Столипінська аграрна реформа. Економічний розвиток українських земель
Придушивши революцію 1905-1907 pp., царський уряд розумів, що одними репресіями зняти соціальну напругу в суспільстві неможливо. Однією з головних причин революції було аграрне питання, вирішити яке запропонував голова ради міністрів і міністр внутрішніх справ П. Столипін. У листопаді 1906р. ним було видано указ, який був затверджений царем і став законом 14 червня 1910 р. В указі містились основні положення реформи.
При розробці реформи П. Столипін виходив з положення, що ліквідація поміщицького землеволодіння призведе до втрати виробників товарного хліба, а з часом знову постане проблема малоземельності. Він пропонував реформувати селянське господарство шляхом руйнування селянської общини і перерозподілу селянських земель на користь заможних селян (куркулів). Куркулі повинні були стати опорою царського режиму і, одночасно, виробниками додаткового товарного хліба.
Так, напередодні реформи в Україні поміщикам належало 63,9 млн десятин землі, селянам — 96,4 млн. десятин. Перерозподіл поміщицької землі при такому співвідношенні радикально б ситуацію не змінив.
Столипінська аграрна реформа передбачала:
— руйнування общини, яка відіграла активну роль у виступах селян під час революції, і закріплення у приватну власність за кожним домогосподарем земельної ділянки, яка йому належить;
— надання кредитної допомоги селянам через Селянський земельний банк;
|
|
|
— переселення селян у малоземельні райони Сибіру, Північного Кавказу, Середньої Азії.
Одержуючи надільну землю у власність, селянин мав можливість об'єднати свої ділянки в один так званий відруб і або залишатися на старому помешканні, або виселитися на хутір, побудований на власній землі.
Столипін у проведенні реформ зустрів сильний опір як з боку правих, які не були зацікавлені у руйнуванні традиційного сільського укладу, так і з боку лівих (особливо есерів, більшовиків), які в розрахунку на майбутню революцію не бажали зменшувати соціальної напруги на селі. Селяни, побоюючись розорення, теж опирались реформі.
В Україні реформи просувались найбільш успішно. Протягом 1907—1915 pp. в індивідуальну власність закріпили землю на Правобережжі 48% селян, на Півдні — 42%, на Лівобережжі — 16,5%. До 1916 р. в Україні було утворено 440 тис. хуторів (14% селянських дворів).
Ці показники були значно вищі у порівнянні з європейською Росією, де з общини вийшло 24% господарств, а на хутори — 10,3%.
У ході реформи значно активізувалась діяльність Селянського земельного банку, який протягом 1906—1916 pp. продав українським селянам 596,4 тис. десятин землі, переважно поміщицької.
Столипінська реформа значно збільшила масштаби переселення на Схід (Сибір, Казахстан, Північний Кавказ, Далекий Схід) з українських земель. Протягом 1906—1912 pp. переселилось близько 1 млн. осіб, але майже чверть їх повернулась.
|
|
|
Незважаючи на такі успіхи, столипінська реформа не виконала головного свого завдання: вона не створила опори царському режиму, не ліквідувала соціальної напруги на селі, а ще більше її загострила. До конфлікту селянин-поміщик додався конфлікт між заможним і бідним селянином.
Чисто економічні наслідки реформи були вражаючими: збільшилось виробництво товарного хліба, місто, за рахунок розорення частини селян, поповнилось дешевою робочою силою, були освоєні нові території на Сході.
З 1910 р. до 1913 р. посівна площа в українських губерніях зросла на 900 тис. десятин і загалом становила 22,9 млн. десятин. У 1913 р. було досягнуто найбільшого валового збору зернових - 1200 млн. пудів. Третина всієї продукції сільського господарства продавалася на внутрішньому й зовнішньому ринках. Частка України в експорті Російської імперії становила 25%, а щодо вивозу зернових - і того більше: понад 40%, 250—300 млн. пудів щорічно. Вона могла б бути ще більшою.
Завершити свої реформи П. Столипіну не вдалось. 1 вересня 1911 р. він був застрелений у Києві в оперному театрі. Поховано Столипіна на території Києво-Печерської лаври.
|
|
|
Ключові дати
1906 р. - початок реформ
1 вересня 1911 р. - вбивство П. Столипіна
Початок Першої Світової війни. Воєнні дії у 1914 р. на українських землях.
Світова війна велася між Троїстим, згодом Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина, Болгарія) і Антантою (Росія, Англія, Франція).
У ході війни до Антанти приєднатися Італія, Румунія, США. Для всіх сторін війна мала загарбницький, несправедливий характер.
