Тема: Особливості виховання у різних типах сімей. (4 год.)
Семінарське заняття 1
Тема: Сім’я як джерело благополуччя особистості
План
1. Фактори впливу на сім’ю та виховання.
2. Здоровий побут – необхідна умова успішного виховання дітей в сім’ї.
3. Сімейні традиції та їх роль у вихованні
Література
Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.
Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. – М.: Академия, 2001. – 160 с.
Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.
Усатенко Т. Духовний храм людини: сім’я, родина, рід // Освіта. – 2002. – № 34 (26 червня – 3 липня). – С. 14-15.
Скуратівський В. Покуть. – К.: Довіра, 1992.
Основні терміни і поняття: фактори впливу на сім’ю, побут сім’ї, традиції, звичаї, обряди
Хід роботи.
Усне опитування:
1. Проаналізуйте фактори впливу на сім’ю та виховання.
2. Здоровий побут – необхідна умова успішного виховання дітей в сім’ї.
3. Роль сімейних традицій у вихованні
Самостійна робота :
Скласти поетапний хронологічний ланцюжок факторів впливу на сім’ю та виховання.
Проаналізувати систему родинно-сімейної обрядовості.
Зовнішні фактори впливу на сім’ю та виховання
а) політичні, соціально-економічні й екологічні умови;
– зростання соціальної тривожності, непевності, байдужності, агресивності, жорстокості; поява процесу криміналізації свідомості і поведінки великої кількості дорослих і дітей;
|
|
|
– соціальної і міжсімейної напруженості;
– зміна ціннісних орієнтації, стандартів, норм і правил поведінки підростаючого покоління; зникнення з характеру певної категорії батьків і дітей таких позитивних якостей, як лагідність, жаль, відкритість, прямодушність, скромність, каяття, самоосуд, безкорисливість і ін.
– негативні зміни у фізичному, психічному і моральному здоров’ї батьків і дітей
– деформація багатьох функцій родини як соціального інституту, у тому числі і виховної;
– прояв у дітей байдужності, невмотивованої агресивності, утриманства, непевності, тривожності, відчуження дітей від батьків і батьків від дітей
б) ріст технізації і матеріального споживацтва;
– зловживання наркотиками й алкоголем, статева розбещеність, поширення захворювань, злочинність серед неповнолітніх дітей, насильство, жорстоке поводження з чоловіком (дружиною), дітьми, старими. Батьки і діти стали втягуватися у воєнні дії, національні і релігійні конфлікти
– зникнення сильних природних почуттів унаслідок зніженості і розвитку фармакології; генетична деградація; розрив традицій, що приводять до нерозуміння молоддю батьків і старших, і яка поводиться з ними як з чужою етнічною групою; знищення індивідуальності за допомогою могутнього механізму уніфікації поглядів і поводження через засоби масової інформації (як не парадоксально, але сьогодні індивід, що свідомо ухиляється від впливу телебачення, розглядається як “патологічний” суб’єкт).
|
|
|
– втрата історичної пам’яті, культури, моральності, духовності, забуття родоводу, багатих сімейних традицій, звичаїв, поглядів
– виявлятися бездуховність, безкультур’я, бездумне споживацтво, егоїзм, жорстокість стосовно дітей і старих
в) зменшення числа шлюбів і збільшення розлучень;
– одержують глибокі психофізичні травми (втрачають бадьорість, апетит, сон, відчувають свою “провину”, непевність, переляк і т.п.);
– переживають за батьків і за своє особисте благополуччя;
– неповноцінно розвиваються в морально-емоційному плані через відсутність любові, тепла, ласки, турботи батька чи матері;
– менш підготовлені до самостійної життєдіяльності;
– стають агресивними, особливо хлопчики, до однолітків і дорослих людей;
– бувають жорстокими, злими, різкими у відносинах і спілкуванні з навколишніми;
– складно налагоджувати стосунки з представниками протилежної статі;
|
|
|
– можуть негативно ставитися до майбутнього сімейного життя
г) зниження народжуваності дітей і збільшення смертності дорослого і дитячого населення;
– порушення наступності поколінь у сімейному вихованні,
– складності при вихованні в сім’ї єдиної дитини,
– збідніння людських відносин і спілкування між сім’ями і т.п
д) діяльність установ освіти, державних і суспільних установ і служб, що сприяють сім’ї і сімейному вихованню
– виникнення нових та наявність залишків старих форм співпраці
Внутрішні фактори впливу на сім’ю та виховання
а)житлові і матеріально-побутові умови сім’ї;
– впливають на планування і розвиток сім’ї,
– установки батьків щодо чисельності дітей у сім’ї,
– напрямку життєдіяльності сімейного колективу. З появою дитини дохід сім’ї знижується на 25-30%.
