Рівні розвитку самоосвітньої діяльності
У самоосвітній діяльності учнів можна виділити такі рівні:
самоосвіта супутня шкільному навчанню: здійснюється всередині навчальної діяльності, не відокремилась від неї, учіння коректує самоосвітню діяльність;
особлива самоосвітня діяльність ( не сповна розгорнута) з розв’язання окремих “утилітарних” задач;
специфічна самоосвітня розгорнута діяльність з самовиховання особистості.
Різні рівні самоосвітньої діяльності різняться завданнями, які виконує учень, та способами їх реалізації.
Перший рівень самоосвітихарактеризується невизначеними, аморфними завданнями загального розвитку особистості (іноді їх називають безкорисливими). Головними способами самоосвіти виступають: епізодичний ситуативний безсистемний пошук додаткової інформації, шляхів розширення знань (читання додаткової літератури, відвідування окремих лекцій).
Другий рівень самоосвіти – розв’язуються конкретніші завдання й домінують близькі цілі: здати іспити або заліки, вступити на підготовчі курси у вуз, вивчити іноземну мову. Суб’єкт самоосвіти все це планує без чіткого зв’язку цілей з удосконаленням особистості в цілому. Способами самоосвіти є вибіркове й систематичне засвоювання нової інформації, включення актуальних матеріалів навчальної програми в цей контекст, а також уже пройдених, якщо вони з певних причин були недостатньо засвоєними у свій час. На цьому рівні вже може мати місце не лише самостійне засвоювання нових знань, а й опанування науковими методами мислення.
|
|
|
Третій рівень самоосвіти – домінують далекі цілі, пов’язані з життєвими перспективами особистості, з вибором професії та самовихованням. З’являються принципово нові способи діяльності: усвідомлення особливостей власної навчальної діяльності та особистості, співвіднесення їх з вимогами суспільства, оцінка цих особливостей та перетворення їх, пошук і відпрацювання нових способів пізнавальної діяльності, вироблення ової соціальної позиції, усвідомлення самоосвіти як особливої діяльності, співвіднесення задач і способів самоосвіти, розгорнуті самооцінка й самоконтроль,які проявляються в само плануванні й розумному самообмеженні власної діяльності.
Визначені рівні можна розглядати як хронологічно пов’язані етапи становлення самоосвітньої діяльності.
Вікові особливості самоосвіти особистості
Етапи становлення самоосвітньої діяльності пов’язані з віковими особливостями самоосвіти особистості.
Для молодшого шкільного віку (1 – 4-ті класи), коли дитина входить в навчальну діяльність і послідовно оволодіває всіма компонентами (навчальними завданнями, навчальними діями та діями самооцінки й самоконтролю) є характерним для формування нового суб’єктного типу ставлення учня до навчальної інформації: дитина навчається бачити в ній окремі якості, оцінювати їх і перетворювати. В молодшому шкільному віці формується й перший рівень самоосвітньої діяльності, який предметно виявляється в інтересі до додаткових джерел знання, пошук і робота з якими ще дуже ситуативні, випадкові й недосконалі.
|
|
|
В середньому шкільному віці (5-8-ий класи) завдяки активному залученню учнів до спільних, колективно-розподільчих форм навчальної діяльності, на основі оцінок навколишніх (дорослих і однолітків) учень починає виділяти у власній роботі окремі якості, оцінювати їх із точки зору суспільно вироблених норм і перетворювати, удосконалюючи власну навчальну діяльність. Самоосвітня діяльність представлена в цей час зазвичай першим і другим рівнями, містить початок виходу за межі шкільної програми. Їй усе ще притаманні певна невпорядкованість і недостатня цілеспрямованість.
У старшому шкільному віці (9-11-ті класи) учні найбільшою мірою готові до самоосвіти. Цьому сприяють особливості соціальної ситуації розвитку старшокласника: його провідною діяльністю стають учіння й самоосвіта, які організовуються під кутом зору обраної майбутньої професії. Специфіка останньої й диктує учневі провідні орієнтири самоосвіти.
|
|
|
Отже, з психологічного погляду самоосвіта – це не лише удосконалення учнем системи знань, а й удосконалювання ним власної діяльності в цілому – уміння управляти нею, змінювати її й перебудовувати. Сформовані способи самоосвіти полягають, зокрема, у тому, що, зіткнувшись із завданням, особистість може розумово уявити її, “програти в умі” будову власної майбутньої діяльності по розв’язанню її. На цій психологічній основі пізніше складається індивідуальний план і стиль навчальної, а потім і самоосвітньої діяльності: учень усвідомлює індивідуальні особливості власної діяльності, оцінює їх, перетворює відповідно до цих оцінок і вимог навколишніх, напрацьовує свої оптимальні індивідуальні способи самоосвіти.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 793; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!