Джерела фінансування інвестиційних проектів підприємств

Основним джерелом фінансування поки що залишаються власні кошти підприємств і організацій. Водночас фінансування капітальних вкладень за рахунок державних асигнувань рік у рік зменшується. Така тенденція відповідає ринковому трансформуванню економіки. Адже ринкові реформи передбачають саме такий розвиток економіки, коли держава найменшим чином втручатиметься в економічні процеси. Натомість переважна більшість українців, і нажаль підприємців у тому числі, орієнтуються ще на старий радянський стереотип, згідно з яким держава має інвестувати кошти в економіку. Насправді ж роль держави має максимально зводитися до створення сприятливих умов для ведення бізнесу. Лише на стратегічних напрямах розвитку вітчизняної економіки держава таки повинна інвестувати капітал у розбудову великих підприємств, від яких залежить не стільки створення більшої кількості робочих місць, скільки інноваційний розвиток окремих видів економічної діяльності.

Підвищення інвестиційної активності значною мірою пов’язане з рівнем розвитку ринку цінних паперів, який - поряд з банківською системою - повинен забезпечити реалізацію механізму трансформування фінансових ресурсів в інвестиції. Проте недосконалість законодавчої бази щодо цінних паперів і механізмів їх реєстрації, відсутність відповідної інфраструктури ринку цінних паперів, досвіду і практики ведення цієї справи стримують залучення цінних паперів до інвестиційної сфери. Впливають на цей процес також несприятливе ставлення громадян до цінних паперів внаслідок розпаду сумнівних довірчих товариств і трастових компаній та економічна неграмотність населення, через що залучення таких джерел фінансування поки що не досягло належного рівня. Діяльність банківської системи, фондового ринку і ВЕЗ ще не забезпечують вагомого зростання обсягу інвестицій у структурну перебудову економіки. Не справляє помітного впливу на зростання обсягів інвестицій у капітальне будівництво і реформування відносин власності. Тим часом спостерігається тенденція до зростання обсягів робіт, виконуваних підприємствами приватної форми власності.

Щодо фінансування капітальних вкладень за рахунок прямих іноземних інвестицій (ПІІ), то їх до України поки що надходить дуже мало: у 2000 р. їх питома вага становила всього 1,6% загального обсягу капітальних вкладень.

На початок 2001р. загальний обсяг ПІІ, які фактично надійшли до України з 1992р., становив 3,8 млрд. дол. Іноземні інвестиції вкладено у 7100 підприємств, з яких 1860 (або 26,1%) випускають продукцію.

Аналіз щорічних обсягів надходження ПІІ до України свідчить про тенденцію до збільшення цього показника (рис. 8.2). У 2007 р. вони досягли 7,9 млрд. дол., а з фінансово-економічною кризою скоротились і склали у 2012 р. 4,2 млрд. дол.

Оскільки Україна щороку потребує, як мінімум, 7-8 млрд. дол. ПІІ, то поки що незначний (6-7% щорічного попиту) обсяг ПІІ, які фактично надійшли до України, свідчить про перший етап формування і розвитку іноземного сектора. До цього часу невисоким є охоплення прямими іноземними інвестиціями пріоритетних галузей економіки, що вимагає від інвесторів відносно високих затрат ресурсів. Як і раніше, іноземні партнери вкладають інвестиції у галузі з високою оборотністю капіталу.

Рис.8.2. Динаміка обсягів ПІІ в Україну за 2005-2012 рр.

 

Найбільші країни-інвестори на 1 липня 2013 року Кіпр – 17928,5 млн. .дол. (32,4%), Німеччина – 6165,3 млн. .дол. (11,1%), Нідерланди – 5376,1 млн. дол. (9,7%), Російська Федерація – 3822,7 млн. дол. (6,9%).

Динаміку надходження ПІІ у Львівську область за 2005-2012 рр. подано у таблиці 8.2.

