Схема проведення досліджень на конях по годівлі
| Кількість | Тривалість періоду, діб | ||||
| Група | тварин, гол. | попереднього 15 | першого дослідного 25-30 | другого дослідного 30-60 | заключного 30 |
| 1 | 6-10 | ОР | ОР | ОР+10 кг кормових буряків | ОР |
| 2 | 6-10 | ОР | ОР | ОР+5 кг цукрових буряків | ОР |
Упродовж досліду треба вести облік спожитих кормів і контролювати живу масу коней, зважуючи їх щодекади у три суміжні дні вранці, до годівлі і напування. Якщо коні попарно виконували однакову роботу, одержували схожий за поживністю раціон, тоді різницю у їх живій масі можна пояснити дією досліджуваного фактора.
У дослідах з жеребними та підсисними кобилами групи комплектують з 5-10 маток, дотримуючись принципу аналогічності за породою, віком, живою масою, силою тяги, вгодованістю. Зважують їх через кожні 15 днів, лошат на підсосі - при народженні, а далі - через кожні 15 днів уранці, до годівлі. Дія того чи іншого фактора виявляється у протіканні вижереблення, зміні живої маси кобил і лошат та витратах корму. Відтворну здатність кобил оцінюють за тривалістю вагітності, інтервалом між двома вижеребленнями та від вижереблення до першої охоти, тривалістю сервіс-періоду, охоти і статевого циклу. У дослідах з жеребцями-плідниками поряд з контролем живої маси та витрат корму визначають якість спермопродукції, зокрема об’єм еякуляту, активність, виживаність та концентрацію сперміїв.
Молодняк коней ставлять на дослід переважно відразу після відбивки від маток у віці 5-7 місяців. Ріст і розвиток його контролюють зважуванням у три суміжні дні до годівлі й напування та вимірюванням висоти в холці, косої довжини тулуба, обхвату грудей і п’ястя на третій день після народження, а далі - у 6, 12, 18, 24, 30, 36 та 48 місяців. За взятими екстер’єрними промірами визначають індекси тілобудови (формат грудей, обхват п’ястя, компактність).
|
|
|
У дослідах з розведення, відбираючи коней за певною селекційною ознакою та походженням, треба створити якомога однорідніші генеалогічні групи. Основними показниками відбору за працездатністю у верхових і рисистих коней є жвавість і витривалість, у ваговозів - вантажопідйомність, швидкість руху з вантажем кроком і риссю, тяглова витривалість. У спортивних коней оцінюють передусім здатність до виї’здки, якість стрибка, жвавість і витривалість при роботі під вершником. Поряд з названими показниками, відповідно до завдань експерименту, можуть бути проведені фізіолого-біохімічні дослідження. Для цього з кожної групи відбирають 5 голів із середніми для своєї групи показниками.
Досліди з птицею.
У птахівництві для постановки дослідів застосовують як метод груп, так і метод періодів. Значні відмінності щодо перетравності кормів, обміну речовин та скороспілості птиці, порівняно з іншими сільськогосподарськими тваринами, зумовлюють певні методичні вимоги до постановки досліду. Зокрема, обов’язковою умовою є проведення повторного експерименту та ін.
|
|
|
Формування груп для досліду. Для цього використовують птицю відомої породи, кросу, лінії. Групи-аналоги формують за походженням, віком, статтю, живою масою, продуктивністю. Відмінності у живій масі між групами не повинні перевищувати 3-5 %.
Розмір груп. У дослідах з дорослою птицею групу формують з 50-60 голів, з молодняком - не менше 100 голів у першому експерименті і 200 - у другому.
Тривалість експериментів визначається їх завданнями: для курей, що не несуться - не менше 24 тижнів від початку продуктивного періоду; для індичок, качок, гусок, цесарок, фазанів і перепілок - протягом усього періоду яйцекладки; для ремонтного молодняку курей яйцевих ліній - 21 тиждень, м’ясних - 23, індиків - 30, гусей і качок - 26, цесарок - 28, фазанів - 36, перепелів - 6; для курчат-бройлерів, вирощуваних на м’ясо каченят і гусенят - 8, індичат-бройлерів - 16, перепелів-бройлерів - 6 тижнів.
