Сприймання - це відображення у свідомості людини предметів і явищ у сукупності їхніх якостей і частин, що діють у певний момент на органи
приймання не зводиться до суми окремих відчуттів, хоча й передбачає їхню наявність у відображенні дійсності. Воно залежить від певних відношень, що існують між відчуттями, взаємозв'язок яких, своєю чергою, залежить від зв'язків і відношень між якостями, властивостями, різними частинами предметів і явищ.
Попередній досвід прискорює процес виділення об'єкта, розпізнання його особливостей, збагачує зміст сприймання, підвищує його повноту і точність.
Сприймання предметів і людей, з якими суб'єкту доводиться мати справу, умов, в яких він діє, становить необхідну передумову усвідомленої людської діяльності. Життєва практика змушує людину перейти від мимовільного сприймання до цілеспрямованого спостереження; на цій стадії сприймання уже перетворюється на специфічну
приймаючи, людина не лише бачить, а й дивиться, не лише чує, а й слухає, а часом не тільки дивиться, а й розглядає, вдивляється, не лише слухає, але й прислуховується; вона активно вибирає настанову, яка забезпечує адекватне сприймання предмета. Сприймаючи, суб'єкт виконує певну діяльність, спрямовану на те, щоб образ сприймання набув відповідності з предметом. Предмет є об'єктом не лише усвідомлення, а й практичної дії, яка контролює це усвідомлення.
Процес сприймання тісно пов'язаний з іншими психічними процесами: завдяки мисленню ми усвідомлюємо те, що сприймаємо; завдяки мові називаємо предмет сприймання; почуття допомагають виробити певне ставлення до того, що сприймаємо; завдяки волі довільно організуємо цей процес. ізіологічною основою сприймання є складна аналітико-синтетична діяльність усієї кори головного мозку.
|
|
|
У процесі сприймання аналіз набуває більш диференційованого характеру. Виділені шляхом аналізу елементи об'єктів об'єднуються у складні комплекси. Об'єднання це зумовлено об'єктивними просторовими, часовими та іншими зв'язками самих явищ. Візьмімо для прикладу сприймання слова при читанні. Воно включає в себе виділення окремих букв і об'єднання їх у ціле. Слово "море" не можна прочитати, не виділяючи букв м, р та ін. З іншого боку, ми читаємо це слово не як механічну суму окремих букв, а як щось цілісне.
Єдність аналізу та синтезу наявна й у сприйманні мелодії. Ми виділяємо окремі звуки, з яких складається мелодія (аналіз), і поєднуємо їх у певному звуковисотному співвідношенні (синтез). У формуванні образу мелодії провідну роль відіграє утворення умовних рефлексів на певне, характерне для конкретної мелодії співвідношення тонів. Збереження цього співвідношення зумовлює сприймання мелодії як тієї самої, незалежно від того, на якому інструменті її відтворюють. Система зв'язків збуджень, яку викликають елементи конкретного комплексного явища, є фізіологічною основою його образу.
|
|
|
У сприйманні відображаються предмети дійсності в сукупності різноманітних якостей і частин. Взаємодія системи аналізаторів може виникнути внаслідок взаємодії комплексу подразників різних аналізаторів: зорових, слухових, моторних, дотикових.
Важливу функцію у процесі сприймання виконує друга сигнальна система. Саме вона визначає зміст людського сприймання. Завдяки мові та мисленню сприймання людини відрізняється від сприймання тварин.
Друга сигнальна система робить предмет, який сприймають, словесним сигналом, визначає розуміння першосигнальних подразників, надає сприйманню людини довільного характеру, пов'язує його з активністю особистості. Друга сигнальна система сприяє усвідомленню й осмисленню предметів, які відображаються, і регулює процес формування людського сприймання
Властивості сприймання
До властивостей сприймання належать: предметність, константність, вибірковість, структурність, цілісність, категоріальність, осмисленість та аперцепція. Предметність - це здатність відображати об'єкти та явища реального світу не у вигляді набору не зв'язаних один з одним відчуттів, а у формі окремих предметів.
|
|
|
Константність сприймання полягає у відносній постійності деяких властивостей предметів при зміні віддалі, ракурсу та освітленості. Завдяки константності ми сприймаємо оточуючі нас предмети як відносно постійні за формою, кольором та величиною. Форма, колір та розмір предметів сприймаються нами як постійні, незважаючи на те, що сигнали, які надходять від цих предметів до органів чуття, безперервно змінюються.
