Анкетний метод (метод опитування)
Метод «Твір»
При цьому методі випробуваним пропонують написати твір на тему, пов'язану з їх майбутньою чи теперішньою професійною діяльністю, наприклад: "Ще мені подобається в моїй професії", „Я – професіонал” і т.п.
Експериментальний метод
Експерименти можуть застосовуватись длявивчення різних аспектів мотивації, а саме длявиявлення мотивів громадської активності та аналізу достовірності анкетного методу.
Спостереження
Це один з основнихемпіричних методів психологічного дослідження, що полягає у довільному, систематичному та цілеспрямованому сприйманні психічних явищ з метою вивчення їх особливостей. Спостереження містить елемент теоретичного мислення (гіпотеза, система методичних прийомів, осмислення таконтроль результатів) та кількісні метода аналізу (факторний аналіз та ін.). Про особливості мотиваційної сфери людини дослідник робить висновки на основі спостерігання її поведінки в конкретних умовах.
Бесіда
Метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації. Застосовується разом зі спостереженням нерідко в тих випадках, коли виникає необхідність уточнення отриманих іншими методами даних.
Метод незалежних характеристик
В процесі спільної діяльності у членів колективу створюються взаємні уявлення один про одного як про спеціаліста, людину, товариша, підлеглого. За змістом ці уявлення є оцінюючими характеристиками різних властивостей особистості: характеру, особистісних цінностей, мотивів, здібностей. Незалежні експертні оцінки відображують громадську думку про людину як про члена колективу і є статистичною сукупністю індивідуальних уявлень про неї.
|
|
|
Методики, що використовуються для вивчення професійної мотивації:
1. Анкета «Вивчення професійної мотивації кандидатів на навчання і роботу» (Москаленко А.П.). Розроблена на основі 6 типів професійної мотивації (див. пит. 2).
2. Методика «Самооцінка індивідуальних особливостей» („СІО” Л. Н. Кабардова). Інтегральний показник здібності до співвідношення „Я-образу” з образом професії може визначатись ступенем співпадання формули професії, яку обирає опитаний, з формулою, яку обирає експерт. Містить 25 питань. Визначаються показники:
· Аналіз і обробка інформації.
· Робота з механізмами і пристроями.
· Виробництво продуктів, виробів, ремонт.
· Створення художніх творів, образів.
· Робота із світом живої природи.
· Робота з речовинами, вивчення характеристик навколишнього середовища.
3. Анкета вивчення мотивів вибору професії. (6 питань).
4. Методика діагностики мотивації досягнення. Модифікація тесту-опитувальника А. Мехрабіана для виміру мотивації досягнення (ТМД), запропонована М.Ш. Магомет-Еміновим. ТМД призначений для діагностики двох узагальнених стійких мотивів особистості: мотиву прагнення до успіху та мотиву запобігання невдачі.
|
|
|
5. Колірний тест відносин (КТВ).Розроблений А.М. Еткіндом, відображує як свідомий, так і частково несвідомий рівні відношення, його емоційний аспект. Використовуються 8 кольорів тесту Люшера.
Контент-аналіз твору.
7. Анкета «Рейтингова оцінка професійної та психологічної характеристики працівників».(Д.О. Кобзін, А.П. Москаленко). Анкета дає можливість оцінити певні особистісні якості працівника, математично виразити рівень їх сформованості та співвіднести дані в рейтинговій системі.
ЛЕКЦІЯ 4
ПРОФЕСІЙНЕ САМОВИЗНАЧЕННЯ ШКОЛЯРІВ ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА
Я-концепція як фактор особистісного та професійного самовизначення старшокласників
У психолого-педагогічній літературі професійне самовизначення особистості прийнято розглядати як одну з сторін її життєвого самовизначення. Аналіз проблеми професійного самовизначення старшокласників ускладнюється тим, що саме поняття «самовизначення» використовується у науковій літературі у досить широкому діапазоні значень. Його трактування залежить як від розуміння певними авторами психологічного змісту процесів індивідуального самовизначення особистості, так і від акцентованих аспектів при вивченні цих процесів різними галузями психології та педагогіки. Такі терміни як «життєве самовизначення», «соціальне самовизначення», «професійне самовизначення» тощо, відображають різні психологічні явища і стосуються різних сторін життя молодої людини.
|
|
|
Аналіз психологічної та педагогічної літератури, присвяченої проблемам самовизначення молоді, дозволяє зробити висновок про те, що поняття самовизначення багатьма авторами пов’язується з процесами «пошуку себе», «відкриття Я», «усвідомлення Я» тощо. На думку дослідників цієї проблеми (Р. Бернс, І. Бех, М. Гінзбург, І. Кон, П. Шавір та інші), саме формування образу «Я» (або Я-концепції) у юнацькому віці становить психологічну основу для подальших процесів самовизначення.
