РЕВОЛЮЦІЯ 1848–1849 РР. В ЧЕСЬКИХ ЗЕМЛЯХ
1. Передумови і завдання революції. Весняні події 1848 р.
2. Загострення чесько-німецьких відносин. Слов’янський з’їзд у Празі
3. Червневе збройне повстання
4.Суспільно-політичні виступи восени 1848 – на початку 1849 рр.
5. Наслідки та історичне значення революції
***
●Антология чешской и словацкой философии / Общ. ред. Е.А.Сафроновой и М.А.Хевеши. Москва, 1982.
●Хрестоматия по истории южных и западных славян. В 3-х т. / Отв. ред. В.С.Карасев. Минск, 1989. Т.2.
●Хрестоматия по новой истории / Под ред. А.И.Молока и В.А.Орлова. Москва, 1958. Ч.1.
●Хрестоматия по новой истории. В 3-х т. / Под ред. А.А.Губера и А.В.Ефимова. Москва, 1965. Т.2.
●Klima A. Revoluce 1848 v Českých zemich. Dokumenty. Praha, 1974.
●Žaček V. Slovanský sjezd v Praze 1848. Praha, 1958.
***
●Клима А. 1848 год в Чехии. Начало чешского рабочего движения. Москва, 1951.
●Кріль М.М. Питання національної самобутності Галичини на Слов’янському з’їзді 1848 р. у Празі // Славістичні студії. Т.1. Львів, 1997.
●Нидерхаузер Э. Славянские народы Габсбургов в революции 1848 г. // Славяноведение (Москва). 1998. № 8.*
●Освободительные движения народов Австрийской империи: Возникновение и развитие. Конец XVIII в. – 1849 г. Москва, 1980.
●Паскалева В. Революцията от 1848–1849 г. в Средна Европа: Спецкурс. Лекции. Велико-Търново, 1981.
●Революции 1848–1849 гг. В 2-х т. / Под ред. Ф.В.Потемкина и А.И.Молока. Москва, 1952. Т.1–2.
●Стеблій Ф.І. Революції 1848–1849 рр. у Європі і Україна. Київ, 1973.
|
|
|
●Удальцов И.И. Из истории Пражского восстания // Вопросы истории (Москва). 1948. № 7.
●Удальцов И.И. Очерки из истории национально-политической борьбы в Чехии в 1848 г. Москва, 1951.
●Удальцов И.И. Историография революции 1848–1849 гг. в чешских землях. Москва, 1989.
●Revoluce 1848–1849 ve stŕední Evropĕ: Slovník referatů z mezinárodního vedeckého symposia historiků v Bechyni. Praha, 1974.
●Urban Z. Česka spolеčnost. 1848–1918. Praha, 1982.
***
Революції 1848–1849 рр. були помітним історичним явищем ХІХ ст. На відміну від попередніх виступів вони мали загальноєвропейський характер, охопили ряд країн і нанесли могутнього удару по абсолютизму. Не були винятком і події в Чеських землях. Починаючи з 30-х років ХІХ ст. чеські національні лідери почали формулювати власні державотворчі програми, реалізувати практично які намагалися в ході революційних виступів. Найгострішими були соціальні і політичні питання. В ході революції ставилося питання повної відміни кріпосної залежності, політичної перебудови імперії Габсбурґів, у якій би чехи мало право на свою державність тощо. Визначилися і викристалізувалися два основних напрями національного чеського руху – ліберальний і радикальний. По-новому почали ставитися питання об’єднання слов’ян, розроблялися ідеї їхньої федерації у рамках однієї держави – володінь Габсбургів.
|
|
|
Особливе місце в революційних подіях займає перший політичний форум слов’янських народів, який проходив у Празі в червні 1848 р. Він був, по суті, блискучою імпровізацією молодих слов’янських політичних діячів і проводився як контрзахід проти випадів Німецьких національних зборів.
У силу історичних умов революція середини ХІХ ст. на території Чеських земель не була короткочасною політичною акцією. Протягом двох десятиріч (1848–1867) поступово, зверху, шляхом компромісу нових політичних сил з силами старого суспільства, і перш за все з монархією та шляхтою, реалізовувалися основні завдання революції. Найважливішими з них були питання про політичну владу, вирішення національної та аграрної проблем.
Основні проблеми, які треба проаналізувати під час семінарського заняття:
●революційні події – своєрідний підсумок попереднього розвитку суспільного руху і культури чеського національного Відродження;
●два провідних напрями – ліберальний (Ф.Палацький, Л.Рігер, К.Гавлічек-Боровський, Ф.Брауер) і радикальний (Й.В.Фріч, К.Сабіна, Е.Арнольд, К.Сладковський);
|
|
|
●ліберали – ідеологи чеської нації;
●революційні методи боротьби радикалів;
●Празьке повстання і радикали;
●національно-визвольний рух інших слов’янських народів імперії і чехи;
●австрославізм;
●національна проблематика на Слов’янському з’їзді;
●діяльність організацій національно-політичного характеру (Слов’янська Липа);
●Дарована конституція 1849 р. і чеський національний рух;
●Програма і тактика діячів чеського національного руху (осінь 1848 – весна 1849).
Тема 6.
УТВОРЕННЯ РУМУНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
1. Історичні передумови
2. Румунське питання у політиці великих держав після Східної війни
3. Персональна Унія між між Волошчиною і Молдовою (1859)
4. Проголошення унітарної держави
***
●Хрестоматия по новой истории. В 3-х т. / Под ред. А.А.Губера и А.В.Ефимова. Москва, 1965. Т.2.
