Історичне значення та уроки боротьби українського народу за незалежність у 1917 – 1920 рр.
Визвольні змагання українського народу 1917—1920 pp. закінчились поразкою. Державну незалежність, здобуту внаслідок національно-демократичної революції 1917 р., зберегти не вдалося. Втрачено було і певні соціальні завоювання, залишились нерозв'язаними найважливіші соціально-економічні проблеми. За їх розв'язання взялась більшовицька партія, яка вихолостила національну специфіку історичного поступу і спрямувала природні прагнення народів до кращого життя у вигідне для себе русло.
Становлення української державності відбувалось у складних політичних умовах. Для багатьох пересічних громадян, та навіть для видатних політичних лідерів, характерною була невизначеність суспільних пріоритетів, форм союзу з іншими державними утвореннями.
Протягом короткого часу визначились прихильники державної незалежності України — Центральна Рада, гетьман Скоропадський, Директорія УНР, національно-комуністична меншість Компартії України. Проте всі ці політичні сили діяли неузгоджено, навіть ворогували між собою.
Українська революція показала, що ідея незалежності України живе у різних соціальних верствах суспільства. Більшість її прихильників становили українці. Близькою вона була також для представників інших національностей в Україні. Еволюцію поглядів на державний устрій України пройшло чимало політичних лідерів. Підсумком їхніх пошуків стало переконання в необхідності національно-державного суверенітету України і співпраця з іншими демократичними державами.
|
|
|
Невизначеність зовнішньої політики українських урядів гальмувала розвиток держави. І, навпаки, боротьба за незалежність змушувала противників відступати. Українську самостійність заперечували російські білогвардійці і більшовики, їм протистояла українська інтелігенція і селяни, в меншій мірі — робітники. Прагнення мати власну державу в Україні було настільки сильним (але не підкріпленим силою), що більшовики для встановлення своєї влади змушені були декларувати підтримку незалежності України і навіть здійснити у 1920-х роках конкретні кроки на шляху українізації. Політичний і економічний суверенітет України у складі СРСР був фіктивним, більшовицька Росія по суті не відмовилась від імперських амбіцій царизму.
Історичне значення визвольних змагань 1917-1920 pp. полягає в тому, що було збережено й поглиблено процес українського державотворення, який бере початок з часів Київської Русі. Українці знову нагадали про себе всьому світові як окрема нація, яка має повне право на власну державу. Українській Народній Республіці і Західноукраїнській Народній Республіці не судилося відстояти і зміцнити незалежність і стати в ряди європейських держав. Здобуті досвід і уроки стали надбанням наступних поколінь борців за Українську державу і знадобились наприкінці XX століття.
|
|
|
Боротьба українського народу за незалежність показала, що однієї ідеї проголошення самостійності недостатньо. Потрібна єдність усіх політичних сил, якої завжди бракувало в Україні. Сходячись у головному, національні сили різної орієнтації боролися між собою. Невміння захищатись від зовнішніх ворогів, пошуки опори за межами України, боротьба за владу і внутрішні чвари, неефективна соціально-економічна політика, байдужість частини населення до долі держави призвели до поразки української революції.
Нова економічна політика і особливості її впровадження в Україні
На кін. 1920 - поч. 1921 рр. більшовицька Росія і Україна опинилися в ситуації глибокої економічної, соціальної та політичної кризи, викликаної: воєнними діями, що велися майже безперервно сім років; політикою "воєнного комунізму", яка руйнувала основи економіки, паралізувала сільське господарство і викликала опір переважної більшості населення, особливо селянства.Економічна криза виражалася в тому, що:
|
|
|
промисловість знаходилася у стані розрухи. У 1921 р. в Україні промислове виробництво становило 1/10 частину довоєнного рівня, виробництво металу - 5%, вугілля - 30% і тл.;
сільське господарство також перебувало в катастрофічному стані: порівняно з І913 р. посівні площі в Україні скороіилися на чверть, збір зерна - на третину. Ситуацію ускладнили катастрофічна засуха 1921 у галузі фінансів — повна інфляція ірошей.
Соціально-політична криза виявилася в тому, то:
почалися повстання селянства проти політики "воєнного комунізму"
тяжкий економічний стан, продовольчі пестатки викликали незадоволення радянською владою з боку робітників, що виливалося у різні (|юрми протесту, зокрема страйки. Поряд з економічними вимогами висувалися політичні, у тому числі — "Ради без більшовиків";
склалася криза в більшовицькій партії, в якій загострилися суперечки щодо шляхів подальшого розвитку країни.
Таким чином, загальна криза в країні змусила більшовиків з 1921 р. перейти віл політики "воєнного комунізму" до нової економічної полїгики (непу).
Сутність непу-Неп передбачав часткове повернення до ринкових відносин, різних форм власності, економічних методів управління народним господарством.
|
|
|
Проте більшовики розглядали неп як вимушений захід, за допомогою якого можна буде подолати поточні труднощі і досягти кінцевої мети - побудови комунізму.
Основні зміни в період непу:
1. У сільському господарстві:
заміна продрозкладки продподатком (був менший приблизно у 2 рази і відомий селянам заздалегідь)
дозвіл на вільну торгівлю надлишками сільськогосподарської продукції;
дозвіл на оренду землі і використання найманої праці.
неп сприяв розвитку сільського господарства: в 1925 р. обсяг сільськогосподарського виробництва досяг довоенного рівня.
2. У промисловості:
продаж у приватні руки і передача в оренду дрібних і частини середніх підприємств. В Україні було здано в оренду 5200 підприємств — майже половина наявного фонду;
децентралізація управління промисловістю. Багато підприємств об'єднувалися в трести і переводилися на госпрозрахунок. Найбільшими в Україні стали трести "Дон вугілля", "Хімвугілля", " Південь- сталь", "Цукротрест";
ліквідація загальної трудової повинності і зрівнялівки в оплаті праці;
залучення іноземного капіталу у формі концесій (в Укріпні не було укладено жодного концесійного договору), змішаних акціонерних товариств та ін.
Неп стимулював розвиток промисловості, зростання продуктивності праці. У 1926 р. основні показники рівня розвитку легкої і харчової промисловості, яка знаходилася в основному в руках дрібних підприємців, були вищі за довоєнні. Навпаки, сповільнювались темпи розвитку важкої промисловості, яка була під контролем держави.
У 1925-1926 рр. обсяг промислового виробництва в Україні досяг 99% рівня 1913 р.
3. У галузі торгівлі і фінансів:
відмова від розподілу продукції за картками, від прямого продуктообміну і перехід до вільної купівлі-продажу. Розвиваються три види торгівлі: кооперативна, приватна, державна;
у великих містах відкрилися торговельні біржі; у 1922-1924 рр. проведено грошову реформу: були випушені конвертовані десятикарбованцеві банкноти - червінці, а також казначейські білети вартістю 1, 2, і 5 крб. Досить швидко зміцнювалася грошова система, спадала інфляція. Зріс життєвий рівень населення.
Причини згортання непу
Неп не міг бути тривалим, оскільки:
• комуністична партія від початку розглядала неп як вимушену і тимчасову поступку капіталізмові, її стратегічна мета залишалася незмінною - побудова комуністичного суспільства;
• він був несумісний з політикою Сталіна, спрямованою на встановлення в країні тоталітарного режиму.
У кін. 20-х рр. сталінське керівництво відмовилося від непу і перейшдо до командно-адміністративної економіки.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 290; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!