При наявності однієї дитини виникає поява додаткових складностей і проблем: у морально-емоційному вихованні єдиної дитини, розвитку в сина чи дочки навичок спілкування; міжособистісних відносин; організації дитячої життєдіяльності; здійсненні виховних функцій батька і матері.
б) структура сім’ї і її кількісний склад;
З’явилося велике число неповних сімей, що негативно впливає на виховання дитини (значно рідше дітей):
|
|
|
1) деформує його морально-емоційний розвиток (особливо коли мати впадає в дві крайності: чи вся увага приділяє єдиній дитині чи, навпаки, перестає піклуватися про неї значно менше, ніж раніш);
2) приводить до появи в дітей таких негативних якостей і рис, як замкнутість, недовіра, егоїзм, недисциплінованість, упертість, байдужість;
3) зменшує коло знань, інтересів, захоплень, умінь;
4) звужує сферу і вид взаємин і спілкування, їхнє різноманіття;
5) закладає у свідомості дівчаток перекручене уявлення про чоловіків (через неприязні відносини матері до колишнього чоловіка) і ін.
в) наявність у сім’ї обох батьків — батька і матері;
г) відношення батьків до дітей;
сприяють:
1. зміцненню міцності і життєдіяльності сім’ї;
2. зайнятості в сім’ї жінкою-матір’ю, що більш тісно пов’язана з дітьми, провідного положення і позиції;
3. збагаченню життєдіяльності сімейного мікроколективу;
4. процесу передачі матеріальних, моральних, культурних цінностей старшого покоління молодому.
д) виконання батьками функцій материнства і батьківства;
е) духовна єдність сім’ї;
Моделі життєдіяльності сім’ї:
1 – з орієнтацією батьків головним чином на матеріальні запити та інтереси,
2 – (навіть часто при слабких матеріальних умовах) на духовний розвиток дітей та інших членів сім’ї.
ж) моральна єдність сім’ї;
1) турбота чоловіка (батька) про дружину і дітей;
2) турбота дружини (матері) про чоловіка і дітей;
3) почуття любові та поваги дітей до матері і батька, вдячності їм за турботу, допомогу і захищеність;
4) допомоги дітей батькам, бабусі і дідусю, іншим членам сім’ї.
з) трудовий характер сім’ї, атмосфера працьовитості;
і) авторитет батьків;
к) сімейні традиції, звичаї й обряди
л) культура спілкування батьків з дітьми;
м) рівень педагогічної культури батьків
Побут – загальний уклад життя, властивий народові, якійсь соціальній групі. Позавиробнича сфера суспільного життя людей; одна з основних сфер суспільного життя, в якій формуються й виховуються люди, розкриваються їхні повсякденні відносини між собою. Активно впливає й на інші процеси та явища, зокрема на поведінку людей. Розвиток побуту визначається як рівнем матеріального виробництва, так і існуючою системою суспільних відносин.
Сімейний лад – характер взаємовідносин між батьками та іншими членами сім’ї, режим, традиції тощо.
Традиція (від лат. передання) – елементи соціальної й культурної спадщини, які передаються наступним поколінням і зберігаються протягом тривалого часу в суспільстві в цілому чи в окремих соціальних групах. Є одним з видів соціально-культурної наступності, що орієнтує як на збереження надбань культури, так і на їх відтворення й розвиток. Традиція проявляється у вигляді усталених, стерео типізованих норм поведінки, звичаїв, обрядів, свят, суспільних ідей, морально-етичних елементів. Одним з проявів розвитку традиційної культури є формування системи свят і обрядів.
Традиція – історично складений і переданий з покоління в покоління досвід, практика в будь-якій галузі суспільного життя, норми поведінки, смаки, ін.
