Психологічні особливості молодості як фактор ризику формування адиктивної поведінки, соціально – психологічні ознаки та особливості узалежнення від азартних ігор

 

Молодість – завершальний етап формування особистості. За віковою періодизацією юнацький вік поділяють на дві частини: рання юність (14,5-15 – 17 років) та старший юнацький вік (18–25 років). Рання юність (старший шкільний вік) охоплює вікові межі 14,5-15 – 17 років.

Старший школяр стоїть на порозі виходу у самостійне життя. Тому рання юність – це вік безпосередньої підготовки підростаючої особистості до життя як дорослої людини. Важливі завдання юнацького віку – вибір професії, підготовка до трудової діяльності та підготовка до вступу у шлюб та створення власної сім’ї. Л. І. Божович підкреслює, що саме це створює нову соціальну ситуацію розвитку [14].

Перед старшим шкільним віком постає необхідність самовизначення, вибору свого життєвого шляху як завдання найважливішої життєвої значущості. Вибір професії стає психологічним центром ситуації розвитку старшокласника. Старші школярі дивляться на теперішнє уже з позиції майбутнього.

Старший шкільний вік – початкова стадія фізичної зрілості і одночасно стадія статевого дозрівання. Старшокласники готові до фізичних та розумових навантажень. Фізичний розвиток сприяє формуванню навичок і вмінь у праці, спорті, відкриває можливості для вибору професії. Усвідомлення своєї фізичної сили і привабливості, здоров’я впливає на формування у юнаків та дівчат високої самооцінки, впевненості в собі, життєрадісності, оптимізму, активності, поривання до дій.

Проте статева зрілість не означає зрілості соціальної. Юність є перехідним періодом від зрілості фізичної до зрілості соціальної. Якщо статеве дозрівання у зв’язку із акселерацією настає раніше на 2-3 роки, соціальна зрілість настає пізніше, оскільки більше часу потрібно для здобуття освіти [25].

Саме в ранньому юнацькому віці головним новоутворенням є відкриття власного Я, розвиток рефлексії, усвідомлення власної індивідуальності та її властивостей, поява життєвого плану, настанова на свідому побудову власного життя. Значної ваги у свідомості старшокласників набуває усвідомлення ними тих якостей оточуючих людей і своїх власних, які зумовлюють людські взаємини.

Ранній юнацький вік має вирішальне значення в розвитку особистості, накладаючи відбиток на подальший життєвий шлях. Адже здійснений у юнацтві життєвий вибір буде визначати в подальшому успішність життєвого шляху особистості в цілому.

В ранній юності значно зменшується гострота міжособистістних конфліктів і меншою мірою проявляється негативізм у взаєминах з оточуючими людьми. Покращується загальне фізичне і емоційне самопочуття дітей, зростає їхня контактність та комунікативність. Відзначається більше витримки у поведінці. Усе це засвідчує, що криза підліткового віку або пройшла, або ж їде на спад. Одночасно відбувається стабілізація внутрішнього світу, що виявляється у зниженні рівня тривожності, нормалізації самооцінки [38].

Ранній юнацький вік – це вік не менших зрушень, ніж підлітковий, проте вони якісно інші і пов’язані із пошуками відповіді на запитання “яким бути?”.

Особливо значущим є те, що в цей період завершується статева ідентифікація, прийняття дорослих статевих ролей, процес перетворення хлопчиків на чоловіків, дівчаток – на жінок, тобто формується психологічна стать. Рання юність не менш психологічно складний період, ніж підлітковий. Але на цьому віковому етапі не так гостро позначаються фізіологічні та ендокринні процеси, відсутні різкі зміни у сприйнятті себе і оточуючих. Натомість інтенсивніше формується внутрішня позиція молодих чоловіків і жінок, виникає своє ціннісно-смислове розуміння тих якостей людини, які характеризують її як представника певної статі, активізується вироблення особистостістих поглядів на характер взаємостосунків чоловіка і жінки. Виникає підвищена потреба у спілкуванні з ровесниками протилежної статі, відкривається власна сексуальність. Тому саме цьому періоду в житті належить особлива роль у засвоєнні сексуальної моралі [17].

