УТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ.   ЇЇ ЛІДЕРИ

                      

Ключові терміни та поняття

· династія Романових

· національний рух

· Українська Центральна Рада

· Тимчасовий уряд

· Універсал

· УСДРП

· УПСР

· УПСФ

 

Династія Романових впала в лютому 1917 року. Ос­танній царський тиран з цієї династії, що впродовж 3-х століть руйнувала права, свободи й самостійність Украї­ни, зрікся влади. Лютнева демократична революція що  перемогла 27 лютого, знищила самодержавний режим. Встановилася своєрідна ситуація: двовладдя — влада без сили (Тимчасовий уряд) —та сила без влади (Петро­градська Рада робітничих і солдатських депутатів).

Звістка про повалення царизму і проголошення Тим­часового уряду на чолі з князем Львовим швидко долеті­ла до України. Тут теж почався процес формування ор­ганів влади. Різні політичні сили по-своєму ставилися до цього. Представники буржуазних партій, перш за все в Києві, під контролем Тимчасового уряду, який прагнув зберегти контроль над Україною, почали формувати ор­гани, які б служили підтримкою Уряду в Росії. Було створено «виконавчий комітет», куди увійшли представ­ники міської думи, фабриканти й заводчики, земельні дія­чі, ліберальна професура. Він і став представником Тим­часового уряду в Україні. На місцях виконавча влада передавалася повітовим і губернським комісарам. Але вони по суті не мали реальної влади в умовах адмініст­ративного хаосу, розпаду поліції, суперництва з боку Рад.

Паралельно формувалися Ради робітничих і солдат­ських депутатів: 2 березня — в Харкові, 3-4 —в Києві, 4—Катеринославі, 6—в Одесі й Миколаєві, 7—в Херсоні, Вінниці, Єлисаветграді, 11—в Полтаві, 16— в Чернігові. Більшість в них становили представники со­ціалістичних партій, в основному російських: соціал-де­мократи, більшовики й меншовики, есери та ін.

І Тимчасовий уряд, і Ради виступали за збереження централізованої Російської держави.

Український національний рух. Виникнення центральної Ради. Масовий національний рух за повернення Ук­раїні державного суверенітету розгорнувся з перших днів революції. В цьому русі сформувалися дві течії:1) «автономісти», які обстоювали культурно-національну ав­тономію України в складі перебудованої на федератив­них засадах Росії, виразником таких» поглядів” виступали, перш за все, Товариство українських поступовців (ТУП); 2) «самостійники», які обстоювали повну незалежність України (Українська народна партія М. Міхновського та ін.). Ці погляди знайшли своє відтворення під час 100-тисячної демонстрації в Києві 19 березня 1917 р., основ­ними гаслами якої були «Автономію Україні», «Вільна Україна у вільній Росії», «Хай живе самостійна Украї­на» та ін.

Прагнення об'єднати українські національні сили, зацікавлені у відродженні національно-визвольного руху, та не допустити розколу у цьому русі привели національ­но-патріотичні сили до створення єдиної державно-полі­тичної організації, що отримала назву Центральна Ра­да (3—4 березня). Українська Центральна Рада (УЦР) об'єднала представників головних українських національних партій­­­-Української-соціал-демократичної робітничої партії (УСДРП), Української партії соціалістів-револю­ціонерів (УПСР), Української партії соціалістів-федера­лістів (УПСФ), Української народної партії (УНП), а також наукових, політичних, освітніх, кооперативних, студентських та інших громадських організацій. Це був перший український революційний сейм (парламент), що намагався представляти інтереси всього народу. Го­ловою УЦР був обраний відомий український історик, лідер ТУП, відомий політичний і громадський діяч М. С. Грушевський. Провідну роль в Центральній Раді відігра­вали також Володимир Винниченко, відомий український письменник, член УСДРП. Для обох ідеалом була авто­номія України в складі Росії. Інші відомі діячі УЦР — Симон Петлюра (УСДРП), С. Єфремов (ТУП), Б. Мартос, П. Христюк та ін.

Спочатку Центральна Рада відігравала лише роль київської міської організації і не змогла відразу сфор­мулювати політичної платформи своєї діяльності. В ній увесь час точилася боротьба між «автономістами» і «са­мостійниками».

Важливу роль в кристалізації політичної програми УЦР та в завершенні її становлення як всеукраїнської ор­ганізації відіграли: багатотисячна демонстрація в Києві (19 березня) та в інших містах України; Всеукраїнський національний конгрес (6—8 квітня), на який зібралося понад 900 делегатів, що обговорили методи досягнення автономії України, права національних меншин та обра­ли новий склад УЦР, головою якої знову став М. Грушевський; 1-й Український військовий з'їзд (травень 1917 .р.), який теж став на автономістські позиції, обрав Військовий Генеральний комітет на чолі з С. Петлюрою.

В ході розгортання національно-визвольного руху по­зиції автономістів перемогли. Гасло національно-територіальної автономії стало основною стратегічною метою УЦР.

Тимчасовий уряд не визнавав державного статусу Центральної Ради.

Таким чином, події березня-травня 1917 р. набули такого розмаху і глибини, що їх по праву можна вважа­ти початком української національно-демократичної ре­волюції.

 

                                    З а п и т а н н я:

1. В чому полягала своєрідність політичного становища в Ук­раїні після Лютневої революції 1917 року?

2. Що Ви знаєте про М. С. Грушевського?

3. Яким був склад Центральної Ради?

4. Чи визнав державний статус УЦР Тимчасовий уряд? Якщо ні, то чому?

 

 1-й УНІВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНОЇ РАДИ І ПРОГОЛОШЕННЯ

АВТОНОМНОЇ УКРАЇНИ.

