Розділ II. Внесок німців в військово-політичне життя імперії
З кінця грудня 1914 р., ще під час облоги Перемишля, головне командування Південно-Західного фронту розпочало підготовку прориву через Карпати для вторгнення до Угорщини. Головне завдання при цьому покладалося на 8-у армію Брусилова, 4 корпуса якої зосереджувалися на ділянці від Дуклінського проходу до Білгорода, і повинні були наступати на Гуменне в Угорській рівнині. Одночасно через Турку на Унгварповинен був рухатися 1 –й корпус із кавказькою дивізією для того щоб відволікти на себе частину австрійських сил, а західніше лівий фланг сусідньої 3-ї армії генерала Радко-Дмитрієва повинен був підтримувати армію Брусилова [7– с. 376].
Але повільна підготовка цієї операції не стала таємницею для німецького командування й ті вирішили прийти на допомогу австрійцям. Була утворена Південна армія генерала Лінзінгена на Мункачському напрямі з метою наступу на Стрий. Австрійці також підтягували до Карпат усі вільні війська. В кінці січня австрійці й німці в Карпатах перейшли в наступ, бажаючи попередити маневр росіян. Наступ Брусилова був одночасним і це призвело до лобових зіткнень на гірських перевалах у зимовий холод і розвивався вкрай повільно. За задумами верховного командування, потрібно було нажати на австрійців з лівого флангу Південно-Західного фронту, але саме на цьому фланзі становище росіян було вкрай нестабільним. На всьому фронті від Ужока до румунського кордону знаходилося лише декілька девізій, переважно другорядних, що підтримувалися кіннотою [1- с.182].
|
|
|
Тільки в перших числах лютого праве крило 8-ї армії оволоділо ділянкою фронту у Карпатах на лінії Конечна – Свиднік – Мезо-Лаборч – Балігород; на південний-схід від росіян, знаходилися 13 – 15 австрійсько-німецьких дивізій, тому їм доводилося триматися оборони; особливо наполегливі були німецькі атаки на Мункачському напрямі. В Буковині росіяни змушені були відходити до річки Серет і далі до річок Дністер і Прут [3,-с. 345].
Іванов звернувся до Ставки з проханням виділити йому на фронт свіжі сили. Йому було відмовлено внаслідок нестабільного, як уже відомо, положення у той момент на Північно-Західному фронті. Тоді довелося здійснити перегрупування військ за рахунок частин Південно-Західного фронту, розтягнутого від річки Пиліца до Румунії. З лівого берега річки Вісли було перекинуто на лівий фланг Південно-Західного фронту декілька корпусів, що утворили нову 9-у армію генерала Лечицького, всього в у складі 8,5 піхотних і 5 кавказьких дивізій. Ця армія розвернулася від Бочехова до румунського кордону, із завданням атакувати айстро-німців, що наступали від Мармарош-Сигета на Надвірну. Переведення 9-ї армії закінчилося до кінця лютого [1- с.182].
|
|
|
Весь березень пройшов у боях на лівому фланзі російської 3-ї армії й на всьому фронті 8-ї армії. Тут на короткому напрямку з Угорщини до Перемишля, з метою його звільнення, вперто наступали австрійці з німцями, по пояс у снігу і переживаючи щодня великі втрати. Наступ 9-ї армії Лечицького затримувався через відсутність продовольства [7– с. 376].
22 березня після 6 місячної облоги росіяни взяли Перемишль. За три дня до здачі гарнізоном була здійснена рішуча вилазка. Війська були споряджені продовольством лише на декілька днів, що свідчило про наміри їх пробитися до своїх. Вилазка була відбита блокадними військами російської 11-ї армії. Всього здалося 9 генералів, 2500 офіцерів і 120 тисяч солдатів, захоплено 900 гармат. Це був останній успіх росіян у 1915 році. Падіння Перемишля звільнило 11-у армію для участі в поході через Карпати: її корпуса по одному були поділені між 3-ю і 8-ю арміями. Іванов видав наказ, згідно з яким обидві армії прорвавши центр айстро-угорських та німецьких військ на ділянці Уйгель – Чоп, повинні були вийти на Сатмар – Неметі – Хуст, тобто тил військам що діяли проти 9-ї армії [5 - с. 480].
