Вербальна комунікація і не вербальна комунікація
Почнемо по порядку. Вербальна комунікація використовує людську мову у вигляді знакової системи. По суті справи мова – це самий простий засіб передачі інформації. Дане думку можна підтвердити тим, що за допомогою її можна передати інформацію без втрати сенсу, до того ж, швидко і надійно. Стилі вербальної комунікації різні. Мова в свою чергу може бути не тільки усну, але і письмовій. Усна ділиться на монологічну і діалогічну.
Діалог – це найбільш поширена форма усного мовлення. Можна сказати, що це розмова, який підтримують два співрозмовника. Під час нього вони обидва передають і сприймають яку інформацію. Успішною вербальна комунікація буде тут тільки в тому випадку, якщо обидва співрозмовника дійсно розуміють те, про що говорять і адекватно сприймають сказане своїм опонентом. Це дуже важливо. В іншому випадку вербальна комунікація буде порушена.
Монолог – це ще один різновид усного мовлення. На відміну від діалогу, при монолозі говорить тільки одна людина. Кількість сприймають інформацію може бути необмеженим. Монолог завжди має складну конструкцію, так як будь-яка думка має бути завершена логічно. Вся інформація повинна викладатися послідовно.
Вербальна комунікація – це також і письмова мова. Люди оволоділи нею набагато пізніше, ніж усній. Виникла вона з тієї причини, що людям стало необхідно спілкуватися (передавати інформацію) на відстані. Також її поява зумовлена необхідністю передачі своїх знань наступним поколінням. Почалася вона з піктографіі. Під даним терміном маються на увазі малюнки, які стародавні люди залишали на стінах печер.
|
|
|
Невербальна комунікація
Даний вид комунікації являє собою не що інше, як специфічна поведінка людини, за допомогою якого він вільно чи мимоволі намагається передати будь-яку інформацію. Часто людини може повідати більше, ніж сказане ним. Невербальна комунікація є системою, яка складається з знаків, невербальних символів, кодів. Людина може передавати інформацію за допомогою погляду, жестів, голосу (інтонація, тембр), особи (міміки) і всього тіла.
За допомогою невербальної комунікації людина може показувати своє ставлення до подій, висловлювати бажання починати або продовжувати бесіду. Психологи або люди, хоча б саму малість знайомі з психологією, прекрасно знають, що можна зробити безліч висновків, грунтуючись на тому, як людина тримається під час розмови. Наприклад, закрита поза означає, що людина не відчуває симпатії до свого опонента, а відкрита говорить про те, що він захоплений розмовою і готовий його продовжувати.
Постійні посмикування можуть свідчити про те, що людина бреше. Встановлено, що в розмові з кількома опонентами відразу людина (якщо він сидить) повертає коліна саме в бік того, до кого він ставиться краще або чия думка вважає правильним.
|
|
|
Голосом і поглядом люди зазвичай висловлюють своє ставлення до подій . Людина, яка використовує усні вербальні засоби комунікації (тобто говорить), може виділити деякі місця у своїй промові особливим тоном. Це може навіть повністю змінити зміст сказаного (наприклад, людина може таким чином сказати що-небудь іронічне).
Важливо відзначити, що невербальні засоби комунікації найчастіше використовуються нами зовсім несвідомо. Це означає, що іноді довіряти їм можна більше, ніж словами.
80.Соціальні групи, їх характеристика
Дослідження характеристик великих соціальних груп з точки зору соціальної психології наштовхується на цілий ряд труднощів. Велика кількість методик вивчення різних процесів в малих групах часто порівнюють з відсутністю подібних методик для дослідження, наприклад, психологічного обличчя класів, націй і других груп такого виду. Звідси деколи народжується твердження, що область психології великих груп взагалі не піддається науковому аналізу. ВідВеликі соціальні групи, як правило не мають чітко вираженого кількісного визначення, а характеризуються певними специфічними ознаками, насамперед за принципами їх виникнення, формування і розвитку. Загальноприйнятим вважається розподіл великих у кількісному відношенні груп людей на два види:
|
|
|
а) стихійно утворені спільноти, які характеризуються короткочасним терміном існування (натовп, публіка, аудиторія);
б) соціальні групи, як займають певне місце в системі суспільних відносин і характеризуються чітко визначеними параметрами (етнічні групи, професійні групи, статево-вікові і т.ін.)