Вибірковість - це виокремлення окремих предметів та явищ з усього різноманіття навколишнього середовища, водночас як інші об'єкти реального світу є фоном нашого сприймання, тобто не відображаються. У вибірковості розкривається активність процесу сприймання як вияв змістовної сторони діяльності людини. Вибірковість сприймання визначається інтересами, установками та потребами особистості.
Будь-якому образу сприймання властива цілісність. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі. Завдяки цілісності сприймання зовнішній подразник виступає як цілісний образ. Він складається на основі узагальнення знань про окремі властивості та якості предмета, які надходять у вигляді окремих відчуттів. Компоненти відчуття настільки тісно пов'язані між собою, що єдиний складний образ предмета виникає навіть тоді, коли на людину безпосередньо діють тільки окремі властивості або окремі частини об'єкта. Коли образ предмета не дається повністю, він мисленнєво добудовується до цілісної форми.
|
|
|
Структурність полягає у відтворенні структури предмета сприймання. При зміні окремих відчуттів від предмета і збереженні окремих відношень між ними загальна структура образу залишається незмінною (одна й та сама пісня у виконанні різних співаків).
Сприймання носить узагальнений характер, кожен предмет сприймання позначається певним поняттям і відноситься до певного класу. Якраз у цьому полягає наступна властивість сприймання - категоріальність. Сприймаючи новий предмет, людина прагне не лише зрозуміти, що перед нею знаходиться, але й відносить до певної групи відомих їй предметів. У цьому відображається вплив мови й особистого досвіду людини.
Осмисленість передбачає усвідомлення об'єкта сприймання. Хоча сприймання виникає при безпосередній дії подразника на органи чуття, перцептивні образи завжди мають певне смислове значення. Завдяки осмисленості стає можливим цілеспрямоване використання предметів. Осмисленість досягається в процесі розуміння сутності предметів, тобто процес сприймання ускладнюється мисленнєвою діяльністю. Зв'язок мислення і сприймання насамперед виявляється в тому, що свідомо сприймати предмет означає мисленнєво називати його, тобто віднести до певної групи, класу, зв'язати його з певним поняттям.
Прикладом вияву аперцепції є сприймання однієї й тієї самої людини представниками різних професій: філолог зверне увагу на вимову, фотограф—на зовнішність з приводу фотогенічності, лікар помітить ознаки певного захворювання, модельєр зверне рагу на правильність пропорцій фігури.
24.Спотережливість, як вастивість особистості
. В трудовой деятельности и повседневной жизни люди бывают внимательны, невнимательны и рассеяны. Степень внимательности - это устойчивое свойство личности, присущая ей от природы, совершенствуется в течение жизни в довольно ограниченном диапазоне в зависимости от обстоятельств, потребностей и опыта. Внимательный в одной области жизни может быть совсем невнимательный в иней. Поэтому разделение людей по такому критерию надо считать определенным условным образом.
Внимательной человека можно назвать, если в ней преобладает произвольная и післядовільна внимание, если она имеет цель и волю, хорошо осознает, чего хочет. Невнимательный человек - это та, которая не умеет сосредоточиться на предмете, не способна проникнуть в суть вещей, во внутренний мир другого. Рассеянная человек занимает промежуточное место по градации внимания, имеет этажное направленность действий, не может сосредоточиться на каком-либо объекте.
Большую общественную ценность составляет внимательность как черта характера, отражающая отношение к людям, их потребностей, интересов, переживаний, запросов. Такая внимательность является основой чуткости и тактичности в отношении к другим людям и должна быть непременным качеством руководителей, педагогов, общественных и государственных деятелей.
Внимательность или невнимательность сказываются на всех сторонах личности и ее деятельности. Внимательность - важное условие чувственного и рационального отражения действительности, логического хода мысли и ее положительных результатов. Невнимательность всегда тесно связанная с неумением произвольно регулировать внимание, а это негативно отражается на умственной деятельности, нарушая последовательность, доказательность, непротиворечивость суждений и вызывая эмоциональное отвлечение мысли. Однако причины невнимательности кроются не только в недостатках произвольного внимания, но и в отсутствии знаний.