Австрійці, розгадавши задум росіян, звернулися за підтримкою до німців, і в кінці березня був сформований німецький Бескидський корпус генерала Марвіца в складі трьох дивізій. Він був направлений до Мезо-Лаборчу. Після довготривалих боїв на головному Бескидському хребті до середини квітня корпусам 8-ї й 13-ї російських армій вдалося оволодіти головним гребенем цього хребта, але до виходу в Угорську рівнину було ще далеко. Великі втрати і втома російських військ, яким крім боїв із сильним ворогом доводилося долати незвичні для них території гірських Карпат у зимовий час, при туманах і морозах на вершинах і бездоріжжя на рівнинах, затримували наступ. До цих невдач потрібно додати нестачу артилерійських запасів; при військах залишалося на одну гармату близько 200 пострілів, а підвозу боєприпасів потрібно було чекати, в кращому випадку, не раніше осені 1915 р. Із такою малою кількістю боєприпасів не було сенсу вести операцію до виходу в Угорщину. Брусилов у мемуарах писав, він не став у випадку такого положення добиватися дальших успіхів, спостерігаючи за тим, щоб триматися на зайнятих позиціях із можливо меншими втратами [1,- с.345].
|
|
|
Однак тепер Ставка вже сама наполягала на продовженні “незакінченої операції”, щоб скоріше ввійти в Угорщину, так як положення російських військ 3-ї і 8-ї армій, що глибоко втягнулися у Карпати, стало ризикованим. 6 квітня Іванов видав дерективу, у якій говорилося про те що основним завданням є перехід через Карпатські гори і очищення Задністров’я від ворога. Через пару днів коли російський наступ у Карпатах наштовхнувся на впертий спротив і німці змогли навіть потіснити XXII корпус армії Брусилова у напрямку Мункач – Стрий, Іванов 11 квітня 3-й і 8-й арміям перейти до оборони. До середини квітня стало очевидним що російський наступ у Карпатах “захлинувся”і що завдання вторгнення до Угорщини стала неможливою. На Південно-Західному фронті розвідка доносила тривожні дані про підготовку німцями потужного удару в районі Краків – Сандец. У результаті Карпатська операція російських армій виявилася мертвонародженою, й послабила весь Російський фронт та не привела до будь-якого успіху.
|
|
|
Російський Південно-Західний фронт займав витягнуте дугою положення від річки Пиліца, притоки Вісли, далі вверх по річці Дунаєць і по її притоку річку Бяла до міста Грибова, вздовж Східних Карпат; південніше фронт пересікав річку Дністер і проходив по її правому березі наближаючись до міста Чернівці та румунського кордону. Правий фланг Південно-Західного фронту складала 4-а армія Еверта на лівому березі Вісли. З півдня до неї впритул підходили позиції 3-ї армії генерала Радко-Дмітрієва – від впадіння річки Дунаєць у Віслу до Лупківського перевалу через Східні Карпати. Лівіше до Ужокського перевалу через Лісисті Карпати включно була розміщена 8-а армія О. Брусилова. Ліве крило Південно-Західного фронту складала 9-а армія Лечицького і тільки-но сформована 11-а армія Щербачова, що займала позиції між 8-ю і 9-ю арміями на важливому напрямку Мункач – Стрий []. Проведений аналіз розміщення Південно-Західного фронту, вказує на те що напередодні Горлицького прориву російське головне командування втратило віру у швидке закінчення Карпатської операції, але і не хотіло відмовлятися від неї для перегрупування своїх сил у зв’язку з підготовкою до нападу німців. Незважаючи на розтягнутість фронту на 600 км, верховне командування не перекинуло на цю ділянку додаткових військ та ігнорувало небезпеку потужного удару на цій ділянці фронту [11- с. 351].
Повним контрастом поруч із бездіяльністю російського командування виглядала ретельна підготовка прориву Фалькенгеймом. Для проведення удару вибрані були досвідчені війська. Вони були споряджені новою артилерією до найбільших калібрів, мінометами, великою кількістю снарядів. Призначені були офіцери з бойовим досвідом на Західному фронті. Були вжиті заходи для таємності операції [1- с.182].