Під сімейною традицією нами розуміється стійка форма сімейної життєдіяльності відносин і поведінки, що передається від батьків і старших членів сім’ї дітям. За допомогою традицій відбувається “трансляція” дітям знань, поглядів, ідеалів, переконань, смаків, переказів, поглядів, звичаїв і т.п.
Звичай – правило поведінки людей, що склалося в процесі їхнього співжиття, ввійшло в звичку, побут і свідомість певної групи чи всього суспільства. Звичаї з’явилися разом з виникненням людського суспільства внаслідок повторювання однакових вчинків, які згодом набули значення, стали нормою.
Звичай – загальноприйнятий порядок, традиційно встановлені правила суспільної поведінки. Манера поведінки, прийнятий спосіб дії.
Звичай як форма реалізації сімейних традицій служить для збереження і передачі від батьків дітям установлених правил поведінки і діяльності в конкретних ситуаціях. Звичаї супроводжуються різноманітними обрядами — специфічними діями, ціль яких полягає в тому, щоб “за допомогою емоційно насиченої символіки сприяти міцному засвоєнню соціального досвіду”
Обряди – соціальне явище, що являє собою комплекс символічних, визначених традицією умовних дій, спрямованих на оформлення (ображання) певних подій у житті людини, держави, приурочених окремим етапам трудової діяльності, а також відзначенню деяких пір року (похоронні, весілля, ін.).
Обряд – ряд усталених традицією дій, які супроводять якусь урочистість; звичний порядок, церемонія.
Семінарське заняття 2-3
Тема: Особливості виховання у різних типах сімей. (4 год.)
План
1. Специфіка виховання в багатодітній та неповній родині
2. Виховання прийомних дітей.
3. Виховання дітей в умовах дитячого будинку сімейного типу.
Література
Закон України “Про організацію роботи дитячих будинків сімейного типу”
Закон України “Про охорону дитинства” (від 26.04.01)
Алексеєнко Т.Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1997.
Василькова Ю.В. Методика и опыт работы социального педагога: Учеб.пособ. – М.: Академия, 2001. – 160 с.
Чечет В.В. Педагогіка семейного воспитания. – Минск, 1998.
Кривоніс С. Роль сім’ї у моральному вихованні дітей // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2002. – № 1. – С. 8.
Костів В.Неповні сім’я і розвиток комунікативної культури особистості // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2002. – № 1. – С. 14.
Мазур А. Сімейне виховання як чинник виникнення тривожності у дітей дошкільного віку // Наукові записки ТДПУ. Серія: Педагогіка – 2001. – № 3. – С. 107
Цикл статей у журналі “Семья и школа”. – 2000. – № 4 – 8.
Кожухарь Г. Как влиять на детей. // Семья и школа. – 2001. – № 6. – С. 5-7.
Скуратівський В. Покуть. – К.: Довіра, 1992.
Основні терміни і поняття: багатодітна, неповна, прийомна сім’я; дитячий будинок сімейного типу, мотиви усиновлення дітей
Хід роботи.
Усне опитування:
1. Розкрийте специфіку виховання в багатодітній та неповній родині
2. Особливості виховання прийомних дітей.
3. Розкрийте особливості виховання дітей в умовах дитячого будинку сімейного типу.
Самостійна робота :
Визначити та навести позитивні та негативні риси різних типів батьків-усиновителів. Знайти у повідомленнях ЗМІ відомості про діяльність в Україні ДБСТ.
Специфіка виховання в багатодітній та неповній родині
Виховний потенціал багатодітної родини має свої позитивні і негативні характеристики, а процес соціалізації дітей - свої труднощі, проблеми.
З одного боку, тут, як правило, виховуються розумні потреби й уміння вважатися з нестатками інших; ні в кого з дітей немає привілейованого положення, а виходить, немає ґрунту для формування егоїзму, асоціальних рис; більше можливостей для спілкування, турботи про молодший, засвоєння моральних і соціальних норм і правил гуртожитку; краще можуть формуватися такі моральні якості, як чуйність, людяність, відповідальність, повага до людей, а також якості соціального порядку - здатність до спілкування, адаптації, толерантність. Діти з таких родин виявляються більш підготовленими до подружнього життя, вони легше переборюють рольові конфлікти, пов'язані з завищеними вимогами однієї людини до іншої і занижених вимог до себе.
