Тема: Проблеми підвищення педагогічної культури батьків (2 год.)
План
1. Теорії психолого-педагогічного навчання і виховання батьків.
2. Сучасні тенденції у підвищенні педагогічної культури батьків.
Література
Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.
Арват Ф.С., Коваленко Є.І., Кириленко С.В., Щербань П.М. Культура спілкування: Навч.-метод.посібн. – К.: ІЗМН, 1997.
Афанасьєва Т.М. Сім’я. – К., 1990.
Бондарчук О.І. Психологія сім’ї. – К., 2001.
Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. – М.: Академия, 2001.
Зверева О.Л., Ганичева А.Н. Семейная педагогика и домашнее воспитание: Уч. Пос. – М.: Академия, 1999.
Макаренко А.С. Книга для родите лей
Соколова В.Н., Юзефович Г.Я. Отцы и дети в меняющемся мире. – М., 1991.
Сухомлинський В.О. Мудрість батьківської педагогіки
Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 199
Основні терміни і поняття: психолого-педагогічна просвіта батьків
Хід роботи.
Усне опитування:
1. Розкрийте теорії психолого-педагогічного навчання і виховання батьків.
2. Визначте сучасні тенденції у підвищенні педагогічної культури батьків.
Самостійна робота :
Розробити програму підвищення педагогічної культури батьків.
Педагогічними умовами підвищення ефективності процесу формування педагогічної культури сім’ї є демократизація всього суспільного життя, забезпечення достатнього матеріального рівня молодої сім’ї, насичення її життя емоційно-позитивними переживаннями, виховання адекватної самооцінки і взаємооцінки, особистісно-гуманістичний підхід до кожного з батьків.
|
|
|
Починаючи з 90-х років у формах і підходах до психолого-педагогічної освіти і навчання батьків визначилися нові тенденції.
Перша з них — перехід від масової освіти батьків і всього населення, у змісті якої великий досвід займали суспільно-політичні, ідеологічні знання й інформація, до цілеспрямованого навчання батьків на основі об'єктивних наукових знань про дитину і її виховання, накопичених вітчизняною і світовою психологією, педагогікою, генетикою, психофізіологією, соціологією.
Друга тенденція — поступове впровадження диференційованого навчання батьків, надання практичної допомоги (силами поки невеликих, але кваліфікованих груп і об'єднань фахівців — психологів, психіатрів, сексологів, практичних психологів і соціальних педагогів, орієнтованих на сімейне виховання і роботу з сім’єю, лікарів, юристів, економістів і ін.) конкретним категоріям батьків:
— батькам з повних сімей,
— матерям з неповних сімей, діти з яких ніколи не зустрічалися з батьками;
— молодим батькам, що чекають дітей чи мають дитину дошкільного віку;
|
|
|
— батькам-вихователям дитячих будинків сімейного типу;
— батькам, що розлучилися, але відвідують свою дитину (дітей), що залишилися з матір'ю, і продовжують надавати їй (дитині) допомогу, здійснювати її виховання;
— бабусям і дідусям, що з різних причин довгий час самостійно виховують онуків;
— дідусям і бабусям, що мають обмежені відносини з онуками після розлучення синів чи дочок;
— батькам, що взяли на виховання дітей, що з різних причин залишилися без опіки батьків;
— опікунам і усиновителям, що взяли на виховання дітей-сиріт і дітей, що залишилися без батьківської опіки;
— матерям, що народили дітей поза шлюбом і виховують їх самостійно без чоловічого впливу.
Третя тенденція — індивідуалізація навчання батьків і матерів залежно від індивідуальних психологічних особливостей дітей, стану їхнього психофізичного здоров'я (діти з відхиленнями в психічному і фізичному розвитку, діти-переселенці з забруднених радіонуклідами територій, діти, що часто і тривало хворіють, діти-інваліди й ін.)
Четверта тенденція — повільне, але помітне подолання стереотипу, що виховання дітей є винятково жіночою справою як у сім’ї, так і в умовах функціонування установ освіти. Переоцінка цінностей чоловіками у вихованні дітей, більш активне включення в процес сімейного виховання обумовлені, по-перше, тим, що в сучасних соціально-економічних умовах велика чисельність жінок зайнята в різних видах трудової діяльності; по-друге, тим, що деякі батьки мають можливість активно вивчати досвід виховання дітей у сім’ях різних країн (Австрії, Угорщини, Німеччини, Данії, Італії, Норвегії, Фінляндії, Швеції), відвідувати і проживати в закордонних сім’ях, де чоловіки, особливо молоді, велику увагу приділяють вихованню дітей, їх повноцінному розвитку, оздоровленню, проведенню разом з ними дозвілля в канікулярні, святкові і вихідні дні, роботі з дітьми з несприятливих сімей як соціальних працівників і педагогів у спеціальних державних і недержавних службах сім’ї.