Самосвідомість у ранньому юнацькому віці структурується навколо статевого розвитку особистості. Саме рівень розвитку статевої свідомості та самосвідомості визначає потреби, ціннісні орієнтації, мотиви поведінки людини як статевої істоти.

Старший юнацький вік (18-25 років) – це початок дорослості. На цьому етапі молода людина є уже зрілою і в фізичному, і в соціальному плані.

Юність – надзвичайно складна, суперечлива стадія життєвого шляху, яка закладає ціннісний фундамент особистості [37].

Нові інтелектуальні можливості, які виникають в ранній юності, розширюють горизонти самосвідомості молодої людини. Розвиток самосвідомості в цьому віці настільки яскравий та наочний, що дослідники різних психологічних напрямків мають єдину позицію в оцінці його значення для формування особистості.

Рання юність є періодом пошуку власного Я, основою формування якого виступає структурована індивідуальна система ціннісних орієнтацій. Завдяки їй у молодої людини розвивається адекватна ідентичність, яка забезпечує готовність до життєво важливих виборів, до особистістного та соціального самовизначення, формування життєвих перспектив. Юнацький вік є сензитивним для впливу на процес формування ціннісних орієнтацій як стійкого елемента життєвої перспективи [14].

Є категорія молодих людей, у яких становлення ідентичності проходить зі значними труднощами. Часто ідентичність досягається ними тільки після тривалого періоду вагань, пробних ціннісних виборів. Індивів входить в смугу так званого психосоціального мораторію, який продовжує в часі перехідний період від дитинства до зрілості. У такій ситуації молода людина втрачає цілеспрямованість та пасивно очікує того часу, коли їй буде надана можливість “знайти себе”. Вона не може виробити власну систему цінностей, цілей та ідеалів, завершити психосоціальне самовизначення. Індивід перебуває у стані невизначеності, розгубленості, що спричинює кризові явища у розвитку ідентичності, неадекватну ідентичність [65].

Формування ідентичності в ранньому юнацькому віці завершується більш структурованою системою ціннісних орієнтацій, яка визначає життєві пріоритети та послідовність постановки та реалізації цілей. З’являються досить визначені міркування щодо того, ким бути і як будувати своє подальше життя. Завдяки відчуттю індивідуальної само тотожності, єдності та наступності власного Я молода людина готова вибирати життєві цілі, формувати життєві плани, будувати життєві перспективи, робити зважений, обміркований життєвий вибір [39].

У ранньому юнацькому віці збагачується емоційна сфера підростаючої особистості. Внутрішній світ старшокласників досить складний і тендітний. В юності нерідко зустрічається загострення переживання самотності, яке, згідно з думкою Е.Фрома, якщо триває довго і не зникає з переходом у новий вік, може призвести до психічних розладів такою ж мірою, як фізичний голод до смерті. Переживання самотності в ранньому юнацькому віці в нормі не є стабільним і зникає при встановленні хороших особистістних стосунків з оточуючими людьми [46].

Винятково важлива риса особистості, яка започатковується у ранній юності – самоповага, яка являє собою узагальнену самооцінку, міру прийняття чи неприйняття себе як особистості. Юнаки та дівчата із заниженою самоповагою мають низький рівень соціальних домагань особистості, ухиляються від усякої діяльності, у якій наявний момент змагання. Такі молоді люди часто відмовляються від досягнення поставлених цілей, оскільки втратили віру у власні сили. Це, у свою чергу, підкріплює занижену самооцінку.

Характерною рисою розвитку особистості в ранньому юнацькому віці є вироблення її світогляду, тобто системи поглядів на світ, суспільне життя, його минуле і майбутнє, на мораль, науку, мистецтво, на людину і сенс її життя. Світогляд, становлячись, регулює взаємини юнаків та дівчат, впливає на формування їх ціннісних орієнтацій, на поведінку, ставлення до людей і проектування свого майбутнього [29].