Однак процес виховання в багатодітній родині не менш складний і суперечливий. По-перше, у таких родинах дорослі досить часто втрачають почуття справедливості по відношенню до дітей, виявляють до них неоднакову прихильність і увагу. Скривджена дитина завжди гостро відчуває дефіцит тепла й уваги до нього, по - своєму реагуючи на це: в одних випадках супутнім психологічним станом для нього стає тривожність, почуття ущербності та невпевненості у собі, в інших - підвищена агресивність, неадекватна реакція на життєві ситуації. Для старших дітей у багатодітній родині характерна категоричність у судженнях, прагнення до лідерства, керівництво навіть у тих випадках, коли для цього немає потреб. Усе це звичайно, ускладнює процес соціалізації дітей. По-друге, у багатодітних родинах різко збільшується фізичне і психічне навантаження на батьків, особливо на матір. Вона має менше вільного часу і можливостей для виховання дітей і спілкування з ними, для прояву уваги до їх інтересів. На жаль, діти з багатодітних родин частіше стають на соціально небезпечний шлях, майже в 3,5 рази частіше, ніж діти з родин інших типів.
Багатодітна родина має менше можливостей для задоволення потреб та інтересів дитини, якої і так приділяється значно менше часу, ніж в родині з однією дитиною, що, природно, не може не позначитися на їй розвитку. У цьому контексті рівень матеріальної забезпеченості багатодітної родини має дуже істотне значення. Моніторинг соціально - економічного потенціалу родин показав, що більшість багатодітних родин живе нижче межі бідності.
ВИХОВАННЯ ПРИЙОМНИХ ДІТЕЙ
! Опрацювати нормативно-законодавчі документи щодо організації прийомної сім’ї.
Процес сімейного виховання ускладнюється, якщо в сім’ї разом з рідними дітьми виховуються прийомні, що певний (тривалий чи менш тривалий) час знаходилися в умовах материнської депривації, що негативно позначилася на їхньому морально-емоційному вихованні. Діяльність батьків-вихователів у роботі з прийомними дітьми направляється на: а) установлення з ними доброзичливих відносин (через попереднє контактування в період відвідування їх у дитячих будинках і школах-інтернатах; вивчення й врахування обставин і умов життя в колишній сім’ї і дитячій установі; налагодження щирого і сердечного спілкування в період запрошення дітей у сім’ю в канікулярні, вихідні і святкові дні; проведення з ними спільних сімейних трудових справ, ігор, свят; прояв природної материнської і батьківської любові, турботи, допомоги); б) розширення сфери спілкування прийомних дітей у новій сім’ї з матір'ю, батьком, дідусем, бабусею, іншими членами сім’ї, зі своїми рідними братами і сестрами, із усіма дітьми; у дитячому садку і школі — з няньками, вихователями, педагогами, дітьми, учнями; у гуртках, студіях, секціях, клубах, дитячих організаціях — з однолітками, педагогами, вихователями, тренерами; в) проведення роботи з морально-статевої освіти, утворенню і коректуванню поведінки дітей, що набули досвіду сексуальних відносин; г) виховання дбайливого відношення до одягу, предметів побуту і домашньому майна.
ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ В УМОВАХ ДИТЯЧОГО БУДИНКУ СІМЕЙНОГО ТИПУ
! Опрацювати нормативно-законодавчі документи щодо організації дитячих будинків сімейного типу.
Дитячий будинок сімейного типу (ДБСТ) – це одна з форм влаштування в сім’ю дітей-сиріт і дітей, що залишились без батьківської опіки; має статус державного закладу і користується правами юридичної особи. Він функціонує у вигляді окремої сім’ї, в якій загальна кількість рідних і прийомних дітей, як правило, не перевищує 10 чоловік, або входить до складу дитячого села (містечка).
Він виконує наступні задачі:
— реалізує право кожної дитини на проживання і виховання в сім’ї в атмосфері любові, щастя і взаєморозуміння;
— здійснює суспільно-державну допомогу дітям-сиротам і дітям, що залишилися без батьківської опіки, захищає їхні права;
— створює необхідні умови для повноцінного розвитку, підготовки до самостійного життя і трудової діяльності;
— відроджує добродійність і милосердя стосовно дітей, що виявилися в екстремальних ситуаціях і залишилися без сімейного оточення.
