Вправа 3. Визначте, яке з положень правильне, а яке помилкове

1. Особливістю сучасного етапу розвитку світової економіки
є проведення координації економічної політики на багатосторонній
основі за допомогою різноманітних міжнародних інститутів.

2. Перші міжнародні організації як інститути регулювання
міжнародних відносин з'явилися у XIX ст.

3. Прикладом універсальної неурядової організації з регу­
лювання торговельних відносин є Всесвітня митна організація
(ВМО).

____________________________________________________ Розділ 5

4. Лондонський клуб не є міжнародною організацією.

5. Україна є членом Світової організації торгівлі з 2001 р.

6. За останні десятиріччя у світовій торгівлі спостерігається
значне зниження ставок митних тарифів серед країн — членів
COT.

7. Квота України у Статутному фонді МВФ становить 1,12%.

8. Лондонський клуб — це форум для перегляду строків по­
гашення кредитів, наданих комерційними банками (під гарантії
уряду-кредитора).

9. Країни-члени МВФ можуть користуватися його кредит­
ними ресурсами виключно в межах своїх квот у Статутному фонді
МВФ.

10. Для поповнення своїх ресурсів МБРР виступає як пози­
чальник на світовому фінансовому ринку.

Міжнародні інтеграційні стратегії

6.1. Стратегія побудови та розвитку економіки Європейсько­
го Союзу.

6.2. Стратегічні пріоритети Північноамериканської зони
вільної торгівлі (НАФТА).

6.3. Моделі і стратегії розвитку країн Південно-Східної Азії
(АСЕАН).

6.4. Стратегічні перспективи розвитку Азійсько-Тихоокеансь-
кого регіону (АТР).

Сучасний етап цивілізаційної еволюції характеризується поглибленням взаємодії національних економік зі світовим гос­подарством, що зумовлене розвитком процесів інтернаціоналі­зації, транснаціоналізації та глобалізації світової економіки. За цих умов одним з головних завдань зовнішньоекономічної по­літики України є вибір національної моделі інтеграційної стра­тегії, спрямованої на формування відкритої економіки, поглиб­лення інтернаціональних зв'язків з Європейським Союзом, Північноамериканською зоною вільної торгівлі, країнами Півден-но-Східної Азії та Азійсько-Тихоокеанського регіону.

СТРАТЕГІЯ ПОБУДОВИ ТА РОЗВИТКУ ЕКОНОМІКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Найбільшого рівня розвитку міжнародна інтеграція досягла у європейському регіоні. Метою поглиблення інтеграційних зв'язків було усунення національних бар'єрів на шляху взаємодії країн Західної Європи, забезпечення рівних умов для всіх суб'єктів господарювання, розвитку конкуренції, гармонізації внутрішньо-та зовнішньоекономічної політики єдиного господарського про­стору. Підписанню угод про створення ЄС передував досить три­валий процес створення європейської інтеграційної моделі.

Провідну роль для економічного відродження Європи після Другої світової війни відіграв «план Маршалла», що почав діяти влітку 1947 р. За «планом Маршалла» надання допомоги пропо-

Розділ 6

нувалось всім державам континенту, але прийняли «план Мар-шалла» тільки країни Західної Європи.

Для керівництва виконання «плану Маршалла» в 1947 р. ство­рюється Організація європейського економічного співробітниц­тва, пізніше перетворена в Організацію економічного співробіт­ництва і розвитку (ОЕСР), а в 1949 р. — Рада Європи. У 1948 р. створюється Бенілюкс (Бельгія, Нідерланди, Люксембург) - мит­ний союз, що стає моделлю нового виду економічного співробі­тництва країн Західної Європи.

Вихідним моментом у формуванні Європейського Союзу було підписання 18 квітня 1951 р. Паризького Договору про заснуван­ня Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), до складу якого увійшли Бельгія, Нідерланди, Люксембург, ФРН, Фран­ція, Італія.

Структура управління ЄОВС стала прообразом структури управління Європейського Союзу. Повноваження Парламентсь­кої асамблеї полягали у нагляді за діяльністю Верховної адміні­страції. Заснована Рада міністрів гармонізувала національні інте­реси країн—учасниць і дій Верховної адміністрації. Для нагляду за законністю розпоряджень Верховної адміністрації було ство­рено Суд справедливості, а для консультування органів ЄОВС — Консультативний комітет.