Для прориву була призначена 11-а німецька армія під командуванням генерала Августа Макензена. Армія складалася із 5 корпусів, всього в складі 8 німецьких, 2 австро-угорських піхотних дивізій і 1 австрійської кавалерійської дивізії. Разом їз цією армією в прориві взяла участь 4-а австрійська армія ерцгерцога Йосифа-Фердінанда, у складі 5 австрійських піхотних і 1 кавалерійської, та 1 німецької піхотної дивізій. Ця армія також була підпорядкована Макензену. У складі 11-ї армії знаходилися найкращі німецькі війська, переведені сюди із Західного фронту, а саме: Гвардійський корпус, X армійський, XLI резервний. До останнього були включені 11-а баварська і 119-а піхотна дивізії. Із австрійських військ у склад 11-ї армії був включений 6-й корпус із 2-ї дивізії. Основна ціль Макензену була посталена – прорвати російський фронт на ділянці Громик – Горлиця, витіснити росіян від річки Дунаєць до Лупківського перевалу Карпат. Південному крилу 11-ї армії було наказано наступати у напрямку Змигород – Дукла - Санок [11- с. 351].
11-а армія прибула в кінці квітня на фронт, який займала 4-а австрійська армія, причому остання була змушена перейти вліво на р. Дунаєць, щоб 11-а армія магла стати між 4-ю і 3-ю австрійськими. 3-я австрійська армія генерала Бороэвича отримала завдання наступом зліва забезпечити фланг 11-ї німецької армії. Армія Макензена була споряджена потужною артилерією в складі 143 батарей із 624 гарматами; із них 40 крупнокаліберних батарей із 168 гарматами, в тому числі106 гаубіц калібром 15 см, 16 гаубіц - 21 см, 12 гаубіц – 30,5 см. Разом з тим, в її розпорядженні було 70 мінометів. Безпосередньо в прориві взяло участь10 піхотних і 2 кавалерійські дивізії, всього 5 корпусів, із яких 1 був поставлений у другій лінії в якості резерву [13 -с .492].
Атака Макензена була розпочата 2 травня о 10 год. ранку. Їй передувала артилерійська підготовка із 600 гармат, відкривши кононаду з 9 год. вечора напередодні. Безпосередня підготовка, коли всі стволи розвинули максимальну скорість стрільби, розпочалася о 6.00 2 травня і продовжилася до 9.00 (всього 3 години). В цей момент артилерія замовкла, і розпочали вогонь 70 мінометів – спеціально для знищення окопів. За деякий час російські окопи були змішані із землею, а від проводів колючого дроту залишилися уламки [15- с. 385].
Рівно о 10 год. на відрізку фронту в 35 км розпочався німецький штурм російських позицій. На перший день “таран” Макензена мав лише скромне завдання оволодіти першою лінією російських окопів. Німецькі війська виконали його та відбив на своєму правому фланзі і у центрі дві контратаки, захопили 17 тис полонених і 8 гармат, але просунулися лише на 2-5 км фронту у глибину російських позицій [10- с.405].
Наступного дня німецькі війська зустріли потужний спротив росіян, і Макензен був змушений ввести у бій резерв (X німецький корпус), але не дивлячись на це, німці не змогли виконати поставленого перед ними завдання – оволодіти третьою лінією окопів – і дійшли тільки до лінії Пржегодіна – Родзея – Зурова [13 -с .492].