ІІ-й УНІВЕРСАЛ

                      

Ключові терміни та поняття

· автономія

· І-ий Універсал

· Всеукраїнський національний конгрес

· Петроградська рада

· Генеральний секретаріат

· ІІ-ий Універсал

Українська національно-демократична революція, яка розпочалася в березні 1917 р., продовжувала свій пере­можний хід весною і влітку цього ж року. Справжнім ог­лядом сил українства, першим кроком відродження на­ції на шляху до державності був Всеукраїнський національний конгрес, на який були запрошені делегати від усіх губерній, а також представники Петербургу, Моск­ви, Криму, Холмщини (Польща). Національний конгрес, стимулюючи розгортання українського руху, надав йому організаційних форм, усталив найважливіше стратегічне завдання — здійснення національно-територіальної ав­тономії. Його вимоги були підтримані конференцією сту­дентства України (21 квітня), київським губернським з'їздом селянської спілки (24 квітня), 1-м Всеукраїнським військовим з'їздом (5—8 травня), Всеукраїнським се­лянським з'їздом (28 травня).

Керівники Центральної Ради, спираючись на патріо­тичне піднесення українського народу та розгортання національно-визвольного руху, звернулися з проханням до Росії у справі автономії України. 6 травня до Петро­граду прибула повноважна представницька делегація УЦР на чолі з заступниками голови Ради В. Винниченком та С. Єфремовим. Головна пропозиція УЦР поляга­ла в тому, щоб Тимчасовий уряд висловив своє пози­тивне ставлення до автономії України, а вже самої авто­номії українці чекатимуть до санкції Всеросійських установчих зборів. Та задовольнити вимоги політичної авто­номії України ні Тимчасовий уряд, ні Петроградська Ра­да не поспішали. І це зрозуміло, бо в російський націо­нальний і політичний менталітет аж ніяк не вписувалася думка про можливість існування не єдиної і   ділимої Ро­сії.             ,                 

Невдалі переговори української делегації в Петрогра­ді викликали в Україні могутню хвилю українського на­родного руху. Особливо непримиренно до великодержав­ної політики Тимчасового уряду поставилися українські військові. 2,5 тис. їх представників на початку червня з'їхалися в Київ на заборонений урядом ІІ-й Всеукраїн­ський військовий з'їзд. Напередодні цього з'їзду, зібрав­шись на Софійській площі біля пам'ятника Б. Хмельни­цькому, вони поклялися, що «не повернуться до своїх час­тин без автономії матері-України».

Проголошення автономії України. 10 червня, в умовах загальнонаціонального піднесення, на ІІ-ому Всеукраїн­ському військовому  з'їзді   було оприлюднено Універсал «До ук­раїнського народу на Україні й поза Україною сущою», який дістав назву 1-го універсалу УЦР.

В ньому, всупереч волі Тимчасового уряду, самочинно проголошувалася автономія України (що охоплює 9 гу­берній) у складі Російської федеративної держави, пра­во українців бути господарями на своїй землі; УЦР ого­лошувала себе органом, що має право приймати акти конституційного значення; визнавалося за необхідність скликання українського сейму; визнавалася рівність усіх національних меншин і висловлювалася надія, що вони будуть разом з українським народом будувати автоном­ний устрій держави. Проголошенням 1-го Універсалу УЦР брала на себе державні функції. Це була своєрідна форма відродження української державності.

Через декілька днів, 15 червня, для поточної роботи був обраний Генеральний Секретаріат, як Уряд Украї­ни, в якому державні функції виконували 8 Генеральних секретарів, 5 із них були соціал-демократами. Очолив Генеральний Секретаріат В. Винниченко.

Проголошення Універсалу викликало в Україні дру­ге за силою після повалення царизму піднесення рево­люційного ентузіазму мас.

ІІ-й Універсал. Занепокоєні станом на Україні, засуд­жуючи український «сепаратизм», 29 червня до Києва прибули міністри Тимчасового уряду — О. Керенський, М. Терещенко, І. Церетелі, М. Некрасов. Під час перего­ворів було знайдено компроміс і підписана угода про стосунки між УЦР та Тимчасовим урядом. Зміст цього документу УЦР оформила як ІІ-й Універсал. Зміст його суперечливий, а тому й відношення до нього різних по­літичних сил в Україні було неоднозначним.

З одного боку, визнавалося право на  автономію України, таку бажану й довгоочікувану; Центральна Рада визнавалася найвищим крайовим органом управління на Україні; доз­волялося формувати українські військові частини. З ін­шого,— УЦР відмовлялася від самочинного введення ав­тономії і погоджувалася чекати рішення Всеросійських Установчих зборів щодо автономії України; склад Гене­рального Секретаріату затверджувався Тимчасовим уря­дом, а УЦР повинна була поповнитися національними меншинами; процес формування українських національ­них частин повинен був знаходитися під контролем росій­ського командування і воєнного міністра.

Хоча Центральна Рада і зробила істотні поступки Тимчасовому урядові, все ж прийняття 1-го та ІІ-го Уні­версалів   відкривало нову сторін­ку в українській історії: починалася доба будівництва державних органів в центрі і на місцях. В черговий раз український, народ зробив спробу розбудувати своє жит­тя з врахуванням національних інтересів.

 

                             З а п и т а н н я:

1. Яка головна ідея з точки зору української державності бу­ла закладена в І та II Універсалі? ;

2. Як відреагував на 1-й Універсал Тимчасовий уряд?

3. Охарактеризуйте значення цихУніверсалів.

4. Наведіть факти, які свідчать про розгортання національно-визвольного руху в березні-червні 1917 р.

---

Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 846; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!