 

Таблиця 8.2

Динаміка прямих іноземних інвестицій в економіку Львівської області (млн. дол. США)

 

	Роки
	2005	2006	2007	2008	2009	2010	2011	2012
Обсяг ПІІ на початок року (наростаючим підсумком з початку інвестування)	358,2	426,9	515,0	838,5	958,0	1198,6	1254,6	1387,8
Надходження ПІІ за рік	47,9	91,4	344,8	319,1	234,9	120,5	146,5	314,3

 

Основною причиною, яка значною мірою перешкоджає залученню в економіку України іноземного капіталу (зокрема, ПІІ), є недостатність передумов для формування сприятливого інвестиційного клімату. Політико-правова нестабільність, зволікання з проведенням реформ, відсутність права приватної власності на землю, повільні темпи приватизації, фіскальна спрямованість податкової політики, невідповідність існуючої інфраструктури інвестиційної діяльності світовим вимогам, недосконалість організаційного механізму регулювання інвестиційного процесу, корупція і висока злочинність створили нашій державі негативний імідж, який важко подолати швидкими темпами, що були б адекватними потребам зростання інноваційної економіки держави.

Стратегічні напрями подальшої активізації інвестиційної діяльності в Україні повинні забезпечити створення привабливого інвестиційного клімату та розвиток інфраструктури, необхідної для забезпечення сталого економічного зростання і підвищення життєвого рівня населення. Одними з таких важливих напрямів можна вважати дерегуляцію підприємницької діяльності, лібералізацію ділової активності та створення конкурентного середовища. Економічна політика держави має спрямовуватися на усунення бюрократизму і проявів корупції, на звуження тіньового сектора економіки. Це дозволить проводити єдину державну регуляторну політику у сфері підприємництва, у визначенні правових засад державної підтримки малого бізнесу і регулюванні процедури ліцензування.

Певною мірою створено передумови для перегляду нормативно-правових актів щодо регулювання підприємницької діяльності в окремих секторах економіки з метою підвищення ефективності та конкурентоспроможності суб’єктів господарської діяльності, спрощення системи реєстрації підприємств, удосконалення процедури реалізації інвестиційних проектів і впровадження систем регламентації перевірок підприємництва. Однак, за визнанням експертів і самих підприємців проведених заходів ще недостатньо.

Важливими факторами активізації інвестиційної діяльності є формування відповідної нормативно-правової бази і створення в Україні правового поля, адекватного ринковій економіці. Цьому сприяють укладені міждержавні угоди про заохочення і захист інвестицій, уникнення подвійного оподаткування, обмін інформацією щодо нормативно-правових актів у сфері інвестиційної діяльності, формування стабільної законодавчої бази та створення умов для підприємницької діяльності. Відбувається розширення співробітництва з МВФ, СБ і ЄБРР з питань надання фінансової допомоги Україні, а також з країнами членами СОТ після вступу України до цієї міжнародної організації.

Стратегічним напрямом інвестиційної діяльності є реформування податкової системи на основі прийнятого Податкового кодексу. З одного боку прийняття Податкового кодексу має забезпечувати достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів. З іншого - реформування цієї системи спрямовується на зниження податкового навантаження за рахунок скорочення переліку податків і зборів; розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов’язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю; впровадження механізму декларування податкових пільг суб’єктом – платником податків; введення оподаткування нерухомості.

Також стратегічним напрямом є поліпшення інвестиційного клімату в процесі приватизації. Державна політика у цій сфері спрямовується на заміну фіскальної моделі приватизації на інвестиційну та інноваційну; приватизацію великих підприємств і підприємств-монополістів за окремими планами шляхом продажу контрольних пакетів акцій промисловим інвесторам; технічне та технологічне оновлення підприємств за рахунок частини коштів, які надійдуть від приватизації.