Особливо важливе виховання характеру в юнацькому віці. Підліток уже не дитина, у нього гострий інтерес до навколишньої дійсності, дуже велика активність, прагнення до праці — фізичної та розумової. Потрібно навчитися організовувати цю активність, навчи­ти підлітків діяти дружно, займатися громадською роботою, працювати організовано. Треба мати па увазі те, що неврахування у вихованні вікових особливостей підлітків дуже часто зумовлює нега­тивізм, браваду, неслухняність, нестриманість, невмотивовані вчинки. Разом з тим підлітки чутливі до думки колективу. Вони дорожать оцінкою колективом їхньої трудової, навчальної та спортивної діяль­ності, керуються нею у своїй поведінці і Іде відіграє значну роль у фор­муванні їхнього характеру [13].

Суттєвим фактором може стати для підлітків недостатня інформація про те, що з ними відбувається. Така інформація потрібна для набуття необхідного почуття свободи і свідомого вибору, а також для того, щоб навчитися брати на себе відповідальність за те, що з тобою відбувається.

Англійський термін «копінг» визначає процес конструктивного пристосування, в результаті якого дана особистість може справитися з виниклими вимогами таким чином, що труднощі долаються і виникає почуття зростання власних можливостей. Це, в свою чергу, веде до позитивної самооцінки [46].

Підліток може обрати різні моделі подолання емоційних стресів, які виникають у цей складний віковий період. В одному випадку, це може бути активна адаптивна форма поведінки. Для цієї моделі характерна збалансоване використання відповідних для цього віку копінг-стратегій спрямованих на вирішення проблем та пошук соціальної підтримки з напрямом мотивації на досягнення успіху, готовністю до активного протистояння середовищу.

У другому випадку, підліток може скористатися моделлю псевдо активної дисфункційної копінг-стратегії. Основні признаки даної моделі характеризуються використанням як активних, так і пасивних копінг-стратегій; підвищенням ваги стратегій, які не відповідають віку; дефіцитом навичок активного використання стратегії позитивного вирішення проблем та заміщенням її на стратегії уникнення та фармакологічний механізм реалізації даної стратегії [18].

Модель пасивної, дисфункційної копінг-поведінки характеризується перевагою пасивних копінг-стратегій над активними, дефіцитом соціальних навичок вирішення проблем, інтенсивним використанням дитячих допінг-стратегій, які не відповідають даному віку. Неготовність до активного протистояння середовищу, негативне відношення до проблеми, оцінка її як загрози, захисний характер поведінки, відсутність спрямованості на стресор, як причину психоемоційної напруги. Для таких підлітків характерним є низька ефективність функціонування блоку особистістно-середових ресурсів: негативна, слабо сформована Я-концепція, нерозвинене сприйняття соціальної підтримки, емпатії, інфернального локусу контролю. Відносно висока чутливість до відвернення оточуючих [38].

Таким чином, можна виділити наступні особливості підліткового періоду, які є групою факторів ризику у формуванні адитивної поведінки:

Підвищений егоцентризм; потяг до протиставлення, протесту, боротьбі проти виховних авторитетів; підвищене бажання стати дорослим і незалежним від сім’ї; незрілість моральних переконань; занадто чутливе реагування на пубертатні зміни; схильність перебільшувати ступінь складності проблем; криза ідентичності; негативна чи несформована Я-концепція; гіпертрофовані поведінкові реакції; перевищення пасивних допінг-стратегій у подоланні труднощів.

Особливості залежності від азартних ігор. Поширеність азартних ігор.

Останнім часом проблема азартних ігор придбала виключно більше значення у зв'язку з включенням в її сферу грошових ігрових автоматів, що все більш розповсюджуються, і повсюдного відкриття казино. Різноманітне, привертаюче увагу своїм красивим виглядом, мелькаючими вогниками, приємними акустичними ефектами устаткування надає сильний вплив суггестії на багато людей. Має важливе значення можливість виграти значну суму грошей протягом дуже короткого часу, що також здається легкою. Ігрові автомати надзвичайно широко розповсюдилися в багатьох країнах, успішно витісняючи інші види розваг. Так, наприклад, вже в кінці 70-х років у Великобританії, особливо в невеликих містах, виникла проблема низької відвідуваності кінотеатрів, аж до необхідності їх закриття, за рахунок зростаючої популярності залів ігрових автоматів. У США кількість "проблемних гемблеров" - аддиктивних гравців, залежних від ігрових автоматів, що їх життя виявлялося повністю підпорядкованим цій пристрасті, коливалося від 4 до 10   мільйонів [59].

