості психологічному профілеві професії. При цьому психологічний профіль професії повинен максимально відповідати психологічному профілю особистості. Це означає, що запропонована професія займає одне з найвищих місць на шкалі професійних інтересів особистості, а здібності, відмічені найвищим процентним рангом в психологічному профілі особистості, відносяться до тих психофізіологічних або психологічних властивостей, до яких ця професія ставить відносно високі вимоги.
Слід особливо пам'ятати, що метою проф. консультації є вивчення не окремих властивостей і здібностей особистості, а певної їх структури, функціонального складу, поєднання сенсомоторних, мнемічних, логічних, емоційно-вольових компонентів, які в різних видах діяльності розвиваються нерівномірно. В процесі їх розвитку формуються так звані професійно важливі якості, тобто індивідуальні якості працівника, які впливають на ефективність діяльності і успішність її освоєння. Крім процедури діагностики рівня вираженості професійно важливих властивостей, необхідно оцінити і спрогнозувати динаміку формування і розвитку індивідуальних професійно орієнтованих динамічних структур особистості, які забезпечать у майбутньому успішність діяльності.
КЛАСИФІКАЦІЯ ПРОФЕСІЙ
У процесі професійного самовизначення важливо усвідомлювати те які продукти, вироби роблять різні професіонали, з якими цілями, умовами, знаряддями зв'язана їхня діяльність.
Продукти професійної праці, а також знаряддя й засоби праці можуть бути не тільки речовинними, але й процесуальними. Область існування продуктів і умови роботи різні й різнорідні: зовнішній світ (культури, фізичний, природний) або внутрішній світ людини. Серед цілей важливо розрізняти й ті, які задані людині з зовні й внутрішні, які прийняті й регулюють її діяльність
С.П. Струмилін (20-і роки XX сторіччя) запропонував класифікувати професії за ступенем самостійності людину в праці:
1. Автоматична рефлекторна праця (наприклад, крутильник ручки віялки, ручного млина і т.д.);
2. Напівавтоматична, звична праця (наприклад, друкарка, телеграфіст);
3. Шаблонно-виконавська праця – за вказівкою (наприклад, робота на верстаті, робота конторника, рахівника);
4. Самостійна праця в межах завдання (робота інженера, учителя, лікаря, журналіста);
5. Вільна творча праця (робота в області мистецтва, робота ученого, організатора господарства, політичного діяча).
За рубежем на сьогоднішній день найбільш відома й популярна типологія Дж. Голланда, заснована на зіставленні типів особистості й типів професійного середовища. Виділяються наступні основні типи (типи особистості й типи професійного середовища):
1. реалістичний тип (техніка, чоловічі професії);
2. інтелектуальний тип;
3. соціальний, конвенційний (знакова система, що вимагають структурованості);
4. підприємницький;
5. артистичний.
Передбачається, що певному особистісному типу повинен відповідати свій тип професійного середовища, що й забезпечує більш повноцінну реалізацію працівника у своїй праці.
Литовський автор Л. А. Йовайша розділяв усі професії за переважаючими професійними цінностями: цінності спілкування; інтелектуальна активність; практико-технічна активність; художня активність; соматична активність, матеріальна (економічна) активність.
У Росії найбільш відома типологія професій, запропонована Е.А. Климовим (Диференційно-діагностичний опитувач – ДДО, Рогів Психологічні тести – М,96), де в якості критерію виступає відношення людини (суб'єкта праці) до предмету праці.
Усі професії співвідносяться з п'ятьома основними групами:
1. «Людина–природа» (П) представники цього типу мають справу з рослинними й тваринними організмами, мікроорганізмами й умовами їх існування. Наприклад, майстер-плодоовочівник, агроном, зоотехнік, ветеринар, мікробіолог.
2. «Людина–техніка й нежива природа» (Т) працівники мають справу з неживими, технічними об'єктами праці. Наприклад, слюсар-збирач, технік-механік, інженер-механік, технік-технолог громадського харчування, інженер-електрик.
3. «Людина–людина» (Л) предметом інтересу, розпізнання, обслуговування, перетворення тут є соціальні системи співтовариства, групи населення, люди різного віку. Наприклад, продавець, перукар, лікар, учитель і т.д.
4. «Людина–знакова система» (З) природні й штучні мови, умовні знаки, символи, цифри, формули. Наприклад, математик, редактор видавництва, програміст, мовознавець і т.д.
5. «Людина–художній образ» (Х) явища, факти художнього відображення дійсності. Наприклад, художник-декоратор, художник-реставратор, настроювач музичних інструментів, артист балету, актор драматичного театру і т.д.
К. К. Платонов пропонує поділ професій на психомоторні, технічні, математичні, гуманітарні, педагогічні, лікувальні, організаторські, наукові і в сфері мистецтв. Такий поділ професій дозволяє зіставляти їх вимоги з відповідними здібностями людини. Загальновизнаною і поширеною в практиці профорієнтації є класифікація професій, запропонована Є. А. Климовим. В основу цієї класифікації покладено чотири ознаки:
v особливості предмета (об'єкта праці);
v мета праці;
v знаряддя праці;
v умови праці.
Виходячи з особливостей предмета (об'єкта) праці, всі професії поділяються на 5 типів:
v «людина – природа»;
v «людина – техніка»;
v «людина – людина»;
v «людина – знакова система»;
v «людина – художній образ».
За метою праці кожний тип професій поділяється на 3 класи:
v гностичні;
v перетворюючі;
v пошукові.
Так, гностичні(Гно́зис (гно́сис) (від грец. – «знання») професії вимагають від працівника виразної пізнавальної активності, стійкої уваги, спостережливості, інтересу до властивостей певних об'єктів. Перетворюючі професії вимагають схильності до практичного впливу на навколишнє середовище, інтересу до процесів і результатів. Пошукові професії пов'язані з інтересом до інновацій, творчим мисленням і уявою.
Залежно від знарядь праці всі професії поділяють на 4 групи:
v ручної праці;
v механічної праці;
v автоматизованої праці;
v праця, в якій основне значення мають розумові вміння і навички (вчитель, лікар, учений-теоретик).
За умовами праці виділяються 4 підгрупи професій:
v з підвищеними вимогами до моральних якостей (суддя, лікар, міліціонер);
v з незвичайними умовами роботи (льотчик, випробувач, водолаз);
v з побутовим мікрокліматом (бухгалтер, бібліотекар);
v роботою на відкритому повітрі (будівельники, рільники). Поєднання цих характеристик створює певний характерний для конкретної професії комплекс вимог до здібностей працівника.
Ще одна класифікація професій пов'язана з поняттям професійної придатності (придатності людини до конкретної трудової діяльності). Під професійною придатністю розуміють наявність у людини психофізіологічних і психологічних властивостей, які відповідають конкретній професії і забезпечують достатню ефективність праці з цієї професії.
За цією ознакою професії поділяються на 2 групи:
v професії, що не ставлять особливих, підвищених вимог до фізіологічних і психологічних властивостей людини;
v професії, які ставлять жорсткі вимоги до психофізіологічних функцій людини.
ЛЕКЦІЯ 3
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1211; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!