На 1914 р. особливо загострилися протиріччя між Німеччиною та Росією. На шляху здійснення планів Німеччини щодо розширення її геополітичного простору стала Російська імперія. Давні мрії Німеччини про здійснення «світової політики» перекреслювалися могутнім потенціалом Росії. Німеччина прагнула підкорити Росію економічно й послабити її в політичному і військовому відношенні. Вона планувала відтіснити Росію на Схід, обмеживши її границями колишнього Московського князівства.
Найтиповішою формою реалізації агресивної політики Німеччини став план «Дранг нах Остен» - «Натиск на Схід», що передбачав захоплення чужих територій збройним шляхом. До таких територій, наприклад на Сході, були віднесені Україна, Польща, Білорусія і Прибалтійські губернії Російської імперії.
|
|
|
Приводом до війни стало вбивство австрійського ерцгерцога Франца Фердинанда. 28 червня 1914 р. у Сараєво його смертельно поранив серб Г. Принцип з таємної організації «Млада Босна». Австрійський уряд обвинуватив у цьому вбивстві Сербію і вручив сербському уряду ультиматум. Він не був прийнятий Сербією і став приводом для оголошення Австро-Угорщиною 28 липня 1914 р. війни Сербії. Австро-Угорщину підтримала Німеччина. На захист Сербії виступила Російська імперія. 1 серпня 1914 р. Німеччина оголосила війну Росії. Незабаром у війну вступили Франція та Велика Британія.
Плани сторін щодо України
Австро-Угорщина мала намір приєднати до своїх володінь Волинь і Поділля.
Німеччина прагнула створити у ході війни Пангерманський союз, включивши до нього і Україну.
Росія планувала приєднати до імперії Західну Україну.
Російська імперія, що володіла величезними просторами, ще не могла опам'ятатися від поразки в війні з Японією (1904-1905 pp.) і внаслідок цього, а також технічної і технологічної відсталості, різко наростаючих соціально-економічних проблем у країні, політичної кризи у верхніх ешелонах влади, була не здатна забезпечити ефективний захист своєї території, і насамперед південно-західних (українських) земель.
Воєнні дії на території України почалися вже в перші дні серпня 1914 р. на території Галичини. 18 серпня 1914 р. розпочався успішний наступ 8-ї армії генерала О. Брусилова. 3 23 серпня почалася Галицька битва, яка тривала до кінця вересня. 3 обох боків у ній взяли участь понад 1,5 млн чоловік: 700 тис. російський військ і 830 тис. австро-угорської армії. На початку битви військово-оперативна обстановка для російських військ складалася несприятливо, однак незабаром їм вдалося перехопити ініціативу. Успішний наступ військ двох російських армій під командуванням генералів Рузського і Брусилова увінчався взяттям 21 серпня м. Львова, a 22 серпня - м. Галича. Розвиваючи наступ, війська Південно-Західного фронту оточили і блокували добре укріплену фортецю Перемишль і до 13 вересня вийшли на рубіж у 80 км від Кракова, але їхній подальший наступ був припинений.
Після завершення Галицької битви російські війська зайняли всю Східну і значну частину Західної Галичини і майже всю Буковину з м. Чернівцями. Австрійсько-угорські війська зазнали нищівної поразки: їхні втрати становили 400 тис. чоловік, у тому числі 100 тис. полоненими; у ході боїв російські війська захопили 400 гармат. Плани німецького командування втримати весь Східний фронт силами тільки австро-угорської армії зазнали краху. Початковий період Першої світової війни закінчився в цілому переможно для Росії.
Під час проведення бойових операцій у західноукраїнських землях загострилася обстановка на півдні. На боці австро-німецького блоку у війну вступила Туреччина. В акваторію Чорного моря через протоку Дарданелли ввійшли німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау». Вони разом із турецьким флотом, потіснивши англо-французькі ескадри, уночі проти 16 жовтня 1914 р. зненацька обстріляли Севастополь, Одесу, Феодосію і Новоросійськ. Для Росії створився ще один - Кавказький фронт.
Наприкінці 1914 р., як на Західному, так і на Східному фронті, були припинені активні бойові дії, настало затишшя. Почався етап позиційної війни, що свідчило про крах німецького плану «блискавичної війни». Велику роль у провалі цього плану відіграла російська армія, яка своїми активними діями відвернула на Східний фронт значні сили супротивника. Антанта змусила країни Четверного союзу (Четверний союз утворився після переходу на бік Антанти в 1915 р. Італії та приєднання до австро-німецького блоку Туреччини і Болгарії) воювати на два фронти, однак перемоги також не домоглася.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!