Новий імпульс європейське будівництво отримало після Мессинської конференції (червень 1955 p.), на якій розглядався меморандум Бенілюкса про європейську інтеграцію. Мова йшла про створення єдиної Європи, поступове об'єднання національ­них економік, формування Спільного ринку та узгодження со­ціальної політики. Країни — засновники ЄОВС 25 березня 1957 р. підписали Римські угоди, якими засновано європейське економ­ічне співтовариство з атомної енергії (Євроатом). Головною ме­тою створення ЄЕС було створення митного союзу, що передба­чало вільний рух товарів та послуг, відміну квот і обмежень у міждержавній торгівлі, лібералізацію міграції робочої сили та капіталу. Разом з тим, в угоді не розглядались питання макро-економічної та зовнішньої політики країн.

У травні 1960 р. створено Європейську асоціацію вільної торгівлі (ЄАВТ), до якої увійшли Австрія, Данія, Норвегія, Пор­тугалія, Швеція, Швейцарія та Велика Британія. На відміну від ЄЕС та Євроатом, що ставили перед собою політичні цілі, ЄАВТ була суто економічною організацією. Пізніше у жовтні 1991 р. між ЄС (створюється шляхом злиття ЄОВС, ЄЕС і Євроатом у 1967 р.) та ЄАВТ підписується Угода про створення Європейсь-

Міжнародні інтеграційні стратегії_____________________________

кого економічного простору (ЄЕП), що надає особливі переваги для країн ЄАВТ на ринку країн Європейських співтовариств. У грудні 1969 р. у Гаазі було прийнято рішення про розширення Співтовариств та поглиблення інтеграції. Результатом Гаазьких рішень був вступ у 1973р. Данії, Ірландії та Великої Британії, у 1981 р. — Греції, у 1988 р. — Іспанії та Португалії, у 1995 р. -Австрії, Фінляндії та Швеції.

1 листопада 1993 р. набула чинності Угода про Європейсь­кий Союз. Відповідно до цієї Угоди засновується політичний і економічний союз, який означає проведення спільної економіч­ної і зовнішньої політики, а також політики в галузі безпеки і співробітництва у соціальній сфері. Крім того, запроваджується єдине європейське громадянство, підвищується роль Європейсь­кого парламенту, розширюються повноваження органів ЄС. По­ложення Маастрихтської угоди були розвинуті й доповнені Ам­стердамською угодою (1997 p.). Доповнення стосувалися питань принципів демократії, прав людини, соціальної політики, міждер­жавного співробітництва в сфері внутрішніх справ і юстиції. Та­кож розширені повноваження Європейського парламенту в прий­нятті законодавчих актів ЄС. Амстердамський самміт затвердив Пакт стабільності й зростання, який наголошував на першочер­говості створення сприятливих умов для економічного зростан­ня і нових робочих місць.

На сьогодні ЄС являє собою найвищий ступінь європейсь­кої економічної і політичної інтеграції.

Європейський Союз базується на трьох засадах:

1) Європейське співтовариство (ЄОВС, ЄЕС, Євроатом) з
доповненням формами співробітництва, передбаченими уго­
дою про Європейський союз (Маастрихтська й Амстердамська
угоди);

2) спільна зовнішня політика і політика у сфері міжнарод­
ної безпеки;

3) співробітництво у внутрішній та правовій політиці.

Якщо європейські договори 50-х pp. укладалися для спри­яння економічному зростанню, підвищенню життєвого рівня з метою запобігання війни, зміцнення миру і свободи, то цілями Європейського Союзу стали:

—утворення союзу країн Європи;

—сприяння збалансованому та довгостроковому економіч­
ному прогресу, особливо завдяки створенню простору без
внутрішніх кордонів;

—посилення економічного та соціального співробітництва;

Розділ 6

— утворення економічного та валютного союзу і створення в
перспективі єдиної валюти; утвердження власної ідентичності в
міжнародній сфері, особливо шляхом проведення спільної зов­
нішньої політики і політики в сфері безпеки, а в перспективі —
спільної оборонної політики;

—розвиток співробітництва у сфері юстиції та внутрішніх
справ;

—збереження та примноження спільних надбань.