Як наукове поняття Я-концепція стало вживатися у спеціальній літературі порівняно недавно. Її прийнято розглядати як динамічну систему уявлень людини про саму себе, до якої входить як власне усвідомлення своїх фізичних, інтелектуальних і інших якостей, так і самооцінка, а також суб’єктивне сприйняття зовнішніх чинників, що впливають на дану особистість. Р. Бернс, один із провідних англійських вчених в галузі психології, що займався питаннями самосвідомості, визначив поняття Я-концепція як сукупність уявлень людини про саму себе, поєднану з їх оцінкою.
|
|
|
Я-концепція формується у людини в процесі соціальної взаємодії як обов’язковий і унікальний результат психічного розвитку, як відносно стійке і у той же час підвладне внутрішнім змінам і коливанням психічне утворення. Воно накладає незгладимий відбиток на всі життєві прояви людини - із самого дитинства до глибокої старості.
У багатьох психологічних теоріях Я-концепція є одним із центральних понять. Але, дотепер не існує ні її загальноприйнятого визначення, ні сталої термінології. Терміни, котрі одні автори вживають для визначення Я-концепції в цілому, інші використовують лише для визначення її окремих елементів.
Уявлення індивіда про самого себе, як правило, здаються йому переконливими незалежно від того базуються вони на об’єктивному знанні або суб’єктивній думці. Предметом сприйняття людини можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні ставлення та інші особистісні прояви.
Самооцінкапередбачає «свідоме ставлення до себе: до своїх якостей і станів, можливостей, фізичних і духовних сил» і являє собою судження про власну цінність, що виражається в установках, властивих індивіду. Таким чином, самооцінка відображає ступінь розвитку в людини почуття самоповаги, відчуття власної цінності і позитивного ставлення до всього того, що входить у сферу її «Я». Тому низька самооцінка припускає неприйняття себе, самозаперечення, негативне ставлення до своєї особистості.
Можна виділити декілька джерел формування самооцінки, що мають різну значимість на різних етапах становлення особистості. До їх числа слід віднести:
· оцінку іншими людьми;
· референтну групу;
· актуальне порівняння з іншими;
· порівняння реального й ідеального «Я»;
· вимір результатів своєї діяльності.
Самооцінка відіграє дуже важливу роль в організації особистістю результативного управління своєю поведінкою, без неї важко або навіть неможливо самовизначитися в житті. Вірна самооцінка дає людині моральне задоволення і підтримує її людську гідність.
Таким чином, Я-концепція являє собою сукупність уявлень людини про саму себе і включає переконання, оцінки і тенденції поведінки. В силу цього її можна розглядати як властивий кожній людині набір установок, спрямованих на саму себе. При цьому Я-концепція утворює важливий компонент самосвідомості людини, вона бере участь у процесах саморегуляції і самоорганізації особистості, оскільки обумовлює інтерпретацію досвіду і слугує джерелом очікувань людини.
У ранній юності відбувається поступова зміна співвідношення тілесних і морально-психологічних компонентів образу «Я». Юнак звикає до своєї зовнішності, формує відносно стійкий образ свого тіла, приймає свою зовнішність і відповідно стабілізує пов’язаний із нею рівень домагань. Поступово на перший план виступають інші властивості «Я» - розумові здібності, вольові і моральні якості, від яких залежить успішність діяльності і ставлення до оточуючого світу.
Становлення нового рівня самосвідомості в ранній юності проходить за напрямками, виділеними Л. Виготським, і полягає у інтегруванні образу самого себе, «переміщенню» його «ззовні всередину». У цей віковий період відбувається зміна деякого «об’єктивістського» погляду на себе «ззовні» на суб’єктивну, динамічну позицію «зсередини».
Ця істотна відмінність у погляді на себе молодших і старших підлітків В. Сафін трактував таким чином: підліток орієнтований насамперед на пошук відповіді, «який він серед інших, наскільки він схожий на них», старший підліток – «який він в очах оточуючих, наскільки він відрізняється від інших і наскільки він схожий або близький до свого ідеалу». В. Алексєєв підкреслював, що підліток - це «особистість для інших», у той час як юнак – «особистість для себе».