Особый интерес вызывает рассеянность внимания, которая заключается в перепрыгивании от одного внешнего объекта к другому. Внимание человека при минимальной волевой регуляции подчиняется внешним обстоятельствам. И ее не надо путать с "профессорской рассеянностью", причиной которой выступает глубокая концентрация внимания на одном объекте своих поисков, что является необходимым условием сосредоточения личности.
Одной из важных характеристик внимания является связь внимательности с деятельностью и направленностью личности. На определенном этапе своего развития человек начинает все больше выделять объекты, на которые направляется произвольное внимание, впоследствии достигая післядовільних ее форм. Объекты, которые выделяет субъект в связи с целью и содержанием деятельности, постепенно занимают доминирующее место в его сознании. Вырабатывается привычка, углубляется интерес, усиливается мотивация к определенной деятельности. Накопления соответствующего опыта заостряет внимание на мельчайших деталях в предметах и явлениях, малозаметных неспециалистам. Так складывается профессионализация внимания, начинает формироваться еще в школе. Например, занятия техническим конструированием побуждает будущего рабочего или инженера присматриваться к машинам, производить соответствующие свойства внимания. Опыты по физике вырабатывают навыки концентрации внимания на существенных изменениях, которые заметить не легко, приучают видеть в явлениях существенное, новое, формируют мышление и внутреннюю внимание. Внимательность как черта личности проявляется в своеобразном синтезе свойств внимания.
25. Поняття про память, її роль у процесі пізнання.
Специфіка психологічного підходу до вивчення пізнавальних процесів. Пізнавальна діяльність - чуттєві і раціональні форми оволодіння дійсністю: 1) відчуття ( їх класифікація, пороги чутливості, компенсація, адаптація, сенсорна депривація); 2) сприймання (їх класифікація, предметність, цілісність, апперцепція, константність, категоріальність); 3) види та властивості уяви; 4) поняття про пам’ять та її види, сконцентрованість, інтенсивність) мислення, його форми і види; 5) поняття про увагу; 6) мислення, його форми і види; 7) поняття про уявлення та його види; 8) інтуїція.
Пам’ять - це процес організації і збереження минулого досвіду, що робить можливим його повторне використання у діяльності або повернення у сферу свідомості. Процеси сприймання залишають після себе „слід” у мозку, суть котрих складається у здібності відтворювати образи предметів, які у даний момент не діють на людину. Пам’ять грає дуже важливу пізнавальну роль. Вона поєднує минуле і теперішнє в одне органічне ціле. У пам’яті виділяються 3 процеси: запам’ятовування (уведення інформації у пам’ять), збереження (удержання інформації у пам’яті) і відтворення (витягнення потрібної інформації із пам’яті). Всі ці процеси взаємозв’язані. Організація запам’ятовування впливає на збереження. Якість збереження визначає відтворення.
26.Загальна х-ка процесів памяті
За характером психічної активності, що переважає в діяльності, виділяють такі види пам'яті:
– рухова – запам'ятовування, збереження й відтворення різних рухів і їх систем;
– емоційна – пам'ять на переживання;
– образна – запам'ятовування уявлень, картин природи й життя, а також звуків, запахів, смаків;
– словесно-логічна – пам'ять на слова й думки (які здебільшого можуть бути передані іншими словами).
2. За тривалістю збереження матеріалупам’ять буває:
– миттєва чи іконічна – утримання точної й повної інформації без якої-небудь її переробки; тривалість збереження від 0,1 до 0,5 с;
– короткочасна пам'ять – інформація зберігається до 20 с (без повторення);
– довгочасна – здатна зберігати інформацію протягом практично необмеженого терміну;
– оперативна пам'ять – розрахована на збереження інформації протягом визначеного, заздалегідь заданого терміну, у діапазоні від декількох секунд до декількох днів. Термін збереження визначається завданням, яке стоїть перед людиною.