Забезпечуючи правий фланг армії Макензена 3-я австрійська армія дійшла до лінії Баніца – Пржегодіна, а правофланговий X корпус 4-ї австрійської армії переправився на правий берег річки Бяла. Німці в цей день просунулися на відстань від 2 до 6 км. У перші два дні німецькі атаки звелися до фронтального витіснення росіян, і в наступі ще не позначалося нічого критичного для Південно-Західного фронту, ні для 3-ї російської армії. А 4 травня взагалі стало критичним днем: він вирішував успіх чи невдачу операції Макензена. В цей день війська Макензена продовжили наступ з метою до вечора досягнути р. Віслока, але вони знову не змогли виконати поставленого завдання й просунулися лише на 5-6 км, і тільки на правому фланзі корпусу Кнейселя вдалося глибоко врізатися у фронт росіян і вийти до міста Змигрод. Проте зупинка центру і лівого флангу німців коштувала російським військам великих жертв. Під загрозою прориву на фронт був відправлений 3-й Кавказький корпус що перебував у резерві й цим вдалося зірвати наступ цього дня [10- с.405].
До вечора 5 травня лівий фланг і центр 11-ї німецької армії змогли підійти р. Віслока. А 6 та 7 травня німецькі війська добилися відчутних результатів та досягла лінії Фриштат – Дукла – Яслиска. За 6 днів глибина прориву сягала 40 км. [15- с. 385].
В час коли російська армія на фронті зазнає поразки проявляються гострі суперечності серед командування. Генерал Іванов і верховний головнокомандуючий заборонили відхід щоб не допустити ще більшого прориву німецьких армій. Внаслідок таких дій всі підкріплення що прибували без будь-якого сенсу гинули у невдалих контратаках. Так сталося із наступами 3-го Кавказького корпусу і XXI дивізії та 5-го Кавказького корпусу [10- с.405].
Необхідний відступ 3-ї армії призвів до того що Іванов був змушений віддати наказ відійти й частинам 4-ї і 8-ї армій, які прикривали фланги. 10 травня генеральний штаб дав арміям Південно-Західного фронту нову, оборонну, задачу – збереження за росіянами Східної Галичини, та відхід на оборонну лінію Сан – Дністер. Згідно цьому рішенню 3-я армія відійшла 13 травня на р. Сан, але в Перемишлі вирішили залишити гарнізон. До 15 травня Південно-Західний фронт зайняв нове положення: 3-я армія на річці Сан, 8-а армія – між річками Сан і Дністер, 4-а армія відтягнула свій лівий фланг до р. Вісла, а 11-а і 9-а армії повинні були оборонятися вздовж річки Дністер, прикриваючи кордон із Румунією [13 -с .492].
Німецький потужний удар змусив росіян відступити на нові рубежі, оскільки відбити його російська армія була просто не в змозі.
Не встигла ще знекровлена, важкими, 2-тижневими боями 3-а армія відійти на нові оборонні лінії, як 17 травня німці переправилися в районі Ярослава на правий берег р. Сян і новим наступом почали вклинюватися в її позиції. Одночасно кайзерівська армія здійснила атаку на південь від Перемишля на Мосциску. В період 18 – 24 травня Макензен здійснив енергійний наступ на позиції російської армії вздовж річки Сян, між Ярославом і Перемишлем, і німці остаточно закріпилася на правому березі річки, відкинувши росіян за річку Любачівка. Не дивлячись на організований контрудар трьома корпусами між річками Любачівка і Вишня, німців відкинути не вдалося. Фортеця Перемишль виявилась в куті російських позицій із трьох боків охоплена німецькими військами. 3 липня Перемишль був ними зайнятий [2- с. 345].
На лівому крилі Південно-Західного фронту у цей час 11-а армія повільно, з впертими боями ар’єргардного характеру, відходила за річку Дністер, на лінію Миколаїв – Галич, лівіше її позицій відходила своїм правим флангом 9-а армія – на Тисменіцу, а лівий її фланг залишався на місці біля румунського кордону [10- с.405].
Із втратою лінії Сяна і Перемишля російські армії Південно-Західного фронту змушені були при подальшому відступі рухатись до власних кордонів у різних напрямках. Лінії оборони для затримки наступу у них не було, а стан військ і непереривні німецькі успіхи не дозволяли розраховувати на утримання східної частини Галичини. Штаб фронту, на чолі з Івановим настроєний був песимістично й випустив із своїх руку правління арміями. Звичайно, він повинен був би бути звільненим раніше Радко-Дмитрієва, але царського улюбленця Верховний не наважився скривдити, а, скориставшись ситуацією, передав спочатку 4-у армію, а пізніше і 3-ю армію, як наближені своїми комунікаціями на північ у склад Північно-Західного фронту Алексєєву [4 - с. 480].
