Редагування окремих елементів курсової роботи
Редагування заголовків
Важливий засіб рубрикації тексту — заголовки і підзаголовки. Слід упевнитися в тому, що назва курсової роботи, заголовки її розділів і підрозділів адекватно передають зміст відповідної частини тексту і є логічно повноцінними, тобто недвозначними, несуперечливими, а в заголовках, які підпорядковуються, не повторюється те, про що вже йшлося у підпорядковуючому заголовку.
Як правило, заголовок виражається словосполученням у функції іменника. Він має бути лаконічним і містити відповіді на два запитання: про що йдеться в тексті та що в ньому стверджується.
У кінці заголовка знаки пунктуації не ставлять.
Цитування й переказ
Цитати - дослівні уривки з використаних джерел — використовуються в курсовій роботі для обґрунтування, підтвердження або доповнення авторських аргументів, висновків або положень та для критичного аналізу літературних джерел. Для цитування, як правило, беруть уривок, який містить у собі логічно завершену думку. Рідше цитують частину фрази або окремі слова.
Текст цитати наводиться без жодних змін, зі збереженням особливостей авторського написання, зокрема орфографії, пунктуації й шрифтових виділень. Відхиленнями від цього правила можуть бути:
1) пропуски окремих слів і фраз, за умови, що думку автора не буде спотворено, а пропуск буде позначено трьома крапками (при цьому розділові знаки, що стояли перед або після випущеного тексту, не зберігаються);
|
|
|
2) зміна відмінку для підпорядкування його синтаксичній будові фрази, частиною якої вона є.
Не можна об'єднувати в одній цитаті кілька виписок, узятих з різних частин джерела, навіть якщо ці виписки логічно пов'язані між собою. Кожна така виписка повинна бути оформлена як окрема цитата.
Якщо цитата повністю відтворює: речення тексту, який цитується, вона починається з великої букви, якщо тільки не є частиною речення автора курсової роботи. Цитата, яка є складовою частиною авторського речення, починається з маленької букви, навіть якщо у використаному джерелі вона починається з великої. Якщо цитата відтворює тільки частину речення цитованого тексту, то перед лапками ставлять три крапки.
Цитати слід виписувати тільки з першоджерел, а не з праць інших авторів. Лише в тих випадках, коли першоджерело недоступне, можна скористатися цитатою, опублікованою в іншому виданні. В цьому разі слід випередити бібліографічне посилання на джерело словами: «Цитується за: » або «Цит. за : ».
Якщо автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова для того, щоб посилити їх значення, він має зробити в дужках відповідне застереження і вказати свої ініціали, наприклад, (виділено мною. — Д. Р. (ініціали автора)), (курсив наш — Д. Р.), (підкреслено мною - Д. Р.). Аналогічне застереження роблять при самостійному перекладі рідною мовою іншомовної цитати: (переклад наш. - Д.Р.).
|
|
|
Кожна цитата має супроводжуватися посиланням на використане джерело. Студент, який нехтує цією вимогою, ризикує отримати незадовільну оцінку за виконання курсової роботи. Цитування має бути помірним. Перевантаженість тексту цитатами падає роботі компілятивного характеру і створює враження, що автор не має власної думки. Для того, щоб не перенасичувати текст цитатами, доцільно використовувати переказ чужих думок. Переказ має бути максимально точним. Не допускається викривлення чужих думок. Як і цитата, переказ має супроводжуватися посиланням на використане джерело.
Бібліографічні посилання
Як було зазначено, кожна цитата або думка, запозичена з праці іншого автора, має обов'язково супроводжуватися посиланням на використане джерело. Аналогічне посилання є обов'язковим і тоді, коли використовуються цифри, факти, схеми тощо.
Посилання, вміщене поряд із описом загального змісту праці, її провідної думки, має порядковий номер відповідного джерела в списку використаних джерел. У тексті цей номер пишуть у квадратних дужках, наприклад [1], або, якщо посилання робиться на кілька праць, [1-3]. Посилання, яке супроводжує цитату або переказ конкретної думки, аргумент, цифрові дані тощо, має складатися з номера відповідного джерела і номера сторінки, з якої взято цитату або аргумент, наприклад [1, с. 54] або [1, с. 23-26]. Якщо на одній сторінці наводиться кілька посилань на одне й те саме джерело, тоді в другому і наступних посиланнях замість номера джерела пишуть «Там само» і, якщо потрібно, номер сторінки, на яку роблять посилання, наприклад [Там само. — С. 16].
|
|
|
Таблиці
Таблиця суттєво полегшує сприймання тексту, насиченого однорідними відомостями, переважно цифровими показниками. В таблиці матеріал подається систематизовано, цифри висуваються на перший план, слова не повторюються, тому таблиці широко використовують у наукових текстах.