Одними з основних факторів розширення масштабів інвестиційної діяльності є стимулювання довгострокового банківського кредитування реального сектора економіки та залучення коштів населення. Вирішення цього завдання вимагає впровадження механізму ефективного захисту прав кредиторів і “прозорого” порядку реалізації заставного майна, підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом поліпшення капіталізації та платоспроможності банків, стимулювання залучення грошових вкладів населення, запровадження механізму іпотечного кредитування, стимулювання надходження іноземного капіталу до банківської сфери.

Важливим стратегічним напрямом інвестиційної діяльності можна вважати також розвиток фондового ринку. З огляду на це, необхідно створити умови для підвищення рівня його капіталізації та ліквідності, розширити співробітництво з ОЕСР, Міжнародною організацією комісій з цінних паперів та іншими міжнародними організаціями з питань запровадження міжнародних стандартів розкриття інформації, спростити процедуру проведення розрахунків за угодами з цінними паперами за участю нерезидентів, удосконалити систему обліку, розрахунків і звітності учасників фондового ринку, забезпечити “прозорість” діяльності інститутів спільного інвестування, розробити механізм страхування учасників ринку цінних паперів.

Одним з найвагоміших напрямків активізації інвестування є контроль за розвитком спеціальних (вільних) економічних зон, територій, де запроваджено спеціальний режим інвестиційної діяльності, та депресивних територій. Подолати депресивний стан окремих територій можливо лише за державної підтримки, яку доцільно надавати у вигляді комплексу заходів щодо сприяння створенню нових виробництв, впровадженню нових технологічних процесів і створенню екологічно безпечних умов для життєдіяльності населення, а також щодо розвитку малого бізнесу, підвищення зайнятості населення за рахунок цільового фінансування виконання програм перекваліфікації та професійної освіти населення.

Вирішальним фактором у визначенні правильної стратегії інвестиційної діяльності є провідна роль держави, спрямована, насамперед, на усунення структурних деформацій в економіці. З цією метою протягом прогнозного періоду відбуватимуться зміни у структурі капітальних вкладень шляхом забезпечення державної підтримки виробництва високотехнологічної продукції та розвитку малого і середнього бізнесу за рахунок відшкодування з державного бюджету частини ставок по банківських кредитах; розширення прав суб’єктів господарської діяльності щодо формування та використання власних амортизаційних коштів; направлення державних інвестицій на поповнення (відновлення) основних фондів пріоритетних галузей економіки, а також впровадження ресурсо- і енергозберігаючих техніки та технологій; інноваційного інвестування підприємств за рахунок коштів, одержуваних від приватизації об’єктів державної власності.

Держава визначає також розвиток інфраструктури внутрішнього ринку, що розширить коло джерел для формування інвестиційних ресурсів і спростить доступ до них. Зокрема, розвиток транспортної інфраструктури дозволить реалізувати можливості вигідного транспортно-географічного положення України, активізувати роботу щодо створення національної мережі міжнародних транспортних коридорів та її інтегрування до транспортних систем країн Європи і Азії, Балтійського та Чорноморського регіонів. Модернізація транспортної інфраструктури передбачає залучення приватного капіталу і кредитів вітчизняних та міжнародних фінансових організацій, запровадження будівництва і реконструкції автомобільних шляхів на концесійних засадах, створення мережі лізингових компаній для морського й річкового флотів, вітчизняної авіаційної техніки, залізничного та морського транспорту.

Щодо активізації інвестиційної діяльності в галузі зв’язку, то вона має здійснюватися за рахунок продовження реформування сектора телекомунікацій; прискореного розвитку найприбутковіших сегментів ринку послуг зв’язку; впровадження нових сітьових технологій; формування правових засад регуляторної політики у цій галузі; впорядкування розрахунків за послуги електрозв’язку, надані бюджетним установам; удосконалення тарифного регулювання в системі зв’язку; реорганізації галузевих систем стандартизації та сертифікації, а також їх адаптації до міжнародних стандартів.

