Міжнародна координація економічної політики

5.2. Міжнародне регулювання руху товарів, послуг і продуктів
інтелектуальної власності.

Регулювання міжнародних фінансових відносин.

5.4. Міжнародний валютний фонд в системі регулювання
міжнародних фінансових відносин.

Міжнародна координація економічної політики — це про­цес взаємного узгодження заходів національної економічної по­літики заінтересованими учасниками задля спільного регулюю­чого впливу на економічні процеси інтернаціонального чи регіо­нального рівнів.

СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОЇ КООРДИНАЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ ТА її ІНСТИТУТИ

Об'єктами міжнародної координації економічної політики можуть бути:

—цілі економічної політики.У цьому відношенні учасники
можуть об'єднуватися навколо спільних для всіх зацікавлених
сторін можливих результатів координуючих дій, погоджувати на
основі компромісу ті цілі економічної політики, щодо яких є
певні розбіжності тощо;

—інструменти економічної політики.Від того, наскільки пра­
вильним буде вибір економічними суб'єктами механізмів реалі­
зації економічної політики, наскільки ці механізми відповідають
характеру існуючих економічних умов, багато в чому залежить і
можливість досягнення поставлених цілей. Більш того, зважаю­
чи на взаємозалежність національних економік у світовому гос­
подарстві, економічна політика однієї країни беззаперечно буде
впливати на процеси сусідніх країн, тому координація учасника­
ми кількості та якості інструментів економічної політики буде
сприяти більш стабільному їх соціально-економічному розвитку;

Міжнародна координація економічної політики__________________

—інформація.Обмін інформацією, порядок її оприлюднен­
ня, зберігання тощо значно підсилює ефект спільної економіч­
ної політики, підвищує можливості її учасників до досягнення
результатів у порівнянні з тими суб'єктами міжнародної еконо­
мічної діяльності, які такою інформацією не володіють;

—терміни, масштаби та форми проведення координуючих за­
ходів.Названі об'єкти координації є по суті елементом науково­
го обгрунтування майбутньої скоординованої економічної пол­
ітики. Так, наприклад, одним із наукових принципів регулюю­
чих заходів є їх узгодженість у часі, зважаючи, зокрема, на те, що
об'єктивною закономірністю економічних процесів є наявність
ефектів запізнення впливу інструментів економічної політики на
ціль регулювання (ефект лага економічної політики), часова різни­
ця у взаємодії цілі та інструментів регулювання для різних форм
економічної політики тощо.

Зважаючи на сучасну економічну практику, координація економічної політики може приймати як двосторонню(дві краї­ни, що домовляються про скоординовані заходи), так і багатос­торонню(учасниками скоординованої економічної політики є три і більше країн) форми. Особливістю сучасного етапу роз­витку світової економіки є проведення координації економіч­ної політики на багатосторонній основі за допомогою різнома­нітних міжнародних інститутів. Під останніми, як правило, ро­зуміються:

1. Організаційні структури— міжнародні організації, устано­
ви, конференції тощо, в рамках яких розробляються координу­
ючі заходи і які, як правило, власне і координують та контролю­
ють дії учасників.

2. Сукупність законів, норм, правил, традицій тощо,які зу­
мовлюють спільні «правила гри» для учасників координації еко­
номічної політики і багато в чому визначають її характер та зміст.

Серед причин, що зумовлюють підвищення ролі міжнарод­них інститутів в процесах координування економічної політики, можна виділити в якості найвагоміших наступні:

—       ускладнення системи міжнародних економічних відносин
на основі поглиблення міжнародного поділу праці, інтернаціо­
налізації та глобалізації економічних процесів. Як результат —
створення нової якості міжнародного господарства, посилення
ступеню взаємопроникнення економічних суб'єктів різних на­
ціональних економік та підвищення на цій основі їх взаємоза­
лежності, ускладнення можливості вирішення існуючих соціаль­
но-економічних проблем силами однієї країни;