У 90-х pp. CC ст. перед ЄС вперше реально постала перс­пектива збільшення кількості держав—членів за рахунок країн Центральної та Східної Європи. Умови прийняття країн Цент­ральної та Східної Європи до ЄС були сформульовані Європейсь­ким Союзом у Копенгагені у червні 1993 р. і отримали назву «копенгагенські критерії», серед яких виділяють політичні, юри­дичні та економічні. Політичні критерії передбачають стабільність інституту дій, що забезпечують демократію, імперативність за­кону, права та інтересів людини. Юридичні — враховують спро­можність взяти зобов'язання, пов'язані з членством у ЄС. Еко­номічні критерії передбачають:

—встановлення рівноваги між попитом і пропозицією внас­
лідок взаємодії ринкових сил;

—лібералізацію цін та торгівлі;

 

— відсутність суттєвих бар'єрів, які обмежують вступ у ри­
нок (створення нових фірм) та вихід із нього (банкрутство);

— національну юридичну систему, що регулює права влас­
ності, реалізацію законів та контрактних зобов'язань;

 

—макроекономічну стабільність, складником якої є
стабільність цін, державних фінансів та балансу зовнішніх роз­
рахунків;

—наявність широкого консенсусу щодо ключових склад­
ників та цілей економічної політики;

—достатній рівень розвитку фінансового сектора, здатного
перетворювати заощадження на інвестиції у виробництво;

—спроможність конкурувати та витримати тиск ринкових
сил на внутрішньому ринку Європейського Союзу;

—наявність функціонуючої ринкової економіки, рівень ста­
більності якої достатній для того, щоб економічні агенти ухва­
лювали рішення в передбачуваному середовищі;

—достатню кількість за прийнятими цінами фізичного та
людського капіталу, включаючи інфраструктуру (постачання
енергії, телекомунікації, транспорт тощо), досить високий по­
тенціал освіти, науки;

Міжнародні інтеграційні стратегії

—вплив держави та чинного законодавства на конкурентос­
проможність засобами торговельної політики, шляхом проведення
відповідної політики в галузі конкуренції та надання державної
допомоги середнім та малим підприємствам тощо;

—достатній рівень та динаміку торговельної інтеграції краї­
ни з Союзом до вступу (враховуються обсяги та структура торгівлі
з країнами — членами Союзу);

—питому вагу малих фірм (малі фірми швидше отримують
позитивні здобутки від поліпшення доступу до ринку, а великі
фірми меншою мірою спроможні адаптуватися до нових умов).

Аналіз соціально-економічного розвитку України показує, що за параметрами оцінки готовності приєднатися до Євросою-зу вона суттєво відстає від багатьох країн субрегіону (табл. 6.1). Відсутність громадського консенсусу щодо напрямів та темпів соціально-економічних реформ, неефективна діяльність урядів суттєво віддаляють перспективу не тільки повного, але й асоцій­ованого членства України в €С. Кардинально змінити існуючу тенденцію можуть лише послідовні, глибокі реформи.

Таблиця 6.1 Перспективи розширення ЄС*

 

Країна	ВИД на душу населення (% до середнього ВИД ЄС)	Подання заяви про вступ
ЄС	100	-
«Перша хвиля» Естонія	15,8	24.11.1995
Кіпр	16,3	03.07.1990
Польща	17,9	05.04.1994
Словенія	44,2	10.06.1996
Угорщина	22,3	31.03.1994
Чехія	20,9	17.01.1996
Латвія	10,7	13.10.1995
Литва	11,8	08.12.1995
Словаччина	15,8	27.06.1995
«Друга хвиля» Румунія	7,3	22.06.1995
Болгарія	6,2	14.12.1995
Україна	4,1	-

*Складено за: Євробюлетень // Інформаційний бюлетень Пред­ставництва Європейської Комісії в Україні, 2002. — №10. — С. 4—26.

Розділ 6

У 1998 p. країни Європейського Союзу ухвалили рішення про поглиблення економічної інтеграції та перехід до створення Європейського економічного та валютного союзу як заключного етапу формування цілісної господарської системи ЄС.