Таблиці включають такі елементи: 1) нумераційний заголовок, в якому вказується порядковий номер таблиці; 2) тематичний заголовок, в якому формулюється зміст; 3) заголовки граф таблиці (головка); 4) основну частину, яка складається з боковика (або заголовків рядків) і прографки. Вертикальні ряди в таблиці називають графами або колонками, горизонтальні -рядками. Усі графи й повинні мати заголовки. Заголовок графи стосується всіх даних цієї графи, заголовок рядка - усіх даних цього рядка.
|
|
|
У правому верхньому кутку над таблицею пишуть слово «Таблиця» і вказують її номер. Знак номера (№) перед порядковим номером не ставлять.
Порядкова нумерація таблиць може бути наскрізною або в межах розділу. Якщо використовується наскрізна нумерація, порядковий номер таблиці складається з однієї цифри: Таблиця 3. Якщо ж таблиці нумерують в межах розділу, номер складається з номера розділу і порядкового номера таблиці, розділених крапкою: Таблиця 2.4 (четверта таблиця другого розділу). Нижче, посередині, розміщують тематичний заголовок. Він має бути коротким і повністю передавати зміст таблиці.
Якщо в роботі одна таблиця, її не нумерують.
Заголовок таблиці й заголовки граф пишуться з великої літери. Підзаголовки, які складають одне речення з текстом заголовка, пишуть з малої літери. Підзаголовки, які мають самостійне значення, пишуть з великої літери. В кінці заголовків і підзаголовків знаки пунктуації не ставлять. Якщо таблиця містить велику кількість рядків, її можна перенести на наступний аркуш. У цьому випадку нумераційний та тематичний заголовки вказують один раз над першою частиною таблиці, а над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2».
Таблицю розміщують після першої згадки про неї в тексті так, щоб її можна було читати, не перевертаючи роботу, або повернувши її за годинниковою стрілкою.
У тексті посилання на таблиці подають у скороченому вигляді: табл. 4; табл. 2.3. Винятком є роботи, в яких лише одна таблиця. В таких випадках при посиланні на таблицю в тексті слово «таблиця» подають повністю.
Ілюстрації
Основні види ілюстрацій, які можуть бути використані в курсовій роботі, це рисунок, схема, діаграма, графік, малюнок. Їх виконують чорною тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Усі ілюстрації мають бути пов'язані тільки з основним змістом тексту, тому їх розміщують безпосередньо після того, де вони згадуються вперше або на наступній сторінці.
Перелік
- У наукових роботах часто використовується перелік. Якщо елементи переліку складаються з коротких речень або словосполучень, їх рекомендується відокремлювати крапкою з комою і писати кожний з нового рядка.
Формули
Автор курсової роботи може включити в текст формули. Невеликі й нескладні, як правило, вписують всередині рядків тексту. Великі й громіздкі формули, які мають у своєму складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розміщують на окремих рядках, залишивши вище і нижче формули по одному вільному рядку.
Формула є рівноправним членом речення, тому розділові знаки в кінці формул або перед ними ставлять відповідно до правил пунктуації.
Усі формули, на які є посилання далі по тексту курсової роботи, слід пронумерувати. Формули нумерують у межах розділу. Номер формули складається з двох цифр: номера розділу і порядкового номера формули в розділі, розділених крапкою. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної формули в круглих дужках, наприклад (2.3) (третя формула другого розділу). Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. При перенесенні формули її номер вміщують на рівні останнього рядка. Якщо в роботі одна формула, її не нумерують. При посиланні на формулу її порядковий номер вказують у дужках, наприклад «... у формулі (1.2)».
Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів подають безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій вони в ній з'являються. Значення кожного символу і числового коефіцієнта треба подавати з нового рядка. Пояснення починають зі слова «де» без двокрапки.
Скорочення
Слід користуватися тільки загальноприйнятими скороченнями слів і словосполучень і писати їх правильно. До скорочень, що не потребують спеціальних пояснень, належать такі:
Та ін. - та інші див.-дивись проф. - професор
і т. д. - і так далі пор. - порівняй доц. - доцент
і т. ін. - і таке інше напр. – наприклад
акад. – академік і под. - І подібне
Але слова «та інші», «і так далі», «і таке інше», «і подібне» всередині речення не скорочують.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 269; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!