Азартні ігри як форма дозвілля або розваги існують повсюдно, і переважна більшість людей іноді грають в казино, на ігрових автоматах, ходять на перегони, б'ються об заставу, купують лотерейні квитки. Проте число тих, кого вважають за патологічних гравців, в більшості країн, де проводилися відповідні дослідження, постійно. Воно складає 3,7% населення, причому незалежно від того, Монте-Карло або якесь позаштатне містечко без казино і іподрому. До речі канадські власті спеціально провели дослідження в провінції Онтаріо, де в 1993 році було відкрито казино. В ході 7-річного моніторингу дослідники з університету Віндзора з'ясували, що число людей не збільшилося за цей час, хоча 82% місцевих жителів за цей час хоч би раз відвідали         казино [36].

У зв'язку з цим багато американських дослідників вважають азартні ігри за серйозну соціальну проблему, що представляє загрозу для частини населення. Проблема посилюється тим, що в процесі гри у ряді випадків виникають розслаблення, зняття емоційної напруги, відвернення від неприємних проблем і гра розглядається як приємне проведення часу. По цьому механізму поступово наступає втягування і розвивається залежність.

Існує велика різноманітність ігор, що стали демократичними і доступними практично для кожної людини. Аддікция до гри починається тоді, коли після участі в ній чоловік продовжує з великою постійністю думати про гру і прагне знову брати участь в ній. У зв'язку із захопленістю він спочатку розповідає про це, запрошує відвідати це дійство. Поступово цей спосіб проведення часу все більш часто повторюється, стаючи не самим кращим способом проведення часу, що віддається перевага всім іншим, тим самим, роблячи на людину деструктивний вплив [64].

Чинники формування гемблінг – залежності.

У випадках участі в азартних іграх буває досить важко визначити початок становлення адиктивної процесу, оскільки аддікция розвивається поступово, поволі і до неї повністю відсутнє критичне відношення.

В даний час представляється можливим виділити деякі сприяючі чинники, що створюють підвищений ризик розвитку цієї форми адиктивної поведінки. До них відносяться неправильне виховання в сім'ї, включаючи його різні варіанти: недостатню опіку, непостійність і не прогнозованість стосунків, надмірну вимогливість, що поєднується з жорстокістю, установки на престижність. Велике значення мають участь в іграх батьків, знайомих, часті ігри в домашній обстановці на очах у дитини або підлітка. Є дані про те, що сприятливий грунт для розвитку ігрової аддікциі створює "вещизм", переоцінка значення матеріальних благ, фіксація уваги в сім'ї на фінансових можливостях і утрудненнях, заздрість до багатших родичів або знайомих, переконання в тому, що всі проблеми в житті пов'язані тільки з відсутністю грошей.

Угорський психоаналітик Ш. Ференци висунув інше пояснення, яке отримало назву "Гіпотеза інфантильної всемогутності". Ш. Ференци вважав, що зовсім маленька дитина не здогадується про свою безпорадність. Лежачи в ліжечку, він управляє поведінкою дорослих, повеліваючи годувати, переодягати і розважати маленького тирана. З часом, коли дитина вчиться ходити, падає і забивається, ілюзія всемогутності починає розсіватися. Більшість з нас втрачає відчуття всемогутності до детсадовському зросту. Але час від часу воно знов оживає - наприклад, під час гри, коли гравець впадає в ілюзію, ніби він може вгадати номери, які повинні випасти. Кожному, хто коли-небудь грав в казино або на біржі, знайомо це відчуття абсолютної упевненості в успіху, яке є відгомоном інфантильної всемогутності [13].

Окрім психоаналітичних існують і інші пояснення поведінки гравців. Пристрасть до гри зв'язують, наприклад, з схильністю до ризику або потребою в гострих відчуттях. Соціологічні дослідження показують, що в азартні ігри найчастіше грають люди двох типів. Велика їх частина має дуже спокійні і навіть нудні професії (бухгалтер, бібліотекар, ветеринар), а останні зайняті професійною діяльністю, пов'язаною з високим ризиком (поліцейські, біржові маклери, хірурги). Перші роблять це із-за браку гострих відчуттів в повсякденному житті, а у других схильність до ризику є, мабуть, стійкою рисою характеру.

