Радянсько – польська війна і Україна
Зближення УНР і Польщі. Радянсько-польська війна
Намагаючись врятувати українську державу, Директорія пішла на вимушений крок — переговори з Польщею. 24 квітня 1920 р. між урядами УНР і Польщі було укладено Варшавський договір, який передбачав:
спільну боротьбу проти більшовиків;
відновлення незалежності УНР на чолі з Директорією і Головним отаманом С.Петлюрою;
як своєрідну компенсацію за це С.Петлюра "віддавав" Польщі західноукраїнські землі (Східну Галичину, Волинь, Холмщину, Полісся), що викликало обурення серед населення Західної України.
25 квітня 1920 року- початок наступу польсько-українських військ. Їх армія була в кілька разів більшою, це і визначило переваги на початку війни. Фронт було прорвано, радянські війська відступали в напрямку Києва, Одеси.
6 травня 1920 року – вступ польської армії і частин УНР до Києва. На території України, захопленій поляками, встановлювався окупаційний режим: створення польського адміністративного апарату, вивезення до Польщі устаткування, промислових товарів, сировини.
14 – 26 травня 1920 року – початок наступу Червої армії. Радянські війська успішно просувались в сторону Польщі.
12 червня 1920 року – захоплення Києва більшовицькими військами
Липень 1920 року – відступ польсько – українського війська з території Наддніпрянської України та Білорусії; перенесення військових дій на територію Польщі та Галичини. На загарбаних територіях радянське командування створювало радянські органи влади, які втілювали в життя програму більшовиків
|
|
|
Серпень – вересень 1920 року – наступ польських військ, у результаті якого Червона армія залишила територію Польщі та Західної України. Початок переговорів про укладення перемиря між Польщею та Росією.
12 жовтня 1920 року – підписання радянсько-польського перемир’я, що означало розрив Варшавського договору Польщі з УНР. Українські війська продовжували вести відчайдушну боротьбу з більшовиками самостійно, але після запеклих боїв із частинами Червоної армії змушені були відступити на окуповану поляками територію, де були роззброєні та інтерновані в польських таборах. Уряд УНР переїхав до Австрії.
18 березня 1921 р. між Польщею, Радянською Росісю і Радянською Україною був підписаний Ризький мир:
Польща визнала існування самостійної Радянської України;
до Польщі відійшли Східна Галичина, Західна Волинь, Західне Полісся, Холмщина, Підляшшя.
Боротьба за незалежність України завершилася поразкою: Західна Україна ввійшла до складу Польщі, Румунії, Чехословаччини, а в Наддніпрянській Україні остаточно утвердився більшовицький режим.
|
|
|
Розром Врангеля
Білогвардійська армія Врангеля (150 тис.), яка у гримувала Крим, вирішила скористатися радянсько-польською війною і розгорнула наступ на Україну. Упродовж червня-листопада 1920 р. радянська армія розгромила війська Врангеля, остаточно встановивши в Криму радянську владу.
Причини поразки визвольних змагань 1917-1921р.:
1. Недостатній рівень свідомості українського громадянства в цілому.
2. Нерішучість української інтелігенції в питанні будівництва самостійної української держави, надання нею пріоритету соціальним проблемам на шкоду національно-державним.
3. Політична дезорієнтація селянства, яке з потенційного прихильника і учасника визвольної боротьби нерідко ставало її байдужим спостерігачем, виявилось неспроможним оволодіти ідеєю національної незалежності. Це вело до звуження соціальної бази українського руху.
Політика радянського уряду в Україні в 1919-1920 рр. «Воєнний комунізм».
1. Установлення радянської влади в 1919 р. На початку 1919 р. радянські війська здобули вирішальну перемогу в боротьбі з Директорією. 3 січня 1919 р. Червона армія зайняла Харків, куди переїхав Тимчасовий робітничо-селянський уряд України. 6 січня була проголошена Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). До травня 1919 р. Червона армія встановила контроль майже над усією територію України. III Всеукраїнський з'їзд Рад (6-10 березня 1919 р.) обрав радянську форму державності. В Україні вдруге (вперше - 25 грудня 1917 р.) була встановлена радянська влада.
|
|
|
2. Формування більшовицького режиму на початку 1919р. Фактично вся влада в Україні належала РКП(б) - КП(б)У. Комуністична партія (більшовиків) України була створена ще в липні 1918 р. у Москві, на І з'їзді більшовицьких організацій України. КП(б)У стала невід'ємною складовою частиною РКП(б) і була найбільшою її організацією. Секретарем ЦК КП(б)У було обрано Г. П'ятакова. У складі її ЦК із 15 чоловік тільки 2 були українцями.