Однією з найважливіших функцій держави слід вважати сприяння залученню вітчизняних та іноземних інвестицій до сфер наукової, науково-технічної та інноваційної діяльності (табл. 8.3). Для стимулювання їх залучення необхідно забезпечити створення системи пільгових кредитів для реалізації інвестиційних проектів щодо розробки і впровадження високотехнологічного устаткування, розширення практики пільгового кредитування під заставу майна суб’єктів господарської діяльності, створення пайових інвестиційних фондів для реалізації великих інноваційних проектів, розширення форм кредитування інноваційних підприємств шляхом здійснення лізингових, факторингових та інших операцій.

Складовими державної політики в галузі інвестиційної діяльності є створення високопродуктивних робочих місць (особливо на ринках праці монофункціональних міст і шахтарських регіонів) і забезпечення зайнятості сільського населення. Тому доцільно продовжити роботу щодо реструктуризації державних підприємств, забезпечувати їх ефективне функціонування у післяприватизаційний період, запроваджувати сприятливий інвестиційний режим для підприємств, які створюють нові робочі місця.

 

Таблиця 8.3 *

Динаміка і структура капітальних інвестицій в Україні за рахунок

усіх джерел фінансування у 2010 – 2012 рр. (у цінах відповідних років)

Джерела фінансування	Роки
	2010		2011		2012
	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	млрд. грн.	%	у % до 2008 р.
Капітальні інвестиції (у цілому)	189,1	100	259,9	100	293,7	100	126
у тому числі за рахунок:
коштів державного бюджету	11	5,8	18,4	7,1	17,1	5,8	148
коштів місцевих бюджетів	6,4	3,4	8,8	3,4	9,1	3,1	92,2
власних коштів підприємств та організацій	115	60,8	152,3	58,6	175,4	59,7	133,8
кредитів банків та інших позик	23,3	12,3	42,3	16,3	50,1	17,1	123,9
коштів населення	20,8	11,1	19,6	7,5	25,6	8,8	121,9
коштів іноземних інвесторів	4,1	2,1	7,2	2,8	5	1,7	66,4
інших джерел фінансування	8,5	4,5	11,4	4,3	11,2	3,8	108,6

* - сформовано за даними Державної служби статистики України (http://ukrstat.gov.ua/)

Таким чином, можна стверджувати: за допомогою економічних методів активізації інвестиційної діяльності та ефективного використання всіх джерел фінансування, а також при належному державному регулюванні інвестиційного процесу і його відповідному ресурсно-будівельному забезпеченні наша держава матиме всі можливості в інвестиційній сфері, щоб забезпечити процеси економічного оновлення і зростання.

Тема 9. Підприємства і фінансові інновації

Питання теми:

9.1. Необхідність та зміст фінансових інновацій

9.2. Форми і моделі фінансових інновацій

Зміст фінансових інновацій

Необхідність впровадження фінансових інновацій випливає з фінансово-економічного стану України, який можна характеризувати різноманітними показниками, зокрема, певною мірою, структурою державного боргу (табл. 9.1).

Таблиця 9.1

Структура державного боргу України в 1995-2012 рр. [1, с. 119]

Рік	Зовнішній борг, млрд. дол. США	Питома вага, %	Внутрішній борг, млрд. дол. США	Питома вага, %
1995	8,2	60,7	5,3	39,3
1996	8,8	80,7	2,1	19,3
1997	9,6	64,0	5,4	36,0
1998	11,5	74,6	3,9	25,4
1999	12,4	81,3	2,9	18,7
2000	10,3	73,0	3,8	27,0
2001	10.1	71,6	4,0	28,4
2002	10,2	71,7	4,0	28,3
2003	8,6	69,0	3,8	31,0
2004	8,8	69,0	3,9	31,0
2005	8,7	69,6	3,8	30,4
2006	9,8	74,9	3,3	25,1
2007	10,6	75,0	3,5	25,0
2008	11,2	65,8	5,8	34,2
2009	17,0	40,1	11,4	59,9
2010	22,8	56,2	17,8	43,8
2011	24,5	54,8	20,2	45,2
2012	26,1	52,3	23,8	47,7