Генетичні дослідження, що проводяться на дітях і дорослих показали, що існують певні відмінності в інтенсивності синтезу ендорфінів в популяції людей. Виявилось, що існують ферменти (каталізатори), які руйнує опіоїдниє пептиди. У людей, схильних до стану залежності, активність цього ферменту підвищена, унаслідок чого спостерігається внутрішній дефіцит опіоїдов, які забезпечують нам стан задоволення і позитивних емоцій.

Ознаки аддікциі від азартних ігор.

І. П. Короленко і Т. О. Донських виділяють ряд ознак, характерних для азартних ігор як одного з видів адиктивної поведінки. До них відносяться наступні:

1. Постійна залученість, збільшення часу, що проводиться в грі.

2. Зміна круга інтересів, витіснення колишніх мотивацій ігровий, постійні думки про гру, переважання в уяві ситуацій, пов'язаних з ігровими комбінаціями.

3. "Втрата контролю", що виражається в нездатності припинити гру як після великого виграшу, так і після постійних програшів.

4. Стани психологічного дискомфорту, роздратування, неспокої, що розвиваються через порівняно короткі проміжки часу після чергової участі в грі, з важковизначуваним бажанням знову приступити до гри. Такі стани по ряду ознак нагадують стани абстиненції у наркоманів, вони супроводяться головним болем, порушенням сну, неспокоєм, пониженим настроєм, порушенням концентрації уваги.

5. Характерне поступове збільшення частоти участі в грі, прагнення до все більш високого ризику.

6. Періодично виникають стани напруга, що супроводиться ігровим "драйвом", все долаючим прагненням знайти можливість участі в азартній грі.

7. Швидко наростаюче зниження здатності чинити опір спокусі, що виражається в тому, що особистості, що вирішили раз і назавжди покінчити з іграми, при щонайменшій провокації (зустріч із старими знайомими по грі, розмова на цю тему, участь в звичайній, неазартній грі і ін.), як правило, відновлюють участь в азартних іграх [37; 59].

Слід також підкреслити, що особистості, що беруть участь в азартних іграх, порівняно часто зловживають алкоголем, а також удаються до вживання наркотичних препаратів, тобто включаються в комбіновані форми адиктивної поведінки. Для них достатньо типові також різке порушення міжособових стосунків, сімейні конфлікти, розлучення, безвідповідальність, порушення трудової і виробничої дисципліни, часта зміна роботи, здійснення прямих порушень закону.

Психологічний аналіз особових особливостей жінок з переважно аддіктівним поведінкою (без виражених антисоціальних проявів), що беруть активну участь в азартних іграх, дозволив авторам встановити деякі загальні закономірності, властиві даній групі. У дитячому віці у них виявлялася виражена екстравертірованность (відвертість, прагнення до спілкування, відсутність відчуття утруднення в незвичній обстановці і при зустрічі з незнайомими людьми, активний інтерес до того, що оточує, безпосередність). У дітей було розвинено уява, мала місце схильність до фантазування на теми про свою незвичність, перевагу над іншими, "вибраній". Вони дуже рано починали вірити, що в житті їм повинно повезти, повинен виручити випадок, який допоможе вийти з будь-якого положення, все змінить на кращий [18; 25].

Вже в дитячому віці виявилося виразне прагнення до участі в іграх типу доміно, лото, карти, у ряді випадків - "монополії", в які вони грали з іншими дітьми і іноді з дорослими; часто ігри затягувалися на декілька годинників. Надалі до вищезгаданим приєднувалися ігри, що вимагають достатніх інтелектуальних зусиль (складніші карткові ігри, "мастермайнд" і ін.).