3. За характером цілей діяльності пам’ять поділяється на такі види:
– мимовільна – запам'ятовування й відтворення при відсутності спеціальної мети щось запам'ятати чи пригадати;
– довільна – має місце за наявності спеціальної мети запам'ятати чи відтворити.
27. Види памяті
Пам’ять — це система складних психічних процесів, за допомогою яких людина нагромаджує і зберігає у свідомості інформацію та відтворює її залежно від потреби.
Такими процесами пам’яті є запам’ятовування, зберігання, відтворення і забування. Ці процеси тісно пов’язані між собою, формуються і виявляються в діяльності та залежать від неї.
Запам’ятовування — це процес закріплення нового шляхом пов’язування його з раніше набутим, внаслідок чого людина збагачується новими знаннями і формами поведінки. Ефективність запам’ятовування визначається метою, мотивами і способами діяльності.
Зберігання — більш-менш тривале утримання в пам’яті інформації, знань, досвіду.
Відтворення — це процес актуалізації закріпленого раніше матеріалу і використання його в діяльності.
Забування — це ослаблення зв’язків того чи іншого матеріалу з минулим досвідом, зумовлене невикористанням цього матеріалу в діяльності. Забування, як і запам’ятовування та відтворення, має вибірковий характер. Види пам’яті
· за характером психічної активності, яка є провідною у діяльності;
· за характером мети діяльності;
· за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу залежно від його ролі і місця в діяльності.
Так, за характером психічної активності в діяльності розрізняють: рухову, емоційну, образну і словесно-логічну пам’ять.
Рухова пам’ять — це запам’ятовування, зберігання і відтворення різних рухів та їх систем. Вона є основою для формування трудових навичок і забезпечує фізичну вправність людини в процесі праці.
Емоційна пам’ять — це пам’ять на почуття, які виступають сигналами до певних дій чи утримання від останніх.
Образна пам’ять — це пам’ять на уявлення, на зорові, слухові та інші враження, викликані дією подразників на органи чуття.
Словесно-логічна пам’ять характеризується запам’ятовуванням, зберіганням і відтворенням думок, понять, суджень, умовиводів. Вирішальну роль в її функціонуванні відіграє друга сигнальна система.
Залежно від мети діяльності виділяють мимовільну і довільну пам’ять.
Мимовільна пам’ять характеризується тим, що людина запам’ятовує і відтворює матеріал, не ставлячи перед собою мету щось запам’ятати чи пригадати.
Якщо людина свідомо ставить перед собою завдання запам’ятати і зберегти матеріал, то таке запам’ятовування називається довільним. Самі процеси запам’ятовування і відтворення виступають як спеціальні дії. У трудовій діяльності людина користується як мимовільною, так і довільною пам’яттю.
Залежно від тривалості часу, який проходить між запам’ятовуванням і відтворенням, виділяють короткотривалу і довготривалу пам’ять.
Короткотривала пам’ятьхарактеризується коротким (секунди, хвилини) зберіганням і негайним відтворенням матеріалу після одноразового його сприйняття.
Довготривала пам’ятьхарактеризується тривалим зберіганням матеріалу після багаторазового його повторення і відтворення. Вона представлена всім обсягом знань, інформації, переживань, якими володіє людина.
. Рівень розвитку пам’яті є важливим показником інтелектуального розвитку людини. Важливим фактором і умовою вдосконалення пам’яті є праця, оскільки пам’ять разом з мисленням становить зміст усіх видів діяльності і характеризує рівень їх інтелектуалізації.
28. Теорія памяті
Пам'ять - це психічний процес, який відображає досвід людини шляхом запам'ятовування, зберігання та наступного відтворення. Вона є необхідною умовою психічного розвитку людини, адже нові утворення ґрунтуються на основі зафіксованих здобутків
Психологічні теорії пам'ять
Поширення набули асоціаністська, гештальтпсихологічна, біхевіористична і діяльнісна теорії пам'яті.Однією з перших психологічних теорій пам'яті, що досі не втратила наукового значення, була асоціаністська теорія. Вихідним принципом для неї стало поняття асоціації, що означає зв'язок, з'єднання. Механізм асоціації полягає у встановленні зв'язку між враженнями, що одночасно виникають у свідомості, та його відтворенні індивідом. Основними принципами утворення асоціацій між об'єктами є: збіг їхнього впливу в просторі і часі, схожість, контраст, а також їхнє повторення суб'єктом. В. Вундт уважав, що пам'ять людини складається з трьох видів асоціацій: вербальних (зв'язки між словами), зовнішніх (зв'язки між предметами), внутрішніх (логічні зв'язки значень). Словесні асоціації розглядали як найважливіший засіб інтеріоризації чуттєвих вражень, завдяки чому вони ставали об'єктами запам'ятовування і відтворення.