|
|
|
П'ята тенденція — розвиток, збагачення і впровадження в процес навчання різних категорій батьків активних і діючих форм (індивідуальні і групові консультації, ділові ігри, аналіз конкретних сімейних ситуацій спілкування, психолого-педагогічні тренінги з навчання умінням спілкування, відносин, саморегуляції поведінки, семінари-свята батьків і дітей, де одночасно проходить навчання батьків і організується пізнавально-ігрова діяльність дітей і ін.).
|
|
|
Шоста тенденція — активне включення батьків у процес самоосвіти з проблем сімейного виховання. Помітно зріс інтерес батьків і матерів до вивчення вітчизняної і закордонної наукової і науково-популярної літератури з проблем виховання дітей у сім’ї. Особлива увага приділяється таким книгам, посібникам і роботам: Добсон Дж. Батькам і молодятям; Коменський Я.А. Материнська школа; Кемпбелл Р. Як насправді любити дітей; Лесгафт П -Ф. Сімейне виховання дитини і його значення; Лич П. Немовля і дитина: від народження до п'яти років; Макаренко А.С. Книга для батьків. Лекції з виховання дітей; Нікітін Б.П., Нікітіна Л.А. Ми, наші діти й онуки; Острогорський А.Н. Сімейні відносини і їхнє виховне значення; Перну Л. Я виховую дитину; Спок Б. Дитина і догляд за нею. Розмова з матір'ю; В.А.Сухомлинський. Мудрість батьківської любові й ін.
Цілеспрямоване психолого-педагогічне навчання батьків сприяє: а) підвищенню їхньої педагогічної культури; б) виробленню впевненості при виконанні виховної діяльності у своїй сім’ї і взагалі в суспільстві; в) розумінню батьківських і материнських функцій на кожному етапі свого життя; г) формуванню переконання в тому, що сім’я як вічне загальнолюдське мікросередовище, що приносить особистості моральне задоволення, знімає психофізичну напруженість і стреси, робить її щасливою.
Вивчення питання психолого-педагогічної освіти і навчання батьків показує, що її ефективність залежить як від роботи кожної конкретної установи освіти, центра чи служби сім’ї і сімейного виховання, так і від удосконалення системи навчання батьків у масштабах країни. Найважливішими напрямками в цьому могли б стати:
1) введення в навчальні плани вузів, університетів, педагогічних коледжів і училищ, гімназій і ліцеїв курсів і факультативів про сім’ю, підготовку до сімейного життя, сімейного виховання для всіх спеціальностей; 2) вивчення в середніх загальноосвітніх школах, профтехучилищах і середніх спеціальних навчальних закладах курсу "Основи сімейного життя" чи "Сім’я"; 3) відновлення і збагачення учбово-методичного комплекту (УМК) для педагогів, соціальних педагогів, психологів, вихователів, соціологів, що здійснюють психолого-педагогічне навчання батьків; 4) надання методичної і практичної допомоги різним категоріям батьків силами фахівців у рішенні проблем планування сім’ї, економіки, права, медицини, сексології, сімейної педагогіки, психології відносин і спілкування, традицій сімейного виховання в народній педагогіці і їхнє використання в сучасній сім’ї; 5) створення генетичних (медико-генетичних) служб, у яких батьки одержували б консультації з прогнозування здоров'я майбутніх дітей і рекомендації про їхнє можливе лікування і розвиток; 6) врахування фахівцями з проблем сім’ї і сімейного виховання специфіки функціонування життєдіяльності, сімейного укладу, традицій, звичаїв, удач міських і сільських сімей; деформації сімей і їхніх виховних функцій у результаті появи екстремальних ситуацій і несприятливих умов; категорій сімей — позитивно орієнтованих до соціально-педагогічних вимог, конфліктних, соціально і педагогічно нездатних, аморальних; 7) збільшення контингенту фахівців із психології сім’ї і сімейних відносин у вузах; 8) проведення теоретичних і прикладних досліджень з проблем сім’ї і сімейного виховання (взаємозв'язок сім’ї з іншими соціальними структурами, специфіка життєдіяльності і сімейного укладу міських і сільських сімей, взаємини батьків і прийомних дітей, відродження і розвиток народних традицій у сімейному вихованні, сучасні тенденції в роботі з сім’єю установ освіти, спеціальних установ і служб сім’ї, підвищення педагогічного потенціалу сім’ї й ін.).
