Особливості конституційного права держав-членів... 241
Питання про становлення принципу дотримання основних прав і свобод людини в діяльності Співтовариств і Союзу має цікаву історію.
Зважаючи на суто економічний характер Європейських співтовариств, питання про захист прав людини не було виокремлене як таке, що потребує нормативного врегулювання в установчих договорах. Виняток становили кілька норм, що стосувалися суто економічних прав людини. Передбачалося, що політичними питаннями, до яких належать права людини, повинна займатися спеціальна організація – Рада Європи, що була створена у 1949 р.
Але згодом ситуація почала змінюватися: стало зрозуміло, що після отримання Співтовариствами реальної законотворчої влади, становлення принципів верховенства і прямої дії права Співтовариств у національних правопорядках держав-членів, виникла реальна загроза правам людини, гарантованим національними конституціями та міжнародними угодами.
На юридичному рівні проблема була розв’язана Судом Співтовариств, який у 70-х роках минулого століття у рішеннях за низкою справ проголосив, що у правопорядку Співтовариства основні права людини захищаються як «загальний принцип права Співтовариства». Ця норма стала судовим прецедентом. Суть її полягає в тому, що будь-який ухвалений інститутом Співтовариства правовий акт, що порушує такі права, може бути скасований Судом Співтовариств.
Зрештою ця практика отримала закріплення в Договорі про Європейський Союз. Значення прав людини підкреслено у п. 1 ст. 6 Договору, що відносить повагу до прав людини до принципів, на яких заснований Союз. Частина 2 ст. 6 встановлює, що «Союз поважає основні права людини, – як вони гарантовані підписаною в Римі 4 листопада 1950 р. Європейською Конвенцією про захист прав людини та основних свобод, і як вони випливають із спільних для держав-членів конституційних традицій, – як загальні принципи права Співтовариств». Стаття 46 Договору надає під юрисдикцію Суду Співтовариств право перевіряти дії інститутів ЄС на предмет їх відповідності п. 2 ст. 6.
|
|
|
7 грудня 2000 р. керівниками трьох політичних інститутів Союзу – Європейського парламенту, Ради Союзу та Європейської Комісії – була підписана і урочисто проголошена Хартія Європейського Союзу про права людини.
242
Розділ 18
Документ містить чотири групи норм: що встановлюють суб’єктивні права і свободи, їх гарантії, деякі загальні принципи, а також норми, що визначають дію Хартії як юридичного акту. Хартія складається з преамбули і 54 статей, що об’єднані у 7 глав. Структура документу є новаторською: права людини розташовані не за видами, як це традиційно прийнято (особисті, політичні, соціальні, економічні), а згідно з цінностями, на захист яких вони спрямовані. Тому Хартія не використовує класичного протиставлення громадянсько-політичних і соціально-економічних прав, навпаки, вона закріплює принцип неподільності всіх основних прав і свобод.
|
|
|
На сьогодні Хартія не є юридично обов’язковим документом. Планується надати цьому документу найвищої юридичної сили у правопорядку ЄС шляхом включення всього тексту Хартії до установчого документу Європейського Союзу.
Правовий статус держав-членів у Європейському Союзі
Правовою підставою набуття державою членства у Союзі є ст. 49 Договору про ЄС, згідно з якою будь-яка європейська країна може звернутися з проханням про набуття членства. Для цього необхідно, щоб держава поважала принципи свободи, демократії, права людини і основні свободи, верховенство права.
Позитивне рішення про вступ приймається Радою ЄС за умови відповідності держави-кандидата критеріям, що свідчить про її готовність виконувати обов’язки держави-члена ЄС: а) стабільність державних Інституцій, що гарантують демократію, верховенство права, права людини та захист меншин (політичний критерій); б) наявність функціонуючої ринкової економіки, а також здатність протистояти конкурентному тиску та ринковим силам у межах Союзу (економічний критерій); в) спроможність прийняти зобов’язання щодо членства, включаючи відданість цілям політичного, економічного та монетарного союзу.
|
|
|
Європейський Союз прийнято характеризувати як наддержавну (наднаціональну) організацію. Очевидно, що це стало можливим лише внаслідок надання Союзу прав, які традиційно належать виключно державі й характеризуються як суверенні.
Як виглядає, такий добровільний масштабний перерозподіл влади з метою створення «як ніколи тісного союзу між народами
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 270; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!