Стратегічними цілями ЄВС виступають:

— реалізація скоординованої, тобто спільної економічної
політики держав—членів, що передбачає визначення основних
орієнтирів і ряду кількісних макроекономічних показників, яки­
ми повинні керуватися національні уряди, а також контроль з
боку органів ЄС за дотриманням цих показників і застосування
санкцій до держав—порушниць;

—забезпечення ефективного функціонування єдиного внут­
рішнього ринку і проведення загальної економічної політики в
ЄС за допомогою єдиної грошово-кредитної системи, ключови­
ми елементами якої повинні стати євро і Європейський цент­
ральний банк, який має ті самі функції, які раніше виконували
національні центральні банки;

—зміцнення валютної стабільності в міжнародному плані,
покликане нейтралізувати негативний вплив на ЄС зовнішніх
валютних процесів, перетворення євро в одну з найважливіших
резервних валют і зміцнення її позиції відносно долара;

—у ЄВС з 31 грудня 1992 р. усунуті практично всі обмежен­
ня на пересування факторів виробництва, здійснена гармоніза­
ція економічної політики країн—членів і створений спільний
ринок.

Стратегічними напрямами розвитку економічного союзу в рамках ЄС виступають:

—повна ліквідація внутрішніх обмежень на пересування то­
варів, капіталу, послуг і трудових ресурсів; створення спільного
ринку, економічного і валютного союзів;

—проведення спільної торгової політики; встановлення єди­
них зовнішніх тарифів;

 

—здійснення спільної політики в галузі виробництва,
сільського господарства і транспорту; розробка і проведення
єдиної аграрної політики;

—гармонізація систем правового забезпечення; узгодження
законодавства країн—членів;

—розробка і проведення єдиної антимонопольної політики;
забезпечення режиму захисту від недобросовісної конкуренції;

—сприяння проведенню наукових досліджень, удосконален­
ню технологій, підвищенню конкурентоспроможності країн—учас­
ниць;

Міжнародні інтеграційні стратегії_____________________________

—гармонізація національних валют і створення єдиної ва­
люти;

—розробка і здійснення єдиної політики в галузі охорони
навколишнього середовища;

—здійснення єдиної політики в соціальній сфері;

—сприяння забезпеченню високого рівня освіти та профе­
сійної підготовки;

—       забезпечення правового захисту виробників і споживачів.
Формування валютного союзу передбачало три етапи:

1) 1 січня 1990 р. — 31 грудня 1993 р. — лібералізація ринків
капіталів, досягнення стабільності цін і валютних курсів, поси­
лення координацій економічної політики;

2) 1 січня 1994 р. — 1 січня 1999 р. — створення Європейського
валютного інституту на базі Комітету керуючих центральних банків,
підготовка до створення Європейського центрального банку;

3) 3 1 січня 1999 р. — 31 грудня 2001 р. введення у обіг
єдиної грошової одиниці — євро, що повинна обслуговувати лише
безготівкові розрахунки; з 1 липня 2002 р. євро вводиться як
готівкові гроші; з 1 липня 2002 р. євро використовується як єди­
ний платіжний і розрахунковий засіб.

Згідно з вимогами Маастрихтської угоди для приєднання до валютного союзу країни—члени повинні задовольняти певним вимогам:

—стабільність цін: середньорічний рівень інфляції в окремій
країні не має перевищувати відповідний рівень трьох найбільш
стабільних країн ЄС більш ніж на 1,5%;

—«бездефіцитність бюджету»: внутрішній борг окремої країни
не перевищує 60% ВНД, зовнішній — 3%;

—збалансованість відсоткових ставок: вони можуть переви­
щувати показники трьох найбільш стабільних країн лише на 2
відсоткових пункти;

—       стабільність валютних курсів: валюта окремих країн не
девальвується без згоди інших країн—учасниць і має відповідати
нормам ЄС.

Порівняння цих критеріїв з параметрами розвитку України має пріоритетний характер. Саме ці критерії можуть розглядати­ся як певні орієнтири для макроекономічної стабілізації в Ук­раїні, розвитку її грошово — кредитної та валютної сфер, розроб­ки інтеграційної стратегії.