В процесі навчання або після закінчення учбових закладів у більшості з них наступало розчарування у виборі професії, кар'єрі. Вони були незадоволені і своїм особистістним життям, скаржилися на нудьгу, відсутність інтересу до життя. Сімейне життя не складалося, вони або не виходили заміж, або розлучалися, що було пов'язане з невідповідністю обранців ідеальному образу і негативним відношенням до всяких домашніх занять: господарюванню, приготуванню їжі, пранню, прибиранню і т. д.. Участь в азартних іграх починалася в компанії подруг, знайомих по навчанню, які мали подібні ж проблеми. Переважали ігри в карти вечірньої пори. Гра часто супроводилася вживанням алкоголю в порівняно невеликих дозах (щоб сп'яніння не досягло ступеня, що заважає участі в ній). Спочатку грали "для інтересу", "не на гроші", потім - на невеликі суми, надалі ставки могли ставати вищими, проте не доходили до розмірів, загрозливих матеріальному благополуччю. Поступово цей стиль життя ставав звичним, вечірня гра була цікавіша за проглядання фільму, театральної постановки. Без гри виникало відчуття психологічного вакууму, порожнечі, чогось не вистачало. Важко було змусити себе чим-небудь зайнятися. Виникало роздратування, могло з'явитися прагнення до алкоголю з метою "розслабитися". Залежність від гри виявлялася настільки вираженою, що впливала на багато життєво важливих рішень: наприклад, заважала переїзду в інше місто у зв'язку з її страхом "втратити свою компанію", приводила до розриву стосунків з чоловіками, якщо вони заважали участі в грі [64].

Останніми роками в Україні наголошується зростання тієї, що обертається по допомогу осіб з патологічним потягом до азартних ігор (гемблінг патологічний - хвороблива пристрасть до ігор (зокрема до ризику) в карти, ігрові автомати, ставки на скачках або спортивних змаганнях, лотереї і ін.). Це розлад потягу зазвичай супроводиться значними особовими, поведінковими порушеннями і пов'язаними з ними професійними, соціальними і економічними проблемами. Серед цього контингенту пацієнтів нерідко зустрічаються хворі з алкогольною і наркотичною залежністю або особистості із спадковою обтяженою наркологічними і психічними захворюваннями.

Формування залежності від азартних ігор. Азартні ігри (гемблінг) відносяться до аддікциі, не пов'язаною з прийомом якихось речовин, що змінюють психічний стан.

Згідно американському діагностичному і статистичному керівництву по класифікації психічних розладів DSM-IV, основною межею патологічного гемблінга є "хронічна і прогресуюча нездатність чинити опір бажанню брати участь в азартних іграх і участь в азартних іграх, яка компрометує, руйнує або ушкоджує особистостісті, сімейні або професійні інтереси. Участь в азартних іграх, прагнення до нього і активність в цьому напрямі посилюються в періоди стресу. Проблеми, що виникають як результат гемблінга, ведуть до інтенсифікації участі в азартних іграх". Звертається увага на найбільш часті проблеми, пов'язані з участю в азартних іграх. До них відносяться перш за все хронічні борги, невиконання боргових зобов'язань і інші види фінансової безвідповідальності. Характерні порушені сімейні стосунки, несумлінне відношення до роботи, різного роду протизаконні дії з метою отримати гроші для розрахунку з боргами [18].

Патологічний потяг до азартних ігор розглядається з погляду п'яти теоретичних моделей. В. В. Зайцев пропонує такі: а) спадково-біологічною, в рамках якої є вказівки на особливість у таких пацієнтів ОКО-2 гена, що визначає функцію допамінових рецепторів; би) поведінковою; у) когнітивною; грам) психодинамічною і д ) соціальною.

В. Зкопег розглядав феномен патологічної схильності до азартних ігор в рамках поведінкової моделі, вважаючи, що в її основі лежать ті, що з'являються в процесі взаємодії індивіда і середовища аддіктівниє патерни поведінки. Когнітивна теорія пов'язує патологічну гру з когнітивними помилками, ірраціональними переконаннями і так званою «ілюзією, контролю». Типові наступні когнітивні помилки гравців: персоніфікація ігрового автомата («ігровий автомат схожий на мене») або типове пояснення програшу («я програв тому, що був неуважний»). До ірраціональних переконань відносять наступні чотири стрижньові характеристики: нетерплячість до тривалих зусиль («я повинен виграти в наступній ставці»), низька фрустраціонна толерантність («це жахливо, якщо я не виграю»), спотворення самооцінки («я ніщо, якщо я не граю і не виграю»), перебільшення («я не можу існувати, якщо я не граю»). «Ілюзія контролю», гравець вірить, що може контролювати випадкові події за допомогою різних способів ритуальної поведінки [47].