_____________________________________________________ Розділ 5

— збільшення кількості та якості самих соціально-економіч­
них проблем, їх модифікація під впливом інтернаціоналізації
економічних процесів, що вимагає і принципово інших механізмів
їх вирішення, причому, нерідко, таких, що базуються виключно
на необхідності координуючих дій із іншими співучасниками
міжнародного суспільства;

—підвищення ролі фактору часу для реалізації цілей націо­
нальної економічної політики та вирішення існуючих проблем в
умовах високої динаміки розвитку соціально-економічних про­
цесів під впливом процесів НТР і глобалізації. Реалізація спільних
заходів за допомогою міжнародних інститутів дозволяє еконо­
мити час для узгодження економічної політики заінтересовани­
ми сторонами;

—виконання міжнародною організацією ролі своєрідного
«арбітра» при вирішенні можливих протиріч між сторонами, що
значно збільшує можливість досягнення консенсусу по принци­
повим питанням координованої економічної політики;

—зменшення «ціни» розробки та реалізації узгоджувальних
заходів за рахунок певної економії на витратах, наприклад, вит­
ратах для інформаційного чи організаційного забезпечення ко­
ординації економічної політики учасників тощо.

З точки зору міжнародного права організаційні структури, які виступають в ролі міжнародних інститутів координації еко­номічної політики, можна розділити на дві основні групи — міжна­родні організації та міжнародніконференції. Розрізняють їх за прин­ципом міжнародної правосуб'єктності, тобто здатності мати пра­ва (обов'язки) або набувати їх за рахунок своїх дій: наприклад, права на прийняття договору, права на привілеї та імунітет, пра­ва на представництво при міжнародній організації тощо.

У цьому відношенні міжнародні конференції,як правило, не мають міжнародної правосуб'єктності і представляють собою тим­часові міжнародні органи, діяльність яких не регулюється міжна­родно-правовими нормами, які скликаються або міжнародними організаціями, або державами-ініціаторами для цілей підготовки та прийняття міжнародних договорів, обговорення певних міжна­родних проблем, обміну поглядами та інформацією, а також роз­робки рекомендацій. Можна виділяти міжурядові (учасниками яких є представники державних органів відповідних країн), неурядові (учасниками є представники, наприклад, профспілкових, підприє­мницьких спілок тощо), всесвітні (учасники яких представляють більшість країн світу), регіональні (членами-учасниками є пред­ставники окремого регіону світу) конференції тощо.

Міжнародна координація економічної політики

Для міжнародних організацій характерними ознаками:

—       є багатосторонність учасників (представники трьох і більше
країн);

—наявність установчого міжнародного документу (статут,
засновницький договір);

—постійні органи, які мають певну компетенцію, повнова­
ження та функції (наприклад, секретаріат, постійно діючі комісії
тощо);

—відповідність цілей створення та діяльності загальновиз­
наним принципам і нормам міжнародного права і т. п.

Таким чином, міжнародна організація— багатостороннє об'єд­нання суверенних учасників, створене для мети досягнення спільних цілей на основі установчого міжнародного документу, яке має систему постійно діючих органів, володіє міжнародною правосуб'єктністю і організоване у відповідності з міжнародним правом.

В теорії міжнародної економіки є досить багато способів кла­сифікації видів міжнародних організацій. Одними із найбільш розповсюджених способів групування видів міжнародних органі­зацій можна вважати наступні критерії — членство держав, геогра­фічне охоплення, компетенція, згідно яких виділяються досить розгалужена система видів міжнародних організацій (рис. 5.1).

Рис. 5.1. Класифікація видів міжнародних організацій

Міждержавні міжнародні організації— це об'єднання держав, які створені на основі міжнародної угоди, оформлені в систему постійно діючих органів, мають визначену та погоджену мету, міжнародну правосуб'єктність і засновані згідно з нормами міжна­родного права. Найбільш відомими міждержавними міжнарод­ними організаціями є Організація Об'єднаних Націй (ООН), Міжнародний валютний фонд (МВФ), Світова організація торгівлі (COT) та інші.