Спостереження і вивчення показують, що адаптація прийомних дітей у новій сім’ї йде значно швидше і конфлікти між рідними і прийомними дітьми практично відсутні за умови, якщо:
1. Мати, батько, інші члени сім’ї з перших же днів створення ДБСТ займають правильну педагогічну позицію, що полягає в тому, що вони: а) виявляють до всіх дітей єдині батьківські вимоги; б) відносяться однаково до рідних і прийомних дітей; в) виявляють до всіх дітей природну строгість і ласку; г) враховують вікові психологічні особливості дітей; д) володіють культурою батьківського спілкування з дітьми, культурою спілкування чоловіка і дружини, батька і матері.
2. Батьки, особливо мати, виявляють у відношенні до прийомних дітей природну людську любов, увагу, турботу, тепло, ласку, співучасть і співпереживання. Усе це допомагає в короткий термін (від місяця до півроку) усунути в дітей різні види психічної депривації, у першу чергу материнської (від англ. deprivation — позбавлення, обмеження, тобто позбавлення дитини можливостей бути в контакті з матір'ю, у постійному спілкуванні з нею), різноманітні негативні прояви і риси (жорстокість, агресивність, тривожність, дратівливість, запальність і ін.).
В дитячих будинках сімейного типу особливо гостро стоїть проблема морально-емоційного виховання, сутність якого полягає в тому, щоб сформувати в прийомних дітей, що виросли в умовах материнської депривації, систему правильного ставлення до батьків, оточуючих людей, самих себе. Найбільш типовими питаннями в аспекті морально-емоційного виховання, з якими зіштовхуються практично всі батьки-вихователі, є наступні.
1. Установлення доброзичливих відносин із прийомними дітьми. Переважна більшість прийомних дітей адаптуються в перші 1—2 місяці (рідше 4—6 місяців) перебування в новій сім’ї, позитивно ставляться до батьків-вихователів, особливо до матері, рідних дітей, інших членів сім’ї. Однак виділяється категорія прийомних дітей, що з перших днів перебування в ДБСТ негативно, включаючи елементи агресії, ставляться до батьків-вихователів і інших членів сім’ї (таке ставлення спостерігалося в кожної десятої дитини в основному у віці 11—15 років).
Позитивний ефект у цьому напрямку дають такі шляхи і засоби:
1) контактування з дітьми в період попередніх відвідувань їх у дитячих будинках і школах-інтернатах;
2) спілкування з ними під час запрошення в гості в сім’ю на кілька днів під час канікул, у вихідні і святкові дні;
3) проведення з ними спільних сімейних трудових справ, ігор, свят;
4) вивчення обставин життя дитини в колишній сім’ї і дитячій установі;
5) аналіз взаємин прийомної дитини в мікроколективі рідних і близьких їй людей (братів, сестер, батька, матері, дідуся, бабусі й ін.);
6) дотримання однакових вимог з боку батьків і всіх членів сім’ї до рідних і прийомних дітей;
7) застосування прийомів і засобів природної материнської і батьківської ласки (погладжування по голові, цілування, саджання на коліна, поплескування по плечу, ходіння взявшись за руки, звертання з словами "синок", "донечка", відкритий привітний погляд, вигуки схвалення і т.п.).
2. Виховання родинних почуттів у дітей. Дослідження і спостереження батьків-вихователів показують, що кровні брати і сестри, що виховуються в дитячих інтернатних установах, часом не відчувають один до одного родинних почуттів.
3. Проведення цілеспрямованої роботи з морально-статевої освіти і навчання тієї категорії прийомних дітей, що набули досвід сексуальних відносин, почерпнутий у сім’ях батьків-алкоголіків, повій, з "традицій", пов'язаних з негативним ставленням до дівчинок визначеного кола підлітків у дитячих будинках (проблема морально-статевих відносин у дитячих будинках сімейного типу загострюється в той період, коли діти із сексуальним досвідом досягають періоду статевого дозрівання).