Мала група – малочисельна за складом група, члени якої об’єднані спільною соціальною діяльністю та взаємними контактами.
В науці визначено “нижню” та “верхню” межу малої групи.
Найменшою малою групою є група з двох людей – так звана “діада”. В ній можливе виникнення, формування і розвиток реальних процесів, які відбуваються в групі на рівні міжособистісного спілкування та взаємодії. Щодо “верхньої” межі малої групи, то тут загальноприйнято вважати число 7±2. Саме це число було “відкрите” американським психологом Н. Міллером при дослідженнях об’єму оперативної пам’яті. Його слід вважати оптимальним варіантом існування малої групи (наприклад, найбільш поширений у світі чисельний склад сім’ї – від 5 – до 10 чоловік). А в реальності мала група може досягати кількості 10, 15, 20 чоловік і навіть більше. Мірилом тут може виступати не формальне число членів, а потреби спільної групової діяльності.
|
|
|
Наявність величезної кількості малих груп у суспільстві і передбачає необхідність їх класифікації. Американські соціальні психологи пропонують розподіляти малі групи за такою схемою:
- первинні та вторинні;
- формальні і неформальні;
- групи членства і референтні групи.
81. Закономірності функціонування малих груп
Виявлення закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та управління людьми, ролі групових факторів у діяльності, регуляції міжособистісних стосунків € дуже важливим із практичної точки зору. Саме тому малі групи посідають особливе місце у структурі соціально-психологічного знання.
Проблематика малих груп — найбільш поширена та розроблена сфера соціально-психологічних досліджень. Це те безпосереднє середовище, в якому особистість живе і розвивається. Пояснити поведінку людини поза аналізом соціального та психологічного контексту неможливо. Виявлення закономірності функціонування малих груп сприяє кращому розумінню процесів, що відбуваються у великих групах. Питання організації та управління людьми, ролі групових факторів у діяльності, регуляції міжособистісних стосунків є дуже важливим із практичної точки зору. Саме тому малі групи посідають особливе місце у структурі соціально-психологічного знання.
82.Вплив спільності на індивид
. Кожна людина, у конкретний момент свого буття взаємопов'язана з різними людьми та соціальними групами, вступає з ними у взаємодію у процесі виконання певних видів діяльності, тобто, виходячи з конкретних обставин, включена не лише в міжособистісні стосунки, а й у соціальні відносини. Це включення визначено поняттям"соціальна роль" (Д. Мід).
До характеристики ролі входять бажання, цілі, переконання та почуття, соціальні настанови, цінності та дії, що очікуються або приписуються людині, яка займає в суспільстві певне становище. Одні вимагають від особи виявлення відповідних форм поведінки у всіх ситуаціях (напр., роль батька, матері, дитини), інші обмежені специфічними соціальними умовами (напр., роль вчителя, учня тощо).
Група здійснює істотний вплив на психіку і поведінку індивіда. Частина особистих змін, породжених психологічним впливом групи зникає, як тільки людина виходить із сфери впливу групи, інші продовжують існувати і при певних умовах, закріплюючись, перетворюються в особистісні риси.