Рішучої критики зазнала асоціаністська теорія пам'яті від гештальтпсихології. Вихідним поняттям нової теорії було поняття гештальт-образ як цілісно організована структура, яка не зводиться до суми її частин. У цій теорії особливо підкреслювали значення структурування матеріалу, доведення його до цілісності, організації в систему при запам'ятовуванні й відтворенні, а також роль намірів і потреб людини в процесах пам'яті (останнє пояснює вібірковість мнемічних процесів).
ам'ять, згідно з цією теорією, суттєво визначається будовою об'єкта. Відомо, що погано структурований матеріал запам'ятати дуже важко, тоді як добре організований - легко, практично без повторень. Коли матеріал не має чіткої структури, індивід часто розчленовує або об'єднує його шляхом ритмізації, симетризації тощо. Людина сама прагне перебудувати матеріал для того, щоб він краще запам'ятався.
Біхевіористична теорія пам'яті виникла на ґрунті прагнення впровадити в психологію об'єктивні наукові методи. Дослідники-біхевіористи зробили великий внесок у розвиток експериментальної психології пам'яті, зокрема, створили багато методик, які дають змогу отримати її кількісні характеристики.
У біхевіористичній теорії пам'яті підкреслено роль вправ, необхідних для закріплення матеріалу. В процесі закріплення відбувається перенесення навичок - позитивний або негативний вплив результатів попереднього навчання на подальше. На успішність закріплення впливає також інтервал між вправами, міра подібності та обсяг матеріалу, ступінь научіння, вік та індивідуальні відмінності між людьми. Наприклад, зв'язок між дією та її результатом то краще запам'ятовується, що більше задоволення викликає цей результат. І навпаки, запам'ятовування слабшатиме, якщо результат виявиться небажаним чи байдужим (закон ефекту за Е. Торндайком).
Діяльнісна теорія пам'яті спирається на теорію актів, представники якої (Ж. Піаже, А. Валлон, Т. Рібо та ін.) розглядають пам'ять як історичну форму діяльності, вищий прояв якої - довільна пам'ять. Мимовільну пам'ять вони вважали біологічною функцією, у зв'язку з чим заперечували наявність пам'яті у тварин, а також у дітей до 3-4 років.
Принцип єдності психіки і діяльності, що сформулювали Л.С. Ви-готський, О.М. Леонтьєв, С.Л. Рубінштейн, став основоположним у проведених на основі цієї теорії дослідженнях пам'яті. Л.С. Виготський дослідив пам'ять у плані "культурно-історичної концепції". Специфіку вищих форм пам'яті він бачив у використанні знаків-засобів, предметних і вербальних, за допомогою яких людина регулює процеси запам'ятовування і відтворення. Тільки при таких умовах пам'ять із натуральної (мимовільної) перетворюється на опосередковану (довільну), яка виявляється як особлива самостійна форма "мнемічної діяльності". Розвиваючи услід за П. Жане ідею інтеріоризації, Л.С. Виготський розрізняв зовнішні форми мнемічної діяльності як "соціальні" і внутрішні - як "інтрапсихологічні", які генетично розвиваються на основі зовнішніх.
29. Увага, як властивість пізнавальних процесів
Увага – це особлива форма психічної діяльності, яка виявляється у спрямованості і зосередженості свідомості на вагомих для особистості предметах, явищах навколишньої дійсності або власних переживаннях.
Функція уваги – зосередження свідомості на предметі діяльності.
Важливою закономірністю уваги є її вибірковість, яка виявляється в тому, що людина, зосереджуючись на одному, не помічає іншого. Це пояснюється більш вираженою гальмівною дією вагомих для особистості предметів і переживань щодо менш значущих, які в цей час на неї діють.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 640; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!