Психодинамічно орієнтовані терапевти пояснюють компульсивну поведінку гравця домінуючими психологічними защитамі, властивими обсессивно-компульсивной особі

Н. Мак-Вільяме, вважає, що наркозалежність і поведінкові розлади і девіації, яка в умовах стресу і підвищених навантажень перетворяться в симптоматичну поведінку, що набуває характеру ритуалу або компульсиі. Найбільше значення мають такі захисту, як «знищення зроблене», «фантазії про всемогутній контроль» і «реактивну освіту» [29].

З метою виявлення особливостей прогностичної і емоційно-вольової діяльності осіб, схильних гемблінгу, В. Д. Мендєлєвічем було проведено експериментально-психологічне дослідження. У дослідницькій роботі були висунуті 2 гіпотези: 1) у осіб з девіантною поведінкою у формі гемблінга прогностична і емоційно-вольова діяльність відрізняється від прогностичної і емоційно-вольової діяльності не-залежних осіб; 2) прогностична і вольова діяльність гемблеров і наркоманів схожа, не має істотних відмінностей [65].

Американський психолог Д. Хейнепс висуває наступну теорію формування залежності від азартних ігор. Людям подобається сам процес гри на скачках, казино, лотереї, а не тільки виграш. Це стає небезпечним, коли це набуває патологічної форми. Д. Хейнепс виділяє наступні стадії розвитку патологічного потягу: виграш, програш, відчай [65].

Після першого виграшу у людини формується думка, що він удачливий більш ніж інші. Потім людина вважає, що може пограти з тими грошима, які він виграв і входить в азарт. Потім, програвши виграш, він грає на заощадження і так втягується. На даному етапі це можна вважати за патологію. Людина не приділяє часу роботі, краде, грає в надії виграти. Програвши, він звертається до рідних за допомогою, як би розкаюючись, обіцяючи більше не грати. В кінці двох стадій з'являється патологічний потяг, який стимулюють реклами казино, відкриття казино і так далі Таким чином людина йде на злочин для того, щоб обробитися з боргами.

Відчай закінчується декількома результатами. Деякі патологічні гравці збігають, закінчують життя самогубством (20% випадків), опиняються у в'язниці або на лікуванні.

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

 

 

Адиктивна поведінка (від англ, addiction - згубна, порочна схильність) - одна з форм деструктивного, девіантного, поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності по засобах зміни свого психічного стану.

У багатьох наявних дослідженнях, проведених такими вченими, як О. Є. Лічко, І. П. Лисенко, А. Д. Ревенок наголошується, що аддиктивна поведінка, зокрема наркоманія найчастіше формується у осіб з аномаліями характеру. При цьому одні дослідники особливе значення надають нестійкості, епілептоїдності і конформності.

Наявність адиктивної поведінки указує на порушену адаптацію до умов, що змінилися, мікро- і, макросередовища. Адиктивна поведінка, за визначенням І. П. Короленко характеризується прагненням до відходу від реальності за допомогою зміни свого психічного стану.

Питання про значення акцентуйованих рис характеру у формуванні ігрової залежності до теперішнього часу залишається дискусійним. Так,             В. Д. Папирін відзначає швидше формування ігрової залежності у хворих з гипертімнимі рисами характеру, в порівнянні з пацієнтами, гипотімнимі особливостями особистості, що характеризуються.

Основним мотивом поведінки підлітків, схильних до адиктивних форм поведінки є втеча від нестерпної реальності. Але частіше зустрічаються внутрішні причини, такі як переживання стійких невдач в школі і конфлікти з батьками, вчителями, однолітками, відчуття самоти, втрата сенсу життя, повна незатребуваність в майбутньому і особистістна неспроможність у всіх видах діяльності і багато що інше. Становлення адиктивної поведінки відрізняється широкою індивідуальною своєрідністю, але в цілому тут можна виділити ряд закономірних етапів.

РОЗДІЛ 2.ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ УЗАЛЕЖНЕННЯ МОЛОДІ ВІД АЗАРТНИХ ІГОР

 

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 287; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!