Розділ III. Соціально-економічне положення німецького населення на російських земл ях.
Як відомо, до початку квітня 1915 р. на російському Північно-Західному фронті наступило позиційне затишшя, під час якого новий головнокомандуючий генерал Алексєєв взявся за відновлення боєздатності своїх армій, сильно побитих за часи зимових операцій. Були полки, в яких залишилося менше 1000 штиків. Але разом із ти Алексєєв не хотів залишитися у бездіяльності, і в листі від 15 квітня в Ставку він пропонував, всупереч своїм попереднім поглядам, відновити вторгнення у Східну Прусію для нанесення локальних ударів, також послабленим за зиму, німцям. Верховний головнокомандуючий на цей раз не погодився з такою безперспективною операцією і наказав Північно-Західному фронту триматися тільки оборони, так як головний удар мав наноситися із півдня. Але пізніше німці відновили на цьому фронті активну діяльність, що положила початок іншій потужній операції цього року на Російському фронті, яка розвиваючись злилася із бойовими діями у Польші і завершила компанію 1915 р. [4 - с. 480].
Початком її стала демонстрація, здійснена німецьким командуванням для того що відволікти увагу росіян від головного удару у Галиччині. Уже в середині квітня росіяни виявили що німці посилюються на лінії Кенігсберг – Інстербург з переміщенням кінноти до Нижнього Німану. Пізніше німці почали рішуче діяти й на Шевельському напрямі. На початку травня ними ненадовго було захоплене місто Шавлі, а німецька кіннота стала швидко розсіюватися по всій Курляндії. 7 травня німці за підтримки військових кораблів оволоділи Лібавою. Російські слабкі загони стали постійно відходити за річку Дубісса, і на протязі всього травня вели важкі бої за оволодіння лініями річок Вандава і Дубісса [8- с. 98].
|
|
|
Гінденбург мав намір використати доручену йому операцію з обмеженою демонстративною метою для здійснення своєї ідеї широкого обхвату російських армій в шліфеновському дусі. Фалькенгейну не раз доводилося відмовляти його, і ця розбіжність у поглядах обох німецьких вождів, посилена взаємною особистою неприязню, виявлялася на протязі всієї компанії 1915 р. на Східному фронті.
Алексєєву довелося врахувати те що німецькі наступи стали частішими у Риго-Шевельському районі й перекинути в цей район 7 піхотних дивізій, щоб прикрити шляхи на правому березі річки Німан до Вільна, Двінська і Риги, розтягуючи їх позиції до Балтійського побережжя і включивши весь новий фронт у склад 10-ї армії генерала Радзюкевича, штаб якої знаходився у Гродно. Ця віддаленість не сприяла планомірним діям російських військ в указаному районі, і німці стали рухатися у напрямку Мітави і Вільно. Зважаючи на таке положення Алексєєв на початку червня утворив із військ Риго-Шавельського району нову армію, яку назвали 5-ю армією, на чолі якої був поставлений генерал Плеве. 12-у армію на Нарві, яку до цього моменту очолював Плеве, прийняв генерал Чурін, а війська розформованої колишньої 5-ї армії (на лівому березі річки Вісла) були передані у склад 2-ї армії генерала Сміннова [21 – с. 350].
|
|
|
На 5-у армію Плеве було покладено завдання прикривати широкі території від Німана до Балтійського узбережжя і витіснення звідти німців, опираючись на Ригу і Двінськ. Ставка забов’язала Балтійський флот надавати допомогу цій армії, утримуючи Моонзунд, що забезпечував зв’язок флоту із Ризькою затокою. 5-й армії генерала Плеве вдалося зупинити натиск німців, але витіснити їх звідси виявилося неможливим, і таким чином вони зберегли за собою вигідні позиції для розвитку наступу на Польщу [15- с. 385].
На раді російських головнокомандуючих у кінці червня в Холмі яскраво вияснився розмір ослаблення російських армій за період компанії 1915 р. Некомплект знову досяг пів мільйона чоловік, і поповнення його було неможливим через нехватку гвинтівок. Тоді на всьому Європейському фронті з російської сторони діяло 49 корпусів у складі 108 піхотних дивізій, 16 стрілкових бригад і 35 кавалерійських дивізій. В цій масі мало знаходитися більше 1500 тис., в реальності їх було 1000 000. Якість поповнень була вкрай низькою, так як новобранці не були навчені стрільбі. Не вистачало офіцерів. Військове матеріальне майно псувалося, і більша його частина була втрачена під час довгого відступу із Галичини. Не достаток в бойових запасх був великий. В запасах Південно-Західного фронту їх було лише 40 % від норми. У військах скрізь під впливом важких невдач помічалася моральна втома [19 - с. 386].