Умовами проведення дослідів передбачається врахування типу приміщення та його обладнання, системи утримання (підлогове, кліткове), щільності посадки поголів’я, використовуваної підстилки та мікроклімату приміщення: вологості, температури, освітленості і тривалості світлового дня. Підлогове утримання забезпечує розміщення піддослідної птиці в однакових умовах. При багатоярусному розміщенні кліток умови мікроклімату можуть бути різними. Тому птицю різних піддослідних груп треба розміщувати, у клітках одного й того самого яруса або в клітках різних ярусів, проте однакових для всіх груп. Якщо кількість їх надто велика, то як при підлоговому, так і при клітковому утриманні доцільно користуватися методом груп-періодів, чергуючи розміщення груп.
|
|
|
Показники у процесі дослідження визначаються завданнями експерименту. Проте деякі з них, зокрема ті, що характеризують стан птиці та її продуктивність, є обов’язковими.
Жива маса. На початку і в кінці досліду усе поголів’я дорослої птиці підлягає індивідуальному зважуванню. Відповідно до завдань експерименту цю операцію протягом досліду проводять щотижня або щомісяця. Зважують молодняк індивідуально у добовому віці, а також у строки, що відповідають віку зміни раціонів (у днях): племінних курчат - 30, 90 і 150; курчат-бройлерів - 28 і 56; каченят: племінних - 180, вирощуваних на м’ясо - 20 і 50; гусенят: племінних - 210, вирощуваних на м’ясо 20 і 60; індиченят: племінних - 180, вирощуваних на м’ясо - 30, 60, 90 і 120. Швидкість росту визначають за абсолютною величиною приросту і за відносним приростом.
|
|
|
Життєздатність (збереженість) дорослої птиці і ремонтного молодняку визначають окремо, враховуючи вимушене вибракування, падіж та з’ясовуючи їх причини. Збереженість дорослої птиці визначають за весь період її експлуатації. При вирощуванні молодняку на м’ясо його не вибраковують, підраховуючи падіж птиці та з’ясовуючи його причини.
Несучість встановлюють з розрахунку на початкову і середню фуражну несучку за весь період досліду. За отриманими даними розраховують інтенсивність несучості як окремої несучки, так і всього піддослідного поголів’я птиці.
Масу яєць у піддослідних групах птиці визначають щомісячним індивідуальним зважуванням їх протягом 5 суміжних днів у кінці кожного місяця яйцекладки. Обчислюють також вихід яєчної маси, визначають морфологічний і хімічний склад яєць, товщину шкаралупи та ін.
Відтворювальну здатність птиці батьківського стада визначають за виходом інкубаційних яєць, їх запліднюваністю, виводом і виходом молодняку. Крім того, підраховують кількість незапліднених яєць, тих, що мають кров’яне кільце, а також із замерлими ембріонами.
Вгодованість птиці встановлюють при житті або після забою. Прижиттєву оцінку дають промацуванням у ділянці м’язів кіля, грудної кістки, стегна, тулуба, підшкірних жирових відкладень над лонними кістками та в нижній частині живота, а у водоплавної птиці - додатково на грудях і під крилами.
Споживання кормів птицею визначають груповим методом, зважуючи заданий корм і знімаючи його рештки щодня або раз в тиждень. Це можна робити протягом 5 контрольних днів на початку і в кінці місяця. Витрати корму на одиницю приросту підраховують не в строках зважування птиці і в кінці основного періоду досліду, а на 10 штук яєць і на 1 кг яєчної маси - в кінці кожного місяця і всього періоду яйцекладки.
М’ясні якості визначають методом контрольного забою птиці. Для цього з кожної групи відбирають не менше 6 голів (3 півники і 3 курочки). Жива маса і вгодованість їх мають відповідати середнім показникам усієї групи. Відхилення від середньої живої маси по групі допускається тільки у межах 3 %.
Анатомічне розбирання тушок проводять за окремою методикою і оформленням відповідного протоколу.
Залежно від мети і завдань дослідження, можна вивчати перетравність поживних речовин кормів, баланс у них азоту, мінеральних елементів, гематологічні показники тощо. Для кожної піддослідної групи відбирають не менше 3 голів за умови, що в досліді є дві паралельні групи.
Досліди з бджолами
При постановці дослідів з бджолами використовують ті самі методи, що й в експериментах з іншими тваринами, але перевагу віддають груповому методу.
Кількість бджолосімей у групі залежить від завдань дослідження і становить при вивченні питань поведінки, утримання та годівлі бджіл 5-20, розведення і селекції бджіл 10-80 сімей. При проведенні виробничих дослідів кількість сімей у групі збільшують до 150-200.
