ЗАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОЗАХИСНОГО РУХУ ТА
ГРОМАДСЬКОГО ОПОРУ В ДРУГІЙ ПОЛ. 50-х— НА ПОЧ. 60-х РОКІВ
Ключові терміни та поняття
- національно-визвольні змагання
- інакомислення
- „шестидесятники”
- правозахисний рух
- дисидентство
- „самвидав”
- „тамвидав”
- Український Робітничо-
Селянський Союз
- національна політика
- русифікація
- „відлига”
Історичним сенсом усіх національно-визвольних змагань українського народу впродовж століть була боротьба за незалежність Української держави. На кожному їх етапі вона виявлялася в різних формах. В др. пол. 50-х — на поч. 60-х рр., а потім пізніше (вдруге) в 70— 80-х рр. XX ст. це було інакомислення, дисидентство, правозахисний рух, що виникли зразу після XX з'їзду партії.
Дисидентство стло проявом національно-визвольного руху.
Попри проведені реформи, що мали як позитивні так і негативні наслідки, Хрущов не дійшов головної реформи – політичної: залишалася адміністративно-командна система, однопартійність, безпорадність Рад.
Була зроблена низка теоретичних висновків, що практично не відповідали реаліям суспільно-політичного буття:
- соціалізм в Радянському Союзі побудований повністю і остаточно;
- перехід до розгорнутого будівництва комунізму;
- сформована нова історична спільність – радянський народ. Цементуючою основою якої є російська мова, як мова міжнаціонального спілкування;
- розквітають і зближуються радянські нації, що наближає процес їх злиття тощо.
|
|
В Україні, як і в цілому в СРСР, інакомислення виникло внаслідок критичного переосмислення радянської дійсності й існувало як в легальних, так і в нелегальних формах. Цей рух в Україні почався набагато раніше, ніж у Москві. Його представники спочатку виступили проти недоліків існуючої системи, порушення законів і прав людини, за вільний розвиток української мови і культури, за правду історії України.
«Шестидесятники». Започаткували інакомислення кращі представники інтелігенції України, творча молодь, люди беззастережно сміливі, які сповідували нові думки, відмінні від офіційних. Вони стали ядром духовної опозиції режиму в Україні, до них приєдналася частина робітників, студентської молоді, інших соціальних груп населення. Серед них: В. Симоненко, молодий поет з Полтавщини; Василь Стус, аспірант Інституту літератури в Києві; Іван Дзюба, автор відомої праці «Русифікація чи інтернаціоналізм»; Ліна Костенко, випускниця Московського літературного інституту; поети Іван Драч і Микола Вінграновський; блискучі літературні критики Іван Світличний і Євген Сверстюк; кінематографісти С. Параджанов і Л. Осика та сотні інших. Їх вільнодумство, інакомислення, захист української мови і культури не збігалися з віяннями часу. Почалася (після виступу М. Хрущова в березні 1963 р. на зустрічі з інтелігенцією) чергова кампанія погрому на ідеологічному фронті на зразок 40-х — поч. 50-х рр.
|
|
«Самвидав». Цькування митців посилилося ще й тому, що десятки літературних й публіцистичних творів, яким був перекритий шлях до публікації в офіційних наданнях, передруковувалися на машинках, надиктовувалися на магнітофонні стрічки і навіть переписувалися від руки, тобто були «самвидавом». Це: твори О. Солженіцина, Б. Пастернака, А. Ахматової, Л. Костенко, В. Симоненка та ін. В статтях «Про сучасне і майбутнє України», «Націоналісти?», «12 запитань для тих, хто вивчає суспільствознавство» піднімалися найболючіші проблеми сучасності: підлегле становище України в СРСР, стан української мови і культури, русифікація, злочини сталінізму тощо.
