Природні та соціальні передумови характеру.
Виникнення властивостей характеру, його природа, можливість або неможливість
його зміни є предметом давніх дискусій психологів і нерідко приводом для категоричних суджень, властивих повсякденної свідомості.
Соціальної зрілості індивід досягає, володіючи системою сформованих рис характеру. Цей процес протікає непомітно, і людині здається, що таким, як зараз, він був завжди. Так виникає думка, що риси людського характеру дано їй від природи, є вродженими. Твердження це є досить поширеним: «він від природи боягуз і негідник», або «схильність до брехні - його вроджена властивість», або навіть «спадковість у нього така - в дядька пішов». У самому справі - в одній сім'ї, в одних неначе умовах виховуються двоє братів. Різниця між ними лише два-три роки, і в одній школі вчаться, і батьки до них, загалом, однаково ставляться, а хлопці у всьому різні, характером нітрохи один на одного не схожі. Звідси вже недалеко до висновку, що характер даний людині від народження.
Чим же пояснити, що життя «чеканить» особистість людини навіть у схожих умовах за різними зразками? Перш за все, треба визнати, що «початковий матеріал» дійсно у різних людей неоднаковий.
Людина народжується з різними особливостями функціонування головного мозку, ендокринної системи. Ці особливості не психологічні, а фізіологічні, але вони виступають в якості перших причин того, що одні й ті ж дії на дітей можуть викликати різний психологічний ефект. Вони визначають умови, в яких буде розвиватися психіка особистості.
|
|
|
Структура характеру
Характер- це сукупність постійних індивідуально-психологічних властивостей людини, які виявляються в її діяльності та суспільній поведінці, ставленні до колективу, інших людей, праці, навколишньої дійсності та до самої себе.
Характер як одна з істотних особливостей психічного складу особистості є цілісним утворенням, що характеризує
людське "Я" як єдність. Розуміння характеру як єдності його рис не виключає виокремлення в ньому деяких ланцюгів з метою глибшого пізнання його сутності. І. П. Павлов, не заперечуючи цілісності характеру, обстоював необхідність виокремлення його структурних компонентів.
У структурі характеру виокремлюють такі його компоненти:
1. спрямованість
2. переконання
3. розумові риси
4. емоції
5. волю
6. темперамент
7. повноту
8. цілісність
9. визначеність
10. силу
Спрямованість є головною складовою структури характеру особистості. Вона виявляється у вибірковому позитивному або негативному оцінному ставленні особистості до вчинків і діяльності людей і до самої себе.
Переконання - це знання, ідеї, погляди, що є мотивами поведінки людини, стають рисами її характеру й визначають ставлення до дійсності, вчинки, поведінку.
|
|
|
Розумові риси характеру виявляються в розсудливості, спостережливості, поміркованості.
Емоції стають підґрунтям таких рис характеру, як гарячковість, запальність, надмірна або вдавана співчутливість, всепрощення або брутальність, грубість, "товстошкірість", нечутливість до страждань інших, нездатність співчувати.
Моральні, естетичні, пізнавальні, практичні почуття завдяки наявності в них емоцій можуть виявлятись або в екзальтованості, або в спокійному, поміркованому ставленні до явищ природи, мистецтва, вчинків людей.
Воля як складова структури характеру зумовлює його силу, непохитність. Отже, воля, як вважають, являє собою стрижневий компонент сформованого характеру. Сильна воля робить характер самостійним, стійким, непохитним, мужнім, людина з таким характером здатна досягати бажаної мети.
Люди із слабкою волею — слабохарактерні. Навіть маючи багато знань і значний досвід, вони не здатні наполягати на справедливості і виявляють нерішучість, страх.
Темперамент як складова структури характеру є динамічною формою його вияву.
|
|
|
Характер - це єдність типологічного та набутого життєвого досвіду.
Особливості умов життя, навчання та виховання формують різне за змістом індивідуальне ставлення до явищ навколишньої дійсності, але форма вияву цього ставлення, динаміка реакцій особистості визначаються її темпераментом.
Акцентурація рис характеру
Акцентуация характера - это межевые варианты нормы как результат усиления его отдельных черт При акцентуации у индивида проявляется повышенная уязвимость к определенным стрессогенных факторов при относительной стойкости других Наличие акцентуаций у человека обычно не мешает удовлетворительной социал альной адаптации, но они есть \"ахиллесовой пятой\", чувствительными местами наименьшего сопротивления Повышенный психогенный влияние на эти незащищенные стороны личности неблагоприятных элементов среды приводит к психическим травхічних травм.