Сім’ї-аналоги підбирають так, щоб була забезпечена їх рівність за силою, кількістю розплоду, корму, сотів, за віком і походженням маток.
Силу бджолиних сімей можна визначити кількома способами, зокрема окомірно за кількістю зайнятих бджолами вуличок. При цьому виходять з того, що стандартний стільник розміром 435-300 мм у літній період вміщує 250 г, або 2500 бджіл, що відповідає одній вуличці. Зовнішні частини крайніх рамок приймають за 0,5 вулички. Помноживши кількість зайнятих бджолами вуличок на кількість бджіл, що відповідає одній вуличці, підраховують силу сімей. Наприклад, якщо сім’я займає 12,5 вулички, то в гнізді перебуває 12,5 х 250 = 3125 г, або 31250 шт. бджіл. При використанні на пасіці іншої системи вуликів роблять перерахунок на ту рамку, яку застосовують. Для цього обчислюють площу стандартної рамки (435 х 300 = 130500 см2) і тієї, що використовується (наприклад, 435 х 230 = 100050 см2). Перший показник приймають за 100 % і за пропорцією визначають відсоток площі, який займає стільник, що використовується, від стандартного. У нашому прикладі цей показник становитиме (100050•100:1305010) = 76,67 %. Знаючи, скільки бджіл вміщує стандартна рамка, визначають кількість (масу) особин, яка відповідає даній рамці (250х76,67:100) = 192 г, або 1920 шт. бджіл.
Більш точно силу сімей можна визначити зважуванням. Для цього після закінчення льоту бджіл струшують у касету з відомою масою, зважують її разом із бджолами і за різницею маси касети з бджолами і порожньої касети встановлюють масу сім’ї. Силу сім’ї обчислюють, виходячи з того, що одна бджола має масу 100 мг.
Наявність розплоду в гнізді характеризується двома показниками: кількістю рамок, на яких розміщений розплід, і абсолютною кількістю розплоду (у перерахунку на одну рамку), що міститься в сім’ї в цілому.
Кількість розплоду в гнізді можна визначити кількома способами, зокрема окомірно. При цьому беруть до уваги те, що стандартний стільник розміром 435 х 300 мм має 8,5 тис. комірок. Знаючи приблизно частку зайнятого приплодом стільника, можна розрахувати кількість розплоду на одному стільнику і в усьому гнізді. Точніше кількість розплоду можна визначити за допомогою рамки-сітки, яка розділена дротиками на квадрати розміром 5 х 5 см. Один квадрат такої сітки вміщує 100 бджолиних або 75 трутневих комірок. Визначивши кількість квадратів, зайнятих розплодом, її множать на відповідну кількість комірок (100 або 75).
Доведено, що для нормальної життєдіяльності сім’ї у гнізді потрібна достатня кількість кормів: 8-9 кг меду і 2-3 стільники з пергою. Тому всі дослідження з бджолами, крім тих, що спрямовані на вдосконалення норми годівлі, необхідно проводити за умови забезпечення їх потрібною кількістю меду і перги.
Кількість меду у гнізді можна визначити кількома способами. Найпростішим є окомірний, що полягає в порівнянні рамок зі стандартним стільником, який вміщує 3,5 кг меду. Запас меду при цьому розраховують за площею, яку він займає у рамці. Якщо, наприклад, медом зайнята 1/3 й площі стільника, то запас меду у ньому становить 3,5 : 3 = 1,17 кг. Сума корму на всіх рамках гнізда становить загальну кількість меду, яку має сім’я.
Зважування дає більш точні результати. При цьому від маси заповненого медом стільника віднімають масу пустого. Але для цього треба завчасно зважити біля 10 пустих стільникових рамок і визначити їх середню масу. Відомо, що маса однієї рамки дорівнює близько 700 г, однак залежно від виду деревини та якості стільника вона може змінюватись.
Для отримання більш точних даних застосовують рамку-сітку з квадратами 5 х 5 см. В одному такому квадраті міститься близько 40 г меду. Цю рамку прикладають до стільника з кормом і підраховують спочатку кількість цілих квадратів, зайнятих медом, а потім - кількість неповних так, щоб перевести останні квадрати в цілий. Загальну кількість усіх підрахованих квадратів множать на 40 г. Отриманий добуток і визначає запас меду в гнізді.
Кількість перги обчислюють за кількістю комірок, заповнених нею, а також користуючись рамкою-сіткою, аналогічно обліку розплоду.