Практика показує, що позитивний результат у морально-статевому вихованні дають:
1) наочний приклад поважного, турботливого і делікатного відношення в сім’ї батька до матері;
2) установлення гуманних і поважних відносин між батьками і дітьми, між хлопчиками і дівчатками;
3) дотримання правильного режиму життєдіяльності батьків і дітей;
4) організація різноманітних видів діяльності дітей у сім’ї й у школі (пізнавальної, трудової, ігрової, художньої, спортивно-оздоровчої);
5) індивідуальна робота батька з хлопчиками, матері — з дівчатками;
6) індивідуальні консультації і бесіди з дітьми фахівців (лікаря, психіатра, психолога, соціального педагога й ін.) і реалізація їхніх рекомендацій у сімейному вихованні.
4. Виховання дбайливого відношення до речей і домашнього майна. Як свідчать дані батьків-вихователів і наші спостереження, більшості прийомних дітей властиве "варварське відношення до одягу", "невміння берегти речі і домашнє майно".
Позитивний досвід виховання ощадливості показує, що батьки-вихователі використовують такі засоби і прийоми:
1) залучення дітей до ведення сімейного бюджету, планування витрати грошей на тиждень і місяць, покупка речей, одягу, предметів домашнього побуту;
2) видача дітям на руки грошей для окремих покупок;
3) участь дітей у благоустрої квартири, дитячих ігрових кімнат, спалень, дачних присадибних ділянок;
4) виготовлення разом з батьками елементарних речей домашнього побуту (підставок, вішалок для одягу, шухляд для взуття, кліток для кроликів, птахів і ін.) і сімейних подарунків (скриньок, вазочок, серветок, альбомів);
5) вирощування квітів;
6) залучення дітей у спортивні гуртки, технічної і художньої творчості, юних екологів, натуралістів, народних умільців (навчання в'язанню, лозоплетінню, різьбленню по дереву, випалюванню і т.д.).
5. Розширення сфери спілкування прийомних дітей як діючого засобу їхнього морально-емоційного розвитку. Спостереження показують, що в державних дитячих установах дитина постійно спілкується з однією групою однолітків. Це приводить до того, що в неї не розвиваються чи слабко розвиваються (у порівнянні з дитиною, що знаходиться то в сім’ї, то в дитячому садку, то в школі) навички спілкування, уміння вступати у відносини з незнайомими людьми, вирішувати різні життєві ситуації. Як правило, дітям з дитячих будинків і шкіл-інтернатів властиве "спілкування-обвинувачення", "спілкування-самозахист". У стилі спілкування з однолітками і старшими помітне прагнення в усьому звинувачувати оточуючих людей, яскраво виражені однотипність і бідність мови і звертання, відсутність здатності співчувати і співпереживати, небажання визнавати свої помилки.
Усуненню в прийомних дітей зазначених негативних якостей сприяє розширення сфери їхнього спілкування і практичне навчання навичкам спілкування: а) у новій сім’ї — з матір'ю, батьком, дідусем, бабусею, іншими дітьми; б) у новій сім’ї — зі своїми братами і сестрами; в) у дитячому садку і школі — з няньками, вихователями, учителями, дітьми; г) у гуртках, студіях, товариствах, секціях, клубах — з педагогами, тренерами, однолітками.
Сучасні проблеми діяльності ДБСТ:
— визначення критеріїв підбору батьків-вихователів і дітей для ДБСТ;
— особливості взаємин чоловіка і дружини, розподіл їхніх функцій;
— виявлення особливостей реальних відносин батьків-вихователів із власними рідними, друзями й іншими людьми, з вихователями дитячих садків і педагогами шкіл, рідними і прийомними дітьми;
— формування взаємин дітей у прийомній сім’ї;
— зміцнення психофізичного і морального здоров'я прийомних дітей;
— організація навчальної, ігрової, трудової, комунікативної діяльності рідних і прийомних дітей;
— шляхи і форми навчання прийомних дітей спілкуванню в сімейному і шкільному колективах;
— індивідуальний підхід батьків-вихователів до прийомних дітей з обліком їх статевовікових особливостей;
— підготовка підлітків, юнаків і дівчат до сімейного життя й ін.
Семінарське заняття 4
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 413; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!