Пізнаючи інших людей, суб'єкт пізнає і самого себе, формується як особистість. Школяр, оцінюючи успішність товаришів у навчанні, не може не порівнювати її з власними успіхами і здібностями; оцінюючи доброзичливість чи недоброзичливість у взаєминах однокласників, намагатиметься зробити висновок щодо власних рис характеру. Залежно від своїх ціннісних орієнтацій він прагнутиме коригувати поведінку в стосунках з іншими. Тому важливе значення в міжособистісних стосунках маєсоціально-психологічна ідентифікація - уміння зрозуміти іншу людину, уподібнивши себе їй, тобто вміння стати на її позицію (децентрація). Це допомагає краще зрозуміти партнера зі взаємодії. З ідентифікацією тісно пов'язані емпатія та рефлексія, про які вже згадувалось у темі "Особистість".
Отже, можна з деякими застереженнями прийняти положення, що людина як особистість є продукт, результат численних групових впливів. Майже все, за винятком генетичних особливостей, у и психіці і поведінці складається і закріплюється під впливом участі в діяльності різних малих (сім я, клас) і великих (суспільство) груп. Кожна із значущих (референтних) соціальних груп робить свій внесок у психіку і поведінку особистості, який не є однозначно позитивним чи негативним, про що й свідчить наявність у різних людей індивідуальних переваг і недоліків.
Майже кожній людині є чому навчитися в інших людей, однак лише постійне спілкування індивіда з більш розвиненими, ніж він сам, особистостями, які володіють широким спектром знань, умінь і навичок, забезпечить йому можливість залучення до відповідних духовних цінностей.
Отже, для розвитку і формування індивіда як особистості група є незамінною. Те саме, але більшою мірою, стосується високорозвиненої групи - колективу, який в діяльності і розвитку кожної конкретної людини відіграє позитивну роль (A.C. Макаренко, В.О. Сухомлинський). Однак свою позитивну роль у розвитку особистості колектив реалізує лише тоді, коли психологічна і педагогічна теорія та практика колективу не стає предметом політичних маніпуляцій та ідеологічних вивертів (P.C. Нємов).
83.Відносини, стосунки та ставлення
Термін відносини (зв'язки, взаємозв'язки - ділові, офіційні) вживають, коли йдеться про зв'язок між об'єктами чи явищами (міждержавні відносини, виробничі зв'язки тощо). Поняття стосунки (взаємини, взаємовідносини - між людьми) використовують тоді, коли мають на увазі зв'язок між суб'єктами (людьми) у процесі спілкування.
відносини - це інтегральна система вибіркових свідомих зв'язків особистості з різними сторонами об'єктивної дійсності, яка виражається в діях, реакціях і переживаннях людини та відображає її основні потреби й інтереси. Система відносин індивіда зі світом (люди, речі, професійна діяльність тощо) утворюють внутрішній світ людини.
Узагальнено, усі види відносин можна поділити на дві групи :
1) позитивної спрямованості психічної активності людини (ті, що зближують, об'єднують людей);
2) негативної спрямованості психічної активності людини (ті, які розділяють, роз'єднують людей).
Міжособистісні стосунки - це взаємозв'язки між окремими людьми (групами людей), які об'єктивно виявляються в характері і способах взаємних впливів людей один на одного в процесі різних видів спільної діяльності, зокрема спілкування, та суб'єктивно переживаються і оцінюються ними.
Відповідно, стосунки між людьми можуть мати кон'юнктивний (об'єднувальний), або диз'юнктивний (роз'єднувальний) характер. Переважання певного типу стосунків надає людському життю діаметрально протилежного сенсу, спрямованості. Іншими словами, міжособистісні стосунки включають систему настанов, ціннісних орієнтацій, очікувань, стереотипів
Слово ставлення вживаємо тоді, коли йдеться про вияви певних почуттів до кого-, чого-небудь, напр.: ставлення до батьків, брата, товариша, життя, праці та ін. У книжній мові поширений книжно-канцелярський штамп ставлення з боку когось. Наприклад, у вислові: ставлення з боку керівників до... зворот з боку є зайвим. Ту саму думку простіше можна передати словосполученням ставлення
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 328; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!