|
|
|
Для російського головного командування основним завданням було зберегти армії до осіннього бездоріжжя, яке мало б зупинити активні операції австрійців з німцями. На нараді 24 червня було вирішено поступово вивести російські армії на лінію Рига – Середній Німан з фортецями Ковно і Гродно – річка Свислочь – Верхній Нарев – Брест-Литовськ – верхня течія Буга – річка Дністер і до румунського кордону. Головна небезпека полягала у тому що основна маса армій знаходилася на захід від вказаної лінії, в межах “польського мішка” [21 – с. 350].
Після зворотнього захоплення австрійськими і німецькими військами Львова 22 червня німецьке головне командування опинилося перед питанням про те, що робити далі: чи йти за росіянами на Волинь чи круто повернути операційний напрямок на північ. Перше знаменувало б собою рішення надовго загрузнути на глибокому Російському театрі війни - на вторинному напрямку. Тому Фалькенгайн зупинився на іншому рішенні, що полягало у операції з обмеженою метою - до спроби влаштувати чергові "Канни" для російських військ, що перебували в Польщі між pічками Вісла і Буг. Для цього була створена ударна група з 3 армій [22- с. 312].
|
|
|
11-я армія Макензена і 4-я австрійська армія були посилені кількома німецькими та австрійськими дивізіями і націлені для руху в північному напрямку в смузі між названими річками, причому зі складу 11-й армії була виділена на її правому крилі самостійна група, що утворила Бузька армію генерала Лінзінгена. Для забезпечення правого флангу сильної ударної групи була перекинута в район Сокаля з Верхньої Вісли 1-а австрійська армія, а на лівому березі р. Вісла залишилася лише армійська група Войрша. Щоб приховати підготовку удару між pічками Вісла і Буг двом австрійським арміям в Галичині було наказано просунутися до р. Золота Липа [17 - с. 344].
Разом з тим для цієї операції в дусі "Канн" Фалькенгайн вважав за необхідне залучити і фронт головнокомандувача арміями на Сході Гінденбурга. На фронті Гінденбурга діяли армії: нещодавно сформована Німанська під керівництвом генерала Шольца для дій через північну Литву проти Курляндії; 10-а армія генерала Эйхгорна на Середньому Німані; 8-а армія генерала Бєлова - між pічками Лик і Шква; армійська група генерала Гальвица - від р. Шква до правого берега р. Вісла і 9-а армія Леопольда Баварського - на лівому березі р. Вісла (нижче Новогеоргієвська) і до р. Пилиця. При постановці основної ідеї операції між Фалькенгайном і Гінденбургом, як вже сказано, виявилась різька розбіжність. На пропозицію надати підтримку ударної групи Макензена рішучою атакою або з ділянки Нижнього Нарева або з ділянки Вісли Гінденбург заперечував, вказуючи, що тільки на його північному крилі, в районі Неманской армії, при одночасній атаці на Ковно, є можливість введенням нових сил щоб досягти вирішального успіху. Фалькенгайн ж вказував, що охоплення лівим крилом Гінденбурга приведе в кращому разі лише до місцевого тактичному успіху 10-ї або Німанскої армії, але не вплине на результат головної операції між pічками Вісла і Буг. 2 липня на нараді в Познані кайзер Вільгельм вислухав думки обох генералів, і пропозиція Гінденбурга була відхилена. Він отримав директиву направити армійську групу Гальвіца для прориву 12 липня російських позицій на Нижньому Нареві по обидві сторони Прасниша з метою відрізати надалі російські війська, які перебували біля Вісли й перед Макензеном. Праве крило 8-ї армії мало долучитися до наступу Гальвіца, атакуючи між pічками Шква і Писса в напрямку на Ломжу [17 - с. 344].
Російське головне командування своєчасно разгадало намір німців оточити російські армії в Польщі між pічками Вісла і Буг: удар врозріз між північною і східною групами Південно-західного фронту у напрямках на Пагорб та Володимир-Волинський, і переслідування 3-й армії що відходила на Люблін, робили очевидну загрозу російським військам у Польщі. Щоб протидіяти маневру німців врозріз між обома фронтами, на схід від 3-ї армії була утворена нова, 13-а армія під керівництвом генерала Горбатовского. Вона увійшла до складу Північно-західного фронту, і незабаром їй довелося зіткнутися з Бузькою армією Лінзінгена. Разом з тим на виконання прийнятого на нараді 24 червня рішення для збереження живої сили і для розширення повноважень головнокомандувача Північно-західним фронтом 5 липня Алексєєву було надано право у разі потреби почати виведення військ від Середньої Вісли, не зупиняючись перед поступкою ворогові західної частини Центральної Польщі. Межею відходу вказувався фронт по р. Бобер, Верхній Нарві і далі по лінії Брест - Ратне (на р. Прип'ять) [16-с.16].