***
●Варта И.С. Позиция Франции по вопросу об объединении Дунайских княжеств на Парижской конференции 1858 г. // Проблемы внутри- и внешнеполитической истории Румынии нового и новейшего времени. Кишинев, 1988.
●Виноградов В.Н. Россия и объединение Румынских княжеств. Москва, 1961
●Виноградов В.Н. Узловые проблемы истории Румынии в середине XIX в. // Центральная и Юго-Восточная Европа в новое время. Москва, 1974.
|
|
|
●Гросул В.Я. Революционная Россия и Балканы. 1874–1888. Москва, 1980.
●Гросул В.Я. Реформы в Дунайских княжествах и Россия (20 – 30-е годы XIX в.). Москва, 1966.
●Гросул В.Я. Российские революционеры в Юго-Восточной Европе (1859–1874). Кишинев, 1973.
●Гросул В.Я. Изменение формы феодальных отношений в Молдавии и Валахии и ее особенности (первая треть ХІХ в.) // Юго-Восточная Европа в эпоху феодализма. Кишинев, 1973.
●Гросул В.Я. Классы и сословия Дунайских княжеств в первой половине ХІХ в. // Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго-Восточной Европы. Москва, 1982.
●Гросул В.Я., Чертан Е.Е. Россия и формирование румынского независимого государства. Москва, 1969.
●История Румынии. Москва, 1950.
●История Румынии нового и новейшего времени. Москва, 1964.
●История Румынии. 1848–1970. В 2-х т. / Отв. ред. В.Н.Виноградов. Москва, 1971. Т.1.
●Константинеску И. Города и буржуазия Румынии в ХІХ в. // Социальная структура общества в ХІХ в. Страны Центральной и Юго-Восточной Европы. Москва, 1982.
●Краткая история Румынии с древнейших времен до наших дней / Отв. ред. В.Н.Виноградов. Москва, 1987.
●Международные отношения на Балканах. 1856–1878 гг. / Отв. ред. В.Н.Виноградов. Москва, 1986.
●Международные отношения на Балканах. 1830–1856. Москва, 1990.
●Новая и новейшая история Румынии (Сб. статей). Москва, 1963.
●Очерки политической истории Румынии (1859–1944) / Отв. ред. Н.И.Лебедев. Кишинев, 1985.
●Пермский П.П. Румыния. Петроград [Б.г.и.].
●Попеску-Доряну Н.И. Революция 1848 г. в Румынии и Николай Балческу. Москва, 1950.
●Савин Т. Иностранный капитал в Румынии (с 1859 по 1945). Москва, 1950.
●Чертан Е.В. Великие державы и формирование Румынского независимого государства. Кишинев, 1980.
●Чертан Е.В. Русско-румынские отношения в 1859–1863 гг. Кишинев, 1968.
●Marinescu B. Romanian-british political relations. 1848–1877. Bucarest, 1983.
●The History of the Romanian People / Ed. by A.Otetea. Bucаrest, 1970.
***
Дунайські князівства (Волоське і Молдовське) в другій чверті ХІХ ст. знаходилися у складі Османської імперії і мали досить широку автономію. Революційний рух 1848–1849 рр. зазнав поразки, а князівства з урізаними автономними правами перейшли під протекторат Росії і Туреччини. Ситуація в реґіоні змінилася після Кримської війни. За умовами Паризького миру 1856 р. Дунайські князівства залишилися під верховною владою Туреччини, але були поставлені під так звану спільну опіку великих держав. Це фактично означало перемогу австро-англійського впливу у зазначеному реґіоні.
Національно-об’єднавчий рух у князівствах посилився з другої половини 50-х років. Прихильники національного об’єднання (вони складали більшість) – уніоністи – у своїй діяльності орієнтувалися на підтримку Франції. У 1858 р. сім держав, які раніше підписали Паризький мир, виробили конвенцію про державний і політичний устрій Дунайських князівств, їхнє соціально-економічне реформування.
Важливу роль в об’єднанні обох державних формувань відіграв фактор народного незадоволення існуючим станом. Обрання О.Кузи у 1861 р. князем Молдови і Волощини фактично означало утворення Румунської держави. Наступного року було створено спільні уряд і парламент.
Такий хід політичних подій викликав різкий спротив з турецького боку, яку підтримали Австрія і Англія. У цей конфлікт втрутилася і Росія. У новій ситуації Порта змушена була офіційно визнати Румунську державу, яка, проте, й надалі залишалася під верховною владою турецького султана. Становище Румунії ускладнювалося й внутрішнім політичним протистоянням.
На семінарському занятті студенти мають орієнтуватися у таких основних проблемах утворення Румунської держави:
●політичне і економічне становище Дунайських князівств у другій чверті ХІХ ст.;
●Органічний реґламент та його політичний зміст;
●запровадження єдиного громадянства для князівств;
●фінансове і митне об’єднання Волощини і Молдови;
●Дунайські князівства в умовах російсько-турецької конвенції 1849 р.;
●румунська державність у політиці Австрії, Англії і Франції;
●особливості національно-об’єднавчого руху в другій половині 50-х років: уніоністи і сепаратисти;
●внутрішні чинники політичного об’єднання Волоського і Молдовського князівств;
●статті Паризької конвенції 1858 р. з румунського питання;
●утворення Румунії – підрив основ Паризького миру;
●правління О.Кузи і аграрна реформа 1864 р.
Тема 7.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 1320; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!