Формально вищим органом влади УСРР був Всеукраїнський з'їзд Рад, а між з'їздами- ВУЦВК (голова- Г. Петровський). Ще восени 1918 р. на території радянської Росії був сформований Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, який очолив Християн Раковський. Після реорганізації на початку 1919 р. він став називатися Радою народних комісарів (Раднарком).
10 березня 1919 р. на III Всеукраїнському з'їзді Рад була прийнята Конституція УСРР. Вона затвердила вищі органи влади держави і проголосила, що:
|
|
|
- УСРР є суверенною республікою у складі РСФРР;
- форма державного правління - радянська республіка у формі диктатури робітничого класу;
- УСРР готова у разі перемоги світової соціалістичної революції(більшовики були впевнені, що вона відбудеться в недалекому майбутньому) увійти до складу Єдиної Міжнародної Соціалістичної Радянської Республіки.
3. Обмеження суверенітету України. УСРР на практиці не була суверенною державою. Державний апарат УСРР створювався як продовження відповідних структур радянської Росії.
Раднарком і ЦВК РСФРР, РКП(б) фактично керували Україною. Додатковими знаряддями централізації стали також профспілки і комсомольські організації. Українські військові частини були зведені в три армії, що підпорядковувалися Реввійськраді Росії.
Був установлений контроль РСФРР над економікою України: на неї поширювалася російська грошова система; УСРР не мала свого бюджету; Українська Рада Народного Господарства стала частиною ВРНГ; були об'єднані залізниці, поштово-телеграфний зв'язок тощо.
4. Політика «воєнного комунізму». Як і в радянській Росії, політика українського радянського уряду в цей період здобула назву «воєнний комунізм».
Суть, зміст і мета політики «воєнного комунізму.
«Воєнний комунізм» - система надзвичайних заходів керування економікою, що проводилася більшовиками в 1918-1921 pp. (з 1919 р. - в Україні).
Метою політики «воєнного комунізму» були: побудова комунізму насильницькими методами, мобілізація ресурсів для боротьби з противниками радянської влади, підготовка до світової соціалістичної революції.
Політика «воєнного комунізму» містила в собі: одержавлення економіки, припинення товарно-грошових відносин, введення продрозкладки (примусове вилучення продовольства у селянства), загальної трудової повинності, введення зрівняльної оплати праці, мілітаризацію суспільства, скасування комунальних платежів, плати за проїзд в транспорті тощо. У 1919 р. політика «воєнного комунізму» була введена в Україні.
Націоналізація промисловості. Держава намагалася взяти важелі керування пріоритетними галузями у свої руки. Була встановлена державна монополія на торгівлю найважливішими товарами - цукром, чаєм, сіллю, вугіллям, металом тощо. Приватні підприємства, які ще не були націоналізовані, повинні були дотримуватися цін, установлених Раднаркомом РСФРР. У 1920 р. були націоналізовані практично всі підприємства України.
Трудові відносини. Більшовики ввели загальну трудову повинність, трудову мобілізацію. Щоб змусити людей працювати, вони дорівняли робітників до солдатів в армії. Запроваджувалися мілітаризація праці, примусова праці «буржуазних елементів». У 1920 р. була створена Українська трудова армія.
Торгівля та фінанси. При «воєнному комунізмі» торгівля була заборонена, здійснювався прямий продуктообмін; скасовувалася оплата за паливо, житло, транспорт тощо; влада намагалася повністю скасувати гроші; вводилася карткова система розподілу товарів і продуктів.
Політика «воєнного комунізму» на селі. У ході здійснення політики «воєнного комунізму» заборонялася оренда, наймана праця, робилися спроби запровадити колективні форми господарства.