13 липня німці почали атаку на Наревскому напрямку, зосередивши свій удар у Прасниша. 5 дивізій, спрямованих сюди Алексєєвим, своєчасно прибути не могли, і російські війська 16-го числа відходили тут приблизно на лінію Щучин - Остроленка - Пулутськ. Війська лівого берега Вісли, витримуючи тиск німців, залишалися на колишній позиції Блонє - Гройци - р. Ілжанка. На Любліно-холмському напрямку Макензен важко просувався і то тільки німецькими дивізіями, маючи 4-у австрійську армію на добрий перехід позаду. Лінія Російського фронту тягнулася тут на Белжице - Красностав – Грубешів [9- с. 402].
18 - 19 липня німці почали атаки з усіх боків. Крім Наревского напрямку, вони атакували на Ілжанці й у напрямку на Люблін. Алексєєв отримав дозвіл евакуювати Варшаву. Противник, продовжуючи сильно тіснити на Наревскому напрямку, знову почав проявляти активність в Мітаво-Шавельскому районі і зробив на іншому фланзі невдалу спробу прориву австрійськими військами в проміжок між фронтами на Володимир-Волинський [16-с.16].
До 28 - 30 липня положення сторін було таке. В Курляндії німці, отримавши підкріплення, просунулися до лінії Лібава - Газенпот - Поневеж - р. Дубісса, маючи проти себе слабку і розкидану на окремих напрямках 5-у російську армію від Мітави до р. Вілія. На р. Німан положення залишалося без змін. На р. Нарві правий російський фланг відійшов на фронт Остроленка - Пулутськ під натиском німців а лівий берег р. Новогеоргіївськ, відрізаний від армії, повинен був забезпечити лівобережну групу. На лівому березі р. Вісла утримувалися підступи до Варшави і до Івангороду. Південніше р. Вісла фронт йшов у загальному напрямці від Івангорода на Люблін, Пагорб та Володимир-Волинський. Південно-західний фронт стояв на захід від pічок Стир і Стрипа, маючи на правому фланзі, у відкритому проміжці між фронтами, сильну кавалерію [9- с. 402].
Вимушений відхід лівого флангу російської Наревской групи за річку зробив небезпечним залишення військ на захід від Вісли, тому 2 серпня Алексєєв наказав очистити лівий берег Вісли, і 4-5 серпня, залишити Варшаву - війська спокійно відійшли на правий берег річки, а 7 серпня Російський фронт, вийшовши з-під флангових ударів, відійшов на лінію Осовець - Ломжа - Брок - Угорців - Любартів - Ковель, не давши Праснишской групі супротивника виграти тил та фланг російських армій. Новогеоргіївськ, виконавши своє маневрене завдання по забезпеченню відходу лівобережної групи російських військ, упав. Це призвело до втрати полоненими тих польових військ, які Алексєєв з незрозумілої причини залишив там для посилення гарнізону [6- с. 524].
Тим часом у центральній групі між Володимиром-Волинським і Львовом австрійці, перекинувши сюди 1-у й 4-у армії, почали підсилювати свій натиск у напрямках на Сарни і Луцьк, що змусило південно-західний фронт відійти на лінію Луцьк - р. Стрипа і викликати паніку в серці головнокомандувача фронтом генерала Іванова, який вирішив евакуювати Київ і готуватися до відходу за р. Дніпро. У центральній групі німці, втративши можливість виграти з боку Нарева правий фланг росіян, розвивають фронтальний натиск переважно уздовж Нарева та Бобра і фланговий в обхід фортеці Брест-Литовск, яку росіяни вирішили залишити. Алексєєв послідовно відводить свої армії: 22 серпня на лінію Осовець - Соколи - Дорогичин - Янов - Кодень, після чого німці захоплюють Осівець з півдня, і 30 серпня виходять на лінію Гродно - Свіслоч - Пружани - верхів'я р. Яссельда, знову вислизаючи від німецької пастки у Брест-Литовска. Надалі центральна група ще кілька подається назад, залежно від дій на флангах, для вирівнювання фронту, а центр подій переноситься в район Риги, Вільна і Гродно [6- с. 524].
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 133; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!