Головними шляхами і засобами підвищення педагогічної культури батьків є: 1) здійснення диференційованого навчання і надання індивідуальної практичної допомоги батькам, насамперед за допомогою консультування, силами кваліфікованих фахівців (психологів, соціальних педагогів, педагогів, вихователів, медиків, сексологів, психотерапевтів, юристів і ін.); 2) використання з метою педагогічної підготовленості батьків активних форм їхнього психолого-педагогічного навчання (індивідуальні і групові консультації, психолого-педагогічні тренінги, аналіз проблемних сімейних ситуацій, ділові гри, семінарські і практичні заняття, диспути і дискусії, прес-конференції, семінари-свята для батьків-вихователів дитячих будинків сімейного типу й ін.); 3) підготовка комплекту науково-методичної і науково-популярної літератури для різних категорій батьків із проблем сім’ї, виховання рідних і прийомних дітей у сім’ї, захисті їхніх прав і інтересів.
Назва Автори Суть концепції
АДЛЕРІВСЬКА МОДЕЛЬ Альфред Адлер, Рудольф Дрейкурс Основними поняттями адлерівської теорії є “рівність”, “співробітництво” і “природні результати”. З ними пов’язані два центральні принципи виховання: відмова від боротьби за владу і врахування потреб дитини.Ця модель виховання наголошує на рівності між батьками і дітьми як у правах, так і у відповідальності. Під рівністю він не має на увазі тотожність. Головна ідея полягає в тому, щоб навчити батьків поважати унікальність, індивідуальність і недоторканість дітей навіть самого раннього віку та не відноситись до них як до особистої власності. стратегія такого виховання батьків полягає в тому, щоб навчити їх, як діяти в тих чи інших ситуаціях і у зв’язку з цим поглибити їх педагогічні знання.
НАВЧАЛЬНО-ТЕОРЕТИЧНА МОДЕЛЬ Ватсон, Б.Ф.Скінер побудована на основі програм по вихованню батьків методом емпіричного моделювання. Головна ідея запропонованої моделі полягає в тому, що зміна поведінки батьків відбувається під впливом переосмислення особистої поведінки і поведінки дітей, оскільки батьки навчаються правити факторами, які впливають на поведінку всіх членів сім’ї, тим самим регулювати взаємостосунки. Принципи соціального навчання батьків підпорядковані тому, щоб на їх основі можна було навчити дітей адекватному поводженню.Автори цього напряму вважають, що є три способи формування поведінки: заохочення, покарання і нульова увага. Всі вони мають конкретні вияви-символи.Ця теорія ігнорує традиційний ідеал людської цінності і свободи особистості. В її завдання входить моделювання поведінки і умов як на індивідуальному, так і суспільному рівні, які гарантують необхідну поведінку і, на думку авторів, “запобігають розтлінню суспільства і загибелі людства”.
МОДЕЛЬ ЧУТТЄВОЇ КОМУНІКАЦІЇ Карла Роджерса Томас Гордон Головним принципом теорії є те, що батьки не повинні давати дитині готові рецепти поведінки на всі випадки життя, не нав’язувати їй своїх цінностей і поглядів. У вихованні, на думку автора, слід дотримуватися щирості, а не послідовності.
Виховання батьків, за теорією Т.Гордона, передбачає такі завдання:
1/ навчити їх уважно слухати і розуміти свою дитину;
2/ навчити їх висловлювати свої почуття так, щоб їх могла зрозуміти дитина;
3/ у конфліктних ситуаціях користуватись принципом “обидва праві”.
Ці завдання підпорядковані тому, щоб допомогти дитині самостійно вправлятися із своїми проблемами, а з часом і брати на себе всю відповідальність за самостійно прийняті рішення і, навпаки, шукати батькам розуміння і допомоги у своїх дітей на основі довірливості. Тобто, батьки допомагають дитині і самі приймають від неї допомогу.
МОДЕЛЬ ТРАНСАКЦІОНАЛЬНОГО АНАЛІЗУ Ерік Берн, М.Фін
Суть полягає в тому, що в різних ситуаціях людина почуває себе і поводить по-різному, в загальному плані можна було б сказати трьома способами: 1/ по-дитячому; 2/ по-дорослому; З/ по-батьківськи. “Трансакція” - означає обмін. Отже, “трансакціональний аналіз” - це метод дослідження всіх цих виявів особистості, їх взаємовпливів і систематизації отриманих у результаті цього дослідження знань.
Модель вчить батьків ставити себе на місце дітей, краще їх розуміти і на цій основі допомагати їм вирішувати проблеми. Таким чином, за даною теорією, ключ до зміни поведінки знаходиться в зміні взаємостосунків між батьками і дітьми.
МОДЕЛЬ ГРУПОВИХ КОНСУЛЬТАЦІЙ Хаім Джіннот розвитку самосвідомості дитини є позитивне сприймання батьками їх батьківських функцій. Особливістю теорії є те, що вона пронизана почуттям симпатії і поваги до батьків.