К Леонгард выделяет следующие типы акцентуаций характера:
1 Гипертимный тип Людей этого типа характеризует чрезмерная контактность, словоохотливость, выраженность жестов, мимики, пантомимики . Люди этого типа часто сами бывают инициаторами конфликтов и обижаются, если кто-то делает им соображения .
|
|
|
2 Дистимний тип Его характеризует слабая контактность, небагатомовнисть Такие люди любят сидеть дома, не любят шумных компаний, редко вступают в конфликты с окружающими, ведут замкнутый образ жизни Они выс соко ценят тех, кто с ними дружит, и готовы подчиниться им С положительных черт им свойственны серьезность, добросовестность, обостренное чувство справедливости Среди черт, которые мешают общению, - бесконечные тивность, замедленность мышления, медлительность, индивидуализмалізм.
3 Циклоидный тип Такому типу свойственны довольно частые периодические смены настроения, в результате этого так же часто меняется и манера общения с окружающими В период хорошего настроения они очень коммуникабельны и ведут яться как люди гипертимного акцентуацией характера, а в период подавленности - замкнутые, а манера общения отвечает дистимному типу.
4 Возбуждающий тип Такому типу присущи низкая контактность в общении, замедленность вербальных и невербальных реакций Нередко они мрачные, склонны к брани, к конфликтам, которые сами активно провоцируют.
5 Застрягаючий тип Его характеризует умеренная коммуникабельность, занудство, склонность к морализации, неразговорчивость.
6 Педантичный тип В конфликты вступает редко, выступая в них скорее пассивной, чем активной стороной На работе ведет себя как бюрократ, предъявляя окружающим много формальных требований Вместе с тем легко уступает мы исцем лидера Иногда огорчает домашних чрезмерными претензиями относительно аккуратности Его положительные черты - это добросовестность, аккуратность, серьезность, надежность в делах, а непривлекательные черты - это формализма м, занудствоість.
7 Тревожный тип Представителям этого типа свойственны низкая контактность, неуверенность в себе, минорное настроение Они редко вступают в конфликты с окружающими, играя в них в основном пассивную роль в конфликтных с ситуациях ищут поддержки и опоры их положительные черты - дружелюбие, самокритичность, исполнительская дисциплина Через свою беззащитность также могут быть мишенями для шуткертів.
8 эмотивной тип Такие люди предпочитают общение в узком кругу избранных, с которыми устанавливаются хорошие контакты, понимают \"с полуслова\" Сами вступают в конфликты очень редко и играют в них пассивную роль Образ зи таят в себе Положительные черты: доброта, сопереживание, радость за чужие успехи, обостренное чувство долга, исполнительская дисциплина Отрицательные черты: чрезмерная чувствительность, плаксивостьь, плаксивість.
9 Демонстративный тип Представители этого типа легко устанавливают контакты, стремятся к лидерству, власти и похвалы Они умеют хорошо приспосабливаться к людям и вместе с тем склонны к интригам (при внешней мягкости манеры с общения) Такие люди раздражают окружающих самоуверенностью и чрезмерным амбициозностью, систематически сами провоцируют конфликты, но при этом активно защищаются .
10.Экзальтированный тип Этому типу свойственны высокая контактность, словоохотливость, закохуванисть Такие люди часто противоречат, но не доводят до открытых конфликтов
11.Экстравертированный тип отличается высокой контактностью. У таких людей большое количество друзей, знакомых, они болтливы, открыты для любой информации .
12 Интровертированный тип Для таких людей характерна низкая контактность, замкнутость, оторванность от реальности, склонность к философствования Такие люди любят одиночество, вступают в конфликты с окружающими только при сп пробах бесцеремонного вмешательства в их личную жизнь .
Есть типичная установка человека интуитивной, которая мыслит, чувствует и ощущает Кроме этих чисто психологических типов установок, есть и социальные, т.е., несут отпечаток первичного коллективного представления Эти ко олективно обусловленные установки порой важнее индивидуальні
66.Поняття про здібності,природні та соціальні передумови здібностей
Здібності - це індивідуально-психологічні особливості, які є суб'єктивними умовами успішного виконання певного різновиду діяльності. Здібності не зводяться до наявності в індивіда знань, умінь, навичок. Вони проявляються у швидкості, глибині та міцності оволодівання засобами і прийомами діяльності. У вивченні здібностей виділяють три основні проблеми: походження і природа здібностей, типи і діагностика окремих видів здібностей, закономірності формування здібностей.