Під час проведення експериментів усі групи бджолиних сімей повинні перебувати у вуликах однієї конструкції, крім дослідів з вивчення типів самих вуликів.
Дані про походження і вік матки беруть із журналу пасічного обліку.
Тривалість життя бджіл вивчають у лабораторних дослідах в ентомологічних садках, щодня підраховуючи їх відхід. Для проведення спостереження або експерименту з вивчення фізіологічних особливостей бджіл залежно від того чи іншого фактора (наприклад, роїння) у піддослідних сім’ях створюють групи бджіл певного віку. Одноденних бджіл при цьому мітять з інтервалом 6-12 днів і повертають у сім’ї. Мітку наносять на грудний відділ тіла спеціальною голкою, використовуючи швидковисихаючі ацетоново-спиртові фарби різних кольорів залежно від інтервалу.
Через певні проміжки часу з кожної сім’ї беруть проби мічених бджіл (300-700 шт.) для різних досліджень. У якості показників фізіологічного стану бджіл слугують переважно ступінь розвитку глоткових залоз, жирового тіла та яєчників. Для вивчення роботи глоткових залоз готують водний екстракт їх. У такому екстракті визначають активність ферментів зокрема інвертази, за кількістю редуктованих цукрів, що утворюються в результаті ферментативного розщеплення 50 %-го розчину цукрози 1 мл екстракта глоткових залоз протягом 1 хв.
З метою вивчення екстер’єрних ознак бджіл різних рас і їх помісей, а також встановлення кореляційної мінливості у них від кожної групивідбирають по 5 аналогічних сімей, у яких беруть проби (до 100 шт.) одноденних бджіл, заморюють їх діетиловим ефіром і зважують кожну на торзійних терезах. Після цього їх обдають окропом, підсушують на фільтрувальному папері і зберігають у 70 %-му розчині етилового спирту.
Екстер’єрні ознаки кожної бджоли вимірюють під мікроскопом за допомогою окуляр-мікрометра. Основними з цих ознак є довжина хоботка, довжина й ширина тергітів, стернітів та воскового дзеркальця.
Ефективність запилення бджолами основних ентомофільних культур (гречки, еспарцету, соняшнику та ін.) та їх нектаропродуктивність визначають методом мікропіпеток або методом змивання.
Методом мікропіпеток розраховують кількість нектару в квітках і вміст цукру в ньому. Нектар з квітки відбирають мікропіпеткою з капілярним кінцем 1-1,5 см завдовжки, до протилежного кінця якої приєднують довгу гумову трубку із скляним наконечником. У міру відбирання нектару його видувають з піпетки у скляний приймач зкапілярними кінцями 3 см завдовжки і місткістю не більше 250 мг. Спочатку зважують пустий приймач на торзійних терезах, а потім - знектаром. Вміст цукру в нектарі визначають рефрактометром, видуваючи нектар із прийомника на його призму.
При застосуванні методу змивання квітки зривають у різних частинах рослини, оскільки кількість нектару в них залежить від місця розміщення їх на рослині. Потім 100-200 зірваних квіток занурюють у колбу з 40 мл дистильованої води. Вміст колби збовтують вручну або вібраційним апаратом протягом 20-30 хв, після чого фільтрують крізь звичайний фільтр. Із одержаного фільтрату піпеткою Мора відмірюють 20 мл екстракту і переносять у спеціально приготовлений чистий сухий флакон, куди додають таку саму кількість етилового спирту. Законсервовану таким способом пробу щільно закривають пробкою, яку зверху заливають воском в такому вигляді зберігають до проведення хімічного аналізу з визначення вмісту цукру в ній. На флакон наклеюють етикетку, в якій зазначають дату взяття проби, культуру, повторність, кількість квіток, взятих для проби, кількість води, відібраного фільтрату та спирту.
При визначенні нектаропродукгивності будь-яким методом рослини, з яких намічено взяти проби нектару, звечора або вранці, до початку льоту бджіл, покривають марлевими ізоляторами, щоб до взяття проби їх не відвідували комахи.
У кожному варіанті досліду на ділянці поля за період цвітіння проби відбирають 4-5 разів через рівну кількість днів.
Квітки гречки й еспарцету відбирають з найтиповіших рослин у різних місцях, квітки соняшнику - із середньої частини кошика. У кінці цвітіння на 10 мічених рослинах підраховують загальну кількість квіток, а в 5-6 місцях посіву на площі 0,25-1 м2 - кількість рослин у середньому, а потім на 1 га.