У період переходу від підліткового до раннього юнацького віку в рамках становлення нового рівня самосвідомості йде і розвиток нового рівня ставлення до себе. Одним із центральних моментів тут є зміна основ для критеріїв оцінки самого себе, свого «Я» - вони змінюються «ззовні всередину», набуваючи якісно інші форми, порівняно з критеріями оцінки людиною інших людей. Перехід від окремих самооцінок до загальної, цілісної (зміна основ) створює умови для формування власного ставлення до себе, досить автономного від ставлення й оцінок навколишніх, окремих успіхів і невдач, усякого роду ситуативних впливів і таке інше.
Одним із важливих показників Я-концепції може служити динаміка рівня домагань під впливом успіху або неуспіху при виконанні завдань різного ступеня складності. Рівень домагань розглядається як такий, що породжується двома суперечливими тенденціями: з одного боку, підтримувати своє «Я», самооцінку на максимально високому рівні і, з іншого, знижувати свої домагання, щоб уникнути невдачі і тим самим не нанести збитку самооцінці.
Для підліткового віку притаманне активне прагнення різними шляхами реалізувати лише першу з названих тенденцій, вказував Б. Братусь, у той час як для зрілої особистості, напроти, характерно уміння розмежувати ці тенденції в ході діяльності, насамперед за рахунок того, що успішність або неуспішність у конкретній діяльності сприймається саме як конкретний неуспіх, а не крах самооцінки в цілому.
Таким чином, у ранньому юнацькому віці в рамках становлення нового рівня самосвідомості відбувається становлення щодо стійкого уявлення про себе, тобто Я-концепції. На її основі у ранньому юнацькому віці, на який припадає навчання у старших класах, виникає особливе особистісне новоутворення, що у психологічній літературі позначається терміном «самовизначення».
Старшокласник знаходиться на порозі вступу в самостійне трудове життя. Перед ним постають фундаментальні завдання соціального і особистісного самовизначення. Юнака і дівчину повинні хвилювати багато серйозних питань: як знайти своє місце в житті, вибрати справу у відповідності зі своїми можливостями і здібностями, у чому сенс життя, як стати справжньою людиною і багато інших.
Психологи, що вивчали питання формування особистості на даному етапі онтогенезу пов’язують перехід від підліткового до юнацького віку з різкою зміною внутрішньої позиції, яка полягає в тому, що спрямованість у майбутнє стає основною спрямованістю особистості і проблема вибору професії, подальшого життєвого шляху знаходиться в центрі уваги інтересів, планів старшокласників.
Особистісне самовизначення прийнято розглядати як основне психологічне новоутворення раннього юнацького віку, оскільки саме в самовизначенні міститься те саме істотне та нове, що з’являється в обставинах життя старшокласників, у вимогах до кожного з них. Це багато в чому характеризує соціальну ситуацію розвитку, у якій відбувається формування особистості в цей період.
Слід зазначити, що термін «самовизначення» вживається у психолого-педагогічній літературі в самих різних значеннях. Так говорять про самовизначення особистісне, соціальне, життєве, професійне, моральне, сімейне, релігійне тощо. При тому навіть під ідентичними термінами найчастіше мається на увазі різний зміст.
На активності особистості у процесі вибору майбутньої професії акцентував увагу Г. Костюк. «У виборі професії бере участь сама особистість з усіма її розумовими, моральними та іншими якостями. Це вона, усвідомлюючи суспільну необхідність і свої можливості, визначає свій майбутній життєвий шлях, своє місце в суспільстві, включається в певний вид професійної діяльності, в якій, створюючи матеріальні чи духовні цінності, творитиме далі і саму себе». Дослідник підкреслював, що обираючи професію особистість виявляє свої індивідуальні особливості, мотиви, рівень розвитку. Поряд з цим, професійне самовизначення стає фактором подальшого розвитку людини, її творчого самовиявлення.