Природні передумови здібностей включають в себе цілий спектр особливостей, серед яких підвищена чутливість аналізаторів до зовнішніх подразників. А. Г. Ковальов вважає, що задатки - це первинна природна особливість організму, яка проявляється відразу, як тільки людина починає займатися якоюсь діяльністю. Вчені виявили, що деякі ділянки мозку мають пряме відношення до роботи з символами, а А. Р. Лурія встановив взаємодія блоків мозку, які виявляються причиною свідомого дії. Якщо в цій взаємодії є порушення, то цілісність і узагальненість сприйняття страждають (хвора замість вермішелі кладе в каструлю сірники).
соціальні здібності, біологічну основу яких поки ще нікому точно встановити не вдалося. Це - вищі, культурно обумовлені здібності, властиві лише людині: художні, музичні, лінгвістичні, математичні, інженерні та ряд інших. Вони мають інше походження, формуються і розвиваються інакше, ніж ті, що мають явно виражені біологічні задатки і безпосередньо залежать від дозрівання тих або інших органічних структур. Умовами і передумовами розвитку в людини соціальних здібностей є такі обставини її життя:
1. Наявність суспільства, соціально-культурного середовища, створеного працею багатьох поколінь людей. Це середовище штучне, включає безліч предметів матеріальної і духовної культури, що забезпечують існування людини і задоволення її власне людських потреб.
2. Відсутність природних задатків до користування відповідними предметами і необхідність навчання цього з дитинства.
3. Необхідність участі в різноманітних складних і високоорганізованих видах людської діяльності.
4. Наявність з народження навколо людини освічених і цивілізованих людей, які вже мають необхідні їй здібності, спроможні передати потрібні знання, уміння і навички і застосовують при цьому відповідні засоби навчання і виховання.
5. Відсутність в людини з народження жорстких, запрограмованих структур поведінки типу природжених інстинктів, незрілість відповідних мозкових структур, що забезпечують функціонування психіки, і можливість їх формування під впливом навчання і виховання.
67. Структура здібностей.загальні та спеціальні здібності
Вони поділяються за змістом і характером діяльності. Так, вирізняються здібності до навчання, малювання, музики, спорту, науки, організації, до конструювання, артистичні, педагогічні здібності тощо. У різних сферах діяльності здібності мають багато спільного і разом з тим мають специфічні риси.
Загальними називаються здібності, які певною мірою виявляються в усіх різновидах діяльності - навчанні, пращ, грі, розумовій діяльності тощо. Люди, що мають загальні здібності, легко переходять від одного різновиду діяльності до другого, використовуючи наявні засоби для їх виконання. В учнів загальні здібності виявляються в успішному опануванні різних навчальних дисциплін.
Спеціальні здібності виявляються в спеціальних різновидах діяльності. Наявність певних властивостей є підґрунтям спеціальних здібностей. Так, уява — важлива ознака літературних здібностей, музичний слух - підґрунтя музичних здібностей. Загальні та спеціальні здібності взаємопов'язані, вони доповнюють одні одних.
68. Співвідношення та якісна характеристика понять: геніальність, обдарованість, талант, майстерність
Талант (грец. - вага, міра, рівень здібностей) - така сукупність здібностей, яка дозволяє отримати продукт діяльності, що відрізняється оригінальністю і новизною, високою досконалістю і суспільною значимістю.
Геніальність (лат. - дух) - високий ступінь розвитку таланту, що дозволяє здійснити принципові зрушення в тій чи іншій сфері творчості, «створити епоху». Як відмічав Георг Гегель, це характеристика людини, яка співпадає із своєю суттю.
Обидві ці якості - здібності завжди безпосередньо зв'язані з творчою діяльністю.
Обдарованість – це ґрунт, на якому зростає талант, а за талантом іноді ховається геніальність. Але без належних умов, без відповідної підтримки – хіба матиме змогу обдарованість розвиватись, перероджуватись у талановитість? Людина не може тримати в собі свої здібності, у собі вона їх може тільки поховати. Здібності мають іти назовні, у щось втілюватись, чомусь слугувати, давати віддачу. Обдаровані особистості потрібні суспільству, але й суспільство потрібне їм для втілення їхнього потенціалу.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 1193; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!