Політика українізації, причини її згортання та її наслідки»
- основними рисами розвитку української культури в роки непу були ідеологізація всіх сторін культури життя, створення нової пролетарської інтелігенції, розширення сфери вживання української мови, посилення боротьби з неписьменністю, активізацією антирелігійної кампанії;
- на ХІІ з’їзді РКП (б) у 1923 році більшовицьке керівництво офіційно проголосило політику «коренізації», яка в Україні дістала назву «українізації», яка передбачала збільшення українців в органах влади, державних, освітніх і культурних установах, розширення сфери застосування української мови, відродження та розвиток української культури;
- головним завданням освіти стала ліквідація неписьменності дорослих, для підготовки, так званої, «робітничо-селянської інтелігенції»;
- було створено Всеукраїнську надзвичайну комісію в боротьбі з неписьменністю, «лікнепи»;
- в 1921 році була створена Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) на чолі з митрополитом В. Липківським, богослужіння відправлялися українською мовою;
- основним ідеологами українського національного комунізму були письменник М. Хвильовий, О. Шумський, нарком освіти з 1924 по 1926 рр., економіст М. Волобуєв.
Тези 2-го дослідника-документаліста
« Причини згортання українізації»
- українізація сприяла збереженню й розвитку української мови та культури, тому наприкінці 1920-х – на початку 1930-х років радянська влада почала встановлювати контроль над розвитком і поширенням української мови та літератури і згортання українізації;
|
|
|
- українізація сприяла зростанню національної свідомості українців;
- поширювалися національні настрої;
- прибічники національного комунізму вважали, що кожен народ, в тому числі і український, повинен йти до побудови соціалізму, а потім комунізму, своїм шляхом, пристосовуючи його до національних умов;
- Микола Хвильовий (Фітільов), (1894-1933 рр.) – представник українського ренесансу ХХ століття був організатором однієї з найбільших літературних організацій ВАПЛІТЕ. У 1920- ті роки підтримував українську мову і виступав проти радянської культури під гаслами «Геть від Москви», «Україна або Малоросія», звертався із закликами до українських письменників виявляти національну свідомість, самобутність, не переймати культурні надбання інших народів, зокрема російського;
- Михайло Волобуєв (1903-1972 рр.) виступив зі статтею «До проблеми української економіки», у якій спростував думку радянських ідеологів про перевагу дореволюційної економіки російської економіки і доводив, що Україна являє собою єдиний господарський комплекс і може виступати як рівноправна частина світового економічного комплексу без посередництва Росії;
|
|
|
- нарком освіти УСРР Олександр Шумський відкрито виступав із критикою поширення практики призначення на вищі державні та партійні посади не українців, доводив про необхідність прискорення темпів українізації, наполягав на відкликання з України генерального секретаря ЦК КП (б) України Л. Кагановича, який виступав проти українізації в Україні;
- «хвильовізм», «волобуєвщина», «шумськізм» були проголошені проявом «буржуазного націоналізму», небезпечним «націоналістим ухилом», в 1933 році Й. Сталін назвав націоналізм загрозою для єдності Радянського Союзу і це стало початком кінця українізації;
- органами НКВС стали сфабриковані показові політичні процеси над «ворогами народу»; у 1928 році в Москві було сфабриковано «Шахтинську справу» інженерно-технічних працівників Донбасу, яких звинуватили у причетності до «контрреволюційної організації», у спробах руйнації вугільної промисловості і спроби зірвати процес індустріалізації в СРСР;
- О. Шумський і М. Волубуєв були звинувачені в «націонал-ухильництві», їх виступи були засуджені і вони були змушені визнати «помилковість» своїх поглядів.
|
|
|
Тези 3 –го дослідника-історика
« Наслідки українізації»
- період 20-х років увійшов в історію як період національного відродження;
- у 1930-х роках чисельність шкіл з українською мовою становило 85%, на українську мову переведено 75% діловодства державних установ, українською мовою видавалося 90 % газет і більше половини книжок і журналів; кількість українців серед службовців зросла з 35 % до 54%;
- з еміграції повернулися деякі відомі діячі, зокрема М.С. Грушевський;
- в Україні почалися видавати понад 20 літературно-художніх альманахів і збірників, виникли літературно-художні об’єднання, працювало 45 професійних театрів;
- були здійснені досягнення в галузі освіти, науки, літератури (П. Тичина, В. Сосюра, М. Бажан, М. Зеров, М . Рильський, М. Драй-Хмара, М. Хвильвий, О. Вишня), образотворчого мистецтва (І. Їжевич, Ф. Кричевський, М. Самокиш, М. Бойчук, О ,Богомазов, К. Гвоздик), театрального й музичного мистецтва ( Л. Курбас – театр «Березіль», Г. Юри – Державний драматичний театр ім. І. Франка, акторів П. Саксаганського, М. Крушельницької Н. Ужвій, Г. Верьовка, Л. Ревуцький, К. Богуславський), кіномистецтво - О Довженко, його фільми «Звенигора», «Арсенал»;
- проте більшість провідних діячів українізації було звинувачено в націоналізмі й репресовано, радянська влада повертається до політики «зросійщення» і переслідування «інакомислячих».
Підбиття підсумків уроку.
Проведення гри «Дерево пізнання».
Домашнє завдання
1. Складіть історичні портрети представників керівництва України, які виступили проти сталінського «плану автономізації».
2. Напишіть твір-есе: «Чи була альтернатива утворенню СРСР? Чи могла УСРР існувати самостійно?.
3. Виконати тестові завдання.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 1236; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!