Перед тим Іванов сформував особливу групу військ із 5 корпусів під керівництвом генерала Олохова на відстані між 3-ю й 8-ю арміями, в районі Любачува. Ця група повинна була забезпечити з’єднання напрямків між цими арміями на Володимир-Волинський і бути готовою до переходу в наступ у фланг німцям, якщо б вони рушили проти 8-ї армії. Невміло організована група Олохова не врятувала положення [2- с. 345].
У цей момент, на початку червня, Макензен зупинив свій наступ на росіян, що було пов’язано з необхідністю налагодити підвіз фуражу і частково з оголошенням 24 травня Італією війни Австро-Угорщині. Австрійці хотіли перекинути значні свої сили на італійський кордон, залишивши подальшу боротьбу з росіянами у Галичині німцям. У Фалькенгейна виникли сумніви: Гінденбург успішно розвивав операцію проти Риги, на Заході французи і англійці знову намагалися перейти до активних дій, тому німецькому командуванню не хотілося загрузнути на Російському фронті глибоко між територією Польщі і Волині. З другого боку, була прекрасна можливість нанести остаточний удар по Росії, направивши потужні сили із Східної Галичини на Брест-Литовськ, і цим маневром разом із арміями Гінденбурга зімкнути кільце навколо російських армій у Польщі. Ці плани взяли верх, і з середини червня Макензен знову розпочав наступ. Із його відновленням 8-й армії Брусилова не вдалося утриматися на підступах до Львова, і 22 липня росіяни залишили його [4 - с. 480].
З втратою Львова були пов’язані першочергові політичні наслідки. Галичина була втрачена росіянами; їх західні союзники, нарешті, зрозуміли всю небезпеку катастрофи на сході, що не урівнювалася навіть вступом Італії у війну. Але до швидкого удару по Німеччині ні англійці, ні французи у даний момент не були здатні. Загальна ситуація складалася для Росії невдало, і російському командуванню потрібно було розраховувати лише на власні сили. В цей же день, коли був утрачений Львів, Іванов видав наказ про відхід 3-ї армії з групою Олохова у Польщу – на фронт Люблін – Володимир-Волинський, 8-й і 11-й арміям поступово відходити до території Київського воєнного округу, 9-й армії рівняти свій фронт із рухом сусідньої, 11-ї [15- с. 385].
25 червня 3-я армія перейшла у розпорядження головнокомандуючого Північно-Західного фронту генерала Алексєєва. В Іванова залишилося три армії, з якими він продовжував відходити до Київського округу. В руках у Алексєєва було об’єднано 7 армій (10,12,1,2,5,4 і 3-я), війська яких знаходилися на території Польщі. Для зв’язку між обома фронтами в район Полісся були стягнуті кавалерійські маси.
Виходом російських армій із Галичини на свою територію у кінці червня 1915 р. закінчилася грандіозна операція, почата проривом Макензена 2 травня біля Горлиці. За ці 2 місяці були зведені нанівець усі попередні успіхо російської зброї, і тепер перед головним командуванням виникло основне питання, як вивести головну масу російської армії з “польського мішка” [2- с. 345].
Оцінуючи роботу російського головного командування за час від початку Горлицького прориву і до втрати Львова, неможливо не признати однієї із головних причин галицького погрому відсутність у генералів навичок, якими досконало володіло німецьке офіцерство. З початку квітня було відомо, що німцями готується удар по 3-й армії, Але Ставка і фронт вперто не зважали на це і намагалися скоріше увійти в Угорщину. На мою думку саме невдалі дії командування призвели до швидкого відступу росіян і втратою попередньо завойованої Галичини. Російська армія у боях на Південно-Західному фронті втратила 500 тисяч солдат убитими і полоненими та 344 гармати [24- с. 387].
Російська армія змушена була відступити із територій захоплених протягом боїв 1914 р. та здати Перемишль, боротьба за який так довго велася. Ці події не могли не вплинути на весь фронт…
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 145; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!