 

Значна питома вага зовнішнього боргу пояснюється тим, що за період 1994-2002 рр. обсяг кредитів з боку міжнародних фінансових організацій збільшився у вартісному обчисленні майже десятикратно. Домінуючу роль серед кредиторів України відіграють Міжнародний валютний фонд і Світовий банк. Темпи росту зовнішнього боргу відносно попереднього року становили: від 117,2 % у 1994 р. і 184,0 % у 1995 р. до 82,7 % у 2000 р. і 100,7 % у 2002 р. Тобто на короткий проміжок 1999-2001 рр. темпи росту зовнішнього боргу знижувалися нижче позначки у 100 %, а потім знову зростали.

Наведені дані свідчать про значну залежність економічного розвитку держави від зовнішнього фінансування, що є потенційною загрозою економічній безпеці України.

Цілком закономірно постає питання про подальший розвиток фінансової системи в Україні та можливість її вдосконалення, адже за п’ятнадцять років незалежності було вжито ряд заходів щодо поліпшення її функціонування. Серед законодавчих ініціатив слід назвати: Закони “Про банки і банківську діяльність”, "Про інститути спільного інвестування", "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", "Про страхування", "Про кредитні спілки", Указ Президента "Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії" та низку інших важливих документів. Було засновано понад 200 інвестиційних компаній та фондів, значну кількість страхових компаній (на кінець 2001 р. — 329), більше 100 недержавних пенсійних фондів (з. яких реально діють близько 20). Про низьку ефективність вжитих заходів свідчить те, що більшість підприємств продовжує і надалі фінансуватися із внутрішніх ресурсів. Переважна частина страхових компаній здійснює майнове страхування (73,7 % на кінець 2001 р.), тоді як більшість фінансових ризиків залишаються незастрахованими. Роль пенсійних фондів у довгостроковому перерозподілі коштів залишається малою і дуже монополізованою. Що ж до ряду країн Центральної та Східної Європи, то вони змогли за відповідний період створити таку фінансову систему, яка дала змогу залучити значні суми інвестиційних ресурсів. На противагу їм, Україна задовольняла нагальні фінансові потреби переважно за рахунок державних кредитів, а рівень приватних запозичень на душу населення в багато разів відставав від країн ЦСЄ. Візьмемо для прикладу Закон "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг". Більшість з перелічених у статті 4 цього документа послуг існували практично із самого початку незалежності України. Проте всебічного закону про види допустимих фінансових інструментів поки немає. Фактично копіюються послуги, зазначені в Законі "Про банки і банківську діяльність". На практиці майже не діють такі фінансові інновації, як забезпечені іпотечні цінні папери (mortgage-backed securities), варанти, конвертаційні бонди, муніципальні облігації, які трапляються лише в окремих положеннях ДКЦПФР, але які могли б стати повноцінними фінансовими послугами, сприяючи розвиткові іпотечного ринку, будівництва чи перерозподілу фондових активів загалом. Взагалі, частка похідних цінних паперів на вторинному фондовому ринку залишається надто малою (менше 1 %). Цілком закономірним є те, що вартість користування грошима в банківських системах країн ЦСЄ в декілька разів нижча, ніж в Україні. Тобто очевидно, що законодавчі інновації у галузі фінансових послуг мали більше формальний характер. До того ж фінансовий ринок України є досить деформованим, про що свідчить хоча б той факт, що серед операцій із цінними паперами у 2000 році понад 50 % становили векселі, а на акції припадало близько 26 %. Державні цінні папери, на які світовий попит на зовнішніх ринках після дефолту та реструктуризації значно знизився, становлять левову частку на ринку України. Зокрема, за даними ПФТС, частка торгівлі державними цінними паперами становила 78,85 %, а корпоративними — 21,15 % (за перші 7 місяців 2002 р.).

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 360; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!