Спроба побудови загального підходу до самовизначення особистості в суспільстві була зроблена В. Сафіним і Г. Ніковим. У психологічному плані розкриття сутності самовизначення особистості, як вважають автори, не може не опиратися на суб’єктивну сторону самосвідомості - усвідомлення свого «Я», що виступає як внутрішня причина соціальної зрілості. Вони виходять із характеристики «особистості, що самовизначається», що для авторів є синонімом «соціально зрілої» особистості. У психологічному плані особистість, що самовизначилася - це «суб’єкт, що усвідомив, чого він хоче (цілі, життєві плани, ідеали), що він може (свої можливості, схильності, обдарування), що він є (свої особистісні і фізичні властивості), що від нього хоче або чекає суспільство; тобто суб’єкт, готовий функціонувати в системі суспільних відносин». Самовизначення, таким чином, це «відносно самостійний етап соціалізації, сутність якого полягає у формуванні в індивіда усвідомлення мети і сенсу життя, готовності до самостійної життєдіяльності на основі співвіднесення своїх бажань, наявних якостей, можливостей і вимог, поставлених до нього з боку оточуючих і суспільства». На думку В. Сафіна і Г. Нікова основними критеріями границь і етапів самовизначення доцільно вважати рівень розуміння особистістю сенсу життя, зміну виду діяльності і повноту рівня співвіднесеності «хочу» - «можу» - «є» - «вимагають» у конкретної особистості. Дослідниками виділяються етапи самовизначення, які фактично являють собою загальноприйняті в даний час у вітчизняній психології етапи вікової періодизації, які виділяються на основі зміни провідної діяльності. Що ж стосується «чинників і умов» самовизначення, то автори вважають, що чинники й умови самовизначення аналогічні чинникам соціалізації.
Для нашого дослідження становлять інтерес погляди різних авторів на психологічні механізми самовизначення. Хоча у А. Мудрика, немає чіткого поняття самовизначення, становить інтерес розглянуті ним механізми самовизначення (ідентифікація - відособлення). Дослідник стверджував, що у психологічному плані формування образу «Я» здійснюється не лише як імітація й ідентифікація (уподібнення), але й як формування в індивіда неповторних, тільки йому властивих властивостей, яке протікає як персоніфікація (відокремлення).
Рушійною силою самовизначення особистості, вважали В. Сафін і Г. Ніков, є розв’язання протиріччя між «хочу» - «можу» - «є» - «ти зобов’язаний», що трансформуються в «я зобов’язаний, інакше не можу». Виходячи з цього автори стверджували, що співвіднесення даних елементів, тобто самооцінка, поруч з ідентифікацією є другим механізмом для самовизначення особистості, без якого неможлива персоніфікація.
У віковому аспекті проблема самовизначення, на нашу думку найбільш глибоко і повно була розглянута Л. Божович. Характеризуючи соціальну ситуацію розвитку старших школярів, вона вказує, що вибір подальшого життєвого шляху, самовизначення являє собою афективний центр їхньої життєвої ситуації. Підкреслюючи важливість самовизначення, Л. Божович не дає його однозначного визначення і трактує його як вибір майбутнього шляху, як потребу знаходження свого місця в праці, у суспільстві, у житті, пошук мети і змісту свого існування, потреба знайти своє місце в загальному потоці життя. Мабуть, найбільш ємним є визначення потреби в самовизначенні як потреби злити в єдину систему узагальнені уявлення про світ і узагальнені уявлення про самого себе і тим самим визначити зміст свого власного існування. У своїй більш пізній роботі Л. Божович характеризує самовизначення як особистісне новоутворення старшого шкільного віку, пов’язане із формуванням внутрішньої позиції дорослої людини, з усвідомленням себе як члена суспільства, із необхідністю вирішувати проблеми свого майбутнього.
Є ще один момент, на який слід звернути особливу увагу. Л. Божович зафіксувала істотну характеристику самовизначення, що полягає в його двоплановості: самовизначення здійснюється як через вибір конкретної професії, так і через загальні, позбавлені конкретності пошуки сенсу свого життя. До кінця юнацького віку, на думку Л. Божович, ця двоплановість в основному зникає. Однак, як зазначала дослідниця, психологічна сторона цього процесу ніким і ніде ще не була простежена. Розглядаючи проблему вибору професії С. Крягжде відзначав, що «ні в психологічній, ні в соціологічній літературі немає відповіді на питання, як же відбувається перехід від романтичної спрямованості до реального вибору».
В роботах І. Дубровіної проблема самовизначення розглядалася як центральний момент розвитку особистості у ранньому юнацькому віці. Вона зокрема вважала, що основним психологічним новоутворенням раннього юнацького віку варто вважати не самовизначення як таке (особистісне, професійне, ширше - життєве), а психологічну готовність до самовизначення.