В проекті програми «Українського робітничо-селянського союзу»(1959 р.), написаному Левком Лук'яненко, оцінка негативних явищ 30-х років повністю співпадала з оцінками і рішеннями XX з'їзду партії. Особливій критиці була піддана національна політика в Україні: масове звинувачення українців в націоналізмі та їх фізичне знищення. Підкреслювалося обмеження України в її політичних та економічних правах. Йшлося про те, що за радянських часів українська мова так і не стала державною, що вона витіснена з державної сфери, вузів, школи. Наголошувалося на тому, що Україна є справжнім придатком Росії, 2/3 її багатства вивозиться поза межі республіки. В проекті програми робився висновок, що Україна в складі СРСР не має можливості розвиватись в політичному, економічному, культурному відношенні, що в зв'язку з цим згідно ст. 14 і 17 Конституції УРС та СРСР вона повинна вийти зі складу Союзу і стати незалежною самостійною державою.
|
|
Актом небаченої громадянської мужності були розрахунки академіка І. Р. Юхновського, який ще в 60-х роках математично обґрунтував неминучість розпаду Союзу РСР.
Соціальна належність учасників громадського опор й правозахисного руху була різноманітною, а українська географія його була надзвичайно широкою (всупереч тим, хто розглядав його лише як західноукраїнський рух). В ньому брали участь літератори, викладачі вузів В. Мороз, М. Осадчий; вчителі М. Масютка, М. Озерний; інженер Мартиненко; генерал П. Григоренко; слюсар І. Гель; художниця А. Горська, працівники газет, журналів та радіо; названі вище «шестидесятники»— поети, письменники, літературознавці тощо.
|
|
Найкричущий парадокс «відлиги». Неадекватними проголошеній на XX з'їзді партії лібералізації, реабілітації жертв сталінських репресій були нові політичні репресії. За інакомислення, зберігання недозволеної самвидавницької літератури в др. пол. 50-х років в Україні було притягнуто до судової відповідальності і піддано іншим формам переслідувань за «антирадянську діяльність» близько 3,5 тис. чол. Членів «УРСС» І. Кандибу, С. Віруна та ін. звинуватили в «зраді Батьківщині» й засудили на максимальні строки ув'язнення. А. Левка Лук'яненка, як автора програми «УРСС» засудили до смертної кари. 73 доби він провів в камері смертників, потім під тиском світових правозахисних організацій смертну кару було замінено на 15-річне ув'язнення.
Продовжувалися утиски й переслідування учасників збройної боротьби ОУН-УПА. Хоча значна частина їх після XX з'їзду партії була амністована, активним учасникам визвольних змагань заборонялося повертатися до західних областей.
У 1965 р. за вільне слово й незалежну думку було заарештовано понад 20 талановитих представників молодої генерації української інтелігенції: Михайло Горинь (6 років), Богдан Горинь (4 роки), С. Караванський (25 років), М. Масютко (11 років). Саме про них писав п. Чорновіл в своїй збірці «Лихо з розуму», яка в 1967 р. у Франції була удостоєна міжнародної премії, а Львівський суд оцінив її на 3 роки ув'язнення. В. Мороз за книгу «Репортаж із заповідника ім. Берії» був засуджений до 6 років спецтюрми, 3 років таборів суворого режиму і 5 років заслання. На захист В. Мороза виступили В. Стус, А. Сахаров, папа Римський, Президент США, Громадська організація «Міжнародна амністія».
Період «мирного» співіснування системи з інакомисленням кінчався. У новому Кримінальному кодексі УРСР, що був прийнятий в 1961 р., була залишена стаття, спрямована на збереження практики політичних репресій — сі. 62 «Антирадянська агітація і пропаганда». Після усунення від влади М. Хрущова (1964 р.) до влади прийшла консервативна частина партійної верхівки на чолі. з Л. І. Брежнєвим і М. А. Сусловим.
Подальший хід подій в Україні, як і завжди, був визначений поза її межами. На зміну «відлизі» приходила реакція.
З а п и т а н н я:
1. Хто і коли започаткував інакомислення в Україні?
2. Кого із «шестидесятників» Ви знаєте і який вклад вони внесли в розгортання національно-визвольного руху в Україні після XX І з'їзду КПРС?
3. Чому виникло «самвидавництво» і яку роль воно відіграло в правозахисному русі?
4. Що Ви знаєте про «Український робітничо-селянський союз» та як склалася доля його учасників?
5. Як офіційна влада розправлялася із правозахисниками?
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 307; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!