Міжнародні недержавні організації.В резолюції Економічної і соціальної Ради ООН від 27 лютого 1950 р. міститься наступне

____________________________________________________ Розділ 5

визначення міжнародної недержавної організації: «Будь-яка міжнародна організація, яка не заснована на основі міжурядової угоди вважається неурядовою організацією». Як правило, подіб­на міжнародна недержавна організація об'єднує навколо спільних інтересів представників різних громадських угруповань з різних країн. Міжнародні неурядові організації мають статус юридичної особи і їх діяльність, безумовно, впливає на політику держав і міжнародних міждержавних організацій в різних галузях політич­ного, економічного і соціального життя. Прикладами таких міжна­родних недержавних організацій є Міжнародна торговельна па­лата (МТП), Спілка міжнародних ярмарків (СМЯ), Всесвітня асоціація туристських агентств (ВАТА), Міжнародний коопера­тивний альянс (МКА), Міжнародна асоціація економічних наук (МЕА), Міжнародний статистичний інститут (МСІ) та інші.

Глобальні міжнародні організації— організації, членами яких є представники всіх (або більшості) країн світу або регіонів (на­приклад, ООН, МВФ, МЕА, Всесвітня митна організація (ВМА) та інші).

Регіональні міжнародні організації— це організації, в роботі яких бере участь велика кількість представників певного регіону (наприклад, Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК), Ліга арабських держав, Організація африканської єдності (ОАЄ), Євро­пейський Союз (ЄС) тощо).

Універсальні міжнародні організації— це багатоцільові уста­нови, організації, які охоплюють широке коло відносин між чле­нами і предмет діяльності яких представляє інтерес для всіх дер­жав світу (наприклад, ООН, МТП, СМЯ тощо).

Спеціалізовані міжнародні організації— організації, які ма­ють обмежені цілі, створені для співробітництва в одній галузі (наприклад праці, фінансів, цивільної авіації тощо) або охоплю­ють певний напрям діяльності (політику, науку, культуру, релі­гію тощо). Найбільш відомими спеціалізованими міжнародними організаціями є МВФ, COT, МЕА, Міжнародна торговельна па­лата (МТП) та інші.

У загальній кількості міжнародних організацій спеціальні організації переважають над універсальними. Серед міждержав­них міжнародних організацій тільки кілька мають широкий спектр політичних, економічних та соціальних цілей. Більшість з них мають функціональну спеціалізацію: економічну, військову, тех­нічну, соціально-культурну.

Перші міжнародні організації як інститути регулювання міжнародних відносин з'явилися порівняно недавно — у сере-

Міжнародна координація економічної політики____________________

дині XIX ст. Серед них: Центральна комісія судноплавства по Рейну (1814 p.), Міжнародний телеграфний союз (1865 p.), Міжна­родний комітет з мір і вагів (1875 p.), Міжнародний союз з охо­рони прав промислової власності (1883 p.), Міжнародний союз для публікації митних тарифів (1890 p.), Міжнародна організація підприємців (1919 p.), Міжнародна торговельна палата (1920 p.), Міжнародна організація стандартизації (1926 р.) та інші.

Характерною рисою розвитку міжнародних відносин за ос­таннє століття є, по-перше, збільшення кількості міжнародних організацій і, по-друге, розширення їх компетенції та усклад­нення структури. Так, у 1914 р. налічувалося 212 міжнародних організацій, абсолютна більшість із яких були недержавними (20 міждержавні), у 1949 р. — 962 (100 міждержавних), 1990 р. - 4300 міжнародних організацій (300 міждержавних), сьогодні загальна кількість міжнародних організацій наближується до 5 тисяч, з яких понад 400 - міждержавні (міжурядові). За останніми дани­ми, серед міждержавних міжнародних організацій понад поло­вина є організаціями економічного характеру, а серед недержав­них — найбільше засновано в комерції та промисловості, а також у системах охорони здоров'я і медицини.

Мы поможем в написании ваших работ!