Нектаропродуктивність соняшнику і фацелії визначають множенням середньої кількості квіток на рослині на кількість рослин на 1 га. Отриманий добуток перемножують на вміст цукру в нектарі з однієї квітки. Оскільки квітка соняшнику виділяє нектар два дні, отриманий результат подвоюють.
Аналогічно встановлюють і нектаропродуктивність гречки, тільки визначений вміст цукру в нектарі не подвоюють, як у соняшнику і фацелії, бо квітка гречки виділяє нектар один день.
Відносним показником високої продуктивності бджолиної сім’ї є інтенсивний літ бджіл за взятком. Його визначають о 7-10 год ранку, тому що в цей час, як правило, літають лише бджоли-збирачки, тоді як у більш пізній час уже починають вилітати молоді бджоли, які взятку не дають. Спостерігач підраховує біля льотка кількість прилітаючих бджіл протягом 5 хв, тричі підряд з перервами на 2-3 хв після кожного підрахунку. Отже, всього літ кожної сім’ї бджіл підраховують протягом 15 хвилин.
У всіх піддослідних групах сімей літ бджіл вивчають одночасно, тому підрахунок ведуть відразу 4-6 спостерігачів. Для порівняння даних про інтенсивність льоту бджіл різних сімей підраховують кількість бджіл, що літали за взятком в один час, на 1 кг живої маси сім’ї.
Навантаження медового зобика у бджіл у період їх максимального льоту визначають, відловлюючи по 20 прилітаючих бджіл з кожних 5 вуликів піддослідних груп. У них вичленують наповнені нектаром медові зобики і в спеціально виготовленій із фольги тарі зважують на аналітичних терезах. Більш точно ефективність льоту, тобто кількість принесеного нектару і пилку, обліковують щоденним зважуванням піддослідних вуликів увечері, після закінчення льоту бджіл, або підраховують кількість меду і перги, закладених у гніздо до і після досліду.
Для збору принесеного бджолами квіткового пилку використовують навісні пилковловлювачі зі спеціальними решітками, які мають отвори різного діаметра і форми. З метою вивчення поведінки бджіл з цих вуликів найчастіше ставлять експеримент за методом періодів. У 5-денний підготовчий період такого досліду пилковловлювачі у вуликах розміщують без пилковідбірних решіток (це потрібно для того, щоб бджоли звикли до льотка, форма якого змінюється після встановлення пилковловлювача). Після цього протягом 35 днів основного періоду спостерігають за бджолами, які проходять через решітки, поставлені в робоче положення.
Якість продуктів бджільництва (меду, воску, квіткового пилку і прополісу, маточного молочка) визначають за спеціальними методиками.
При формуванні груп для досліду враховують закліщеність сімей. Для цього із розплідної частини гнізда у скляну банку відбирають 100-200 бджіл і вміщують туди ж зволожений ефіром кусок поролону. Після відпадання кліщів підраховують кількість бджіл і кліщів.
Для визначення ступеню зараження бджіл на нозематоз із кожної піддослідної сім’ї відбирають 40 бджіл різного віку і оцінюють за наявністю спор ноземи кожну бджолу окремо. З цією метою у неї препарують середню кишку і розглядають її під мікроскопом. Потім підраховують кількість бджіл, заражених ноземою, у кожній пробі і по групах сімей у цілому, виражаючи результат у відсотках.
У дослідах з розведення і селекції бджіл серед інших господарсько-корисних ознак визначають зимостійкість сімей порівнянням даних осінньої і весняної ревізій їх стану. При цьому поряд із силою сім’ї після зимівлі та кількістю печатного розплоду на день весняної ревізії визначають:
1) кількість сімей у кожній групі, що загинули і втратили маток;
2) кількість корму, використаного сім’єю в цілому і в перерахунку на одну вуличку бджіл, що зимували. Кількість вуличок таких бджіл визначають як суму вуличок, наявних на момент осінньої і весняної ревізій, поділену на два;
3) опроносність гнізд на час головної весняної ревізії за п’ятибальною шкалою.
Крім того, в дослідах з випробування рас бджіл на пасіках науково-дослідних установ вивчають динаміку зміни навантаження задньої кишки бджіл у зимовий період. Для цього зважують відпрепаровані частини кишечника на аналітичних терезах по 50 шт. від 3-5 сімей кожної групи 4-5 разів протягом зимівлі. Динаміку споживання корму сім’ями бджіл протягом цього періоду визначають зважуванням 2-3 контрольних вуликів з кожної групи в зимівнику.