Європейське співтовариство визнало Україну як незалежну державу у 1991 р. У червні 1994 р. у Люксембурзі була підписана Угода про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС

Розділ 6

(УПС). У 1998—1999 pp. формується інституційна база співробіт­ництва — створюється Рада і Комітет з питань співробітництва. У грудні 1999 р. приймається Декларація Європейської ради сто­совно Спільної стратегії країн — членів ЄС щодо України. Курс на євроінтеграцію стає офіційним пріоритетом національної інтег­раційної політики України.

Євроцентризм має для України як позитивні, так і нега­тивні наслідки у всіх сферах життєдіяльності суспільства - по­літичній, економічній, соціальній.

В економічній сфері наслідки розширення ЄС для України зумовлюються перспективами взаємовідносин з країнами—учас­ницями. Торговельне співробітництво з країнами ЄС має пози­тивну динаміку, причому український експорт до ЄС зростає значно вищими темпами, ніж імпорт до України. Це суттєво поліпшує торговельний баланс: від'ємне сальдо зовнішньої торгівлі скорочується з 1,173 млрд дол. до 527 млн дол. у по­рівнянні з 1996 р. (табл. 6.2). У цілому ЄС зберігає за собою позицію провідного інвестора в економіку України, проте його частка стабільно зменшується з 45,6% від загального обсягу пря­мих інвестицій на початку 1995 р. до 36,6% на початку 2001 р.

У контексті євроінтеграційних перспектив Україна може використовувати перевагу масштабів виробництва, підвищувати ефективність інвестиційного та інноваційного процесів.

Стратегічними напрямками реалізації Угоди про партнер­ство та співробітництво між Україною та ЄС є узгодження на­ціонального механізму еколого-економічного регулювання з за­хідноєвропейським. При цьому головна увага приділяється роз­робці моделі збалансованого стійкого еколого-економічного роз­витку єдиної Європи. Мова йдеться про вибір важелів підвищен­ня ефективності еколого-економічного регулювання як на рівні національної, так і загальноєвропейської політики.

Разом з тим, євроінтеграцію не слід розглядати як одномо-ментну зміну якості соціально-економічного становища та роз­витку. Це — складний, перманентний процес. Не слід забувати і про потужні фактори глобальної конкуренції між центрами світо­вої економіки такими як Західна Європа, НАФТА, АСЕАН та АТР. В умовах реального розширення Євросоюзу Україні потрібні прагматизм і реалізм постановки цілей інтеграційної політики, консолідація внутрішніх зусиль для забезпечення умов стабіль­ного демократичного розвитку українського суспільства, станов­лення конкурентоспроможної національної економіки — основи взаємовигідного співробітництва і партнерства.

Міжнародні інтеграційні стратегії_____________________________________

Таблиця 6.2 Зовнішня торгівля товарами України та членів ЄС у 1996—2001 pp.*

 

 

Країна	Експорт			Імпорт
	1996	1998	2001	1996	1998	2001
Всього по ЄС	1596,4	2119,3	2354,4	2769,0	3170,5	2881,2
Австрія	101,5	135,2	163,6	175,5	193,8	185,1
Бельгія	78,3	86,0	106,5	124,8	138,5	134,7
Греція	96,9	59,9	48,1	59,6	34,1	38,5
Данія	6,6	37,3	24,7	67,7	75,9	68,2
Ірландія	64,4	82,3	27,2	52,5	37,3	25,7
Іспанія	90,2	131,3	162,9	57,0	80,3	100,2
Італія	344,6	550,2	638,9	341,8	408,6	346,0
Люксембург	0,2	4,1	1,4	10,9	4,7	8,9
Нідерланди	99,7	117,7	138,0	197,8	161,5	146,6
Німеччина	421,9	638,7	741,4	1068,7	1263,6	1134,4
Португалія	11,3	16,1	20,1	2,9	3,5	7,7
Сполучене Королівство	135,9	108,0	137,6	201,5	204,7	202,8
Фінляндія	22,1	26,2	24,0	96,3	114,9	95,9
Франція	111,1	118,9	111,7 j	245,1	300,2	236,1
Швеція	11,7	7,4	8,3	66,9	148,9	150,4

*Розраховано за: Україна і світове господарство: взаємодія на межі тисячоліть // А.С. Філіпенко, B.C. Будкін, А.С. Гальчинський та ін. — К. Либідь, 2002. - С. 84-123.

---

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 300; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!