На думку автора, виховання батьків необхідно сконцентрувати на конкретних вирішеннях їх проблем, а теорію максимально наблизити до практики. У своїх консультаціях він розглядає конкретні приклади та питання: як говорити з дитиною, як хвалити, як карати; піднімає проблеми дисципліни, щоденних занять, страхів дитини, привчання до гігієни тощо. Х.Джіннот вважав за необхідне під час консультацій допомагати батькам позбавлятися почуття провини (адже проблеми є у всіх) і викликати їх на довірливі розмови.
Серед його настанов були такі: батьки можуть сердитись на дитину, але не мають права ображати її особистість; дитину треба сприймати такою, як вона є, не можна осуджувати почуття дитини; необхідно визначити рамки поведінки дитини і дотримуватись в цьому послідовності, потрібно пояснювати дитині причини заборон, тим самим готувати її до самостійного вибору.
ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ Дж.Боулбі, Д.Уіннікотт, Е.Еріксон, Рене А.Спіца Ця теорія на перше місце ставить завдання науки підходу в організації догляду за дітьми раннього віку. Акцент робиться на біоенергію, яка наповнює дитину вже в момент її народження і визначає всі потреби і нахили індивіда. Саме нею пояснюється поведінка, її мотиви і думки дитини. У зв’язку з цим особлива роль в житті дитини, у формуванні її почуттів і соціальної поведінки відводилась матері, яка першою пригортала її до грудей. Теорія виховання батьків вибудувана на психоаналітичному напрямі і головну увагу зосереджує на взаємостосунках між дитиною і матір’ю.
ХРИСТИЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ БАТЬКІВ Росс Кемпбелл, К.Ушинський та Г.Ващенко центральне місце у вихованні батьків відводиться загальній і неподільній любові до дітей не залежно від їх віку, яка дає особливе відчуття важливості і безцінності дітей для батьків. Саме в цій системі цінностей визначається, що право і обов’язок виховання дітей належить у першу чергу їх батькам. А головною тезою є: шлюб і сім’я - це спосіб життя, посланий богом. За теорією, успіх виховання дітей перебуває в прямій залежності від створення близьких і міцних стосунків між батьками. У цьому розумінні шлюб, тобто і виховання дітей, має суспільне значення, оскільки стосується всіх людей, незалежно від їх релігійних переконань.
МАРКСИСТСЬКИЙ НАПРЯМ Були також зовсім інші підходи до проблем виховання. По-перше, пріоритетність у вихованні дитини була надана державі, а не сім’ї. В сімейному вихованні батьки мали орієнтуватись на завдання і цілі, які визначались на партійних форумах.
Різниця з західними концепціями стосувалась насамперед сфери правових стосунків у сім’ї. Одним із недоліків цього напряму можна вважати і те, що сповідувався принцип колективного виховання, у той час як домашнє, сімейне виховання за своїм характером і природою завжди було і є індивідуальним. (Алексеєнко, 102) Через педагогічні університети та педагогічні всеобучі, батьківські факультети йшла пропаганда методів виховання, прийнятих в офіційних виховних установах і зорієнтованих на “середню” дитину, “середнього” батька. Програми були заідеологізованими, не мали практичного спрямування і не викликали особливого інтересу у батьків. Високі показники відвідування таких лекторіїв досягались насамперед за рахунок адміністративного втручання. Таким чином було скомпрометовано саму ідею виховання батьків.
И.Д. Горбачевський, С.В. Ковальов, С.Д. Лаптенок, П.Ф. Лесгафт, А.С. Макаренко, Н.Я. Соловйов, В.А.Сухомлинський, И.Ф.Харламов, А.Г Харчев, Н.Д.Шимин та ін Проведення випереджувальної підготовки батьків і матерів, їх безупинне психолого-педагогічне навчання й освіта залежно від віку дітей, органічна єдність виховного впливу на дітей і їхніх батьків, їх моральний і духовний розвиток, збагачення педагогічної культури батьків.
В. Сатир Удосконалення чи перебудова сімейного життя, сімейних відносин, гуманізація життєдіяльності батьків і дітей на основі базисних для функціонування сім’ї психологічних складових:
1) почуття і думки людини у відношенні до самого себе (самооцінка );
2) способи, за допомогою яких люди передають один одному різноманітну інформацію, поділяються переживаннями і припущеннями (способи комунікації);
3) правила, яких дотримують і якими керуються люди у своєму житті (сімейна система);
4) методи, за допомогою яких сім’я здійснює свої зв'язки з іншими соціальними інститутами (соціальні зв'язки).
Практичне заняття 1-2
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 330; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!