а) Продовольча диктатура. Більшовицький режим увів продовольчу диктатуру. Влада поклала обов'язки на селян у примусовому порядку здавати запаси зерна та інших сільськогосподарських товарів за державними (украй низькими) розцінками, а ринкова торгівля цими товарами заборонялась і розглядалась як спекулятивна. Така політика здобула назву «продовольча розкладка» - «продрозкладка». Це була фактична конфіскація товару в селян. Для вилучення продовольства створювалися спеціальні «продовольчі загони» (продзагони). У 1920 р. продрозкладка була поширена на овочі, м'ясо, молоко тощо.
б) Створення комнезамів. Для зміцнення свого режиму на селі більшовики створювали з найбідніших селян комітети незаможників (комнезами). Вони повинні були доповідати державним службовцям і членам продзагонів про те, хто із селян має запаси хліба і де їх ховають. У 1919 р. комнезами почали створюватися в українських селах.
Впровадження політики «воєнного комунізму призвело до господарської розрухи, формування адміністративних методів управління, масового невдоволення населення. Уже в 1920-1921 pp. ця політика зазнала повного краху.
Політика більшовиків у 1920р. На початку 1920 р. радянська влада в Україні була встановлена втретє (вперше - 25 грудня 1917 p., вдруге - 6 січня 1919 р.). Більшовики створили надзвичайні органи влади-революційні комітети (ревкоми). Ще в грудні 1919 р. у Москві був створений Всеукраїнський революційний комітет (Всеукрревком), якому передавалася законодавча і виконавча влада. У лютому 1920 p. у зв'язку з виборами до Рад усіх рівнів Всеукрревком і ревкоми на місцях ліквідувалися, і всі владні повноваження переходили до Рад.
Вибори до Рад відбувалися під контролем більшовиків, тому вони одержали 80% місць у губернських виконкомах і 70% місць у повітових виконкомах.
У 1920 р. Кремль намагався створити враження про зміну своєї політики стосовно України:
- проголошувалося визнання незалежності УСРР;
- була дана обіцянка ширше враховувати інтереси середнього селянства, забезпечити добровільність у створенні комун.
На ділі проголошення цих «змін», особливо стосовно визнання незалежності України, мало демагогічний характер. У 1920 р. в Україні затвердилася політична диктатура КП(б)У в формі радянського режиму.
Більшовики продовжили політику «воєнного комунізму». До продзагонів було мобілізовано 15 тис. робітників. Влітку 1920 р. продрозкладку здійснювала 1-а Кінна армія С. Будьонного.
Значно поширилася націоналізація підприємств, фактично була згорнута приватна торгівля. Ліквідувалися поміщицькі господарства; створювалися радгоспи (їм було відведено понад 1 млн десятин землі) і комуни, куди селяни не бажали вступати. Відповідно до закону про землю від 5 лютого 1920 р., конфіскована поміщицька земля віддавалася працюючим селянам без викупу. Поміщиків не тільки позбавляли землі та інвентарю, але і виселяли разом із сім'ями з маєтків.
«Червоний терор». Становлення більшовицького режиму супроводжувалося посиленням «червоного терору». У 1919 р. була створена Всеукраїнська надзвичайна комісія (ВУНК), яку з квітня 1919 р. очолив М. Лацис. Створювалися «народні суди» й революційні трибунали, робітничо-селянська міліція.
Фізично знищувалися «класові вороги»: поміщики, капіталісти, офіцери царської армії, члени антирадянських партій, священики, представник інтелігенції, селяни та ін. Правові і моральні норми не бралися до уваги. Методами «червоного терору» були: військова блокада, захоплення заручників, кругова порука, виселення сімей, масові страти. Знищувалися як реальні супротивники більшовиків, так і випадкові люди. Особливо багато жертв було серед повстанців-махновців, селян півдня України.
Цього часу в Україні створювалася система примусових робіт і перші концтабори, через які в 1920-1921 pp. пройшли 25-30 тис. чоловік.
Наслідки «воєнного комунізму»:
- розпад економіки
- погіршення умов життя народу
- соціальна напруга
- розгортання повстанського руху проти політики більшовиків
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 424; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!