При плануванні експерименту з бджолами необхідно завчасно визначити обсяг (кількість варіантів) вибірки, достатньої для одержання вірогідних даних. Занижений обсяг вибірки призведе до одержання викривлених, випадкових результатів, а дуже великий - до додаткових затрат праці й часу на проведення експерименту.
Ще до закладання досліду експериментатор (із особистих спостережень або з літературних джерел) повинен мати попередні дані про мінливість (d) досліджуваної ознаки, яку можна визначити приблизно, розділивши її ліміт на шість:
Знаючи мінливість ознаки та встановивши необхідну точність досліду і його вірогідність, визначають обсяг вибірки. Більш точно обсяг вибірки можна визначити за формулою, запропонованою Є.К. Меркур'євою:
де п - кількість варіантів; Сv - коефіцієнт мінливості; t - критерій вірогідності за того чи іншого рівня імовірності (t0,95 = 1,96; t0,99 = 2,276; t0,999 = 3,291;), Е - допустима похибка, виражена у відсотках.
Припустимо, що потрібно визначити кількість бджіл у пробі для вивчення їх екстер’єру, якщо планується вести роботу на рівні t0,999 = 3,291 за помилки Е = 2%. За попередніми розрахунками відомо, що вимірювані екстер’єрні ознаки мають коефіцієнт мінливості на рівні 3%. Підставивши ці дані у наведену формулу, одержимо
Таким чином, за дуже високих вимог щодо точності й вірогідності проба з 24 робочих бджіл цілком об’єктивно й вірогідно характеризує екстер’єр цієї бджолиної сім’ї і препарувати 40-50 бджіл, як це часто рекомендується, немає потреби.
Для визначення вірогідної різниці між середніми арифметичними величинами можна скористатися формулою
де В - рівень імовірності, d - відношення планової точності параметра до його мінливості (d), визначене за формулою
Наприклад, треба визначити чисельність дочірнього потомства для оцінки маток за медопродуктивністю їх дочок, якщо мінливість цього показника становить 5 кг, а точність - 3 кг за критерію вірогідності t0,95 = 1,96. Підставивши ці дані у формулу, одержимо
Отже, за даних параметрів точності й достовірності при випробуваннях маток за якістю потомства достатньо мати в дочірніх групах по 21 бджолиній сім’ї. Зрозуміло, що при підвищенні рівня критерію вірогідності і планованої точності досліду шукана величина зростає. Так, за t0,99 = 2,57 % вона становить уже 37 бджолиних сімей.
Необхідно відмітити, що максимальна однорідність повинна спостерігатись тільки для тварин-аналогів в різних групах. В той же час в межах однієї групи допускається деяка різниця між окремими тваринами.
Сформовані групи тварин перевіряють по середньогрупових показниках, а потім одну з них використовують як дослідну, а другу - як контрольну.
Кількість груп в досліді залежить від числа, що вивчаються плюс 1(контрольна група) - велика рогата худоба, свині, вівці.
Число тварин в групі повинно бути таким, щоб індивідуальні якості окремих тварин в значній мірі не впливали на результати досліду.
Якщо тварин з групи відібрано мало, то можна отримати статистично недостовірні дані. У випадку, коли тварин в групі підібрано багато, виникають проблеми з обліком показників, а також із дотриманням ідентичних умов піддослідних тварин.
При визначенні необхідної кількості тварин в групах треба враховувати слідуючи фактори:
Ø вид експерименту;
Ø направленість досліду;
Ø вік тварин;
Ø очікувану різницю в приростах;
Ø генотип тварин.
Так, в наукових (фізіологічних) дослідах необхідно не менше трьох тварин, в науково-господарських - не менше 10. При довготривалому досліді (в межах виробничого циклу) потрібно мати в групі не менше 15 тварин. Для виробничого досліду слід брати мінімум 50 тварин в групі.
У випадку, коли зоотехнічний експеримент проводиться на помісних тваринах, то їх кількість повинна бути в 1,2-1,5 рази більша, ніж чистопородних тварин, що обумовлюється нестійкою їх спадковістю та високою мінливістю ознак.
Як прикладом підбору тварин-аналогів в групі приведено дані по 20 відлучених поросят великої білої породи, чистопородних, що характеризується слідуючими показниками (табл. 1.4).
Таблиця 1.4
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 506; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!