Проблема Я-концепції як фактора професійного самовизначення особистості знайшла своє відображення в роботах М. Гінзбурга, Є. Головахи, М. Пряжнікова, С. Чистякової, П. Шавіра та інших дослідників. Аналіз їх робот дозволяє зробити висновок, що професійне самовизначення є складним процесом, невід’ємним від розвитку особистості в цілому.
Ряд авторів схильні пов’язувати професійне самовизначення не стільки з соціальними процесами, скільки з особистісними аспектами розвитку. Так наприклад, М. Гінзбург вважав професійне самовизначення одним з найважливіших аспектів особистісного самовизначення випускників. Він розробив психологічну концепцію, пояснюючи місце професійного самовизначення в особистісному через «двоплановість» особистісного самовизначення, яке складається з ліній змістовного і часового майбутнього. Лінія змістовного майбутнього визначає головний напрямок розвитку особистості, що передбачає наявність сформованого образу «Я», і втілюється в ідеальній меті.
Професійне самовизначення в аспекті життєвої перспективи досліджувалось Є. Головахою. Оскільки вибір професії молодою людиною пов’язаний не стільки з й життєвим досвідом, скільки з її уявленням про майбутнє, автор досліджував цілісну картину майбутнього у свідомості молоді, що знаходиться в ситуації вибору професії. Ця картина має перспективний характер, містить у собі життєві цінності, плани, орієнтири і життєву мету, яківиступають детермінантами професійного самовизначення особистості. Перспектива майбутнього, що формується у свідомості старшокласника людини і суттєво впливає на процес професійного самовизначення, характеризується певним рівнем психічного і соціального розвитку особистості. Важливим показником професійної перспективи, її реалістичності виступає зв’язок життєвих і професійних очікувань, ціннісних орієнтацій і життєвої мети з професійними планами, здатність пов’язати їх з актуальною життєвою ситуацією. На основі проведених досліджень Є. Головаха робить висновок, що при підготовці старшокласників до вибору майбутньої професії особливу увагу треба приділити суб’єктивним і особистісним факторам. Життєві орієнтації і мета особистості, її уявлення про майбутнє і про себе, рівень психічного розвитку і емоційні особливості відіграють першорядну роль у професійному самовизначенні порівняно з відповідністю схильностей і здібностей вимогам певної професії.
Професійне самовизначення, як одну із сфер реалізації особистістю своєї життєвої перспективи досліджувала К. Абульханова-Славська. Вона зазначила, що особливе значення має спосіб включення особистості у професію, спосіб її самовизначення в професії і характер самовираження у професійній діяльності. Згадані показники, на думку автора, окреслюють певний «тип ідентифікації особистості в професії».
Досліджуючи зв’язки професійного і особистісного самовизначення, професійного вибору і професійної самореалізації особистості з іншими сферами життя, М. Пряжников зробив висновок про те, що характер і зміст професійної діяльності людини обумовлені її цілісним ставленням до світу, в тому числі – до самої себе, що обумовлює необхідність формування у особистості Я-концепції.
П. Шавір вважав, що лише у контексті розвитку особистості можливий повний аналіз психологічних основ вибору професій. Особистісні передумови вибору професії автор поділив на дві групи: особливості, що забезпечують можливість успішного вибору, хоча прямо не беруть участі в його активізації (аналітичні здібності, розвинене абстрактне мислення, адекватна самооцінка) та компоненти спрямування особистості, які «динамізують» процес професійного самовизначення і обумовлюють «вибірковість реагування» старшокласника. Основними особистісними факторами, що активізують вибір майбутньої професії, автор визначив потребу особистості у професійному самовизначенні (предметом якої є конкретна ділянка об’єктивної реальності) і потребу у визначенні сенсу життя (предмет якої є власна особистість, як суб’єкт діяльності). Потреба у професійному самовизначенні, є, з точки зору П. Шавіра, головною особистісною потребою у юнацькому віці.
Сказане вище дозволяє зробити такі висновки:
1) особистісне самовизначення як психологічне явище виникає на межі старшого підліткового і раннього юнацького віку;
2) потреба в особистісному самовизначенні являє собою потребу у формуванні системи, у якій сконцентровані уявлення молодої людини як про себе (Я-концепція), так і про оточуючу дійсність;
3) особистісне самовизначення лежить в основі процесу самовизначення в старшому підлітковому та юнацькому віці і визначає розвиток всіх інших видів самовизначення, у тому числі і професійного;
4) Я-концепція є одним з факторів професійного самовизначення старшокласника.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1541; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!