Як вплинули на розвиток економіки УРСР і добробут її громадян реформи 50-х - початку 60-х рр. ХХ ст.?
50-60-ті роки - це роки хрущовської «відлиги», коли були проведені численні реформи сільського господарства, промисловості та соціальної сфери, які значно вплинули на розвиток економіки УРСР.
Найслабшою ланкою радянської економіки було сільське господарство. Згідно з реформами 50-х років передбачалося матеріальне заохочення селян, укріплення матеріально-технічної бази господарств, зменшення податків на присадибне господарство, підвищення закупівельних цін на сільгосппродукцію. Завдяки цим заходам сільське господарство вперше за довгі роки стало рентабельним, і середина 1950-х років була періодом найбільшого піднесення сільського господарства в історії СРСР. Але такі позитивні результати не закріпилися через нереалістичні надпрограми, що почали втілюватись у життя в 1954 р.
Першою надпрограмою стало освоєння цілинних і перелогових земель. Україні відводилась роль джерела матеріальних і людських ресурсів. Другою надпрограмою було розширення площ посівів кукурудзи. Але очікуваних результатів досягти не вдалося, і програма призвела до порушення структури ґрунтів, до зниження врожайності зернових. Наступна надпрограма передбачала різке збільшення виробництва м’яса, що породило проблему забезпечення худоби кормами і ветеринарним обслуговуванням. У 1957 р. була проведена кампанія з укрупнення колгоспів та перетворення колгоспів на радгоспи. Було ліквідовано МТС, і сільгосптехніку, що їм належала, колгоспи мали викупити за завищеними цінами. Це нанесло ще один удар по сільському господарству.
|
|
|
Зрештою непродумана реформаторська діяльність обернулася кризою, і сільське господарство до кінця існування СРСР залишалося у кризовому стані.
Реформи промисловості передбачали ліквідацію старої системи галузевого, вертикального, централізованого управління, яка створювала бар’єри між підприємствами різних міністерств. Натомість постала система раднаргоспів, які здійснювали управління в рамках економічних адміністративних районів. Позитивні наслідки реформи для економіки УРСР полягали в наступному: скоротився адміністративно-управлінський апарат, використання матеріальних і трудових ресурсів стало більш раціональним, збільшилось виробництво товарів народного споживання.
Для населення найбільш відчутними були реформи соціальної сфери, що сприяли істотному підвищенню рівня життя. Помітно зросла заробітна плата, пенсії, вперше були виплачені пенсії колгоспникам. Завдяки житловій реформі мільйони людей переселилися з бараків у обладнані квартири. Але грошова реформа 1961 р. призвела до підвищення цін на продукти харчування, що негативно вплинуло на добробут населення.
|
|
|
Отже, загалом реформи 50-початку 60-х рр. сприяли розвитку промисловості, підвищенню життєвого рівня населення, але негативно вплинули на розвиток сільського господарства.
Що зумовило виникнення українського дисидентського руху і за що боролись українські дисиденти?
Причинами активізації опозиційного руху в другій половині 60-х – на початку 70-х років були такі фактори, як наступ неосталінізму, згортання демократичних процесів, розпочатих у роки «хрущовської відлиги», посилення тиску союзних органів на Україну, зневіра значної частини суспільства в комуністичних ідеалах та русифікація. Репресії та посилення ідеологічного тиску на інтелігенцію замість бажаного знищення інакомислення дали зворотний результат. Таким чином виникає дисидентство – рух незгодних, рух інакомислячих. Проявом дисидентського руху став протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, проти порушень соціальної справедливості та прав людини. Ідеологія дисидентства полягала у твердому переконанні необхідності докорінних змін у суспільстві, повалення комуністичного тоталітарного режиму.
В українському дисидентському русі (1965-1985 рр) виділились три основні напрямки, які були тісно переплетені та взаємопов’язані:
|
|
|
1) Правозахисний: дисиденти боролися за дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, вимагали оприлюднення фактів зловживання владою, викривали злочини тоталітарної системи, вимагали зупинення таємних арештів представників опозиції. Цей напрямок був представлений Українською Гельсінською групою (лідери – М. Руденко, Л. Лук’яненко, І. Кандиба), яка боролася за дотримання в СРСР Гельсінської декларації ООН «Про права людини».
2) Релігійний: боротьба за свободу віросповідання, за відновлення діяльності української греко-католицької та автокефальної церкви.
3) Національний: боротьба за вільний розвиток української мови та культури, проти централізації та русифікації. Представники цього напрямку – В. Чорновіл, І. Дзюба та ін.
Отже, усі три напрямки дисидентського руху боролися за національні інтереси українського народу, їх діяльність сприяла формуванню національної самосвідомості, заснованої на демократичних цінностях, підтримувала віру в можливість опору тоталітарному режиму.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 291; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!